У суботу, 4-го червня, для учнів школи Українознавства, яка успішно працює при СУМі, осередок ім. Д. Вітовського, пролунав останній шкільний дзвоник.

Попереду – довгождані канікули. Діти із захопленням розповідали один одному про свої плани на літо і щасливо посміхались. От тільки випускники були серйозними і трішки засмученими.

Україна... Скільки любові і ніжності, ласки й тепла, болю і страждання, зневіри й розчарування в цьому одному слові... Але, як кажуть, Батьківщину, як батька і матір, не вибирають. І «любов до України» - це не тільки патріотичні гасла, мітинги і збори. «Любов до України» - це коли ти поділився шматком хліба з голодним, підтримав матеріально хворого, допоміг немічному пенсіонеру чи подарував краплину щастя бідній сирітці.

Це відбувалося у суботу 2 вересня 2006 року. Рано-вранці дві сусідки зустрілися, щоб випити філіжанку кави. Між ними зав'язалася така розмова:

- Чи ти чула, Марусю, в Палатайні завтра буде проводитися фестон "Укра-їнська толока?"

- О, направду? І хто ж його організовує? - питає друга.

- Кажуть, якась там "Помаранчева хвиля".