На Гуцульщині халявщиками називають хлопців і дівчат, котрі ідуть на чуже весілля, особливо у сусідські села, без запрошення. Це така традиція. Вони приходять уже тоді, коли весілля «у розпалі», тобто ввечері або вночі. У більшості випадків господар їх частує, а потім вони танцюють. Та якщо в Україні можна на халяву поїсти, випити і потанцювати, то у світі у такий же спосіб можна справити весілля. Ця традиція називається “спонсорське весілля”.

Спонсорські акції уже давно стали популярними в Україні, але про спонсорське весілля не доводилося навіть чути. Вперше такі весілля, як і багато інших оригінальних ідей, з’явилися у Сполучених Штатах. Сьогодні вони поширені у багатьох англомовних країнах світу. У португаломовному світі подібні весілля – абсолютна новина. Скажімо, у Португалії перше таке весілля відбулося лише у 2010 році.
Ідея спонсорського весілля сподобалася Дмитрові Яцюку – голові Української громади в Мозамбіку.
Своє рішення Дмитро Яцюк пояснює просто: “Після того, як ми з дружиною вирішили взяти офіційний шлюб, постало питання фінансів. Можна було витрачати власні гроші та розраховувати на підтримку родини, але мені було цікаво використати мій досвід та знання для того, аби переконати бізнесові структури спонсорувати, хоча б частково, наше свято. Весілля – це соціальна подія, а будь-яка соціальна подія може розраховувати на увагу та підтримку суспільства. Звісно, що я не забував про мозамбікську реальність: невеликий розмір споживчого ринку, консервативність суспільства, можлива незгода батьків та необхідність ставати об’єктом зацікавленості медійного простору”.
Весілля відбулося 14 травня 2011 року в столичному місті Мапуту, де тридцятишестирічний Дмитро Яцюк взяв шлюб зі своєю ровесницею, Марією Кандідою Серра, після кількох років спільного життя. Весільна церемонія була невелика. Були запрошені батьки, близькі родичі та друзі родини. Однією з “родзинок” весілля була присутність служанки молодих, яка працює у родині вже шість років, а також деяких представників дипломатичного корпусу Єгипту.
– Спочатку батьки дружини скептично поставилися до моєї ідеї, хоча й не перешкоджали, – розповідає Дмитро Яцюк. Коли ж побачили, що моя активність почала давати результати, то навіть почали допомагати: надсилали інформацію про наше весілля друзям, знайомим та знайомим знайомих, вели активне електронне листування, телефонували, використовували соціальні мережі.
Понад дюжина мозамбікських приватних фірм (середеній та дрібний бізнес у більшості випадків – це галузь обслуговування) відгукнулися на пропозицію Дмитра Яцюка про спонсорство його весілля. Фірми оплатили банкет (який по-португальськи називається copo de аgua, тобто “стакан води”), готель для першої шлюбної ночі, проживання на курорті у п’ятизірковому готелі, лімузин, весільний торт (за традицією частину торта треба зберігати цілий рік та з’їсти у першу річницю весілля). Всього на суму приблизно 4.000 американських доларів, або 75 відсотків від загальних витрат на весілля.
У свою чергу, фірми-спонсори отримали можливість розмістити свою рекламу на банкеті (всі вони шляхетно відмовилися від такої можливості), їхні логотипи з’явилися на весільних запрошеннях, а також на сторінках блогу, який Дмитро створив спеціально для цієї події: http://casamento-um.blogspot.com
Для зменшення витрат під час організації весілля Дмитро також використав інші “маленькі хитрощі”: за музику відповідав український діджей (банкір за фахом), а фото та відеозйомку робив лікар, грузин. Обоє – щирі та хороші друзі молодих.
Дмитро Яцюк також не відкидає можливості, що на основі свого блогу у майбутньому напише книгу порад для тих, хто хотів би організувати весілля без зайвих витрат.

На фото: весілля Дмитра Яцюка
і Марії Кандіди Серра