«Коли нацисти прийшли за комуністами, я мовчав, я ж не був комуністом. Потім вони прийшли за соціалістами, я мовчав, я ж не був соціал-демократом. Потім вони прийшли за профспілковими діячами, я мовчав, я ж не був членом профспілки. Потім вони прийшли за євреями, я мовчав, я ж не був євреєм. Коли вони прийшли за мною, більше не було нікого, щоб протестувати.
Мартін Німеллер

	Суддя і прокурор – як вважають карикатуристи, у їх рішенні «нічого особистого, просто бізнес».

Арешт Юлії Тимошенко викликав шквал емоцій, що є природним. Але сказати, що він викликав бурю думок, не можу. Прибічники «БЮТ-Батьківщини» і, зокрема, пані Юлії киплять і не стримують своїх слів.

Гострі звинувачення звучать разом із найдошкульнішими образами на адресу влади та особисто Президента. Політичні суперники В. Януковича також вилили на нього зливу критики. Зазвучали різноманітні попередження, заклики як зсередини країни, так із-за кордону. Немало і задоволених реакцій противників екс-прем’єра, передусім, на Інтернет-форумах. А ось аналізу того, що сталося, причин та мотивів рішення про арешт найзнаменитішої вітчизняної підсудної набагато менше.
Тому пропоную читачам врахувати вже усі висловлені думки «за» і «проти» цього арешту, але не кидатися сторчголов у вир політичних та людських емоцій, не ставати жертвами маніпулятивних технік з обох боків, а виважено, об’єктивно, як ми цього завжди прагнемо, розглянути цю неординарну ситуацію і зробити власні висновки.

Рішення про арешт

Нагадаю читачам, що до 5 серпня цього року Юлія Тимошенко перебувала на підписці про невиїзд. Такою була запобіжна міра щодо неї, яка не давала можливості покидати Київ, але дозволяла пані Юлії після судових засідань повертатися з Печерського суду до соратників у штаб, проводити без обмежень будь-які зустрічі, наради, зрештою, ночувати вдома.
А 5 серпня відбулося наступне. Свідком на засіданні виступив прем’єр М. Азаров. Після гострої перепалки з ним Ю. Тимошенко недвозначно вжила щодо нього поняття «корупціонер» у контексті розмови про газові справи. Суддя Печерського районного суду м. Києва – головуючий у справі Р. Кіреєв – тут же поспішно оголосив перерву. З ким і яким чином радився (якщо радився) суддя, хто і що йому у цей час сказав чи міг сказати (якщо, взагалі, сказали) – невідомо. Але за годину він поновив засідання і оголосив постанову, згідно з якою суд задовольняє клопотання прокурора Лідії Фролової щодо зміни запобіжного заходу стосовно підсудної з підписки на взяття під варту, оскільки, за твердженням державного обвинувачення, підсудна систематично порушує закон і не дотримується вимог судді під час судового засідання.

Ось таким процедурним чином відбувся арешт Юлії Тимошенко. Згідно з регламентом, взяли її під варту присутні у залі військовослужбовці внутрішніх військ на чолі зі своїм начальником. Її реакція була на диво спокійною. Пані Юля попросила лише одне – не одягати їй кайдани одразу, а зробити це уже поза судовою залою.

Як обґрунтували це рішення?

Суддя був зобов’язаний дати офіційне правове обґрунтування свого рішення, і він його дав під час оголошення постанови таким чином: «Ю. Тимошенко систематично порушує порядок судового засідання, постійно висловлює зневагу до суду та учасників процесу, систематично заважає проводити допит свідків, не виконує розпорядження головуючого у справі, не називає своє ім’я та відмовилася назвати адресу свого проживання.
Крім того, відмовилася сьогодні надати пояснення причин, через які не з’явилася до суду о 9 год. ранку. Враховуючи, що звинувачується у вчиненні важкого злочину, який передбачає покарання понад сім років, вона може ухилитися від судового розгляду та інших процесуальних дій… Через системні порушення, перешкоди у встановленні істини, порушення порядку у розгляду справи, суд постановив: змінити міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту».
Усім відомо, що підсудна не вставала перед судом, усіляко ганьбила суддю, ущипливо запитувала, іронічно відповідала… Але наскільки серйозно звучить мотивування судді, читачі і без юридичної підготовки легко побачать. А юристи у коментарях для ЗМІ дружно наголосили, що обґрунтування це з правової точки зору недостатнє.
Так, зокрема, адвокат юридичної фірми «Грамацький і партнери» І. Реутов наголосив, що підстав для зміни запобіжного заходу щодо підсудної немає, оскільки вона не змінила своєї поведінки і не вчинила жодної дії, яка б відрізнялася від тих дій, коли в якості запобіжного заходу було обрано підписку про невиїзд.
Адже запобіжний захід – це захід, що має на меті запобігання ухиленню від слідства, перешкоджанню встановлення істини у справі та забезпечення виконання процесуальних рішень у справі. А Ю. Тимошенко з’являлася постійно до суду і брала участь у засіданнях. Таким чином, на думку правника, постанова суду не справляє враження об’єктивно необхідного рішення для забезпечення нормального ходу судового процесу.
Подібних коментарів юристів, нардепів та політиків прозвучало у ці дні немало.

Хто автор рішення про арешт?

Як хто? – може здивуватися юридично «підкований» читач. Згідно із законом, автором будь-якого судового рішення у демократичному правосудді є суд і тільки суд. Однак, правосуддя в Україні завжди було і є, значною мірою, залежним від політики і влади. Хіба що Кравчук нічим особливим не відзначився у цій сфері. А ось Кучма і Ющенко за часи свого президентства неодноразово чинили тиск на суд, що завжди бурхливо обговорювалося громадськістю. Але В. Янукович, на думку багатьох, перевершив їх за рівнем контролю над вітчизняним правосуддям. Навіть закордонні експерти зазначають, що після приходу до влади В. Янукович «підім’яв під себе судову систему».
Не дивно, що напередодні арешту Юлія Тимошенко публічно заявила, що їй стало відомо – В. Янукович прийняв рішення її заарештувати.
Взагалі, тема можливого арешту екс-прем’єра під час суду давно фігурувала у різноманітних висловлюваннях. Наприклад, 22 липня екс-захисник підсудної Сергій Власенко заявив, що суддя отримав вказівку від адміністрації Президента України про зміну запобіжного заходу для Ю. Тимошенко з підписки про невиїзд на арешт.
Прямо ці твердження довести складно. Але, читачу, ти припускаєш, що такий молодий і недосвідчений суддя, як Р. Кіреєв, в умовах колосального інтересу української та закордонної громадськості до процесу над головною українською опозиціонеркою самостійно наважився без переконливих підстав на такий серйозний крок, як її арешт?
Критики цього не припускають, про що і свідчить такий колаж:

«Маска, я тебе знаю»

Проти версії, що Р. Кіреєв 5 серпня самостійно та одноосібно прийняв таке радикальне рішення, свідчить наступний факт. За тиждень до цього, 28 липня представники державного обвинувачення подали клопотання про зміну запобіжного заходу Ю. Тимошенко на арешт, мотивуючи це тим, що підсудна перешкоджає встановленню істини у справі шляхом втручання у хід судового процессу. Це клопотання суд не задовольнив. Чому? Цікаво послухати тодішні пояснення судді Кіреєва. Відмовляючи прокурорам, він підкреслив, що зміна запобіжного заходу на арешт є найсуворішим заходом, який застосовується у крайніх випадках, коли інші заходи вже вичерпані.
Що ж трапилося між 28 липня і 5 серпня? Який такий «крайній випадок» настав? Підсудна запізнилася? Не назвала себе? Не встала, коли суд зайшов? Чи «перевела стрілки» з себе на М. Азарова та «РосУкрЕнерго», звинувативши їх у газовій корупції і тим самим «перешкодила встановленню істини у справі шляхом втручання у судовий процес»?
Чи тоді ніхто не підштовхував суд до цього крайнього рішення, а після допиту М. Азарова підштовхнули, чи й прямо наказали, як стверджує підсудна?
Прибічники БЮТ і симпатики Юлії Тимошенко услід за нею прямо вказують на В. Януковича як автора цього рішення. Противники підсудної, зокрема, її «заклята подруга» нардеп Інна Богословська, висловили радісну згоду з арештом Ю. Тимошенко, тим більше, що це трапилося якраз на день народження І. Богословської і стало для неї, як глузують, чудовим подарунком.

Реакція на арешт

Реакція на арешт Юлії Тимошенко була надзвичайно резонансною. Уже у залі суду після оголошення постанови про взяття її під варту зазвучали вигуки: «Ганьба!». Звістка про її арешт блискавично облетіла двір суду та Хрещатик, переповнені протестувальниками. Коли арештовану вивели у двір суду, натовп спробував заблокувати виїзд тюремної машини (так званого автозаку) з двору і по Хрещатику, дехто ледь не кидався під машину, але вона якось проповзла крізь живі заслони та попрямувала на Лук’янівку.
Це була пряма безпосередня реакція прибічників пані Юлії на місці події. Потім настала черга вже опосередкованого розголосу і відгуків.

 

Автозак з арештованою в’їжджає у двір тюрми – Лук’янівського СІЗО

Реакція громадськості

Низка представників громадськості – церковні діячі, політики, літератори, митці, освітяни тощо – очевидно, за порадою юристів – звернулися до суду з клопотанням про взяття Юлії Тимошенко на поруки. Звучало б смішно, якби не було так драматично – на поруки, як якусь злодюжку, готові були взяти не кого-небудь, а двічі Прем’єр-міністра України, політика, яка ледве не виграла останні президентські вибори, найрейтинговішого на сьогодні діяча опозиції.
Клопотали про зміну запобіжного заходу і визволення з в’язниці на поруки Юлії Тимошенко Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Верховний архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук, предстоятелі протестантських церков, єпископ Сімферопольський і Кримський Климент (Українська Православна Церква Київського Патріархату), єпископ Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Єпіфаній (УПЦ КП), Роман Безсмертний, Тарас Возняк, Богдан та Микола Горині, Іван Дзюба, Ірина та Ігор Калинці, Руслана Лижичко, Левко Лук’яненко, Мирослав Маринович, Марія Матіос, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Олександр Пономарьов, Ада Роговцева, Валерій Шевчук, Юрій Щербак, Ігор Юхновський, Ніна та Антоніна Матвієнки, Дмитро та Назарій Яремчуки, Анатолій Гриценко, Віталій Кличко, Микола Жулинський, Олександр Чалий, Інна Новак, Микола Поліщук, Анатолій Хостікоєв, Олег Чорногуз, Василь Князевич, Михайло Слабошпицький, Ігор Коцюбинський, Борис Мокін, Тарас Кияк та інші.

	Олександр Тимошенко просить за дружину

Це клопотання зі свого боку підтримали захисник Микола Сірий, Юрій Сухов, Олександр Тимошенко та сама Юлія Тимошенко. Ось така наївно-сентиментальна деталь – чоловік екс-прем’єра Олександр Тимошенко попросив суд при розгляді клопотання зважити на те, що сьогодні у матері Юлії Тимошенко день народження. Звільнення доньки було б найкращим подарунком матері у цей день.
Адвокат Микола Сірий заявив: «Застосований до Юлії Тимошенко запобіжний захід про взяття під варту застосовано незаконно, без достатніх підстав Кримінально-процесуального кодексу. Відсутні правові фактичні підстави для утримання Юлії Володимирівни під вартою. Це перешкоджає в належний спосіб здійснювати захист і можна розцінювати як катування».
Підсудна звернулася до суду з таким спічем: «Серед підписантів цих заяв – представники церков різних конфесій, лідери опозиційних партій, видавці, колишні політв’язні, діячі мистецтва і культури, народні артисти, видатні спортсмени, Герої України, лауреати державних премій. Це для мене велика честь, що вони не бояться ні звільнення з роботи, ні репресій, тому що багато з них обіймають державні посади. Я дякую їм за те, що вони висловили свою підтримку публічно і щиро. Це найвища оцінка моєї діяльності як політика, громадянки, людини. Якщо ви не передасте мене їм на поруки, ви висловите недовіру не мені, а всім цим відомим, видатним людям. Із поваги до цих людей я прошу задовольнити це клопотання».
Але розчулити суд нікому з них не вдалося. Вислухавши клопотання, врахувавши позицію прокурорів, тобто сторони державного обвинувачення, з кам’яними обличчями усім підписантам відмовили.
Отже, цим актом ще раз було підтверджено – відомі в Україні імена нічого не важать для тих, хто утримує пані Юлію за гратами при повній правовій непереконливості мотивів для її ув’язнення. Навіть ієрархи двох могутніх церков не змогли вплинути на цю ситуацію. Зазначу, до речі, що очільники УПЦ Московського Патріархату клопотань не підписували, хоча у періоди перебування Юлії Тимошенко при владі охоче з нею зустрічалися, христосувалися і благословляли. Чому у цій ситуації вони не проявили милосердя і людинолюбства, чому не просили владу змилуватися над жінкою-ув’язненою – знають тільки вони. Але виглядає, що у даній ситуації ця церква політичну доцільність поставила вище від Божих заповідей.
Свій акцент щодо змісту листа поставив і письменник Ю. Андрухович. Він зазначив, що то має бути не прохання, бо до прохання він не приєднується, а вимога. Це викликало масу відгуків, серед них багато і критичних. Так користувач під ніком «киевлянин» 14 серпня написав: «Дуже поважаю Ю. Андруховича. Але вважаю, що опозиція повинна думати не про те, як рятувати аферистку Тимошенко, а як рятувати незалежну Україну».
А такий собі екстреміст під ніком «солдат» взагалі висловив образливу, але достатньо розповсюджену серед певних кіл обивателів, думку: «Галичанин, що живе за кордоном і вважає себе письменником, взагалі не має права голосу, тим більше – щось вимагати».

Реакція опозиції

Оскільки заарештували опозиційного політика, природно, що всі чекали кроків опозиції у відповідь. Відомо, що українська опозиція є роз’єднаною і поки що жодні спроби за час влади В. Януковича об’єднатися ні до чого не призвели. Тому було принципово важливо – чи здатна вітчизняна опозиція подолати розходження і об’єднатися, як-то кажуть, не за «годину перед розстрілом» а трохи раніше.
Можна сказати, що своїх прихильників і демократично налаштовану громадськість опозиційні партії певним чином здивували, оголосивши 8 серпня про створення Комітету опору диктатурі (КОД). Заснували його, що не дивно, тимошенківська партія «Батьківщина» зі своїми «дочірніми» партіями-партнерами по блоку БЮТ та спільній діяльності – «Реформи та порядок» (лідер В. Пинзеник), УСДП (В. Онопенко), «Партія Захисників вітчизни» (Ю. Кармазін), «Європейська партія» (М. Катеринчук), «Народна Самооборона» (Ю. Луценко), «Наша Україна» (М. Мартиненко), «Громадянська позиція» (А. Гриценко), «Народний Рух» (Б. Тарасюк), а також «Фронт змін» (А. Яценюк), що декого здивувало – адже про пана Арсенія вперто розповсюджують поговір, що він є поміркованою, більше того – керованою опозицією і діє по узгодженню з Банковою. Потім про приєднання до Комітету оголосили ще дві партії – «За Україну!» (В. Кириленко) та Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (О. Тягнибок). Перші підкреслили, що виступили співзасновником Комітету опору диктатурі «у зв’язку з загрозою, що постала перед українською демократією», другі додали: «Ми вимагаємо негайного звільнення усіх політичних в’язнів, відновлення відкритих судових розглядів і повернення судової системи України у правове русло, а не використовувати її як засіб розправи над опонентами владного режиму».
А 13 серпня у електоральному оплоті В. Януковича, на Донбасі, 15 політичних партій і громадських організацій опозиційної спрямованості Донеччини в унісон Києву створили свій Комітет опору диктатурі. Склад його трохи відрізнявся від загальноукраїнського: партія «Батьківщина», «Україна майбутнього», «Конгрес українських націоналістів», «Фронт змін», а також громадські організації «Меморіал імені Василя Стуса» і «Союз обдурених вкладників». У прийнятих політичній заяві і маніфесті повідомляється, що учасники почали збір підписів у містах і районах Донецької області та мають намір домагатися відставки президента України і негайного звільнення всіх політичних в’язнів у країні: «Звертаємося до всіх свідомих небайдужих донеччан із закликом: «Не будьте байдужими! Земляки, приєднуйтеся до нашої боротьби! Разом ми переможемо!»
Окрім оголошення про об’єднання, ще більш несподіваною була пропозиція найближчого конкурента пані Юлії Арсенія Яценюка об’єднатися не просто на рівних, як це лідерами опозиційних партій вимагалося завжди, а навколо Юлії Тимошенко. Що то могло означати? Що Яценюк визнав лідерство Юлії Тимошенко в опозиційному русі? Чи тому є якісь інші, притаєні поки що мотиви?
Принаймні тепер з несподіваною для себе різкістю Яценюк заявив: «Рубікон перейдено. Демократія завершилась. Влада стала режимом. Сьогодні режим розпочав війну з народом, зухвало арештувавши одного з лідерів опозиції. Ще ніхто й ніколи в світовій історії не вигравав війну з власним народом. Нинішній владний режим – не виняток. Шкода, що найгірші прогнози збуваються занадто буквально. Народ не мовчатиме у зв’язку з арештом Ю. Тимошенко. Влада почала послідовно знищувати і себе, й Україну разом із собою з першого дня приходу до влади. Рішення про арешт Ю. Тимошенко – початок кінця цієї влади. Вся ця «команда професіоналів» може ховати у далеку шухляду свої закордонні паспорти. Але я переконаний, що в них не вистачить сил затягнути за собою в прірву все українське суспільство за прикладом Білорусі».
О. Тягнибок, який також донині не визнавав лідерства Ю. Тимошенко на опозиційному фланзі, поки що не відреагував публічно на заклик Яценюка, але очевидно, що буде ратувати зовсім не за персону Тимошенко.
Наскільки міцним є це об’єднання, скільки проіснує КОД? Оптимісти сподіваються, що це стане початком об’єднавчого процесу, який у перспективі може призвести і до формування єдиного списку опозиції на вибори. Песимісти сумно пророчать КОДу таку ж печальну участь, як і попереднім Комітетам та іншим організаційним утворенням опозиції.
Скептики схильні вважати, що вищезгадані партії об’єдналися не стільки задля звільнення Юлії Тимошенко, скільки для створення нової піар-площадки, з якої матимуть можливість рекламувати себе у прив’язці до «гарячої» теми. Адже більшість з них давно вже не мали інформаційних приводів для висловлення своїх позицій, нагадування виборцям про своє існування. А вибори ж до Верховної Ради України не за горами…
Інформаційні атаки на владу, піар власних позицій, іміджеві удари по конкурентах та політичних противниках, звичайно, стануть головною формою активності новоствореного КОДу. Він буде існувати до тих пір, поки прямо і гостро не виникне питання про спільного лідера опозиції. Досі саме це прокляте «гетьманське» питання було каменем спотикання для українських політиків усіх часів. Якщо КОД його зуміє компромісно вирішити – ймовірність створення об’єднаного опозиційного руху стане реальною. Якщо ні – то опозиція знову розсиплеться на окремі загони, кожен з яких очолить свій отаман.

Міжнародна реакція

Практично уся відома нам реакція з-за кордону є негативною різного ступеня вираженості. Якщо близькі до БЮТ і особисто Юлії Тимошенко Європейська народна партія (ЄНП) чи колишня представник Моніторингового комітету Ради Європи по Україні Ханне Северінсен вважаються Партією регіонів не зовсім об’єктивними, і їхню критику влада схильна не дуже сприймати, то офіційні висловлювання стурбованості посадовцями провідних західних країн світу є вже позицією цих країн і ігнорувати їх у світовій дипломатичній практиці не прийнято.

	Янукович та Медведєв: нема проблем?

Просто форма висловлювань відрізняється – якщо керівники ЄНП оцінили арешт Тимошенко як повернення до радянського авторитаризму, заявили, що терпіння Європи досягло межі, то, скажімо, Президент Європарламенту Єжи Бузек, Голова ОБСЄ Аудронюс Ажубаліс, як і представники США, Канади, Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Польщі, та Європейського Союзу висловлюються більш дипломатично, хоча варто врахувати – в міжнародному лексиконі слово «стурбованість» означає незгоду. А якщо ця незгода висловлюється особисто послам України міністрами закордонних справ, як це було, до прикладу, в Італії чи Франції, то для тих, хто розуміється в дипломатії, це має стати серйозним сигналом. Але хто розуміється, якщо навіть міністр закордонних справ К. Грищенко прокоментував ці кроки західних країн, м’яко кажучи, недостатньо серйозно.
Посол Франції в Україні Фор був присутній на судовому процесі, Посол США Дж. Тефт уже більше тижня чекає дозволу влади відвідати Ю. Тимошенко у в’язниці. Представники Заходу доводять до відома влади в Україні, що міжнародне співтовариство уважно стежить за цим судовим процесом і очікує справедливості та прозорості розгляду. З урахуванням того, що Україна готується взяти на себе головування в ОБСЄ в 2013 році, стурбованість Заходу може вилитися у більш серйозні форми гальмування співробітництва України та Європи.

Американські українці мітингують. Фото: vidia.us

Навіть Росія через свого міністра закордонних справ Лаврова довела до відома України, що газові угоди прем’єр-міністри Ю. Тимошенко та В. Путін підписували за згодою своїх Президентів і підкреслила, що судовий розгляд щодо Тимошенко має бути справедливим і неупередженим. Днями Президент В. Янукович їздив у курортне Сочі для зустрічі зі своїм російським колегою Д. Медведєвим. Дехто навіть очікував, що Росія, можливо, викликала В. Януковича, так би мовити, «на килим» з приводу суду. Так, у Сочі обидва Президенти говорили і про газові угоди, і про ціну на газ. Відомо, що вітчизняні керманичі прагнуть цю ціну зменшити, а Росія вимагає за це серйозних поступок. Суперечності існують і доволі серйозні. Чи говорили вони про Тимошенко та її арешт? Невідомо. Але зрозуміло, що Росія захищатиме не стільки пані Юлію, скільки вигідні для неї ціни на газ, які схвалила тоді в угоді з Росією Прем’єр. Щоб там не було, та для ЗМІ Президенти сфотографувалися підкреслено дружними.
Зате закордонні українці чітко висловили свою незгоду з арештом Ю. Тимошенко і тим, що відбувається в країні. Світовий конгрес українців, Канадський комітет «Сприяння демократії в Україні» у своїх зверненнях до очільників України засудили як арешт Тимошенко, так і антидемократичні прояви останнього часу у діях влади. У Нью-Йорку та Чикаго відбулися демонстрації протесту. Ймовірно, що у них брали участь і деякі з авторів та читачів нашого часопису.
Різкі формулювання вживає і закордонна громадськість. Наприклад, німецький журналіст Конрад Шуллєр вважає, що «арешт найважливішого опозиційного політика України змінив ситуацію. Україна перетворюється на напівдиктатуру. Європа довго терпіла знищення одного бастіону демократії за іншим. Європейський Союз реагував на зісковзування України до авторитаризму попередженнями, які радше звучали стурбованими, ніж справді чинили опір. Україна, в якій пануватиме свавілля, без функціонуючих судів, без гарантій дотримання законності для інвесторів, не матиме жодної цінності для Європи. Толерантність до цього режиму сьогодні нічого не принесе. Тому Європа повинна діяти».
До однієї з таких дій тиску на Україну закликала група французьких гуманітаріїв на чолі з філософом Даніелем Сальваторе Шиффером: «Україною сьогодні гуляє жахливий привид – привид сталінізму. В Україні відбулася пародія на правосуддя, яка варта старих скороспілих процесів у Москві за часів Вишинського, який був незрівнянним майстром політичних чисток». Французи закликали негайно звільнити Юлію Тимошенко, інакше погрожують розпочати кампанію бойкоту проведення Євро-2012 в Україні.

Реакція першого Президента України

Перший всенародно обраний Президент України Леонід Кравчук також висловив свою позицію. Чому я виокремлюю його реакцію? Тому що, по-перше, він єдиний екс-президент, що підняв свій голос на захист Ю. Тимошенко, по друге, останнім часом Л. Кравчук, колишній активний прихильник Юлії Тимошенко, який агітував за неї на президентських виборах, став співпрацювати з Президентом Януковичем і очолює чи курує групу розробників нового варіанту Конституції України. Про Юлію Тимошенко говорити усі ці півтора року він фактично уникав. І ось Леонід Макарович у цей драматичний момент мовчанку перервав.
На своєму блозі він виступив із заявою: «Рішення Печерського суду м. Києва викликало велику реакцію як української, так і світової демократичної громадськості. Політичний ефір буквально заповнений заявами, оцінками, застереженнями та зверненнями до української влади з цього приводу. Суть їх зводиться до того, що Україна не дотримується принципів верховенства права, прав людини, нехтує нормами демократичного правосуддя. Справді, в цьому рішенні Печерського суду перетнулися фундаментальні для демократичного суспільства речі – демократія, закон, права і свободи людини. Суд – хотів він цього чи ні – поставив під сумнів демократичні заяви влади.
У багатьох людей дуже гостро виникло запитання, а чи не переходимо ми ту межу, за якою стирчать вуха вседозволеності замість закону, свавілля замість дотримання демократичних процедур? Адже відомо, що рішення про арешт громадянина є найбільш болючим і делікатним в демократичному суспільстві. Значить, воно має бути всебічно мотивоване юридично, враховуючи гуманістичні принципи загалом і християнської моралі зокрема. Відомо, що підозрювану людину беруть під варту, коли вона:
а) перешкоджає слідству;
б) не з’являється на виклики прокуратури;
в) порушує підписку про невиїзд;
г) суд має інформацію про наміри людини сховатись від правосуддя.
Таких фактів суд не оприлюднював. Суддя послався на порушення підсудною усталених правил поведінки в суді. Погоджуюсь, що кожний громадянин повинен дотримуватись демократичних процедур, поважаючи їх. Це обов’язкова умова демократичного процесу загалом, зокрема, і в суді.
Але порушення цих правил не може бути підставою для арешту людини. Це, по-перше. І, по-друге, грати не можуть затулити рота Ю. Тимошенко. До фізичних дій вона не вдається. В даному випадку є єдино можливий вихід. Суд приймає рішення про виготовлення для Ю. Тимошенко спеціальної маски, яка закрила би їй рота із силовим застосуванням. Суд, керуючись законодавством, не може бути упередженим і повинен створювати рівні умови і для звинувачення, і для захисту. Тоді його будуть поважати, будуть йому довіряти.
Висновок: Печерський суд прийняв необґрунтоване, неадекватне ситуації, невиправдане політично рішення щодо арешту Ю. В. Тимошенко, чим завдав значної шкоди Україні. Бо йдеться не лише про Ю. Тимошенко, а про загально правовий, загально демократичний контекст.
В історії України уже таке було. І ми знаємо наслідки. Ще до цього часу оплакуємо мільйонні жертви. Це невтішні прогнози. На жаль, реалії також не менш невтішні. Заради забезпечення демократії ми повинні зупинити правову вседозволеність, бо вона, як свідчить історія, пожирає не лише ворогів, але і власних дітей. Такими діями українське правосуддя значно ускладнює нам дорогу до Європи, породжує зневіру в заяви української влади про наш демократичний курс. Почитайте відгуки в засобах масової інформації. Щораз складніше доводити, що судовий процес над Ю. Тимошенко не має політичного підтексту. Рішення Печерського суду, як і весь судовий процес над Ю. Тимошенко, загрожує політичній стабільності в Україні, що сьогодні влада справедливо ставить собі в заслугу.
Дуже промовистою в цьому контексті є заява Російського МЗС. Цитую: “Всі газові угоди 2009 року укладались в суворій відповідності з національним законодавством двох країн і міжнародними правилами, і на їхні підписи були отримані необхідні вказівки Президентів Росії та України”.
Із тексту російської заяви можна зробити наступні висновки:
Перший – газові угоди 2009 року підписувались у суворій відповідності до національного законодавства України та Росії.
Другий – вони відповідають міжнародним правилам.
Третій – санкцію на їхнє підписання дали президенти Росії (Медведєв) та України (Ющенко).
Можна також припустити, що Печерський суд краще знає суть питання, ніж Російське МЗС. Тоді чому звинувачують тільки Тимошенко?. А де ж Ющенко, який безпосередньо займався газовими проблемами з Росією, починаючи з 2004 року? На ці та інші запитання потрібно дати відповіді. А цього не може зробити Печерський суд.
І Л. Кучма, і В. Ющенко, і В. Янукович заявляли, що перед законом всі мають бути рівні. Ні Кучма, ні Ющенко цих основоположних норм правової держави не виконали. Хочеться вірити, що це зробить В. Янукович.
«Як людина, що повірила в майбутнє України через демократію і верховенство права і підписала Біловезьку Угоду, завдяки чому Україна стала незалежною державою. Як Президент України, який доклав зусиль, щоб ці високі цінності утверджувались в новітній Україні, пішовши заради цього на дострокові президентські вибори в 1994 році. Як Перший Президент України, як політик, який і сьогодні робить відповідні кроки, щоб зберегти демократичний європейський курс держави, побороти корупцію, що підтримує владу, Президента України в їхніх позитивних кроках на шляху реформ, розбудови сучасної України, я не можу, не маю права лише спостерігати, як Україна сповзає з правового демократичного шляху. Мене не може не хвилювати майбутнє українського суспільства. Мені боляче про це говорити, але ситуація вимагає, бо істина дорожча. Після офіційних оцінок владою того, що сталося в Печерському суді, її реальних кроків до демократії, я зроблю остаточні висновки, насамперед, і щодо своєї особистої участі в політичних процесах, своєї позиції. А зараз закликаю всіх, хто любить Україну, хто вірить в Україну, хто хоче щастя українському народові напередодні 20-річчя нашої незалежності самим повірити в те, що ми справді хочемо свободи і демократії і зробимо все необхідне, щоб нам повірив світ. Звичайно, все це однозначно залежить від реальних дій влади, всіх її гілок. Майбутнє України в руках її народу. З повагою – Л. Кравчук».
Досвідчений дипломат, хитрий лис української політики Л. Кравчук чудово розуміє роль влади у судовому процесі над Ю. Тимошенко та рішенні про її ув’язнення. Але, вірний своєму обережному стилю, все ще робить декілька «кніксенів» у бік Президента, говорячи про демократичні заяви влади тощо. Дехто зі скептиків порадив Леоніду Макаровичу не писати заяв, а звернутися напряму до свого давнього політичного партнера Віктора Медведчука, який, подейкують, досі контролює Печерський суд. Але такі побажання наївні. Ні Медведчук, ні хтось інший не будуть втручатися в процес, якщо вважатимуть, що його спрямовує чи контролює Адміністрація Президента чи сам В. Янукович.
Зверну увагу читачів на ледь закамуфльовану погрозу з боку ветерана політики – що він, мовляв, зробить «остаточні висновки, зокрема, і щодо своєї особистої участі в політичних процесах, своєї позиції» лише після оприлюднення владою свого ставлення щодо «того, що відбулося». Можна відповісти Л. Кравчуку, що багато хто такі висновки давно зробив і свою позицію визначив набагато раніше, не чекаючи жодних пояснень влади і не роблячи патетичних заяв. Проте Л. Кравчуку чекати довелося недовго, і очікувані ним пояснення керівництва держави все ж прозвучали.

Реакція Президента України В. Януковича

Спочатку жодної реакції В. Януковича не було. Його прес-секретар Дарка Чепак заявила, що Президент не коментуватиме цю справу, бо навіть не знав, що Тимошенко заарештують уже сьогодні.
Але коли до нього звернувся Президент Чеської Республіки Вацлав Клаус з листом, в якому підкреслив, що у нього немає причин не довіряти українській юстиції та ставити під сумнів незалежність суду, але разом із тим є бажання переконатися, що у випадку екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко не йдеться про політичний процес, і що під час нього не вирішуватимуться особисті та політичні розбіжності.
На це В. Янукович 11 серпня дав офіційну відповідь Клаусу: «Судова система України є незалежною та неупередженою у своїй діяльності, керується виключно Конституцією та законами України. Я не можу і не буду втручатися в роботу українських судів. Якщо я це зроблю, проблеми будуть більш значущими.
Політичне і будь-яке інше втручання у діяльність суду вважаю неприпустимим. Жодний з нинішніх судових процесів за участю колишніх державних службовців не є і не може бути політично мотивованим. Як гарант Конституції України я відповідаю за це особисто. І я переконаний: для кожного громадянина України сьогодні важливим є те, що усі громадяни рівні перед законом, а суд, як незалежна гілка влади, може винести справедливий вирок. Хочу запевнити Вас, що моя діяльність як Президента України та діяльність виконавчої влади нашої держави спрямовані на ствердження в Україні норм і принципів, якими керується європейське співтовариство: верховенство права, захист прав і свобод людини, розвиток демократії».
Написано так, як і має бути написано, бо жоден світовий державний очільник не має права втручатися в судові процеси. От тільки залишається запитання – чи повірить цьому листу адресат В. Клаус та європейська і світова спільнота, яка масово висловлює своє занепокоєння?

Версії арешту

Тепер запитаємо себе – а для чого, власне, заарештували Юлію Тимошенко? Що і кому це дало? Кому і що має сказати цей арешт? Версій тут декілька.
Політична. Влада хоче знешкодити Юлію Тимошенко як реального конкурента на майбутніх виборах, не допустити її ні до Верховної Ради, ні до участі у президентських перегонах – для цього і «намалює» пані Юлії судимість, яка унеможливить її балотування.
Особистісна. В. Янукович хоче помститися Юлії за безкінечні приниження і обзивання його зеком. У випадку реального засудження зеком стане і вона, можливо, що надовго.
Економічна. Засудивши Ю. Тимошенко за газові угоди, що заподіяли шкоду Україні, Янукович та Азаров отримають підстави боротися за зниження ціни на газ з боку Росії аж до розірвання газових контрактів. Адже за нинішніх цін на газ економіку вони не витягнуть, та ще й напередодні нової економічної кризи.
Піарівська. Влада хоче показати, що бореться з корупцією, не дивлячись на посади.
Залякувальна. Цим процесом усім, навіть своїм, послано сигнал: ніхто не має вважати себе у безпеці, над всіма висить сокира можливого суду.
Партійна. Ув’язнення на значний термін Юлії Тимошенко має знищити її партію як головного конкурента Партії регіонів і показати іншим партіям, що може бути з ними та їхніми лідерами.
Версій чимало. Найбільш ймовірною видається інтегральна версія, до якої входять усі вищеперераховані, та ще й, можливо, не названі. Так, аналізуючи виклично загострену, підкреслено непокірну, агресивну щодо суду та його процедур поведінку Юлії Тимошенко протягом усього судового процесу можна гіпотетично передбачити, що пані Юля «наривалася» на арешт сама. Чому?
Усі соціологічні опитування останніх півтора років чітко фіксували відставання рейтингу Тимошенко від рейтингу Януковича. Падав рейтинг Президента, але й ще більше падав рейтинг головної опозиціонерки. Її відставання зберігалося і нічого доброго не обіцяло. Інформаційно-політичних приводів для розкручування своєї політсили не було. Ні Харківські угоди, ні Податковий майдан, ні пенсійна реформа не дали змоги підняти людей проти влади. Стало зрозумілим, що потрібні екстраординарні події, які б різко «розігріли» ситуацію. Якщо таких у реальності нема, їх варто створити.
І ось на суді пані Юлія обирає класичну тактику більшовиків, які у судах не стільки боронилися юридично, скільки використовували їх, як трибуну для таврування влади. Так поводилися більшовики ленінського призову, так поводився болгарський комуніст Георгій Димитров чи німецький комуніст Ернст Тельман перед берлінським судом.
Коли, до прикладу, розпочинається судове засідання, заходить суддя Р. Кіреєв і Юлія Тимошенко, не встаючи перед судом, уся у білому, з букетом білих троянд, які їй принесли до початку засідання, голосно вигукує: «Слава Україні»!, то яке патріотичне серце не відгукнеться на це відгуком «Героям слава»?! І відгукуються у залі – переважно депутати фракції БЮТ.
Але фахівець з піару одразу бачить тут свідомо обрану технологію, яка називається «гра на підвищення іміджу». Головне, що це спрацьовує. Імідж дійсно зростає, як і авторитет ледь не єдиного у країні «борця з антинародним режимом».
Я нічого не придумую, читачу. Просто розповідаю епізод початку судового засідання ранку п’ятниці.
Можуть запитати: а що Ви пропонуєте? Щоб пані Юлія покірно вставала перед судом, слухняно виконувала усі процедурні вимоги, не викривала Р. Кіреєва як виконавця замовного судового процесу, не таврувала В. Януковича та його адміністрацію, не боролася з Азаровим та «РосУкрЕнерго», іншими корупціонерами?

Відповім парадоксально: як професійний піарник та іміджмейкер, я проти того, щоб піар ставав ключовою метою діяльності будь-кого – від влади до опозиції. Я за те, щоб Юлія Тимошенко спільними зусиллями своїми та адвокатів чітко й доказово правовими аргументами розвалили справу, якщо вона грубо сфабрикована, показали – де саме і як вона зшита білими нитками. Щоб аргументувала, чому згодилася на таку високу ціну, яка залишається й сьогодні і є найвищою у Європі. Щоб розповіла про весь процес переговорів з Путіним, зокрема, про довгі перемовини у форматі один-на-один. Щоб довела, що не було там своєрідних таємних пактів типу «Ріббентропа-Молотова» чи ще якихось секретних домовленостей. Довела переконливо, фактами, цифрами, без дешевих витівок, розрахованих на емоційну, невибагливу публіку. І це було б найкращим піаром для неї серед серйозних та розумних людей.
А коли її епатажна поведінка у судовій залі стає постійною, коли за зовнішніми ефектами втрачається копітка юридична робота, коли вона декілька разів міняє адвокатів, кожного разу вимагаючи, щоб їм дали час на ознайомлення зі справою, з якою раніше її попередні адвокати уже ознайомилися, коли вона заявляє, нарешті, своїми адвокатами чоловіка та доньку, щоб частіше з ними бачитися – у кого із професійних юристів це знайде розуміння?
Арешт Юлії Тимошенко є ганебним актом, який виставляє Україну перед Європою та світом у непривабливому світлі, псує наш імідж. Але не приходило вам на думку, читачу, що той, кого вважають переможцем у цій справі, насправді «лопухнувся», піддався на провокацію, готуючи пастку суперниці, сам у неї потрапив. Його підставили і свої, і чужі, граючи на ненависті до конкурентки.
Самі подумайте – у якому світлі перед світовою спільнотою та власною демократичною громадськістю тепер постав В. Янукович? Яких тільки негативних визначень та образливих слів він сьогодні не чує. Можна сказати, що півтора року його намагань увійти до кола європейських та світових керівників держав пішли за вітром. І за яких умов це сталося? Тоді, коли він піддався власним емоціям, послухав своїх радників та підлабузників, повірив лукавим соратникам, які, можливо, сплять і бачать, як його скомпрометувати. Сьогодні вони єхидно посміхаються.
P.S. Згідно з чутками, Рінат Ахметов фінансує Арсенія Яценюка і не проти зробити на нього ставку на наступних виборах. За результатами секретного соціологічного дослідження, нещодавно проведеного Адміністрацією Президента України, кажуть, що у парі Янукович-Тимошенко наступні вибори виграє Янукович, а у парі Янукович-Яценюк він шансів не має.
Р.Р.S. А Юлію Тимошенко потрібно звільняти, підтримуєте її ви, чи ні. Україну рятувати.

14 серпня 2011 року. Адреса для відгуків та листування: r-viktor@ukr.net