 |
Рубрики |
|
Молодiжне Перехрестя |
|
Ваша точка зору |
|
Всі статті: Автор - Ольга Мельник
|
|
Чорний диск сонця на червоному тлі – в такий символ обарвлена виставка, присвячена давньоруській пам’ятці “Слово о полку Ігоревім”, що відкрилася в Музеї книги та друкарства України. Похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича (1151-1202 роки) на половців-ханів Гзи та Кончака закінчився поразкою та його полоном. І хоча вже минуло понад 800 літ від тієї події, однак відлуння її озивається в перекладах, переспівах, ілюстраціях, художніх та музичних творах, наукових дослідженнях. Власне, друге народження цього твору пов’язане з іменем О. Мусіна-Пушкіна, якого російська (царська, радянська) історіографія вважає альтруїстом-любителем старовини, що врятував “Слово” від цілковитого забуття.
|
На ринку "Юність" запитую: "Почім зеленина?" - "Рубль", - відказує селянка. "Гривня, а не рубль", - виправляю її. "Не всьо лі равно", - зауважує поруч московка. Це на кшталт того, що "і не всьо лі равно, на каком язикє гаваріть!" Звичайно, на їхньому.
Те, що багато людей, може, за інерцією чи нехтуючи, не називають правильно наші гроші, не дивує в Києві. Але таке можна почути і в Західній Україні. Так, у Стрию Львівської області на базарі, купуючи продукти в чоловіка, дорікнула: "Чому неправильно називаєте нашу національну валюту: гривень?" - Зніяковілий, він запитав: - "А як треба?" - "Гривня, а прикраса на шиї - гривна". - "Ну, добре, тепер буду знати".
|
Мультиплікаційні фільми люблять майже всі - дорослі й діти. Дотепні, із хвацько закрученою інтригою та динамічним сюжетом, із цікавим підтекстом вони не старіють і не тьмяніють з часом. І ось нинішнього року українській анімації вже виповнюється 80. Зустрічає вона свій ювілей непомітно, без усілякого параду.
Нинішній владі, яка сама може стати недолугим героєм мультфільмів, не до мистецтва. Але, як кажуть, "живий курилка". Загнана у фінансову безвихідь, українська анімація, як і за радянських часів, нині вважається однією з найцікавіших у світі, про що свідчить злива нагород.
|
Прикметною ознакою нашого часу стало розвінчання пропагандистських міфів, зокрема тих, якими впродовж століть задурманювали мізки українцям. Один із них про Полтавську битву. Пригадуєте, як цю вже хрестоматійну подію описав Пушкін: "злодєй" Мазепа і увінчаний славою Петро I. Що ж, поет одержував платню від царя, тому й слугував імперській ідеї. Однак цю битву, як стверджують сучасні українські історики, однозначно оцінювати не можна. Тут сплелися в гордіїв вузол різні обставини: перемога й поразка, благородна мета й інтрига, інтереси імперії і колонії, ну, й ще ж отой фатум, який непередбачувано розвіює певні сподівання й задуми.
|
|
| Володимир Кушпет: "Кобзарські “Устини” мають таємний код” |
06/21/2007
номер #2007-25 |
|
Старці вважали себе посередниками між ж Богом і людьми, і свою місію свято виконували. Тарас Шевченко не випадково свою першу збірку назвав "Кобзар", усвідомлюючи символічність цієї постаті в Україні. Про народних музикантів він дуже часто згадує в своїх творах: "Бандуристе, орле сизий!", "Все співають, як діялось, сліпі небораки", "На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає", "Перебендя старий, сліпий - хто його не знає..." Але знання про них, як виявилося з часом, поверхові. Справжні кобзарі були сліпцями і володіли певними таємними знаннями.
|
|
| Мирослав Мельник: “Червона рута” забила третій цвях у радянську систему |
03/21/2007
номер #2007-12 |
|
Оте безголосе, примітивне, оголене до непристойності, що скаче нині на телеекранах, стало нині вже звичним явищем. Плюємося, але нічого вдіяти не можемо, бо канали належать олігархам, які спеціально одурманюють наші мізки за принципом "що гірше, то краще". І це при тому, що Україна така багата на таланти, про це свідчать хоча б фестивалі "Червоної рути". Про них і розповідає виконавчий директор фестивалю Мирослав Мельник.
|
| Наталя ДзюбенкоМейс: “Коли усі вбивалися за гроші, він помирав за українські душі” |
03/14/2007
номер #2007-11 |
|
|
|
|
Свіжий Номер |
|
Реклама |
|
|
