«Починаючи від кінця Другої світової війни, було близько 100 великих збройних конфліктів, які підпадають під визначення війни. Всі вони здебільшого відбувалися в Азії та Африці. Статистика показує, що рідко коли в цих війнах військові вели війну лише з військовими. Переважно бойові дії заторкували також місцеве населення. Однак всі ці війни закінчилися поразкою держави-агресора. Звідси випливає дивний і водночас парадоксальний висновок: чим сучасніші та могутніші війська окупантів, тим більше вони схильні руйнуватися під тиском власної ваги», – говорить професор Ярослав Грицак. Днями він знову взяв участь у  вебінарі Бізнес-школи та Центру лідерства УКУ «Феномен війни».


https://www.youtube.com/watch?v=Z72hE5_eVo8

 

Подаємо його виступ тезово: кілька ключових точок про війну, крізь призму історії. 

 

https://youtu.be/6-gqKPaVClU

 

Чому виникають війни?

 

Причини початку війни є різні. Можете зайти на сайт Quora , ввести в пошуку «what causes the war» (що спричиняє війну) і ви побачите найдивніші приводи, серед яких відрізане вухо, страус ему чи відома футбольна війна між Сальвадором і Гондурасом. 

 

Якщо ці причини узагальнити, то, з точки зору науковців, є два протилежні погляди:

• Людська природа сама по собі є доброю, тому війна – це щось позалюдське, тобто вона породжена зовнішніми обставинами. Найчастіше цими обставинами є майно. Як тільки з’являється те, за що можна боротися – цього не уникнути (за Жаном-Жаком Руссо).

• Друга теза, наближена до біблійної, каже про те, що людська природа є грішною. Здатність до насильства закладена в людях, а тому, щоб уникнути війни нам треба робити собі зовнішні перешкоди, щоб стримувати цю людську природу (за Томасом Гоббсом).

 

Чим більше суспільство розвивалося – тим дивнішими ставали причини для ворожнечі. 

 

Універсальною формулою війн до новітніх часів ХІХ ст. було становлення контролю над певною територією, щоб збирати з неї ренту (дохід від власності) і ділити між собою.

Здебільшого війни були локальними і дуже дорогими, а тому воювали лише ті, хто мав великі статки, щоб накопичувати зброю та утримувати армію. 

 

Вже у ХІХ ст. стається колосальна зміна. Люди перестають воювати за матеріальні цінності, на зміну яким приходять ідеї. Такій зміні сприяла Французька революція, після якої утвердилось інше бачення війни. З того часу всі мали право і навіть обов’язок захищати батьківщину. Так війни стали масовими і велися під приводом певних революційних ідей.

 

На жаль, як показує історія, війна є неминучою. Тому актуальним досі залишаться правило, яке формували давні римляни: «Хочеш миру – готуйся до війни». Маємо розуміти, що мир є дуже хитким і ніколи не буде автоматичним.

 

Чи існують чесні війни?

 

Концепція чесної війни виникає у християнській думці. Першим цю ідею підносить святий Августин. 

 

Існує кілька критеріїв чесної війни:

• Війна з метою захисту
• Війна – останній можливий засіб, коли інші вичерпані
• Ведення бойових дій має бути оголошено відкрито
• Жертви, які плануються на війні, мають бути співвідносними з її результатами. Чесна війна виключає гуманітарну катастрофу 
• Чіткий поділ на військових і цивільних. Страждання останніх мають бути максимально обмежені
• Противника, який зазнав поразки, не знищують і не принижують його гідність.

 

На жаль, в історії немає прикладів, де б ці критерії вдало реалізовувались. Тому побутує думка, що чесна війна – це ідеальний тип війни. Проте кращою вважають сторону, яка може цих критеріїв максимально дотриматися. Якщо дивитися на сучасну війну росії проти України, то російський наступ не відповідає жодному з перелічених пунктів.

 

Чи є дії росії актом геноциду українського народу?

 

Путінська агресія в Україні підпадає під концепцію геноциду, адже він прагне знищити українську державу. Очевидно, що Путін не ставить собі за мету знищити всіх українців, бо це неможливо, та й зрештою не потрібно. Він прагне перетворити українців з нації в етнічну групу, забравши в них культурні права, а разом із тим право мати власну державу. Адже вважає, що України як такої не існує, а росіяни і українці є однією нацією. Власне це Путін намагається довести воєнними засобами, що вже має ознаки геноцидного характеру.

 

Роль цивільного населення у війні

Починаючи від кінця Другої світової, війни здебільшого велися не лише з військовими, а й з місцевим населенням. Однак всі вони закінчилися поразкою держави-агресора. “Найсвіжішим” прикладом є таліби в Афганістані – неможливо перебороти населення, яке є вмотивоване. 

 

Щодо сучасності, то всі говорять про те, що в найгіршому випадку Путін може виграти війну в Україні, але тоді він все одно програє через те, що не має можливостей для окупації. У сучасній історії немає жодного випадку, який би свідчив про вдало реалізовану окупацію. Тому роль цивільного населення у сучасних війнах є важливою, бо тоді люди перестають бути просто суб’єктом. У той момент, коли населення стає об’єктом вже немає значення, які технології проти них застосовують.

 

Такий перехід населення від суб'єкта до об'єкта простежуємо в Україні. Зараз у нас бореться все населення, а не лише армія – таке суспільство неможливо перемогти.

 

Союзники у війні

 

У питанні перемоги чи поразки відіграє роль не так потенціал самого суспільства (хоча він теж важливий), як визнання його легітимності у світі. Біда українців у ХХ столітті полягала в одній причині – поганій геополітиці. Обставини ставили нас так, що ми завше попадали в «табір» того, хто програв війну. Тому головною з причин поразки українського руху в ХХ ст. була геополітична ізоляція, яка тривала до розпаду Радянського союзу. 

 

У 1991 році, коли розпадався союз, до України приїжджала Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Великобританії і президент США Джордж Буш (старший). Обидвоє твердили, що Україна не повинна відділятися від радянського союзу. Умовно кажучи, незалежної України тоді не хотіли.

 

Зміна сталася в останні роки завдяки Будапештському меморандуму, як би ми його не критикували, але він вивів Україну з міжнародної ізоляції. Однак, безперечно, найбільша зміна сталася у 2022 році, коли українці нарешті отримали геополітичного союзника – Західну Європу. Ми можемо дискутувати про те, наскільки цей союзник нам допомагає, але маємо також розуміти, що змінився хід гри. Україна зараз захищається проти росії і вже не є в ізоляції, як у ХХ ст. Наш ворог в ізоляції і це надзвичайно радикальна зміна. Тому, вважаю, що ми маємо зараз унікальний момент. 

 

Багато експертів твердять, що коли йде мова про Захід, то не існує одного Заходу, він є роздріблений. Власне на це і розраховував путін. Коли він починав війну в Україні ще у 2014 році, то вважав, що все відбудеться за сценарієм війни у Грузії. Адже тоді Захід його агресію проти Грузії мовчазно проковтнув. Тому, йдучи війною на Україну, путін так само розраховував, що українці не матимуть підтримки. Але у випадку війни проти України з’явилась вісь Вашингтон-Брюссель і Лондон. Три найбільші чинники світу сьогодні виступають в один голос – у нашу підтримку. Ми вперше отримали шанс від світових лідерів. І попри те, що в нас катастрофа, мусимо вже зараз кувати з цього нагоду, якою можна буде скористатися.

 

Для кращого заглиблення у тему розвитку воєнних дій в Україні, крізь призму історичних подій, Ярослав Грицак рекомендує до прочитання такі книги: «Зброя серпня» (англ. «The Guns of August») – Барбара Вертгайм Такман, «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» – Тімоті Снайдер.

 

А для того, щоб краще розібратися у військовій тематиці історик радить звернутися до наступних експертів: Michael Kofman, Павло Фельгенгауер та Микола Бєлєсков. 

 

https://www.youtube.com/watch?v=6-gqKPaVClU 

Занотувала Діана Мотрук