Аналізуючи у минулому числі часопису процес над Юлією Тимошенко (повний варіант статті див. на Інтернет-сайті газети (http://www.chasipodii.net/article/8605/), я згадував і про споріднений процес над Юрієм Луценком. Сам підсудний Луценко доволі песимістично, у мінорному тоні, прогнозує, що його можуть засудити без усіляких умовних термінів до 7-10-ти років ув’язнення. Роздумуючи сьогодні над процесом «мінора» Луценка, хочу порівняти його кримінальну ситуацію з кримінальною ситуацією одного з вітчизняних «мажорів» – Роми Ландіка, який став останніми днями скандалом ¹1 в Україні. От якраз у контексті цих двох справ ми матимемо з вами можливість, шановні читачі, поговорити про справедливе правосуддя, його принципи і, особливо – мотиви.

Луценко і Янукович: передісторія стосунків

На судовому процесі Юрій Луценко заявляє, що його судить не суд, а особисто Янукович. Якщо прийняти цю концепцію, то важливо зрозуміти – а яке минуле стосунків цих людей? Які мотиви у Януковича судити екс-міністра внутрішніх справ?
Коли у 2004 році один з так званих «польових командирів» Майдану Юрій Луценко на усіх виступах честив «злочинну владу» Л. Кучми, тодішньому кандидатові від влади Вікторові Януковичу діставалося від нього немало. Особливо часто Юрій Луценко експлуатував тему кримінального минулого кандидата у Президенти і глумливо носив фотографію Януковича у смугастому тюремному вбранні з надписом «зек». Коли уже за часів Президента Ющенка тодішній Прем’єр Янукович привітав тодішнього міністра МВС Ю. Луценка «з вашим святом», тобто Днем міліції, Луценко з підтекстом також привітав його «з нашим святом». Але на цьому не заспокоївся і передав Януковичу через помічника своєрідний «подарунок» – альбом «Наколки у в’язницях СРСР». Тепер Луценка запитують – а якою ж була реакція на це Януковича – підсудний Луценко, сміючись, відповідає: «Ну ви ж бачите, запам’ятав, значить».
Коли В. Янукович виграв президентські перегони, то був момент, коли Юрій Луценко певним чином «завис» у своєму невизначеному службовому статусі. У лютому 2010 року Верховна Рада звільнила Ю. Луценка з посади очільника МВС, натомість, Кабмін, який ще у ті

Підсудний Ю.Луценко та його дружина Ірина

лічені дні очолювала Ю. Тимошенко, поновив його на посаді в.о. міністра МВС. Суд це рішення Уряду скасував, і Луценко на декілька днів

«завис» у невизначеному тодішньому статусі і ще більш невизначеному майбутньому. Поповзли чутки, що екс-міністр може виїхати з країни, побоюючись репресій нової влади. Коментуючи цю ситуацію тоді ж, у лютому 2010 року, соратник Ю. Луценка, нардеп НУ-НС і екс-керівник кримської міліції генерал Геннадій Москаль заявив, що Луценко не має наміру покидати країну, бо сподівається на благородство В. Януковича. Чи це були дійсно сподівання Ю. Луценка, чи так від себе висловився Г. Москаль – сказати важко. Принаймні, генерал додав, що на його думку, у такій непростій ситуації, що склалася в країні, переможець виборів В. Янукович «дрібною помстою» займатися не буде. Якщо вірити тепер Луценкові, що судить його, все-таки, Янукович, то як можна інтерпретувати нині слова Москаля: дрібної помсти нема, є помста велика? Але якщо це так, то мотив помсти у справедливому правосудді є неприпустимим, адже сутність правосуддя – безпристрасне звіряння дій підсудного з буквою і духом закону. А помста вважається пристрастю, тому знищує безпристрасну природу суду.

Помста інших

Якщо розглядати тему помсти і далі, то виникає запитання – а хто ще може мститися екс-міністрові МВС? У кого іще є «зуб» на цього гарячого, нестриманого чоловіка з якимось дивним, гостро націленим поглядом, який не завжди умів поводитися витримано і дипломатично, як це належить державному мужу і високопосадовцю, тим більше, очільникові силового міністерства? Першим на думку приходить у цьому випадку один із впливових «регіоналів», найближчий соратник Рината Ахметова, Борис Колесников.
Дехто з читачів, можливо, пам’ятає, як новоспечений міністр МВС Юрій Луценко одразу після свого призначення у 2005 році енергійно узявся за реалізацію майданного гасла «Бандитам – тюрми». Було проведено багатогодинний обшук у офісі Р. Ахметова, на допити викликалися такі провідні «регіонали» як В.Тихонов, Є. Кушнарьов, Б. Колесников. Останнього навіть запроторили на нари, де він і відбув місяців чотири. Пам’ятаємо і те, що усі ці зовні рішучі кроки нової влади Президента В. Ющенка закінчилися «пшиком». Організатори і найактивніші оратори так званого «сєверодонецького» форуму, на якому звучали заклики від’єднатися від України, – В. Тихонов та Є. Кушнарьов – так і не були притягнуті до відповідальності за сепаратистські заклики. Справжнім мотивом «наїзду» на Р. Ахметова, якщо вірити цьогорічним одкровенням Г. Москаля, було начебто бажання В. Ющенка «потрусити» Р. Ахметова на предмет фінансової допомоги, зокрема, і для проекту «Дитяча лікарня майбутнього», який курувала пані Катерина Ющенко (що поки що не підтверджено іншими джерелами). Колесников же після кількамісячної відсидки, також вийшов фактично виправданим у справі, де його звинувачували у тому, що він начебто незаконно відібрав універмаг «Білий лебідь» у донецького бізнесмена Б. Пенчука (не плутати із зятем Л. Кучми В. Пінчуком).
Минули роки. Що ж сталося із персонажами вищенаведеної історії? Полум’яний виголошувач гасла «Бандитам – тюрми» Віктор Ющенко протягом років свого президентства знайшов спільну мову з тими, кого протягом виборчої президентської кампанії 2004 року називав «бандитською владою» і, врешті-решт, фактично допоміг своєму колишньому головному політичному ворогові Віктору Януковичу подолати свою колишню найближчу соратницю Юлію Тимошенко на виборах-2010.
В.Тихонов та Б. Колесников після перемоги В. Януковича стали віце-прем’єрами, а пан Борис на сьогодні – Перший віце-прем’єр-міністр України, який курує підготовку до Євро-2012. Р. Ахметов збільшив свої статки у рази, днями придбав кращу половину індустріального гіганта «Запоріжсталь» і отримав опціон на викуп інших 50%, а щодо іншого гіганта – «Криворіжсталі», який за часів прем’єрства Ю. Тимошенко у нього було відібрано і продано індійцеві Мітталу, то ця історія стає ще одним предметом нової кримінальної справи проти Тимошенко, яка терміново «шиється» цими днями. Є. Кушнарьов незрозуміло для громадськості був начебто ненавмисно застрелений на полюванні колегою, а його бізнес, як кажуть, було серйозно пошматовано. Борис Пенчук, якого міністр Луценко вертольотом вивозив із Донецька і тримав під охороною у себе, щоб той тільки дав свідчення проти Б. Колесникова, тепер сидить у тюрмі – так би мовити, за «вимагання» і наклеп на невинних людей.
Ну а у якій ситуації нині Юлія Тимошенко та Юрій Луценко – відомо всім.
Є ще одна людина, яка також, можливо, жадає помсти – мер Києва Леонід Черновецький. Це йому у президентському палаці одразу після засідання за участю Президента Ющенка невитриманий міністр МВС Ю. Луценко заїхав ногою у «місце, яким я пишаюся» – як висловився постраждалий. Говорячи простою мовою, Луценко вдарив бідаку у пах. Факт сам по собі унікальний – міністр правопорядку у президентському палаці б’є мера столиці не по щоці, як то роблять у нападі благородного гніву, а по-босяцькому – у найчутливіше місце чоловіка. Тоді цей інцидент зійшов Луценкові з рук. Проте не думаю, що Л. Черновецький його забув. І хоча нині столичний мер фактично відсторонений «регіоналами» від влади, якийсь компроміс з новими володарями України він знайшов, і його не рухають, незважаючи на широковідому інформацію про зловживання та злочини його «молодої команди», які стосуються розграбування Києва.
Окрім «регіоналів» та мера, є ще люди, яким кортить помститися Луценкові за його ставлення до них або діяння. Зокрема, такими можуть бути старі міліційні «зубри», яких тиснув, або звільняв міністр Луценко, очоливши двічі МВС. Ось деякі з них: наприклад, колишній перший заступник Луценка М. Клюєв, охоче дає покази проти свого колишнього шефа, підкреслюючи, що міністр Луценко мав особисті амбіції і влаштовував святкування на День міліції заради формування власного іміджу та самопіару.
Отже, не було доведено, але і не заперечувалося, що різні люди можуть горіти бажанням помститися Луценкові. Їм для цього не важко знайти спільну мову і об’єднати свої зусилля проти колишнього впливового і «крутого», а нині безсилого і безправного глави силового відомства.

Як брали і утримують Луценка

Після перемоги Януковича і своєї відставки Юрій Луценко досить довго гуляв на свободі. Але 26 грудня 2010 року група силового антитерористичного спецпідрозділу «Альфа», споряджена, як на штурм фортеці, доблесно «узяла» екс-міністра біля його дому в обід, коли він вигулював собаку. Відтоді Луценко сидить у СІЗО, і усі його намагання добитися заміни тюремних стін іншими, більш м’якими запобіжними заходами – наприклад, підпискою про невиїзд – зазнали невдачі. У одному із таких звернень Луценко написав: «Я гарантую, що буду ходити на засідання суду, я не виїду до Ріо-де-Жанейро, не виріжу бензопилкою усіх свідків, тільки зробіть нам великий сюрприз і змініть мені міру покарання, як того вимагає закон». Написано, як бачимо, у загострено-гумористичному стилі, загалом, властивому панові Юрію, великому шанувальникові гумористично-сатиричного «Кварталу-95».
Луценко і писав петиції, і саркастично коментував ситуацію, і голодував протягом тридцяти двох днів – результату ніякого. Феміда глухою мовчазною стіною стояла перед ним і навіть тоді, коли поширилися чутки про вкрай поганий стан здоров’я підсудного, коли керівництво Лук’янівського СІЗО (слідчого ізолятора) двічі писало до Печерського суду про необхідність медичного огляду та лікування Луценка поза межами в’язниці, коли європейські експерти говорили про надмірно суворі запобіжні заходи щодо екс-міністра –доля його не змінилася.
Згідно з інформацією дружини Ірини, Луценка після недовгого перебування у медчастині СІЗО нині тримають у камері для тих, кому світить пожиттєве покарання, причому з ним начебто сидять двоє, яких звинувачують у вбивстві міліціонера. Ситуація, коли поліцейського (тим більше – екс-керівника цього відомства) тримають у одній камері з тими, хто підозрюється у вбивстві поліціянта, у всіх в’язницях світу є неприпустимою. У нас, ймовірно, допускається подібне, можливо і з певним умислом.

Що інкримінується Луценкові?

 

Суддя С. Вовк йде «крізь стрій» соратників Луценка	Підсудний Ю. Луценко у супроводі колишніх підлеглих

 

Неможливість чи небажання протягом півроку відпустити із в’язниці до суду Луценка може навести невтаємниченого читача на думку про серйозність його протиправних діянь. Такі діяння є, – запевняє нас слідство, – і вони доведені у процесі розслідування. Розгляньмо їх, шановні читачі.
Перше, що інкримінується екс-міністрові і займає третину тексту обвинувачення – це потурання своєму водієві Леонідові Приступлюку. Людину, яка, як стверджують, була ще за радянських часів водієм батька Юрія Віталійовича Луценка, першого секретаря Рівненського обкому компартії Віталія Луценка, міністр МВС Ю. Луценко зарахував до лав свого міністерства, провів це призначення через зовсім інший департамент – розвідувально-пошукової діяльності(скорочено – ДРПД), швидко просунув його по кар’єрних сходах аж до присвоєння звань від капітана до підполковника, посприяв в отриманні державної квартири в столиці і, нарешті, допоміг Приступлюку оформити підвищену пенсію.
Усе це узагальнюється формулюванням: заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем згідно з попередньою змовою групою осіб. Чуже майно тут – напевно, державна квартира і сума виплат та пенсії, попередня змова групою осіб – це, мабуть, прохання Л. Приступлюка надати йому квартиру та призначити підвищену пенсію і згода на це міністра, а зловживання службовим становищем – це, можливо, те, що квартиру водієві міністр дав поза чергою, а пенсію допоміг отримати «не за заслуги».
Кожен, хто знайомий із практикою прийняття на роботу, просування по службі та виділення квартир у державних органах може сказати – за таким формулюванням можна притягувати до відповідальності масу колишніх та нинішніх керівників. І беруть «по блату» на роботу, і форсовано просувають фаворитів на посади чи присвоюють їм звання, і квартири надають поза усілякими чергами, і пенсію допомагають отримати якомога кращу – все це було, є і, напевно, ще довго буде у практиці наших керівників, які на період свого перебування на посаді часто вважають себе всевладними і безконтрольними вершителями доль за принципом «що хочу, те й роблю». Чи є це порушенням букви закону? Напевно, так. Чому ж тоді одним це сходить з рук, а іншим це ж саме інкримінують? Очевидно, сходить з рук слухняним і покірним. Не сходить з рук, либонь, непокірним.
Але звертає на себе тональність і стилістика тексту обвинувачення у цій частині. З виглядом тріумфального викриття величезного злочину закоренілих злочинців слідство у особі слідчого з особливо важливих справах Генпрокуратури С. Войченка формулює:
«Після призначення керівником МВС … свої службові повноваження Луценко використав для здійснення злочину. Діючи умисно, з метою заволодіти на користь Приступлюка державними коштами… в один із днів у невстановленому слідством місці розповів Приступлюку про свої злочинні наміри, пов’язані із заволодінням державними коштами».
Так і уявляється, читачу, як уночі, таємно, у невстановленому, але, безумовно, глибоко прихованому від чужих очей місці, конспіративно, лякливо озираючись і прислухаючись до кожного звуку, зустрічається міністр зі своїм водієм і пошепки повідомляє тому про свій злочинний задум заволодіти державними коштами через призначення Приступлюка на посаду оперуповноваженого. «Приступлюк – йдеться далі у тексті звинувачення – маючи корисливий мотив, зголосився на цю злочинну пропозицію Луценка. Таким чином, вони вступили між собою у змову з метою заволодіти державними коштами».
Усе ясно, читачу? Коли роботодавець зробить вам «злочинну» пропозицію прийняти вас на роботу, майте на увазі, що це є ваш спільний з роботодавцем «злочинний зговір з метою заволодіти коштами», тобто вашою майбутньою зарплатою, а ваша згода погодитися на роботу має, безумовно, «корисливий мотив» – бо хто ж нині безкорисливо, тобто без зарплати, згоден працювати? Але слідство, окрилене підсумками свого «сенсаційного» пошуку, продовжувало тріумфально розповідати. У результаті «блискучого» розслідування йому стало ясно, що «злочинно налаштований» Луценко на цьому не зупинився. Після повторного призначення його на посаду міністра МВС він з Приступлюком «вирішили продовжити свою злочинну діяльність…». Для цього вони «прийняли спільне рішення про здійснення протиправних дій, спрямованих на збільшення вислуги років шляхом незаконного зарахування до стажу служби в органах МВС стажу на вільнонайманих посадах».
Ось так, панове. Тепер вам зрозуміло, де гніздилася справжня мафія в Україні, хто були її ватажками, і які страшенні, криваві злочини вони вершили? А ви кажете – Сицілія, Коза ностра… Та вся розхвалена італійська мафія, усі «хрещені батьки» американського криміналітету відпочивають у порівнянні з міністром та його водієм. От де монстри злочинного світу! От де змовники! Сам Шерлок Холмс не міг би краще українських слідчих розслідувати їхні глибоко приховані неймовірні злочини!
Але ж який хитрун цей Луценко! Такого хитруна серед світових злодюг ще треба пошукати. Переконайтеся самі, шановні читачі. Щоб краще приховати свої «злочинні наміри» щодо Приступлюка, він, як йдеться у звинуваченні, «для реалізації свого злочинного плану і надання видимості законності своїх дій» не знайшов нічого кращого, як офіційно звернутися до Кабміну для отримання дозволу на оте саме зарахування до стажу. На що тодішній перший віце-прем’єр О. Турчинов дозволив своєю резолюцією вирішити це питання відповідно до діючого законодавства. Може цим він також приєднався до «злочинної групи осіб», не давши рішучої відсічі «злочинному плану» «бандитського» тандему міністра та його водія? А що, непогана «злочинна зграя» вийшла б – перший віце-прем’єр, міністр та його водій. Просто три термінатори злочинних задумів та дій!
Але й без О. Турчинова «злочинна група осіб», судячи з висновків слідства, справлялася непогано. Після отримання відповіді Кабміну міністр Луценко дав своєму першому заступникові М. Клюєву розпорядження розглянути цю справу на комісії, що і було зроблено, причому висновки комісії були позитивними, тобто на користь Приступлюка. То чи не візьмуть за шкірку, не дай Бог, і членів цієї поважної комісії? Як же вони проґавили і не змогли розпізнати «злочинні плани» цієї жахливої парочки – міністра та його водія? Ганьба усьому відомству!
Тепер екс-перший заступник міністра багатозірковий генерал М. Клюєв заявляє, що «не усвідомлював» незаконності свого підпису під рішенням комісії, а якби усвідомив, то, звичайно, «ніколи не підписав би жодного документу з цього приводу». Щоб довести свою непричетність до підступних планів свого колишнього шефа, М. Клюєв тепер під час очної ставки, як повідомляється, «викривав його у злочинній діяльності».
Отже, справа Приступлюка не заперечувалася Кабміном, вирішувалась на засіданні комісії МВС на чолі з М. Клюєвим, питання надання Приступлюку квартири вирішилося на засіданні житлово-побутової комісії МВС. Кажуть, були усні вказівки міністра щодо позитивного вирішення усіх цих питань. Можливо. Але ж це також є звичною практикою в управлінні. Який шеф не давав усних вказівок своїм підлеглим? Які підлеглі не розуміють, що найближчі співробітники керівника, його патронажне «ближнє коло» перебуває під особливою опікою шефа, і він по можливості сприяє їм у всіх проханнях і клопотаннях щодо премії, зарплати, житла тощо.
На прикладі Луценка тепер вирішили показати, що це – злочин. І вирахували той злочин у цифрах – збитки державі через те, що Приступлюк просувався по службі, отримував зарплати та інші виплати, зокрема, за особливі умови служби, підвищену пенсію, нагороджувався відомчими нагородами тощо оцінили загалом на суму 139646,06 грн. Особливо втішають оці 0,6 гривень. Яка скрупульозність підрахунків, яка ювелірна робота слідства! Жодної копійки не дадуть украсти безкарно «злочинній групі» міністр-водій!
От так би і завжди – при розслідуванні усіх резонансних справ, усіх незаконних багатомільярдних приватизацій державного та комунального майна, багатомільйонних рейдерських захоплень чужої власності та земель і тому подібних масштабних злочинів з розграбування України, яке триває два десятиліття.
Друге звинувачення Юрієві Луценкові формулюється так: перевищення влади або службових повноважень, що мали важкі наслідки.
Перевищення полягало у тому, що міністр Ю. Луценко сприяв організації відзначення Дня міліції у 2008 і 2009 роках. Для цього міністерство заплатило 600 тис. грн. за оренду Національного палацу «Україна» та витратило близько 10 тис. грн. на придбання квітів для вручення їх артистам після виконання ними своїх номерів. Важкі наслідки, можливо, полягали у тому, що були витрачені бюджетні гроші попри рішення економити кошти.
Треба зазначити, що Постанова Кабміну ¹ 943 від 22 жовтня 2008 року «Про економію бюджетних коштів, передбачених на утримання органів державної влади та інших державних органів» (яка і на сьогодні є діючою) містила, зокрема, таку заборону: «Зупинити з 1 листопада 2008 року використання бюджетних коштів для проведення святкових заходів…».
Але ж неслухняний Луценко не тільки організував відзначення Дня міліції, але й – Увага! – «продовжуючи свою злочинну діяльність», – як зазначено у звинуваченні, – підписав запрошення на ці відзначення керівникам обласних органів МВС з дружинами та керівникам правоохоронних відомств низки держав – зокрема – Польщі, Угорщини, Туреччини, Грузії, Молдови, Білорусі.
Цим і вчинив збитки державі на суму 609тис.720 грн. Соратники Луценка, зокрема, нардеп Г. Москаль (а з ним, напевно, і захист екс-міністра) пробують виправдатися у другому пункті звинувачень таким чином. Вони розділяють поняття «святковий» та «урочистий». Святкові заходи були заборонені Постановою Кабміну, але ж їх не було під час відзначень Дня міліції, – стверджує Г.Москаль, а були урочистості. Щодо цього, то є до сьогодні дійсний Указ Президента Кравчука «Про День міліції», у якому пунктом 2 вказано: «У День міліції у містах Києві, Сімферополі, Севастополі, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування проводити урочисті заходи».
Ось у даному випадку і проводилися заходи урочисті, а не святкові, – запевняє Москаль. Йому відповідають – як це не святкові? Оркестр грав? Грав. Відповідна атмосфера була? Була. «Е, ні – відбивається Г. Москаль. – Оркестр грав, атмосфера була, але це ще не означає, що відбувався саме святковий захід. Інакше будь який захід з використанням оркестру – наприклад похорон – можна за такої логіки записати до святкових, а поминки, взагалі, назвати фуршетом». Йому вторить Луценко, заявивши на слідстві, що фуршетів, салютів та інших святкових атрибутів, характерних для попередніх відзначень Дня міліції, у 2008 та 2009 роках не було.
Генпрокуратура просто плутає поняття «святкові» та «урочисті» заходи – ось в чому причина переслідувань Луценка щодо даного пункту, – заявляє поважний генерал, застосовуючи популярний механізм, який у народі називають «увімкнути дурня», тобто із серйозним виглядом прикидатися наївним простаком: «То як можна інкримінувати тодішньому міністрові МВС проведення “святкових заходів”, поняття яких не визначено жодним законодавчим актом, якщо Ю. Луценко діяв чітко в межах, передбачених указом Президента, який не може бути скасований жодними постановами Уряду? Адже згідно з п. 31 ст.106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції та законів України видає укази й розпорядження, які є обов’язковими до виконання на всій території України», – резюмував генерал-нардеп.
Звичайно, усе прекрасно розуміє досвідчений генерал міліції Геннадій Москаль. Але до пори, до часу грає у гру, запропоновану слідством, яке чомусь узялося із серйозним виглядом досліджувати і оголошувати надзвичайно небезпечними «з важкими наслідками» втрати для держави від ну просто «дуже небезпечних» дій міністра Луценка.
Третім звинуваченням Луценкові є санкціоноване ним незаконне продовження стеження за В. Давиденком, колишнім водієм нардепа і екс-голови СБУ В. Сацюка, якого підозрювали у причетності до отруєння В. Ющенка, оскільки, та сама легендарна вечеря, на якій начебто підсипали діоксин кандидатові у Президенти, відбувалася на дачі В. Сацюка. Це додаткове стеження начебто Луценко продовжив на прохання уже Президента В. Ющенка.
Отже, незаконне просування інтересів водія Приступлюка, відзначення двох Днів міліції та незаконне продовження стеження за водієм Давиденком – ось, коротко кажучи, перелік «злочинних дій» Юрія Луценка на посаді міністра МВС, і тягне воно загалом на 900 з хвостиком тисяч гривень. От міністр недолугий – навіть на мільйон не зумів «зловжити» повноваженнями, не дотягнув, бідака.
За цей неповний мільйон гривень, як мінорно резюмує сам підсудний екс-міністр, йому «світить» до 10-ти років. Хоча їх можна хоч сьогодні повернути до державної скарбниці – адже майно Луценка описали ще у січні. Читачам пропонується оцінити відповідність важкості зловживань і перевищень своїх службових повноважень міністром Луценком з ймовірним терміном ув’язнення – якщо він правильно його прогнозує.

Суддя Вовк і не овечка Луценко

Судові засідання у справі Луценка супроводжуються постійними атаками підсудного на суддю Печерського райсуду Сергія Вовка. Луценко та його захист наполягають на відводі судді на підставі того, що проти С. Вовка була свого часу порушена кримінальна справа, і він є «на гачку» у влади. Суддя С. Вовк холоднокровно відводить усі ці клопотання і було б дивно, якби він діяв інакше. Зі свого боку, Луценко та його захист заявляють, що мають нові матеріали проти Вовка і обов’язково їх оприлюднять.
На захист С. Вовка звучить інформація, що начебто його справу перевіряв А. Портнов, який зробив висновок про закриття цієї справи. Нагадаю, що колишній бютівець і головний юрист Юлії Тимошенко Андрій Портнов перейшов після поразки шефині до команди Януковича і обіймає посаду заступника голови Адміністрації Президента України.
Крім того, Юрій Луценко використовує будь-яку можливість звинуватити режим та особисто В. Януковича у незаконному переслідуванні. Так 30 червня 2011 року він заявив: «Згідно з правилами, я мав би звертатися зі своєї клітки тільки до суду. Але з огляду на наявну кримінальну справу проти судді Вовка стає очевидним, що цей суд – погано замаскований фарс з виконання політичного замовлення. Тому звертаюся до замовника: «Пане Януковичу! При всіх ваших повноваженнях і можливостях не я Вас, а Ви мене і Тимошенко боїтеся. Ви перебуваєте в полоні страху свого минулого і майбутнього, а я – навіть за гратами – вільний. У День пам’яті Конституції я дивився Вашу, пане Януковичу, пихату і самозадоволену зустріч з журналістами. У Вас все, ніби, добре. Ви – одноосібний господар країни. Сукупний капітал Вашої партії за рік президентства виріс втричі і досяг 22-х мільярдів доларів США. Ваші друзі, кримінальні авторитети з руками по лікоть у крові, тепер – господарі життя. Ваші вороги – в клітках, на Майдані – тиша. Але, пане Януковичу, це – лише видимість стабільності. Запам’ятайте мої слова: Ваша політика «собі – ікру, ворогам – тюрму, народу – труну» не має майбутнього. Україна вам не по зубах!».Такі різкі спічі в сучасній Україні від політиків почуєш не часто. Неозброєним оком видно, що Луценко уже зараз відпрацьовує свою майбутню виборчу риторику і успішно вибудовує імідж героїчного борця з режимом Януковича. Але, щоб це колись спрацювало, йому, як мінімум, треба залишитися, принаймні, живим.

День нинішній

Сьогодні, 11 липня, коли я пишу ці рядки, судове слухання у справі Луценка після перерви терміном 6 днів, продовжилося. Захист Луценка одразу пішов у наступ, вимагаючи відводу уже і прокурорів через те, що ті, начебто, тиснуть на лікарів з метою виписати Леоніда Приступлюка з лікарні, до якої той потрапив із проблемами серця.
Крім того, захист подав клопотання про направлення справи Ю. Луценка на дослідування, і суддя С. Вовк в уже звичному і очікуваному стилі відмовив обом клопотанням.
Ю. Луценко заявив, що йому, начебто відомий вирок, уже написаний за межами суду – 8 років ув’язнення. Сподівається Луценко на Європейський суд, до якого звертається не тільки він, але і Юлія Тимошенко, чия справа слухається одночасно і по сусідству.
Дворик Печерського суду заповнений людьми, журналістів не пускають до зали, там присутні тільки декілька телекамер та, можливо, присутні окремі журналісти.
Навколо суду кордони міліції, противники та прибічники Луценка і Тимошенко розділені загорожами. Неподалік у повній готовності стоять автобуси з додатковими силами правоохоронців.
А в залах йдуть два процеси, яким слідство та суд усіма силами намагаються надати вигляду справедливого правосуддя. Оцінюючи це, Ю. Луценко сказав у залі суду: «Я був і залишуся політиком. Мене абсолютно не обходить це шоу Януковича, яке затіяли навколо мене. Мені це неприємно. Я хочу до дітей. Я хочу до людей. Я хочу, врешті-решт, жити, як вільна людина. Але зробити мене не політиком не вдасться нікому».
Міністр Ю. Луценко, як і багато хто з команди Майдану, на початок 2010 року майже втратив свій рейтинг і авторитет. Політик Ю. Луценко в результаті такого суду має шанс знову повернутися до числа найбільш рейтингових опозиціонерів і затятих противників режиму В. Януковича. І Печерський суд поки що своїми непереконливими діями та одіозною постаттю судді допомагає йому у цьому поверненні.

Знайомтеся: Рома Ландік

Весілля Роми	«Настанови» Ромі очима сатириків

 

За іронією долі саме у дні, коли процес над Юрієм Луценком та Юлією Тимошенко зробив перерву, у Луганську відбувся звичайний для наших днів інцидент, який через Інтернет несподівано став суперрезонансним.
Такий собі «мажор», яких в нинішній Україні десятки, якщо не сотні, раптом став «героєм» кримінальної хроніки, і до нього прикута увага усіх вітчизняних ЗМІ.
Є в Україні могутній регіональний «клан» Ландіків. Пишуться вони українцями, але розмовляють російською, оскільки – луганчани. Брати Валентин та Володимир Ландіки вважаються некоронованими «королями» Луганщини. Валентин є господарем великої фірми, яка випускає холодильники «Норд», був засновником та головою Партії праці, віце-прем’єром у середині 90-х років минулого століття, нардепом провладних фракцій, зараз входить до фракції Партії регіонів, заступник голови Політвиконкому Партії регіонів (з 04.2003). При Президентові Л. Кучмі став лауреатом Державної премії України та кавалером орденів, при Президенті Ющенкові – Героєм України (2006).
Володимир теж не бідує. «Відтрубивши» 22 роки в системі виконання покарань Управління внутрішніх справ Луганської області(тому у деяких ЗМІ його називають жаргонним терміном «вертухай»), він був «піднятий» братом Валентином, очолив нордівські структури, став спочатку депутатом Луганської міськради, згодом і народним депутатом-регіоналом, першим заступником керівника облорганізації Партії регіонів на Луганщині.
Нині Володимир Ландік є членом Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
Цікаво, що до такого Комітету, який мусить контролювати безперешкодний розвиток свободи слова, обміну інформації Партія регіонів відрядила – якби хто не казав – колишнього тюремного наглядача. Може тому, що офіційна назва наглядачів вітчизняних в’язниць – «контролер»?
За останні три місяці Володимир Ландік двічі голосно і скандально «прозвучав» на усю країну. Перший раз у березні поточного року, як сухо свідчать довідки: «після спілкування з Володимиром Ландіком працівник ДАІ Олексій Косяков отримав тілесні ушкодження. Після інциденту з даішником Володимир Ландик пообіцяв «їздити з охороною, пи…дити й давити даїшників» (цитата з пана Володимира). Постраждалого інспектора Олексія Косякова у лікарні було нагороджено знаком «За відзнаку в службі» 2-го ступеня, та вже через кілька місяців його було звільнено «за порушення інструкцій патрулювання». Сам Володимир Ландік та його охоронець принесли свої вибачення Олексію Косякову».
Такий ось стиль комунікації «контролера» Володимира Ландіка з народом.
Є, окрім усього, у Володимира син Рома. Як і належить серйозному батькові, сина прилаштовано теж не слабко. Він є депутатом Луганської міськради, очолює там комісію з питань інфраструктури міста, транспорту і зв’язку. Курувати у розвиненому промисловому місті такі ключові галузі означає мати надзвичайно вагомий вплив. Для 37-річного Роми це, можливо, стало однією з причин пережити таке собі «запаморочення від успіхів», і Рома відчував себе надзвичайно крутим «мажором».
Він нещодавно відіграв гучне весілля, яке стало називатися «зразковим весіллям мільйонера» – були присутні перші особи країни, дядько Валентин подарував «Бентлі», якась неназвана Юля – нитку перлів для нареченої, співали вітчизняні і західні зірки, італійські кухарі, гори делікатесів, море випивки і… охорона з кулеметами. Тож чи слід дивуватися, що Рома продовжував почуватися таким собі луганським «принцом» і володарем життя.
О другій годині ночі, 5 липня, Рома з другом заїхали у модний луганський ресторан «Баккара», де захотіли пригостити віскі двох гарних дівчат. Одначе ті чомусь не зраділи дармовій випивці, внаслідок чого миттєво спалахнув скандал. Рома прищемив дівчині носа, вилив на неї сік, та йому «врізала» графином по голові, і тут Рома показав, на що здатен здоровий 37-річний чоловік у поєдинку з дівчиною. Поки Рома її бив, як міг, ніхто, навіть охоронці ресторану, не вступилися за бідну жертву, а тільки вмовляли (!!!) «його високість» зупинитися – видно знали, з ким мають справу, і не ризикували перешкоджати «нічній діяльності» депутата Роми. (Подейкують, що на «бойовому» рахунку Роми не одна скалічена, а то і вбита людина, але це не офіційно).

	Модель Марія До зустрічі з депутатом Р.Ландіком

Так би воно й минулося, як минулися десятки подібних «подвигів» вітчизняних «мажорів», якби жертвою не виявилася відома місцева модель, неодноразова фіналістка конкурсів краси і фоторедактор Марія Коршунова, а відео з бійки не виклали в Інтернет.
Проте на початку скандалу ні Рома, ні сам тато Володимир ще не усвідомили наслідків того, що накоїв луганський «мажор». На перші запитання журналістів про це побиття, Рома гнівно парирував: «Це брехня! Це я постраждалий. Ніхто ні на кого не нападав. Я просто здав дівчину в міліцію. І, взагалі, я не буду виправдовуватися – нехай виправдовуються винні».
А тато Володимир відповів у властивому йому стилі члена Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова: «Ви продажні брехливі ЗМІ! Мій син святий».
Розлючений нахабними питаннями «продажних» журналюг, тато Володимир пообіцяв подати на ЗМІ до суду і прибіг до свого партійного шефа і земляка, керівника фракції Партії регіонів у Верховній Раді екс-губернатора Луганщини О. Єфремова з вимогою приструнити «брехливих» борзописців.
Несподівано для нього керівний земляк, як стверджують, «послав» пана Володимира дуже далеко і на незручне для чоловіка «місце», а офіційно заявив пресі, що Партія регіонів не підтримує бажання свого члена подати на журналістів до суду. Розгублений тато Володимир почав повільно прозрівати і розуміти, що щось тут не так – випробувана схема захисту дітей-»мажорів» на цей раз не спрацьовує.
Тим часом вірні земляки-луганчани чомусь завели кримінальну справу і передали документи до прокуратури. Прокурор, правда, довго боявся дати «відмашку», чим вселив у Ландіків надію, що все, як завжди, обійдеться, але потім чомусь її дав, чим вразив сімейство Ландіків у саме серце.
А тут ще Президент В. Янукович на своїй велелюдній прес-конференції присоромив Рому, заявивши, що справжній чоловік не повинен піднімати руку на жінку. Він засудив дії «мажора», сказав, що кримінальна справа відкрита, вона на контролі у Генпрокуратурі. Слова Януковича: «Думаю, кримінальна справа буде дуже короткою і дуже скоро будуть результати розслідування» – прозвучали для тата і сина Ландіків, як грім з ясного неба.
У донецьких система стосунків вибудована вже дуже давно простим чином – якщо «Тато» сказав «люмінь», то так і буде, «без базару». «Тато» Янукович був небагатослівним, тому тато Ландік зрозумів – пора «зливати воду». І хоробрий у двобої з дівчатами Рома Ландік миттєво щез.
Правоохоронні органи у зв’язку з незнаходженням Роми за місцем проживання подали на нього у розшук і оперативно затримали його у Росії, під Краснодаром, де, вибачте, «сцикун» (як стали обзивати Рому після його миттєвої втечі-зникнення) переховувався.
Тато Володимир, який раптово став шовковим, на наступні розпитування журналістів з підкресленою смиренністю відповів: «Якщо винен – буде відповідати. Значить, погано виховав». Як можна погано виховати «святого» – залишається загадкою.

Справедливе правосуддя: мотиви справжні і декларовані

Єдино адекватним мотивом справедливого правосуддя є розгляд діянь затриманого, арештованого, підозрюваного і підсудного з точки зору об’єктивного слідування букві і духу законів. Декларованими мотивами дотримання законності може бути імітація справедливого правосуддя, коли насправді хочуть засудити за щось своє, а судять ФОРМАЛЬНО зовсім за інше.

Коршунова Після зустрічі з депутатом Р.Ландіком

Ось історія з «мажором» Ромою. Може скластися враження – і так говорять прибічники та спікери партії регіонів – що влада – за торжество правосуддя, тому Рому справедливо засудять, незважаючи на те, що він тричі «свій» – сам «регіонал», син та племінник «регіоналів», та не простих, а бізнесових та політичних «генералів».
А може бути й інший, прихований мотив. Наприклад, регіоналові Є. надокучила монополія братів Л. на Луганщині, і він використав цей інцидент, щоб відтіснити їх на периферію впливу в Луганській області. Іншому регіоналу не подобається, що бізнес-імперія братів Л. все зростає, і він подумав, що час уже «трясонути» братів, нехай діляться, заїлися дуже. Політикові Я. доповідають, що рейтинг Партії регіонів та влади не зростає, а – навпаки і час уже щось думати, тому треба потрафити обивателям і показати, що справедливий господар карає всіх порівну, не дивлячись на партійну належність.
Радниця Г. могла смиренно шепнути, що процеси над Юлею і Юрою чомусь називають політичною розправою, тож варто показати громадськості, що влада нині судить не суперників за політику, а усіх – за кримінал. Тож якщо кримінальні дії вчинили Юля, Юра чи Рома – покарання буде усім справедливе. От тільки Рома ще довго не зможе зрозуміти – ну за що це його свої визначили на показову роль «цапа-відбувайла»?
Може щось зміниться, якщо побита Марія, яку охороняє «Беркут» та якій юридично готовий допомагати яценюківський «Фронт змін», під впливом «аргументів», від яких вона не зможе відмовитися, забере свою заяву і повідомить, що тієї ночі у ресторані вона сама спіткнулася і своїм прекрасним обличчям разів із двадцять ненавмисно наразилася на кулак якогось незнайомця, який цілком випадково виявився шановним депутатом міськради і таке неподобство з дівчиною, як звіряче побиття, вчинити ну ніяк не міг. Просто «випадкове» падіння відбулося настільки швидко, що пан депутат не встиг вчасно забрати кулак від обличчя дівчини, поки вона цим ангельським личком билася і билася об цей самий депутатський кулак, не в змозі втримати рівновагу. Скоро про все дізнаємось, бо гарант Конституції сказав, що все буде «коротко». Кому і що вкоротять у підсумку – покажуть ближчі дні і вітчизняне абсолютно незалежне, об’єктивне і справедливе правосуддя.
А поки що «мінор» Юра і «мажор» Рома формально перебувають начебто в однаковому, насправді ж – в полярно протилежному становищі, але обидва – у сподіванні на справедливе правосуддя. Правда, Юра мінорно сподівається лише на європейський суд, а Рому мажорно влаштує і районний луганський – невже ж не виручать свої?
А ми з вами, шановні читачі, будемо сподіватися на те, що нас не будуть бити ні висмоктаними з пальця звинуваченнями, ні кулаком, ні пенсійною реформою, а вітчизняне правосуддя, тим часом, досягне таких вершин справедливості, що статті, подібні до цієї, будуть непотрібними.

11 липня 2011 року,
 ілюстрації з Інтернет-сайтів.
Адреса для відгуків та листування:
 r-viktor@ukr.net