Благодійний бенкет з метою зборів коштів на розбудову Українського Католицького Університету відбувся в українському Чикаго. Ректор УКУ о. Борис Ґудзяк прибув до США з благодійною метою, з проханням підтримати будівництво нового студентського містечка для Університету.

Під час бенкету відбувся аукціон, на якому гості могли придбати твори українського мистецтва, народної творчості, речі, підписані українськими зірками. Близько півтисячі гостей, серед яких були українські емігранти, громадські і культурні діячі, меценати, духовенство, завітали до Українського культурного центру на запрошення Фундації УКУ. Варто зауважити, що організатори заходу творчо підійшли до проведення бенкету – італійська тематика панувала у сервіруванні столів, стравах, також лунала італійська музика. Гості з України привезли з собою частинку української Італії, адже було презентовано книгу української емігрантки, професора Дарії Маркусь «Слідами українців Італії», яка була видана за сприяння УКУ. Глядачам у залі було показано фільм про УКУ, який названо за словами Патріарха – «З гірчичного зерна». У відео студентка ділиться своїми враженнями про навчання в УКУ, розповідає історію Університету і разом з ректором – о. Ґудзяком – відвідує будівництво майбутнього кампусу Університету. Дивлячись на екран, напевно, кожен з гостей хотів опинитися на місці цих студентів зі щасливими очима. У миттєвостях фільму був помітний непереможний ентузіазм в очах о. Бориса Ґудзяка, коли він стояв у майбутній, ще недобудованій кімнаті навчального кампусу. Проте, один з фрагментів фільму спричинив неймовірні емоції в залі – на відео о.Борис Ґудзяк без труднощів застрибує на високе підвищення на будівельному майданчику і, звертаючись до глядачів, говорить, що потрібно «Свідчити, служити і спілкуватися в спільноті...». Варто зауважити, що людина з такою радістю і любов’ю в очах здатна подолати будь-які висоти, а Бог бачить любов і працю таких людей. Після завершення фільму ректор УКУ о. Борис Ґудзяк звернувся з неймовірною промовою до всіх присутніх, він несподівано вийшов на центр зали і заговорив до людей, як до своїх близьких, підходив близько, дивився в очі і промовляв те, що змусило всіх гостей ще раз переконатися, що справа Українського Католицького Університету – це справа всього українства.

Митрополит Андрей Шептицький у свій час зробив перші кроки у становленні Українського Католицького Університету, відкривши Греко-Католицьку Богословську Академію, першим Ректором якої став Блаженніший Патріарх Йосип Сліпий. Тоді, у радянські часи, навчальний заклад, що проповідував і навчав Слову Божому, так сильно заважав владі, що був закритий у 1944 році. І лише в 1960-х роках, залучивши допомогу діаспори і західних меценатів, розпочалась робота з відновлення і становлення Католицького Університету в Україні. І досі, у наш час Незалежної України, Український Католицький Університет є мішенню для тиску влади. Доказом цього є слова Ректора о. Бориса Ґудзякя, що «в Україну повернувся страх...». Проте, щедрі благодійні внески зроблені жертводавцями Чикаго і присутність на благодійному бенкеті великої кількості однодумців дають можливість Українському Католицькому Університету зробити наступний крок не тільки у підвищенні рівня освіти в Україні, але і у єднанні української спільноти. УКУ справедливо називають вільним Університетом – за новітній підхід до навчальних програм, за особливе ставлення до студентів, за його вільну і чітку політичну позицію (адже ВУЗ не є державним, а фінансується з благодійних коштів), і, врешті-решт, за першочергові духовні, християнські цінності, які є основою у навчанні.

Коментарі від учасників і організаторів:

О. Павло Худ (Керівник відділу інформації в УКУ):
«Можна твердо сказати, що УКУ має прихильників тут. Є люди, які вболівають за УКУ. Ситуація, яка є в Україні з освітнім законодавством, ставить багатьох ректорів у залежність від міністерства. Це, чого собі не дозволяє УКУ, незважаючи на те, що програми є акредитовані і ліцензовані в державі. УКУ не має державного замовлення, тому він не стоїть перед міністерством, щоб йому давали гроші. Ректор УКУ не призначається міністерством, тому він може дозволити собі мати власну думку.
Історично в Україні занедбаний досвід благодійності. Ми завжди посилаємося на приклад Митрополита Шептицького, який був графом, людиною багатою, проте він був багатий і духом, бо вмів розподіляти своє багатство. В Україні закінчується період первинного накопичення капіталу, діти багатьох заможних людей навчаються за кордоном. Це говорить про те, що вони розуміють значення освіти. В Україні вже формується поле жертводавців, які інвестують кошти, які розуміють, що за освітою є майбутнє».
Ярослав Рущишин (Фундатор УКУ, засновник Львівської бізнес-школи в УКУ):

«Це є Університет із західним управлінням, де дуже грамотно приймаються рішення... Де присутні цінності... Працює дуже гарна система, де приймаються колективні рішення. Могилянка і УКУ – це два світочі серед темного царства. Я вважаю, що варто інвестувати в освіту, не варто інвестувати в бідних українців, які сидять на дивані і плюються на телевізор, чому вони так погано живуть. Треба інвестувати в освіту, яка принесе конкурентоздатність, яка зумовить цікавість до України в усьому світі, і що дасть додаткові дивіденди потім, і ми матимемо час, коли ми будемо допомагати діаспорі...».

Марта Коломієць (Українська католицька освітня фундація):
«Думаю, що бенкет був дуже піднесеним, дуже позитивним. З о. Борисом завжди легко працювати, він справді вірить у своїх молодих студентів, в майбутнє УКУ, і це видно з його ентузіазму. Гарно, що багато людей прийшло, і вони були щедрими жертводавцями.
Ми будемо далі розвивати Український Католицький Університет і думаю, що він стане найкращим університетом на терені України і навіть Східної Європи. Те, що отець Борис будує, це студентське містечко, колегіум – це цілком інше бачення освіти і розвитку молодих людей, думаю, це все дасть успіх».

Інтерв’ю

Ректор УКУ о.Борис Ґудзяк: «В Україну прийшов страх...»
На Вашу думку, чому УКУ в Україні вважають вільним університетом?
Ви знаєте, Євангеліє вважають словом освободження. Ми є створені на образ і подобу Божу, і ми маємо бути вільні – це є наша природа. Історія, якісь травми, системи, несправедливість – це може нас сковувати. Ми стараємося в університеті бути прозорими, з чіткими правилами гри, які стосуються всіх у рівний спосіб, і один одному дякувати, один перед одним вибачатися. У нас є 300 працівників, і 50 з них займаються складанням бюджету, тобто, люди знають про фінанси, знають про управлінські рішення, знають про стратегію. Такий підхід підкреслює почуття гідності людини, і людина чується в цьому гідно і свобідно.
Які ж результати принесе поїздка до меценатів?
Наші меценати є щедрі, вірні і добрі друзі університету. Знаєте, пошук коштів – це не є лиш пошук грошей, йде мова про створення стосунків. Я стараюся інформувати наших жертводавців про події в університеті, розвиток, проблеми. Ми хочемо висловити вдячність нашим жертводавцям. Це є розвиток, плекання стосунків, а пожертви в контексті того десь з’являються. З таким підходом ми 18 років розвиваємо університет. І ми вдячні громаді в Чикаго, громадам в інших містах і поодиноким нашим спонсорам з Америки і з інших діаспор, адже це є одна наша родина – створилася родина підтримки нашого університету.
Рік тому розпочалися спроби тиску на УКУ з боку державних органів влади, зокрема, СБУ. Яка зараз ситуація?
Немає якихось драматичних випадків, але ми знаємо, що ми є під лупою, під мікроскопом. Буває таке, що телефонують до наших працівників зі служб, питають, випитують: «Хто до вас приїхав? Яка це конференція? Де ректор виступає?» Незвичні речі, які в європейському контексті чи північноамериканському контексті є просто немислимі. Але якось треба давати з цим раду, гумор треба зберігати, важливим є гумор. І Богу дякувати, що у нас є проректор з питань місій університету – Мирослав Маринович, який пережив 10 років позбавлення волі, який для нас, працівників, і для студентів, є професором з того, як собі давати раду з таким тиском, в дискусіях зі службами і в таких нестандартних ситуаціях.
Які стосунки УКУ з Львівською міською радою? Адже були проблеми...

Була спроба тиснути на університет через виступи наших викладачів, але ми маємо тепер добру співпрацю з міською радою і з обласною радою. Надіємося, що ми вийшли на чисту воду.
Чому в УКУ – особливе навчання?
Є кілька чинників. Головне, що є велика увага до студентів. На стаціонарному навчанні є 550 студентів і 170 викладачів, тобто, викладачі знають студентів. Багато студентів бувають у мене вдома в гостях. Друга особливість – у нас є вимогливість і є великі можливості, скажімо, вчитися за кордоном, адже 80% студентів протягом навчання бувають за кордоном. Чому? Щоб пізнати світ і те, що добре в світі є – привносити в наші системи і структури. Але притому є вимогливість. Наприклад, якщо наш студент стягне реферат з Інтернету і покаже його, як власну роботу, то на перший раз є попередження, на другий раз – відрахування. І третє: в Університеті ми даємо можливість студентові розвивати своє духовне життя. Ми дивимося на студента не лише як на мозок, але – цілісно – як на людину з тілом, емоціями, душею, з особистою історією, зі своїми мріями про майбутнє;...людину, яка стоїть перед Богом з питаннями життєвими, з питаннями кохання, розчарування, хвороби, трагедії в родині. Наші студенти отримують підтримку від спільноти, коли є сумні події, коли хтось вмирає чи хворіє. Отже, цей духовний аспект, хоч він не завжди є досконалим, але він збагачує життя кожного члена нашої спільноти.
Як Вам вдається привернути увагу студентів?
Я стараюсь підтримувати невимушені стосунки зі студентами, колись я знав кожного студента, зараз це вже неможливо, бо кількість студентів зросла. Але залюбки часто спілкуюсь зі студентами, і це є промовистим чинником.
Ви сьогодні сказали, що в Україну повернувся страх?
Бояться люди, він підшкірний, він на поверхні. Люди мовчать на зло, мовчить академічна спільнота, ректори мовчать, мовчить інтелігенція, люди опускають руки, бо бояться...
А Церква?
Блаженніший Святослав вже кілька разів за останні тижні заявляв про ці соціальні біди дуже чітко. Церква не має, як Сталін казав, «дивізій», вона не може нічого силою впроваджувати чи пропонувати. Я горджуся, що Блаженніший Любомир і Блаженніший Святослав говорять чітко про наші соціальні біди. Блаженніший Любомир робив це впродовж 14 років, як глава Церкви. А Блаженніший Святослав від самого початку, з перших місяців заявив про дуже глибоку, мужню громадську і духовну позицію.
Кажуть, що в стінах УКУ навчається майбутній Президент України. Ви в це вірите?
Можливо! Я не проти. А може – можлива майбутня президентка...

Наталія Фігель

Медіа-портал VIDIA
www.vidia.us