Продовження міркувань до 30-річчя Незалежності. Безперечно суб'єктивний огляд на підставі власних спостережень та зустрічей.

Повірте, це не сумні почування, а радше радісні – з мого життєвого шляху, які залишаться на ціле життя, бо я вже не молодий, а можу заявити недвозначно, що, окрім моїх батьків, найбільший вплив на мене мала ця установа.

П’ятдесят років тому я був у місті Філадельфія, з іншого боку огорожі спеціальної церемонії тамтешнього Українського католицького собору: піднесення двох порівняно молодих українських священиків до єпископів.

Нещодавно я спостерігав напівакадемічну конференцію з питань безпеки України, ЄС та НАТО. Конференція була академічною, оскільки її приймав вищий навчальний заклад, але це було лише частково, оскільки жоден з доповідачів чи модератор не був академіком.

Якось принагідно потрапила мені у руки у моїй домашній бібліотеці книжка другого президента України Леоніда Кучми «Україна не Росія» з його особистим підписом.

Українська діаспора є однією з найбільш невтомних діаспор. Річард Ніксон колись похвалив українців у США, порівнявши ефективність українців з євреями в Америці, що, можливо, було розтяжкою, але мало хто сумнівається, що українці віддані і працьовиті. При цьому українці також досить дезорганізовані, принаймні, з питань якщо не ідеології, то структури.

У грудні 1994 року Україна з третім за величиною ядерним арсеналом у світі погодилася відмовитися від нього і приєднатися до довгого списку країн, що підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Звичайно, коли Україна підписала відповідний Будапештський меморандум, вона вважала, що, відкинувши свій ядерний арсенал, вона буде захищена від нападу з боку всіх інших країн-підписантів.

Пишу це коротке повідомлення для взаємного пошанування дуже важливої української молодечої виховної організації та особливого покоління, яке її оформлювало і виховувалося у ній. А також визначного члена тієї організації та покоління, який до значної міри змінив курс нашої історії, або бодай був одним з основних персонажів цієї історії.

Дорогий і невіджалуваний старший мій друг Славко дійсно для мене незабутній, і таким залишиться так довго, як я житиму. Надзвичайно порядна, чесна, добра і лагідна людина з великим талантом актора, і не меншим серцем українця-Киянина.