Ви не помічали, що останнім часом у світі коїться? Звернули увагу, що ми все частіше не можемо пояснити якісь речі, що парадоксів у житті стає більше, ніж логічних процесів? Скоро і мозок наш може перетворитися на суцільний парадокс. Прикладів у світі й Україні все більшає. Давайте спробуємо їх осмислити не парадоксально, а більш-менш логічно.

Точки закипання

Точка перша. На Сицилії влітку електронні цифрові годинники у багатьох мешканців острова поспішають на 10-20 хвилин щодня. Ситуація, побоюються італійці, може стати критичною – з ладу виходять банківські системи. На даний момент логічного пояснення того, що одночасно більше тисячі електронних пристроїв (зокрема, будильники та інші побутові таймери) у різних зонах острова почали працювати зі збоєм, ні у кого з фахівців немає. Феномен прискорення часу у сіцілійських годинниках став справжньою загадкою, оскільки допоки нікому не вдалося встановити його причину.
Точка друга. 28-річний мешканець Нью-Йорка Інтернет-користувач Джеремі Кленсі в прямому сенсі слова зійшов з глузду від спаму, який загатив його електронну пошту. Зараз він є пацієнтом психіатричного госпіталю Грейстоун Парк. Лікарі стверджують, що стикаються з подібним явищем вперше. Це перший випадок у світі, – стверджують вони, – коли розповсюдження спаму в Інтернеті порушило психіку здорової людини.
Точка третя. На під’їзді до пляжу Рокауей у Квінсі собака Чарлі, рятуючись від спеки, вистрибнула у вікно автомобіля своїх господарів і кинулася в океан. Не реагуючи на відчайдушні зойки з машини, вона шалено попливла світ за очі і була виловлена поліцією майже через годину за чотири кілометри від берега. Сил у неї практично вже не було, виглядала вона дуже виснаженою, але все пливла і пливла кудись. Що керувало нею? Який внутрішній голос гнав і гнав її від берега і спеки? Чому вона не бажала повертатися на берег і до господарів, коли її виловив рятівний патруль?
Точка четверта. 24 липня біля залізничної станції Горлівка на Донеччині 26-літній хлопець узяв будівельний ножище, кастрував себе, з’їв відрізане, потім викликав швидку. Після зупинки кровотечі і госпіталізації, він примудрився втекти з лікарні і кинувся під потяг.
Родичі небіжчика розповіли, що той при життю начебто постійно чув внутрішній голос, який йому говорив, як треба діяти. Останні інструкції, напевно, також дав йому той самий невмолимий голос.
Чи не достатньо, читачу? Чи треба ще згадати, скільки людей цього літа, не встигаючи з’їхати з глузду, померли від аномальної спеки? У США їх, начебто вже перевалило за шість десятків. В Україні точно не відомо. Але відомо інше – наші внутрішні справи такі парадоксальні та нелогічні, що тут і внутрішній голос не завжди правильно допоможе з’ясувати і визначитися – як же правильно діяти?

 

Відпускна кампанія

 

Депутати перед відпусткою очима сатириків

Депутатський корпус вирушив на відпочинок. Щоб народні обранці не сумнівалися у тому, як саме вони попрацювали і що саме напрацювали для народу, внутрішні голоси сумління їм «заглушили» відпускними порядку 70 тисяч гривень на кожного. Які ще преміальні вони додатково заслужили і від кого, залишається поки що невідомим, але те, що роз’їхалися вони не з порожніми кишенями, це факт. Як відпочинуть цього літа на кілька сотень чи тисяч зекономлених за рік гривень вчителі, лікарі, інші бюджетники, пенсіонери, інваліди, чорнобильці, багатодітні – сказати складно. Напевно, сидітимуть по домівках, щоб не обікрали.
Бо не скрізь же такі благородні злодюги, як у селі Соснівка. Там злочинці залізли до 91-літньої бабусі, усе поперевертали, попорпалися у фікусах, не знайшли абсолютно нічого, навіть на кухні, подивилися на цю скруту, згадали, напевно, своїх бабусь, зронили скупу чоловічу сльозу, поклали на стіл трохи власних грошей і залишили записку: «Це вам на життя, Бабусю». Слово «Бабуся» вони написали з великої літери – мабуть, з величезної поваги до героїчної старенької, яка ще вперто спромагається жити на хлібі та воді.

	«Діалог: Ось ваша пенсія. – А можна дві?»

Інші бабусі, трохи молодші, відпочивають дещо цікавіше. Так невгамовні журналісти рознюхали, що речниця Президента Ганна Герман була у Парижі. Не одразу зорієнтувавшись, що говорити, пані Герман спочатку сказала, що була там у відрядженні. Коли ж «розкопувачі бруду» з’ясували, що пані Ганна відпочивала у елітному пансіонаті Ch?teau de la Ch?vre D`or (Замок «Золота коза») на Лазурному березі Франції, де плата за номер щодобово сягає до 3-х тисяч євро, то скромна речниця заявила, що три дні відпочинку будь-де по світах вона може собі дозволити, бо заробляє на це чесною працею.
Ну хто ж сперечається, що труди пані Герман щедро оплачуються? Але чому ж внутрішній голос не підказав їй, що з самого початку потрібно було казати правду про «Золоту козу» і не підставляти себе під їдучі саркастичні коментарі, які потоком пішли після з’ясування того, як саме спливало «відрядження» чиновниці.

«Ну що ви до мене причепилися? Ну коза, і що з того?»

Сама Г. Герман передбачливо не вступала у дискусії із зубастими журналістами, але її колега по ПР нардеп Олена Бондаренко вирішила трохи перемкнути увагу ЗМІ зі своєї соратниці на їхнього спільного противника. При цьому пані Олена, як колишній прес-секретар, вирішила уміло вдарити тематичним «дуплетом», тобто «накрити» вогнем звинувачень і бютівця, і його шефиню.
Вона запитала журналістів – чому ж ті помітили трьохденне перебування пані Герман у Франції, а перебування там бютівця Сергія Соболєва не помітили. І чому не звернули увагу на те, що це може бути не просто відпустка, а ще й форма відсторонення дуже близького соратника пані Юлії С. Соболєва від суду над Ю. Тимошенко: «Я думала, що Соболєв буде в перших лавах захисників Тимошенко – він проявляв завжди надзвичайну активність. І його відсутність у суді говорить про багато що. У Білорусі зараз мовчання – знак протесту, так і у Соболєва його мовчання і відсутність – це вираження певної позиції. Схоже, він втомився від безперспективності і не бачить результатів подібної діяльності. Можливо, він навіть вважає, що якщо людина переслідується судом за якісь правопорушення, то заважати цьому – значить, зраджувати якісь свої принципи».
Зворушлива турбота регіоналки пані Олени про свого політичного противника вражає також і підкресленою душевною добротою: «Можливо, дружина йому сказала: скільки можна, ми тебе не бачимо, хоч би у відпустці ти повинен побути з дітьми. Адже Соболєв – багатодітний батько, у нього п`ятеро чудових дітей».
Та не довго батько чудових дітей розслаблявся і грівся у променях несподіваної турботи політичної опонентки. Пані Олена тут же з посмішкою, немов би між іншим, загнала кілька «цвяхів» втомленому безперспективністю бютівцю: «За даними моїх колег, Соболєв з початку липня перебуває в славному місті Парижі. Що це для нього – відпочинок, еміграція чи щось інше – складно сказати. Але можу поставити тільки одне запитання, яке більше підійде податківцям або журналістам. Перебувати з такою великою сім`єю у такому дорогому місті, як Париж, явно не по кишені українському державному чиновникові, навіть такого високого рівня. Питання: де гроші?... У тумбочці? А де та тумбочка?».
Ось і маєте. Турбота пані Олени нагадує мені «турботу» лисички про журавля з відомої української казки. Хвалила-хвалила Соболєва, співчутливо приписувала йому втому від політичної безперспективності в БЮТі, награне побоювання, що Ю. Тимошенко може бути дійсно винною, побачила у нього бажання відсторонитися і ледь не емігрувати. А потім від сестринської турботливості блискавично перейшла до політичного фехтування і зробила Соболєву разючий «укол». По народному кажучи, «стукнула» на Соболєва податківцям і підкинула тему журналістам. То хіба після цього трьохденне перебування пані Герман у «Замку Золотої кози» можна порівняти з місячним перебуванням семи Соболєвих (він з дружиною та п’ятеро дітей) у Парижі?
Ех, не підказав внутрішній голос Сергієві Соболєву сховатися надійніше від уважних очей своїх політичних противників. Та й чи сховався б? Адже де б не хоронився Соболєв, чи хто інший з БЮТу, «за даними колег» пані О. Бондаренко його скрізь відслідкують. Адже, для прикладу, близьким до пані Олени всезнаючий «колега» по Партії регіонів і Верховній Раді України є не хто інший, як Григорій Ілляшов, екс-нардеп, а нині заступник Голови СБУ, та ще й заодно законний чоловік народного депутата Олени Лукаш – близької соратниці Олени Бондаренко. Та й інші колеги не дрімають. Тож кому, як не їй щоденно мати на столі «дані колег» і майстерно парирувати випади журналістів та політичних опонентів у бік чинної влади. Адже сама – колишня журналістка, уміє це робити.

Хто лежить, хто стоїть, а хто й сидить

	Вася, прощай?

 

Літо минає для всіх українців по-різному. Якщо дехто лежить на кримському чи іноземному пляжі, дехто стоїть перед судом чи струнко перед начальством, то дехто й сидить. Причому учасники газової справи типу Макаренка-Діденка сидять давненько, але й з’явилися в Україні нові «сидільці». За гратами зненацька і неочікувано для всіх опинився Василь Волга, керівник Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг.
Щоб краще зрозуміти й оцінити цю ситуацію, скажемо декілька слів про цього діяча.
Колишній інженер-механік атомного флоту, проросійськи налаштований і дуже енергійний В. Волга повернувся в Україну, прийшов у бізнес, потім політику, був у складі Соцпартії і двічі організовував власні політичні проекти. Останній з них – «Союз лівих сил» – В. Волга і дотепер очолює. А ще він донедавна очолював незрозумілу більшості українців структуру – Держкомфінпослуг. Які послуги пан Василь мав надавати чи приймати – розібратися непросто. Але, призначений на цю посаду Азаровим Миколою, позбувся її з волі іншого Азарова – Андрія, голови спостережної ради кредитної спілки “Перше кредитне товариство” (Одеса). Одеський Азаров звинуватив В. Волгу у начебто вимаганні хабара розміром не більше й не менше як у півмільйона доларів.
Ось вам і наступний парадокс. Різкий противник помаранчевих, для яких він не шкодував образливих слів, претендент на трони немолодих уже лівих лідерів О. Мороза та П. Симоненка, симпатик регіоналів Василь Волга був прийнятий до лав влади, нагороджений нею бонусом – впливовою фінансовою посадою, мав усі підстави впевнено себе відчувати і – от тобі на! Звинувачення, арешт, ганьба. Звільнення президентським указом з посади – і все! Спалахнув, кажуть, Вася на роботі і миттєво згорів як перспективний політик – так, принаймні, вважають сьогодні.
Чи мало місце вимагання хабара з його боку, чи ні, сказати важко. Але подейкують що така собі далека від столичного шуму одеська кредитна спілка насправді мала зв’язки у найбільш високих столичних ешелонах і «крутила» без зайвого шуму величезні кошти. Хто з цього що мав, не знаю. Але натякають, що невгамовний Вася був на роботі за звичкою надто різким на поворотах та ось в одеський поворот не «вписався». І не підказав йому внутрішній голос – краще з’їж щось маленьке та своє, але не чіпай чуже, та ще й захищене столичним «дахом», не кидайся під потяг могутньої мафії, бо самі тобі усе відчикрижать, чекати не будуть.
Правда це чи ні, але схоже на те, що Васі, по-перше, дали по руках, щоб не ліз, куди не належить, а по-друге, використовують як ілюстрацію об’єктивності нинішнього правосуддя – мовляв, «дивіться, судимо не тільки помаранчевих, але і майже своїх, так що боротьба з корупцією триває, не сумнівайтеся».
Чим закінчиться ця справа – поки що невідомо. Але те, що перспективний, та надто крутий Вася внутрішнього голосу не почув, а, натомість, передчасно подумав, що схопив Бога за бороду, очевидно. Судячи з блискавичності розправи над В. Волгою, зачепив він інтереси аж занадто впливових персон.

Нагороди літа

 

Кривавий відбиток не змиється?

Не всі страждають цього літа. Є й такі, кому не допікає ні спека, ні правоохоронці. Леонід Кучма у перервах між допитами в прокуратурі та іншими контактами з правоохоронною системою України вже вкотре відпрошується до Москви. Причина поважна – повідомляється, що екс-президента України нагороджено за заслуги перед Росією. Саме так звучить назва ордена – «За заслуги перед Отечеством» 1-го ступеня, яким Президент РФ Д. Медведєв нагородив Кучму за «великий особистий внесок у зміцнення дружби і співробітництва між народами Росії і України».
Журналістська спільнота і з цієї нагоди не забула нагадати, що Л. Кучма ні сам, ні за допомогою слідства й суду, все ще не довів суспільству, що не причетний до вбивства Георгія Гонгадзе та інших кривавих справ новітньої історії України, скажімо, загибелі Юрія Кравченка і Георгія Кирпи.
Сам Кучма активно це заперечує. А що йому при цьому говорить внутрішній голос – що усе буде в порядку? Що відрізати щось будуть іншим, не йому? Адже нагорода Москви – це сигнал для Києва перед відкриттям суду над Кучмою.

 

Попередження літа

Несподівано порушив доволі довгу мовчанку щодо українських справ екс-посол США в Україні Стівен Пайфер. Коментуючи ситуацію в Україні, він заговорив про згортання демократичних процесів, про політичну вмотивованість деяких судових справ. У зв’язку з цим С. Пайфер висловив думку, що В. Янукович втратив перспективу отримати запрошення до США. Екс-посол наголосив, що з боку європейських чиновників і структур вже звучали попередження В. Януковичу, і це – серйозний факт.
Характерно, що ця новина була активно прокоментована на вітчизняних сайтах. Деякі користувачі підтримували думку Пайфера, а декотрі єхидно запитували – а що, запрошення до США вже є якоюсь нагородою? Прихильники Президента оптимістично стверджували, що для Януковича погроза не запрошенням не має якогось особливого значення. Та й хто такий С.Пайфер? – запитували вони. Відставний посол. Ким він уповноважений таке заявляти? Адже офіційної позиції Держдепу США у такому тоні не було заявлено. То, може, це особиста думка пана Пайфера?
Окрім іншого, С. Пайфер підкреслив: «На Заході одностайно заявляють, що суд над екс-Прем’єром є спробою вивести з гри лідера опозиції, тобто позбавити її суспільної підтримки на час майбутніх виборів».
Мій внутрішній голос підказує, що через неофіційного С. Пайфера деякі офіційні особи США посилають Президентові В. Януковичу наступний сигнал з надією, що той почує кожного.

Все ще суд

 

Символ судового процесу і масштабу його учасників

А судові засідання у справах Ю. Луценка та Юлії Тимошенко тягомотно продовжуються. Ні літня спека, ні відпускна кампанія не впливають на цю правову «жуйку». Щодня під стінами Печерського суду «стінка на стінку» стоять прибічники і супротивники екс-Прем’єра. Щоденно там щось відбувається, приходять та відходять все нові адвокати, лунають все нові і нові скарги та відводи, періодично оголошуються перерви у слуханнях – і справа поступово втрачає шанси стати хоч якоюсь мірою яскравим правовим процесом. Не критикував судові слухання хіба що лінивий. Ось недавно А. Яценюк також став фактично на захист Ю. Тимошенко тим, що розкритикував доказову базу звинувачення.
А чого вже тільки не наслухався суддя Р. Кірєєв і від ЗМІ, і від бютівців, і особисто від підсудної! Днями ось пані Юлія назвала суддю Кірєєва мавпою з гранатою, що пиляє гілку, на якій сидить. Не знаю, що говорить судді його внутрішній голос, але виглядає Р. Кірєєв доволі кисло. Чи не відчуває, що його використовують?

Чи треба лікувати внутрішній голос?

	Хто буде політичним лікарем?

Функція внутрішнього голосу, якщо він є адекватним, полягає у тому, щоб вчасно попередити про небезпеку, стимулювати одні дії, доцільні у даній ситуації, і заблокувати інші, недоцільні.
Якщо люди прислухаються до внутрішнього голосу і чинять згідно з його настановами, то інколи вони виглядають передбачливими і розумними, а інколи таке враження, що готові кинутися під потяг, перед цим відчикриживши собі щось важливе. Самокритичність, наприклад.

Передбачливість. Уміння прорахувати ситуацію наперед. Здатність подивитися на свої дії збоку.
Та мало що може людина собі повідтинати і, у результаті, стати жертвою неадекватного внутрішнього голосу.
Все більше фактів свідчить про те, що Україна хворіє – економічно, політично, соціально. Їй потрібен лікар. Але хто? Претенденти є. Кожен з них запевняє, що вилікує – дайте, мовляв, тільки добратися до скальпеля, тобто влади. Та от тільки народ поки що сумнівається і все не може прийняти рішення – кого на лікаря? Рейтинги і влади, і опозиції невисокі і мають тенденцію знижуватися. Старі лідери надокучили, нові не обросли корою. Так що Україна поки що без належного «медичного догляду», тобто без потрібної їй політичної опіки і захисту.
То ж чи дивно, що у цій ситуації у світі і Україні час прискорюється, події дивують, собаки кидаються в океан, Інтернет-фанати фанатіють від спаму, і наступна жертва хворобливого внутрішнього голосу дістає будівельного ножа та уточнює розклад руху потягів?
Але ж є й той внутрішній голос, який має нам щомиті підказувати – як залишитися людиною серед недолюдків, як зберегти ясну голову у цьому шаленому світі, як допомогти Україні рухатися у правильному напрямку? Оцей голос потрібно слухати – поганого він не підкаже. І Україна не тільки виживе, але й вилікується.

 

29 липня 2011 року. Ілюстрації з Інтернет-сайтів.
Адреса для спілкування та відгуків: r-viktor@ukr.net