Свято Воскресіння Христового – одне із найдревніших християнських свят, в основі якого лежить найвеличніша для всього людства подія – воскресіння Ісуса Христа. Головна ідея цього свята – радість перемоги Христа над смертю, надія на прощення і спасіння.
На сьогодні свято Великодня дуже важливе у житті багатьох із нас. З ним ми повертаємось до наших витоків, до віри, і тому Великдень для нас стає набагато важливішою подією, аніж просто червоний день у календарі.
Давня великодня традиція наших предків добре прижилася тут, за океаном. Щороку, після похмурої зими, українське Чикаго в ці дні оживає соковитою зеленню та буйним цвітінням. Після очищення постом та примирення зі своєю совістю, нове життя зароджується і в душі людини. Дзвінкі та мелодійні церковні дзвони кличуть нас з великодніми кошиками прийти до Храму Божого
Рівно опівночі духовенство Української Православної церкви святого князя Володимира розпочало святкову літургію, яку очолив Єпископ УПЦ у США, Предстоятель катедри св. кн. Володимира – Преосвященний Даниїл. Святкову літургію супроводжував проливний дощ, пересипаний небесним гуркотом грому. Як сказав Єпископ Даниїл, в такий спосіб небеса сповіщають нам про Воскресіння Христове. Проливний дощ не завадив православним українцям зібратися в цю ніч для освячення пасок, яке відбулося у храмі.
Слова «Христос Воскрес!» мають велику силу в народній уяві. У стародавні часи жерці на Великдень ходили від хати до хати і сповіщали всіх: «Радуйтеся, син Божий воскрес!» Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля (під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків. Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось – перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди «Христос Воскрес!» Всі замки, двері і ланцюги знову оновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати «Христос Воскрес!», тоді сатана перегризе останній ланцюг – і буде кінець світу.
У цей день на світанку наші предки прямували до церкви. Спочатку відбувалася служба Божа, під час якої виносили святу Плащаницю. Присутні християни з хоругвами і співом тричі обходили навколо церкви. Зі сходом сонця церковний хор починав співати «Христос Воскрес із мертвих...» Озивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали бабку, сир, масло, домашні ковбаси, яйця, хрін, сіль, мак. Та головними атрибутами кошика є символи Великодня: паска, заквітчана барвінком і писанка. Писанки розмальовують символічними знаками із уславленням животворящої сили сонця та безконечності життя. Червоне тло великодніх писанок символізує вогонь і життя, яке зароджується саме в яйці.
Писанка належить до найперших іконографічних текстів, які у максимально стислій формі та на маленькій площині яйця відображають і передають давні мітопоетичні уявлення про будову всесвіту, поняття про Бога. Тому, оберігаючи незмінні та давні писанкові узори на крихкому яєчку, ми зберігаємо те, що не змогло дійти до нас із глибини віків через письмо на папері. А сам процес писання писанок, що починається в Чистий четвер, засвідчує про їхнє культове значення. Священною жертвою богові Сонця на Великдень був коровай (паска), посипаний пшоном, що символізує народження і повноту життя. Саме тому коровай завжди має круглу форму і на ньому обов’язково має бути знак Сонця – хрест.

Після освячення великоднього кошика сім’я прямувала додому. Урочисто сідали до столу. Освячене яйце розрізали на частини – скільки було людей за столом.
Пополудні, після великодньої трапези, починалися молодіжні забави. Молодь збиралася біля церкви. Дітвора бавилася в «жмурки», «гойданку», «млинець», «лавку». Особливо полюбляли бавитися в «цоканє» (биття яєць). Той, кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубоцькі ігри («піп», «чорт», «харлай», «бити лупака», «довгої лози», «шила бити», «кашу варити» та ін.) були змаганням у спритності, швидкості і силі. У дівочих («кострубонька», «мак», «кривий танець», «жельман», «подоляночка», «шум», «вербова дощечка») – випробовувалися художні здібності учасниць, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в певний художній образ. Зустрічаючи весну-красну, вимощували руками дощечку, виспівуючи при цьому «Вербовую дощечку», вітали її жученьковою музикою («А в нашого рученька»), загравали з хлопцями («Коло млина долина»). Буковинські старожили пам’ятають, як ще до середини 40-х років місцеві парубки в центрі села монтували гойдалки-»колиски», на яких впродовж Великодніх свят колисали дівчат. На другий і третій день Пасхи влаштовували танці з музикою, і до пізнього вечора сільська молодь забавлялася.
На сьогодні по всій території України, передусім, у Західній частині, відбувається відродження стародавніх традицій у вигляді фольклорно-етнографічних свят, зокрема, Великодніх гаївок. Ці свята пробуджують інтерес до народної творчості, сприяють виявленню оригінальних, призабутих пісень, оскільки кожний фольклорний колектив намагається бути неповторним, віднайти цікаву самобутню програму, а це можливо лише при глибокому знанні й використанні місцевого матеріалу та збереженні народного колориту. Хочеться вірити, що ця чудова традиція наших предків приживеться і укоріниться в Українському Чикаго, і вже в цьому році навколо наших велично-ошатних церков закружляють у Великодніх гаївках молоді хлопці та дівчата:

Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Настечка, Настечка,
– Де ж ти, Настю, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?
– Відром воду носила, носила,
Та й діброву гасила, гасила.
Ой займу я овечки, овечки,
Наздогоню дівочки, дівочки.
Ви, дівочки, сестрички, сестрички,
Займіть мої овечки, овечки.
Бо мій милий високий, високий,
Як припічок високий, високий.
Як припічок западе, западе,
То мій милий пропаде, пропаде.

То ж, дорогі читачі газети, воскресімо і ми свої мрії, свої сили! Привітаймо один одного зі святом Святого Воскресіння Господнього і подаруймо один одному Радість та Любов!