У політиці бувають парадокси – кадрове оновлення полягає інколи не у тому, що до керівництва приходять молоді лідери, а у тому, що повертаються старі. Так у неділю трапилося і в Соціалістичній партії України. На другому етапі XVII з’їзду партії її головою знову обрано 66-річного Олександра Мороза.
Здавалося, Мороз, цей мастодонт української політики, уже став «відіграною картою». Після дуже успішної політичної кар’єри, п’ятиразового перебування у складі парламенту, екс-голова Верховної Ради України, лідер соцфракції парламенту Олександр Мороз у 2006 році на початку роботи новообраного складу Верховної Ради, коли формувалися її керівні органи, зробив фатальну політичну помилку.
Спокусившись можливістю другий раз обійняти посаду спікера, несподівано, без попередження, формально перебуваючи ще у складі коаліції з «Нашою Україною» і «БЮТ», Мороз увійшов у змову з Партією регіонів, яка разом з Компартією та морозівською Соцпартією блискавичним голосуванням знову посадила його на парламентський «трон».
Натомість, Соцпартія вийшла з розгубленої таким «зигзагом» свого соратника помаранчевої коаліції, увійшла до коаліції з ПР та КПУ. Так було забезпечено парламентську більшість «регіоналам», що радикально з ніг на голову змінило баланс парламентської влади з помаранчевого до біло-блакитного з червоним відтінком.
Таким чином О. Мороз, який мав уже певну репутацію борця із кумівської владою, і першим восени 2000 р. оприлюднив «плівки Мельниченка»і поклав початок «касетному скандалу», активний учасник акції «Україна без Кучми», член ради «Форуму національного порятунку» (у 2001), представник Громадянського комітету захисту Конституції на переговорах з представниками влади, член помаранчевої коаліції на президентських виборах-2004, який пліч-о-пліч з В. Ющенком та Ю. Тимошенко стояв на сцені Майдану, одним махом у 2006 році здав усі свої політичні позиції заради посади спікера.
Людина, яка затято боролася з Кучмою, свідомо пішла в політичну обслугу його висуванцеві, противникові помаранчевих – В. Януковичу.
Природно, що виборці розцінили це як зраду, і через рік на дочасних парламентських виборах-2007 Соцпартія не подолала трьохвідсотковий бар’єр. Мороз вперше опинився за бортом Верховної Ради. Розкол почався і в самій Соцпартії. Частина соціалістів вважала, що репутація «зрадника» заважає не тільки Морозу, але і всій партії. У підсумку внутрішньопартійної кризи 24 липня 2010 р., на XVI позачерговому з’їзді СПУ, Головою Соціалістичної партії України обрали екс-міністра МВС Василя Цушка, який «прославився» тим, що колись очолив організований регіоналами штурм Генпрокуратури, щоб замінити призначеного Віктором Ющенком Генпрокурора. Цушко, призначений у 2010 році Президентом В. Януковичем міністром економіки, опинився разом із усією Соцпартією у суперечливій політичній ситуації. Яку позицію мала посісти ліва партія? Начебто, не провладну. Як це міг зробити член Уряду Азарова, призначенець В. Януковича Василь Цушко?
Отож не дивно, що за рік до парламентських виборів-2012 Соцпартія заворушилася – щоб отримати хоч примарну надію на підтримку виборців, треба було змінити своє політичне позиціонування, отже, передусім, міняти лідера. На кого?
Вибір у соціалістів був не багатий. На головне крісло партії претендували Микола Рудьковський та… знову Олександр Мороз, Почесний голова СПУ.
Соціалістичний газовий багатій, бізнесмен, екс-міністр транспорту Микола Рудьковський, давній спонсор Соцпартії мав репутаційну «пляму» – скандал через прогулянку державним коштом до Парижу чартерним авіарейсом із відомою красунею, королевою одного із конкурсів краси, що принесло збитки державі близько 400 тисяч грн і за що у 2007 році Рудьковський позбувся посади. Проте, окрім плями, у пана Миколи були два козирі – гроші та молодість. 43-літній Перший секретар Політради СПУ Микола Рудьковський багатьом небагатим соціалістам здавався у випадку обрання саме його Головою СПУ гарантом довготривалого спонсорування безбідного партійного життя.
І на першому етапі XVII з’їзду Соцпартії М. Рудьковський лише на декілька голосів відстав від Мороза. Жодному з них голосів для одноосібної перемоги не вистачило, що і зумовило проведення другої частини з’їзду.
Перед нею О. Мороза уїдливо розпитували – чи не боїться він програти, що буде, коли він не набере необхідних голосів, чи піде він у випадку перемоги його суперника з політики? На що хитромудрий політичний аксакал, посміхнувшись, відповів: «Все буде нормально».
Недарма посміхався майстер закулісних інтриг. Знав щось, і це додавало йому впевненості. За його суперника у підсумку проголосували 160 делегатів, за нього 176. Кого з них переконав особисто Мороз, а кого ще хтось збоку – колись стане відомо.
Новобраний Голова СПУ після голосування стисло висловився з деяких визначальних питань. Так він одразу заявив, що його минулий статус – почесний голова партії – є надуманим і його треба відмінити. (Чи не для того, щоб його не посів якийсь старий соціаліст, противник Мороза?).
Далі сенсаційніше: «СПУ буде опозиційною до влади, оскільки її політика не співпадає з нашим баченням перспективи». Перспективи чого – Мороз не уточнив. Однак, щоб регіонали часом не злякалися нових опозиціонерів, лідер соціалістів заспокоїв колишнього свого господаря: «Ми не будемо прапором опозиційності махати. Ми хочемо, щоб влада прислуховувалася до тих позицій, які ми обстоюємо у всіх напрямках реформ».
«А-а-а, – полегшено зітхнули на Банковій, – Звичайно, прислухаємось. Зокрема, якщо Мороз ухитрився розгледіти якісь реформи у тому, що ми робимо».
Досвід «прислуховування» до бажань Мороза у регіоналів є – ось і у 2006 році прислухалися вони до нестерпного бажання головного соціаліста знову очолити Верховну Раду України. І, попри тодішнє розмахування помаранчевим прапором опозиційності на Майдані і після нього, прийняли Мороза – головного соціаліста – до свого анти-помаранчевого табору. Приймуть за необхідності і тепер, сумнівів нема. Тільки, можливо, не так явно, а опосередковано, маскуючись.
Адже не виключено, що Мороза у якості лідера СПУ реанімували якраз влада і ПР. Цушко був уже зовсім ніякий. Щоб зрозуміти – так це, чи ні – давайте ще уважно вслухаємося у те, що говорить новий-старий Голова СПУ.
– СПУ буде прагнути потрапити до Верховної Ради? Чудово. Регіоналам давно уже надокучили комуністи, які лівою рукою не за просто так блокуються з владою та олігархами, а правою посилають своєму електорату сигнали, що ми, мовляв, неухильно відстоюємо права трудящих проти влади і олігархів. Примхливих та знахабнілих симоненківців у парламенті можуть відтіснити зголоднілі за 4 роки без парламентської «підкормки» соціалісти Мороза, які тепер коштують та проситимуть набагато менше закабанілих «комуністів».
– Мороз проголосив курс на об’єднання лівих сил? Чудово. Замість Василя Волги, який дотепер намагався це робити за дорученням влади, а нині сидить у буцегарні за те, що тупо вліз у чужий город, який опікали могутні фігури, нехай це робить перевірений лівий діяч з досвідом лояльності регіоналам.
– Мороз анонсував важливі кадрові ротації на користь молодих активістів партії? Чудово. На місце пошарпаних, з нульовим рейтингом і такою ж енергією старих соціалістичних тузів прийдуть молоді шістки, які будуть носом землю рити, цінувати навіть невеликі бонуси і за них не шкодувати живота свого.
– Мороз сказав після з’їзду, що було б нерозумно, якби Соцпартія раптом стала прислужницею влади? Чудово. Влада, прагнучи не розсміятися від цієї демагогії, зі серйозним виглядом киває головою: «Так, нерозумно. Адже у 2006 році, коли Соцпартія стала саме у таку нерозумну позу, від неї відсахнулися виборці, і у результаті – ПР втратила надійного партнера-прислужника у парламенті, будучи змушеною надалі терпіти вибрики Комфракції, що вважала себе «золотою карткою» і усіляко викручувала руки господарям.
І ще багато усіляких «чудово» промайнуло у головах тих, хто сьогодні прагне переставляти фігури на політичній шахівниці України. Час покаже, наскільки моя іронія є виправданою. Мороз, безумовно, відсуне М. Рудьковського від керівної посади у СПУ, залишивши його у Політраді – ну не можна зовсім без фінансового підживлення. Поверне у заступники безвідмовну соратницю екс-голову Держмайна Валентину Семенюк-Самсоненко. Оновить керівні органи за рахунок заміни не-морозівців молодими морозівцями.
М. Рудьковський зрозумів, що йому потрібно боротися за своє місце під сонцем Соцпартії, незважаючи на «морози», що настали. Він назвав Сан Санича своїм політичним батьком і підкреслено закликав однопартійців: «Хлопці, дайте рік попрацювати новому Голові. Не мішайте, не грайте в інтриги». Значить, «мішати», тобто заважати Морозу дехто в СПУ не проти?
Ну що ж, якщо Сан Санич не туди поведе СПУ і чого доброго вирішить, все-таки, помахати прапором опозиційності занадто гарячково, можна йому буде добряче «помішати», аж до розколу. Альтернативний лідер на півпартії є.

Віктор Рибаченко,
шеф-редактор «Час і Події»
Адреса для спілкування: r-viktor@ukr.net