Мабуть, немає у світі народу, серед котрого не було б талановитих художників. Хай не світового рівня.

	Майстриня зі своїми виробами

Кожен народ займається гончарством і скульптурою. Майже кожен народ має свою вишивку і різьбить по дереву. І тільки українці, з гордо піднятою головою можуть сказати світові, що тільки вони – найкращі майстри з виготовлення писанки. Звісно, мистецтво творення декоративного яйця є і серед інших народів, але воно не настільки помітне. Для українців писанка – це не тільки вид мистецтва, вона ще й має магічне значення. Писанка – код нації, це письмо, передане нам нашими предками. Попри критику окремих митців і писанкарів, котрі вважають, що тільки писанка на сирому яйці має право на існування, а все решта ні, все ж таки, розвиваються різні види писанок. Помітними останнім часом є писанки з бісеру, котрі ще не випробувані часом. Менш помітним, але дуже привабливим є ще один вид писанки – зернівка. Майстрів із виготовлення зернівок не так багато. Найпомітнішою в Україні майстринею з виготовлення зернівок є Наталія Бабенко із Запоріжжя.
Творчість Наталії Бабенко тісно пов’язана з природою. Її мистецькі твори виготовлені з матеріалу, добре знайомого кожному з нас. Це – зерна злаків, кукурудзи, бобів, насіння різноманітних сільськогосподарських культур, дерев і квітів, природну красу яких помітила і використала художниця. Унікальність витворів Наталії Бабенко – у неповторності орнаментів та сюжетів, навіяних фантазії автора красою степових просторів України, славним історичним минулим рідної землі. Зігріті теплом рук майстра, візерунки на творах несуть у собі красу, спокій та велич рідної України, щедрість і доброту українського народу. Вільний політ творчості, непідробна краса природного матеріалу, долучення традиційної української символіки у сполученні з майстерною технікою виконання дозволяють творити неперевершені шедеври, аналогів яким немає в жодній країні світу.
Пані Наталія виготовляє не лише пасхальні яйця, але й вази, настінні панно різноманітних розмірів і форм, декоративні тарілки, оклади під ікони. Основними матеріалами є картон, дерево, метал та особлива пластична маса на основі глини. Усі твори вкриті водостійким лаком.
Про міжнародний інтерес до творчості майстрині свідчить той факт, що її роботи є у приватних колекціях понад 40 країн на всіх континентах світу і навіть на о. Гренландія. Про свою творчість і про значення зерна в мистецтві в інтерв’ю з пані Наталею.
Пані Наталю, Ви народилися і виростали в краї, де писанкарство було зведено нанівець. Як вам вдалося осягнути мистецтво писанкарства?
Я б сказала, що писанкарство в нашому краї не те що було зведено нанівець, а його не існувало взагалі. Адже земля Запоріжжя – це степовий край, який не був густозаселений аж до недавнього часу. Принаймні, я не мала жодного досвіду чи прикладу перед своїми очима.
Я ніколи не вміла малювати, здобула технічну освіту та працювала на великому підприємстві. Але завжди в душі моїй жив художник, мене надихали краєвиди рідного краю: степу, Дніпра, Хортиці. Зараз навіть важко згадати, що стало поштовхом до моєї творчості. Одного разу я просто зрозуміла, як можна поєднати захоплення природою зі своїм бажанням творити.

Писанки Наталії Бабенко		Ваза «Щедрість»

Писанка «Сила життя»	Писанка «Радість життя»

Осягнення того, що моє мистецтво є писанковим, прийшло вже згодом, до того ж, про це сказали мені сторонні люди, коли побачили мої роботи на одній з виставок. Вони побачили в моїх творах традиційні писанкові орнаменти, які я використала, навіть цього не розуміючи свідомо. Тоді я почала серйозно цікавитися і вивчати мистецтво традиційного писанкарства. А після здобуття Україною незалежності я почала вже зовсім по-іншому сприймати свою творчість, і перша моя серйозна виставка відбулася в Києві, в Українському домі, у 1992 році, на першу річницю незалежності.
І, все ж таки, у Вас був учитель чи натхненник?
Коли я почала займатися цим мистецтвом, то сама його і винаходила. Мені довелося пройти довгий шлях проб та помилок, щоби в результаті мої твори були довговічними та яскравими, без жодної фарби та клею. До мене, наскільки ми це питання вивчали, ані в Україні, ані в світі аналогічних творів не робили, і ця техніка навіть не мала назви. Тому назвати свого вчителя я не можу, але маю багато натхненників. По-перше, це моя родина, яка мене завжди підтримує. А також – наші неперевершені майстри писанки в Україні, зокрема, Віра Манько, Оксана Білоус, Тетяна Пірус та ін. Особливо хочу відзначити космацьку писанку та чудових майстрів з Космача. На самому початку творчого шляху до мене потрапив альбом «Писанки на Україні» з репродукціями і акварелями Е. Біняшевського. Спроби викласти орнаменти різних регіонів України спонукали мене на пошук нових способів та технологій викладання, використання більшого розмаю зерен та насіння. А ще мене дуже надихали і надихають тисячолітні мозаїки Софії Київської та Михайлівського Золотоверхого соборів, адже моє мистецтво, певним чином, також є мозаїкою.
Коли саме почали займатися мистецтвом?
Це захоплення почалося 25 років тому. Спочатку я спробувала зробити панно, а потім – вазу.
Час від часу робила нові речі, не даючи цьому особливого значення – просто мені дуже подобалося насіння, його фактура, барви, різноманітність кольорів та відтінків. Як ви пам’ятаєте, в той час, наприкінці 80-х, не було літератури, і, взагалі, важко було знайти інформацію про писанки. Я продовжувала вдосконалювати свою техніку, і мене почали запрошувати брати участь у виставках самодіяльних майстрів у Запоріжжі.
Чи займаєтесь розписом писанки на яйці?
Спілкуючись з писанкарями, неможливо не спробувати себе в цьому традиційному мистецтві. Першу свою писанку написала разом з Вірою Манько і цим дуже пишаюся. Мені цікаво і приємно писати традиційні писанки, але, все ж таки, головним своїм покликанням вважаю саме свою зернову писанку, адже в традиційному писанкарстві є дуже багато великих майстрів, а такі села, як Космач, відомі на весь світ своїм особливим виконанням писанки. Тож мені хочеться, щоби Запоріжжя теж було відомим у писанковому світі.

Христос Воскрес	Панно «Дорога додому»	Триптих «Україна»

Який стан писанкарства у Запорізькому краї зараз? Чи писанкують у Вас?
З кожним роком писанкарством в Запоріжжі цікавляться все більше і більше. Перед Великоднем у нас проходять майстер-класи в школах, бібліотеках, соціальних центрах. Мене неодноразово запрошували проводити такі заняття для дітей та дорослих. Писанку популяризує наше міське та обласне телебачення. В художньому музеї зберігають колекцію писанок з усіх регіонів України.
Зараз в Запоріжжі писанка сприймається як щось цікаве і гідне уваги. До нас, на Вернісаж під відкритим небом, де ми часто проводимо виставки, приходять люди, яких цікавлять матеріали щодо традиційного мистецтва писанкарства. Здебільшого, це школярі, студенти, які досліджують цю тему, а також – прості городяни, які звертаються за порадою. Мені приємно, що саме моя зернова писанка спонукала багатьох людей в Запоріжжі звернутися до теми писанкарства, популяризуючи це давнє і вічно молоде мистецтво, даючи йому нове життя у різних проявах.
В Україні важко сприймають будь-яке нововведення, навіть якщо воно має національний корінь. Це стосується і нетрадиційної писанки. Писанка-зернівка поки що в нас є рідкісним видом мистецтва. Що Вас спонукало обрати цей вид писанкування?
Ви цілковито праві. Я теж зіштовхнулася з тим, що все нове сприймається у нас дуже важко. До речі, я і зараз не є членом Національної спілки майстрів, як і багато інших митців нашого міста, які займаються цілком традиційними видами мистецтва, але додають у них свою творчість.
Щодо мого напрямку, то все склалося дуже органічно. Зерно в Україні саме по собі вважалося культом, тому що саме на наших теренах було започатковано землеробство. Зерна злаків додавали у вигляді домішок до глини культових статуеток і посудин. Так, до відомих трипільських жіночих статуеток прадавні майстри вкладали зерна злаків у пупок, як символ родючості. Також при розкопках на Трипіллі знаходили цілі фрагменти орнаментів, викладених зі зерен, які потім випалювали.

	Писанка з рослинним орнаментом

Зерно в уяві нашого народу – це завжди те, що мусить воскреснути, переборовши час.
Передусім, шанується жито, назва якого походить від того ж кореня, що й слово «життя». Звичай обсипати збіжжям молодих на щастя зберігся до наших днів. Ще один дуже розповсюджений звичай: з вечора, 13 січня, і до світанку, 14 січня, в українських хатах маленькі хлопчики посівають зерна жита і пшениці на нове життя, на щастя і здоров’я.
Чи використовували зерно в мистецтві інші народи?
Зерно знаходили у стародавніх похованнях по всьому світу, його міцна оболонка добре зберігалась протягом тисячоліть. До того ж, історичний досвід свідчить, що, на відміну від художніх фарб, яскрава оболонка насіння не тьмяніє і не вигорає на сонці. Нам відомі знахідки злаків та гороху, що вирощували шість з половиною тисяч років тому хлібороби України, наші пращури – трипільці. В багатьох музеях України досі зберігається насіння пшениці і жита, яке залишилося після пожежі під час монголо-татарської навали.
З історичних джерел добре відомо, що при розкопках у Єгипті, Межиріччі – усюди, де було розвинене землеробство, знаходили обрядові речі, культові статуетки з вкрапленням насіння культових рослин.
Зерно являє собою символ життя, має в собі заряд позитивної енергії сили майбутнього паростку. Мистецтво викладання орнаментів з насіння рослин органічно і природно поєднує сьогоденність з давниною, енергію життя з мудрістю природи. Особливу актуальність набуває воно у наш час, коли людство, досягнувши технічних висот, замислюється про свої корені, прагне зберігати навколишнє середовище.
Знаю, що Ви також колекціонуєте писанки і Великодні листівки. Розкажіть про своє захоплення.
Це моє захоплення навіть давніше, ніж моя творчість. Ще в дитинстві до мене потрапили Великодні листівки, надруковані на початку ХХ століття. Моя колекція зростає з кожним роком. До речі, сучасні Великодні листівки дуже яскраві та цікаві, чудово доповнюють мою колекцію.
Що стосується писанки, то у мене досі збереглася дерев’яна мальованка, яку мені подарували ще в ранньому дитинстві. Зараз колекція налічує приблизно 300 писанок різноманітних технік, причому більшість у колекції – традиційні писанки. Вони виконані майстрами, багато з яких є моїми знайомими та друзями з різних регіонів України. Дуже багато писанок з Космача. Космацька писанка – особлива, яскрава та неповторна.

Фото Віктора Бабенка