Від редакції. Світ фінансів лихоманить останні кілька тижнів, що є причиною, а то й наслідком потрясінь у світі політики. Важко залишатися осторонь від подій, які можна назвати епохальними, тому що ми справді стаємо свідками початку нової епохи, якби нам не хотілося цього уникнути.

Одразу хочеться згадати давню мудрість, а точніше – древній китайський прокльон – “Щоб ти жив у час змін”. Веселого мало, а певного і надійного ще менше. Єдине, що залишається – це, принаймні, намагатися дістати якомога більше інформації. “Хто проінформований, той озброєний” – ще одна мудрість. Тому і наш тижневик намагається подавати не лише новини, але й аналітичні матеріали, які допоможуть нашим читачам отримати чіткішу картину сучасного світу. Починаючи з цього номера, ми друкуватимемо аналітичні статті щодо економічного та, загалом, геополітичного “стану справ” Америки і цілого світу. Отже, цього разу пропонуємо вам роздуми Олександра Кравчука.

1. ДЕФОЛТ.
Кінець липня – початок серпня – традиційна пора відпусток та відпочинку від повсякденної метушні. Цього року ці кілька тижнів принесли світові цілу низку екстраординарних новин, кожна з яких сама по собі має епохальне значення. Ці події виглядають дуже далекими одна від одної, і географічно, і за змістом, однак, насправді пов’язані між собою тісніше, ніж сіамські близнюки.
Найбільш важливою подією за минулі тижні, від якої майбутні покоління відраховуватимуть новий історичний період в житті людства, стала новина від такого собі приватного агентства Standard & Poor’s про зниження кредитного рейтингу США з ААА до АА+ з «негативним прогнозом».

«Негативний прогноз» означає, що, найбільш ймовірно, протягом наступних двох років цей рейтинг впаде до АА без плюса.
Після цієї новини український біржовий індекс за тиждень втратив більше 17%.
Після «чорної п’ятниці» міністри фінансів країн «Великої сімки» в екстреному порядку на вихідних провели телефонні переговори. У понеділок, 9-го серпня, азійські біржі закрилися падінням у межах 3-4%. Біржа Афін звалилася на 6%. В Росії індекс РТС впав майже на 8%.
Ще більше посилила загальне занепокоєння перша торгова сесія тижня на американських майданчиках. Індекс Dow Jones за день втратив 5,5%, S&P 500 знизився на 6,6%, а Nasdaq Composite пішов у «мінус» майже на 7%.
За даними інвесткомпанії Albion Financial Group, з 25 липня до 9 серпня американський фондовий ринок впав на 14%, втративши $1,93 трлн. капіталізації.
Зниження рейтингу кредитоспроможності США було викликане, з одного боку, зростанням державного боргу США до розмірів їхнього ВВП, а з іншого – неспроможністю покриття дефіциту державного бюджету без залучення зовнішніх коштів, тобто – додаткових запозичень.
Останній раз державний борг досягав рівня ВВП у 1947 році, однак, в ті часи частка США в світовій економіці складала біля 50%, порівняно з сьогоднішніми 20%. Тоді іноземні кредитори володіли 1% державного боргу США, сьогодні – 47%.
Якщо спроектувати цю ситуацію на побутовий рівень, то виглядає, що людина, яка вже винна більше, ніж заробляє, не може звести кінці з кінцями без того, щоб не позичити ще, і, до того ж, достатньо солідну суму, претендуючи при цьому на роль найбільш успішного з усіх успішних.
Безпосереднім поштовхом до тривоги стали суперечки між президентом та Конгресом США з приводу підвищення «планки» бюджетного дефіциту, що підійшли впритул до державного дефолту і були розв’язані в останній момент прийняттям компромісного варіанту, який одночасно передбачає зростання верхньої межі держборгу на $2,4 трлн. в цьому році та скорочення бюджетного дефіциту протягом наступних десяти.
Колись, у середні віки, монархи провідних країн Європи бавились у валютні ігри з менш успішними феодалами та приватними позичальниками, беручи в них в кредит великі суми грошей. Оскільки не кожен тодішній герцог міг карбувати власну монету, то такі кредити рахувалися у валюті сюзерена.
Набравши певну суму боргів, цей сюзерен раптом оголошував про зниження вмісту дорогоцінного металу (і відповідно – реальної вартості) в монеті, скажімо, вдвічі, попередньо вилучивши з обігу старі, «солідні» гроші. Таким чином, переплавивши старі монети на нові, монарх отримував 50%-ну «скидку» на погашення боргу.
Для проведення подібних операцій потрібно було забезпечити кілька ключових умов:
1. Конвертованість валюти. З цим тоді проблем не було – гроші були або золоті, або срібні, або мідні, і це забезпечувало їхню всезагальну цінність.
2. Військову перевагу, щоб у випадку чого збентежені васали не задумали раптом «відновити справедливість» за допомогою зброї.
3. Монополію на карбування грошей. Адже вся афера тільки тоді була ефективною, коли виконувалися чіткий «таймінг» та послідовність операцій.
4. Контроль за інформаційним простором, щоб «інсайдерська» інформація раптом не відвернула «клієнтів» не в той бік.
Починаючи з 2003-го року (що приблизно співпало з вторгненням американських військ в Ірак), державний борг США щорічно зростав на більше, ніж $500 млрд. У 2008-му році (коли президентом став Б. Обама), зростання держборгу склало біля $1 трлн., в 2009-му – $1,9 трлн., в 2010-му – $1,7 трлн.
Бюджетний дефіцит 2011 року вже досяг $1,5 трлн.
Зниження рейтингу кредитоспроможності США автоматично знизило котування облігацій його уряду, і тепер він може викупити їх за дещо меншою ціною, ніж продавав. Зниження курсу долара знецінює борг ще більше і тим самим відчутно полегшує завдання збереження американським урядом хорошого обличчя при поганій грі.
Однак, проведення політики знецінення власних зобов’язань в сучасному високоорганізованому фінансовому середовищі є подібним до руйнування мостів та будівель на власній території з метою утруднити противнику наступ. На відміну від Середньовіччя, сьогодні і обороноздатність, й інформаційний вплив, і авторитет національної валюти напряму залежать від фінансової спроможності держави.
Найбільш відомою подібною аферою в часи капіталізму стала фінансова політика німецького уряду в середині 1930-х років, який спочатку знецінив свої цінні папери, що перебували в іноземній власності, а після того викупив їх за 10-12% вартості. Судячи з подальшої долі Третього Рейху, подібні операції не пішли на користь національному добробуту.
В усякому випадку – жоден адекватний уряд не згодиться на це, якщо є хоча б яка-небудь інша можливість порятунку.
Нові запозичення загрожують Америці втратою світових позицій, адже зрозуміло, що жодна країна не упустить в даному випадку можливості принизити свого конкурента.
Той же Китай, що сьогодні виробляє понад20% світових товарів і за реальним ВВП вже обігнав США, може вимагати, наприклад, особливих прав у сфері світової торгівлі чи відмови від підтримки Тайваню. Чи прийняття юаня в якості світової резервної валюти.
І цій ситуації не зарадить навіть «своя людина» на посаді глави МВФ.
Зрозуміло, що подібні поступки лише погіршать можливості США і позначаться на подальшому зростанні їхньої фінансової залежності.
Безпрецедентною стала заява китайського уряду, що наразі утримує (точна цифра невідома) понад $1,5 трлн. з $14,3 трлн. американського боргу, про те, що він має абсолютне право вимагати від американської нації уважнішого ставлення до своїх економічних проблем. Він попередив, що зниження рейтингу кредитоспроможності буде ще серйознішим і призведе до світових фінансових пертурбацій, якщо США не спроможуться «жити за кишенею»: «Уряд США повинен усвідомити той болючий факт, що старі добрі дні, коли він за допомогою позик міг просто так перекладати на інших свої проблеми, які він сам і створював, нарешті, закінчилися.»
Китай на сьогодні є чи не єдиною стабільною економікою, здатною інвестувати вільні кошти в більш-менш значних масштабах. Тому без його готовності купувати цінні папери американського уряду рішення Конгресу про збільшення розміру бюджетного дефіциту має не більше сенсу, ніж дозвіл на вирубування лісів в Антарктиді.
Подібні думки, очевидно, роїлися в головах лідерів не лише Китаю. Найбільшими кредиторами США на сьогодні, крім нього, є Японія, Великобританія та Бразилія. І жодна з цих країн не володіє наразі ані надто вільними коштами, ані не виявляє готовності поступатися інтересами заради «спільного добра».
А це означає, що США вперше в своїй історії стикнулися з ситуацією, в якій вони вже не є провідною економічною силою. І щоб цю ситуацію змінити, потрібне щось дуже-дуже серйозне...
Сьогоднішні прогнози держборгу на 2012 рік становлять $16,3 трлн. Якщо ж виходити з існуючих тенденцій, то у 2040 році розмір державного боргу може скласти 200% від ВВП, а в 2060-му – навіть 600%.
Навіть якщо не брати до уваги відчайдушний романтизм подібних цифр (адже важко уявити собі кредитора, готового фінансувати Америку при такому обсягу заборгованості), варто пам’ятати, що в 2001 році, наприклад, до оголошення «війни з тероризмом», адміністрація Буша-молодшого прогнозувала загальний профіцит у 2002-2004 роках на рівні $1,3 трлн. Проголошені Обамою в 2008 далекосяжні плани теж дещо відрізнялися від того, що отримане насправді.
«Не так воно сталося, як гадалося».
Усі прогнози та калькуляції на майбутнє, передусім, виголошені з політичних трибун, мають властивість погіршуватися по мірі наближення до реальності. З регулярністю зміни пір року виникають «непередбачені обставини», що зводять нанівець усі передвиборні обіцянки. А тому сподіватися, що все обійдеться, варто тільки в тому випадку, коли є конкретні плани радикальних реформ.
Поки що на щось подібне в діючій адміністрації немає навіть натяку.
Як і немає впевненості в тому, що населення готове підтримати подібні реформи: в найбільш кризові дні громадська підтримка руху Tea Party, що виступає за рішучі заходи зі скорочення бюджетного дефіциту та відродження американських традицій не на словах, а на ділі, впала до рекордно низьких 12%, тоді як впевненість у тому, що Б. Обама все робить правильно, висловили 48% американських громадян.
$9 трлн. з державного боргу США сьогодні складають так звані «ринкові» запозичення у вигляді урядових облігацій, банкнот, бондів і т.п., що утримуються як громадянами США, так і інвесторами та урядами інших країн.
Решта $5,3 трлн. перебувають на рахунках таких організацій, як Social Security Trust Fund ($2,5 трлн.), Federal Housing Administration, Federal Savings and Loan Corporation’s Resolution Fund та Federal Hospital Insurance Trust Fund (Medicare) і т.п.
Social Security Trust Fund забезпечує виплату пенсій, соціальних допомог, допомог з інвалідності і т.п. Отже, у випадку дефолту першими жертвами впадуть найменш захищені прошарки суспільства. Тобто ті, яким «відступати нікуди».
Federal Savings and Loan Corporation’s Resolution Fund страхує банки та корпорації від фінансових ризиків. З чого можна зробити висновок, що неспроможність американського уряду платити по зобов’язаннях поставить під удар інфраструктуру американської економіки і тим самим – провідні позиції США у світовій торгівлі.
Federal Hospital Insurance Trust Fund (Medicare) забезпечує медичне страхування.
Система американського медичного страхування базується на регулярних внесках громадян. Ці внески накопичуються на рахунках, запускаються в економічний обіг і при потребі використовуються на оплату медичних послуг.
Відсутність коштів в американського уряду спричинить в даному випадку руйнацію всієї системи медичного обслуговування США, адже неможливість оплатити рахунки лікарів, насамперед, позбавить останніх можливостей продовжувати свою практику. З іншого боку – довіра до державних інституцій з боку громадян радикально знизиться.
Це матиме наслідком приблизно те, що можна зараз спостерігати в Україні, де чи не половина економіки перебуває в «тіні», а більшість своїх коштів населення тримає в скляних, а не комерційних банках.
Відповідно впаде в цьому випадку інвестиційна привабливість американської економіки, з якої вже сьогодні більшість виробництв «вимилося» в Китай та Мексику.
Уявити собі США в ролі жебрака на світових самітах доволі важко, однак відмова від запозичень загрожує дефолтом.
Дефолт – неспроможність США виконувати свої фінансові зобов’язання – може викликати, в силу особливого становища Америки в сучасному світі, такі зміни в існуючому світопорядку, порівняно з якими Друга світова війна може видатися відпочинком на Канарських островах.
Першим і найбільш очевидним наслідком може бути знецінення долара і втрата ним функції міжнародної резервної валюти.
У цьому випадку котування боргів США впаде до рівня їхньої фактичної спроможності їх обслуговувати (що наразі виглядає мізерною), і Китай з іншими кредиторами просто втратять свої $1,5 трлн., як відвідувачі «сеансу спіритизму» – отримані від Воланда «червінці» та сукні.
Втрата такої суми грошей – це, звичайно, колосальний удар по національному самопочуттю, однак, для Китаю, сила якого базується на виробництві, а не фінансах, це не смертельно. Натомість, Китай одним махом, як то кажуть, позбудеться головного свого конкурента і отримає карт-бланш на світове лідерство.
В минулому такі питання вирішувалися за допомогою військової сили. З цієї точки зору $1,5 трлн. є сумою, прямо-таки, мізерною, особливо, якщо її порівняти з витратами США на «війну з тероризмом», яка ні до чого особливо позитивного ще не призвела.
Таким чином, Китай в сьогоднішній ситуації виграє в будь-якому варіанті її розвитку.
Однак, втрата світового лідерства – це не найгірше, що може загрожувати США.
Найбільша небезпека криється в самій структурі американської економіки, де біля 50% ВВП складають послуги фінансового характеру.
Тобто: половину своїх грошей американці заробляють на можливості контролювати світові фінансові потоки, яка, в свою чергу, базується на світовій резервній валюті та контролі за світовими правилами гри.
Втрата цієї можливості призведе до одномоментного обвалу ВВП США чи не наполовину. В середньодушовому відношенні результат такого обвалу стане ближчим до ВВП Росії, ніж, скажімо, Німеччини.
Падіння економічних показників та втрата домінуючого становища у світі неминуче позначаться на фондових ринках, і, передусім – на котуваннях американських цінних паперів. Особливістю американської моделі є вільна ринкова економіка, функціонування якої базується не на, скажімо, національній доцільності, а на рівні прибутку на капітал.
Тому рівень інвестицій в економіку США у випадку обвалу фондових ринків може опуститися до рівня виробництва реального продукту, який сьогодні становить лише 18% американського ВВП.
Якщо до цього додати ще такі залежні від фінансової кон’юнктури сфери як юридичні послуги (7% ВВП), рекламу (2,2%) і т.п., то стане зрозуміло, що дефолт загрожує Америці значно серйознішими потрясіннями, ніж, скажімо, «печерній» Україні.
Падіння середньодушового ВВП до рівня мексиканського унеможливить, у всякому випадку, утримання найбільшого в світі військового бюджету (до 60% від загальносвітового) і тоді 6% ВВП, які формуються за рахунок надходжень від реалізації авторських прав, теж можуть бути безнадійно втраченими: навряд чи багато країн дотримуватимуться правил гри, нав’язаних їм вже поваленим конкурентом.
Втрата цитаделлю світового капіталізму можливостей для ефективної оборони в ситуації фактично «холодної війни» з мусульманським світом загрожує зламом всієї системи сучасного світопорядку, сформованого за результатами Другої світової війни.
При 40% новонароджених-мусульман країни Західної Європи навряд чи зможуть надати ефективну «руку дружби» США, проти яких, як проти здихаючого тигра, піднімуться всі можливі «терористи», і не тільки. Те саме стосується і вимираючої Росії...
І це – якщо не брати до уваги пробудження «недорозвинутих», за сьогоднішніми стандартами, народів, більшість з яких мовчазно приймає існуючий стан речей лише тому, що, з одного боку, США тою чи іншою мірою контролюють їхню внутрішню політику, а іншого боку, – підтримують економічний добробут цих народів попитом на їхній товар і надіями на краще майбутнє.
У випадку падіння існуючої структури керування світом кожна з подібних націй буде полишена сама на себе, примарна гармонія інтересів розвіється, як дим, і можна тільки уявити собі, як буде виглядати нове «велике переселення народів» в часи GPS і ядерних ракет.
Країні, що побудувала своє благополуччя на можливості контролю за світом, втрата цього контролю принесе набагато більше шкоди, ніж будь-кому іншому.
Американський фондовий ринок полегшено зітхнув на кілька позначок вгору, коли почув, що ФРС не має наміру в найближчі кілька років підвищувати процентну ставку, що сьогодні вже майже досягла нульової позначки.
З одного боку – це добра новина для бізнесу: чим нижча процентна ставка – тим менший відсоток за кредитами, тим вигідніші умови для фінансування проектів.
З іншого боку – це ознака того, що всі резерви кредитної політики для покращення економічної ситуації в США вичерпані.
І головне: втрачається можливість для скорочення дефіциту держборгу через збільшення надходжень від процентної ставки. А для того, щоб повернути собі ААА рейтинг, потрібно скоротити державний борг протягом наступних 10 років щонайменше на $4 трлн., що навіть для компромісного плану видається занадто оптимістичним.
Будь-які вагомі зрушення на краще в американській економіці можливі лише за умови проведення якихось рішучих і масштабних реформ, здатних докорінно змінити існуючу ситуацію і переламати все виразнішу тенденцію до наступної хвилі кризи.
Однією з головних «фішок» передвиборної агітації Б. Обами було радикальне скорочення дефіциту бюджету і зменшення держборгу на основі економічного «прориву», який він обіцявся організувати на базі відродження традицій американського підприємництва. У свій час промови на дану тематику зривали «бурхливі аплодисменти, що переходили в овації стоячи».
З того всього, як і з виведення військ з Афганістану та Іраку, як і з загальнодоступного медичного страхування, як і з самого «відродження традицій» вийшов великий «пшик». Виглядає на те, що Обама або не здатен контролювати ситуацію в довіреній йому країні, або не спроможний усвідомити, що він говорить.