Цікаво, скільки любові може умістити людське серце?

У серці Назарія Яремчука містилася безкінечність любові. Значить – Божого світу. Любові до батьків, до родини, до рідного краю, до природи, до людей, до України, до жінки, до українського слова, до музики… Його любові, щирості та відкритості вистачило на весь розкиданий по світах український світ.
Впродовж років багато хто намагається розгадати феномен «Смерічки»; віднайти ключі чи секрети успіху ансамблю з майже невідомої тоді Вижниці. Та все дарма. Адже для того, щоби стати не просто відомими, а отримати визнання українців на всіх континентах, одного тільки голосу недостатньо. Потрібен дар Божий, а це – талант чути, бачити, відчувати, осмислювати та кохатись у тому, що робиш.
Все це – великий дар Назарія. А ще – прискіпливість до свого вибору. До вибору пісень підходив він дуже ретельно, виважено, навіть обережно. Кожне слово і кожен звук пропускав через своє серце. Коли він співав про родину – співав про свою сім’ю. Коли співав про любов – то про власне кохання, пережите. А якщо про рідний край – то про свій великий, гуцульський, український Всесвіт. Ніколи не співав задля популярності, матеріального зиску, задля прихильності тих, хто при владному кориті.

	Дарина та Марічка Яремчук (фото – Ярослав Левицький)

30 червня 1995 р. – стало днем скорботи для кожного, в кому б’ється українське серце. Для дружини Дарини Яремчук від того дня перестало битись серце сучасної української пісні.
«Якби Назарко зараз був живий, – говорить вона, – він би щось вигадав, щось зробив би для української естради. Я це точно знаю, бо він мав тонке відчуття смаку, відчуття моди, відчуття людей».
Левко Дутківський – творчий батько «Смерічки» та Назарія – говорить: «Смерічка» змінила не лише його життя, життя Назарія, Василя Зінкевича та інших учасників зоряного колективу.
«Це був феномен. Це було щось таке, від чого, певно, ще й досі не можуть оговтатись люди. Радянська влада боялась, що ми несемо в маси націоналістичні настрої, а люди шаленіли, коли хлопці виходили на сцену. Нас побоювались, але боротись з нами не могли. Тоді така була система …», – згадує батько української естради.
Колеги Назарія до сьогодні переймаються цим феноменом. «Важко сказати, хто кого сотворив – чи Назарій «Смерічку», чи «Смерічка» Назарія», – говорить Оксана Савчук з дуету «Писанка». Але факт залишається фактом –ансамбль розпався, а Назарій продовжив успішну сольну кар’єру.
16 рік поспіль голос Назарія Яремчука звучить лише у записі. Втім, відчуття його реальної присутності в нашому житті є беззаперечним. Аби переконатися в тому, досить набрати його ім’я, наприклад, в пошукачі в YouTube. І побачити, і почути: людське серце може вмістити рівно стільки любові, чистоти, світла, скільки в нього помістив наш Творець. І віддати іншим рівно стільки, скільки в ньому є отих скарбів.
Без Назарія «Смерічка» навряд чи би відбулася. Без «Смерічки» – українська сучасна пісня. Без пісні неможлива українська культура. Без культури – не може бути народу. Хіба натовп.
«Смерічка»... Левко Дутківський... Назарій Яремчук... Василь Зінкевич... Володимир Івасюк... Віктор Морозов... «Червона рута»... «Водограй»...
Це – на віки. Назавжди.

Родинна хата Яремчуків (с. Рівня, Вижницького району, Чернівецької області, тепер – передмістя Вижниці) (фото з архіву Віктора Морозова)	Відкриття меморіальної дошки Н. Яремчуку на будинку Чернівецької обласної філармонії. Слово Павла Дворського (фото – Ярослав Левицький)

Меморіальна дошка Н. Яремчуку на будинку Чернівецької обласної філармонії (фото – Ярослав Левицький)	Пам’ятник на могилі Н. Яремчука в Чернівцях (фото з архіву Віктора Морозова)