Народилася Софійка в даунтауні Нью-Йорку в українській родині Лариси та Любомира Зєликів. Її мати родом з Бойківщини, батько – зі Львова.

Софійку та двох її сестер, Марту і Ксеню, батьки виховали в українському дусі, з прекрасним знанням рідної мови. Її сестри, в тій чи іншій мірі, працюють для української справи. А ось для Софійки народне мистецтво, писанкарство та кераміка стали професійним заняттям. Її життєва мета – працювати, творити для збереження українського традиційного мистецтва.
Софійка закінчила школу при церкві святого Юра у Нью-Йорку, факультет історії мистецтва Нью-Йоркського університету. Після закінчення недовго працювала бібліотекарем та в галузі комп’ютерної справи, але швидко зрозуміла, що захоплення дитинства – писанкарство – це її покликання. І ось уже 25 років вона не зраджує йому. Її високу майстерність та творчу індивідуальність відзначають мистецтвознавці з обох боків океану. Вона була першою американкою українського походження, яку запросили в Україну з виставкою її писанок. Вперше вона відбулася в 1991р в Каневі, потім у музеї Тараса Шевченка у Києві, а далі подорожувала по всій Україні. В результаті, в кінці 90-х років, її прийняли до Спілки народних майстрів України..
Майстриня добре відома не тільки в українській громаді Північної Америки, але і в багатьох освітніх та культурних колах американського англомовного середовища. Її запрошують з виставками, лекціями, уроками майстерності. Так, за 25 років творчої діяльності відбулося 23 виставки її писанок у різних куточках США, України, світу. Зокрема: у Нью-Йорку (музеях Метрополітен, історії природи Америки, народного мистецтва Америки, бібліотеці ООН), у Вашингтоні (у будинкові Сенату,) у Торонто, Онтаріо (Канада), Чикаго, Філадельфії, містах Вірджинії, в усіх центрах культури та відпочинку української громади і навіть на острові Сент-Томас у Карибському морі.
У 1994 році Софійка видала у Києві книжку-альбом “Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я” з великим комплементарним на адресу Зєлик, вступом відомого київського культуролога, знавця народної творчості Василя Скуратівського. У книзі поміщено 102 кольорових фото її писанок.
Вона продовжує нині активно працювати в обох облюбованих нею галузях – писанкарства та кераміки, розповсюджує знання про них, виступаючи з лекціями та майстер-класами. Про неї пишуть в різноманітних англо-та україномовних друкованих джерелах.
Софійка має мрію –видати книжку англійською мовою про історію та техніку майстерності українських писанок.
Може бути, твоє, Ігоре, бачення розміщення цих 2-х фото, але у тексті цього Вступу курсивом
Нижче – наша розмова з Софійкою у її нью-йоркській хаті-майстерні, яка вразила багатою колекцією її творів: писанки на курячих, гусячих, страусиних яйцях та розписані нею керамічні вироби. Це – хата-музей, в якій панує атмосфера краси та надзвичайно приємна аура її творця. Особистість майстрині така ж захоплююча, як і її твори. Зустріч із майстринею була ще одним особистим відкриттям, ще однією еврикою. Це було приємне спілкування з людиною високої духовності, інтелігентності, митцем з тонким розумінням законів краси, життєвих принципів,зі справжньою українкою, і. просто з чарівною елегантною пані.

Традиційні писанки Софійки з її колекції	Курочки – символ плодючості

Зірка – символ Сонця	Спіраль. Полтавщина

Олені – символ сили	Безконечник – символ вічності	Бджілки. Із легенди про Христа

Після доповіді в Українському музеї з Наталією Славинською	Автор у хаті-музеї майстрині

Софійко, коли і як почалося ваше захоплення?
Мені було 6 років, коли я написала першу писанку. Це були крапки, лінійки та зірочки. Розписала так, як намалював свою писанку хлопчик Чап-Чалап – герой оповідання з дитячого журналу “Веселка”. Цей журнал читала мені мама. Першим учителем була моя мама Лариса Зєлик, яку більше знають тут як майстриню ґерданів та традиційної випічки. Але писанки вона малювала завжди, це вміння вона привезла із рідної Бойківщини. В свою чергу, мама завдячує цим мистецтвом моїй бабуні і навіть своєму татові Василеві Полідвору. Він теж прищеплював їй любов до цього мистецтва. Тому через багато років свою книжку про писанку я так і назвала: “Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я”
Коли навчалася в університеті, займалася цим як хобі. Одна з американських подруг проявила зацікавленість моїми “писаннями” Це теж мене дуже заохотило. Невдовзі по закінченню студій в університеті я зрозуміла, що писанка – моє покликання, і вона стала моїм професійним заняттям. Впевнилася, що це складне мистецтво, яке можна вдосконалювати. Займаюся ним все життя і дуже люблю те, що роблю.

	Хрест. Гуцульщина

Писанкою тут, в діаспорі, займаються багато аматорів. Вас же визнали майстром. Яким був Ваш шлях до майстерності?
Ніхто не може сказати, що уже досягнув майстерності. Саме цей постійний шлях до неї і є для мене найцікавішим в моїй творчій роботі. Бо завжди знайдеться те, чого ще не знала, не відтворила. Хтось мені сказав, що чим більше працюєш в певному напрямку, тим більше виявляється, що про неї не знаєш. І я в цьому переконуюся. Бо для цього треба зануритися в історію наших предків, прийти до витоків походження цього мистецтва, яке сягає в минуле тисячоліття.
Розкажіть про неї, звідки і чому почалася українська писанка, яка із усіх народних мистецтв найбільш відома світові.
Почалося все в далекі поганські (дохристиянські) часи, коли люди вірили в найсильнішого бога Сонця. У зимні часи, коли ночі були довгими, люди запідозрили, що бог Сонця розгнівався на них і хоче все перетворити в суцільний морок. Тому захотіли задобрити його, принести жертву, дарунок. Вибрали для цього яйце. Чому?
Тому що птахи, літаючи високо, найближче до Сонця, і тому воно вважалося магічним. По-друге, яєчний жовток найбільше нагадує Сонце. По-третє, з яйця народжується півень – найбільш улюблений богом Сонця, бо тільки той закукурікає, то Сонце відразу сходить. Так, тримаючи в руках яйце, люди уявляли, що в їхніх руках магічна сила Сонця.
Щоб дарунок виглядав краще, то придумали його розписувати певними символами з надією, що бог їх прочитає, і їх бажання здійсняться. Найбільше використовували символи з рослинного світу – квіти, дерева, листки, овочі і цілі рослини. Наприклад, намальована квітка – це символ радості, яку бог їм пошле. Сосонка – символ здоров’я. Тваринні мотиви теж вживалися, особливо на Гуцульщині.
Кінь – символ сили і витривалості, олень – довге життя та заможність, пташка чи курочка – символ плодючості і т. д. Найважливіший і найстаріший символ – Сонце – був у вигляді кола з проміннями. Восьмиконечна зірка також колись символізувала Сонце. Серед моїх найбільш улюблених символів – “Безконечник” із полтавського візерунку. В його лініях немає ні початку, ні кінця. Вважалося, що коли таку писанку повісити на двері, то злі духи, зайшовши в писанку, там, в безконечності, загубляться. Так вирішувалася проблема злих духів.

Гуцульський взір на гусячому яйці

Дівчата, жінки дарували своїм обранцям писанки з символами. Скажімо, жінка дарувала своєму чоловікові, який любив задивлятись на інших, писанку “Кривульку”. На ній було 5 обручів, які б мали його сповити і не пустити “на сторону”.
З прийняттям християнства узори (символи) писанок змінилися, з’явилися нові, або видозмінилися уже відомі. Для прикладу, хрест був і раніше, але поперечна частина розміщалася посередині вертикальної і це означало чотири сторони світу. Опісля вживався і цей, і новий, уже як символ християнства, коли поперечник зміщений вгору.
Писанка з бджілками зафіксувала, згідно легенди, момент розп’яття Ісуса Христа. Розіп’ятий на хресті, він відчував спрагу. Ніхто не дав йому води, лиш бджілка поклала на його уста мед.
Дохристиянські символи зберігалися і надалі, передавалися від покоління до покоління майстринями, які часто навіть не розуміли, що вони означають. Тема символічних зображень для мене найбільш цікава і безмежна. Це розмова, мінімум, на дві години.
Хто зацікавиться темою символів, можу порадити книгу-альбом Зенона Єлиїва “Сорок кіп писанок”, видану в 1994 році (Рочестер, Нью-Йорк), в якій є тисячі зразків писанок. У моїй книжці “Пише писанки бабуня, пише мама, пишу я” також розміщено 102 фото моїх писанок – приклади розпису різних регіонів України. В ній теж є тлумачення символів. (Отримую в дарунок книгу з чудовою кольоровою обкладинкою. Це видання родини Зєликів: писанки у виконанні Софійки, текст – її сестри Марти, фотографії – батька Любомира,)

	Книжка Софії Зєлик “Пише писанки бабуня, пише мама пишу я”

Але розписували яйця також інші народи. Чим відрізняється від них українська писанка?
Вірно. Всі народи вживали яйце як символ життя і відродження. Але традиції в Україні відрізняються від усіх інших наявністю трьох складових: Писанкарство у нас почалося в найдавніші, ще дохристиянські часи. В узорах наші писанки мають тематичні символи, чого немає в інших народів. І третє: наші деякі візерунки дуже складні за сюжетами, як, наприклад, гуцульські. Ніхто з інших народів немає всіх цих трьох складових одночасно. Це і вирізняє українську писанку від аналогічної творчості інших народів. Українське писанкарство, таким чином, є найбільш унікальною класикою.
Як вважаєте, писанкарство збережеться в Україні та діаспорі? Чи буде кому продовжувати це складне, але прекрасне мистецтво?
Впевнена, що так. За моїми спостереженнями, в Україні тепер писанкарство розповсюдилося і за межами Західної України, де воно зберігалося і в радянські часи. Коли в 1991 році на відкритті моєї виставки у Каневі з присутніх 200 людей був лише десяток, хто бачив писанку, то нині про неї знають усі. Цікавими були такі випадки. Моя сестра під час відвідин Києва побачила на Андріївському узвозі на продажі писанок мою книгу, що лежала поруч. Приятелька у Косові на базарі звернула увагу жіночці, яка продавала писанки, що вони якісь дуже модерні. Та захвилювалася і показала мою книгу, яку вона використовувала. Для мене це велика честь. Наші батьки привезли це мистецтво сюди, зберегли його, тепер через моє покоління воно повертається на батьківщину свого народження.
Я також впевнена, що буде кому зберегти це мистецтво і в діаспорі. Бо я бачу зацікавленість ним навіть зі сторони четвертої хвилі. Коли старше покоління післявоєнних емігрантів в більшості своїй сприймали писанку для ритуального оформлення Великодніх традицій, то друге, моє покоління, і третє (як мої племінники) сприймають її, як витвір мистецтва. Сприймають так само, як американці, які цікавляться писанкою саме як мистецтвом. Такі оптимістичні висновки – це результат спостереження на моїх виставках, майстер-класах, лекціях, які проводжу постійно ось уже більше двох десятків років.

Софійка знайомить дітей з українською писанкою. Бібліотека ООН

Кому і як розповідаєте про нашу писанку? Чи маєте своїх учнів?
Даю індивідуальні уроки. Традиційно проводжу показові уроки в передвеликодні дні в Українському музеї, Українському інституті (в цьому році відповідно 16 та 17 квітня). Приходять ті, хто хоче навчатися. Постійно запрошують Пласт, СУМ, школа при церкві святого Юра. В свій час проводила 2-х тижневі курси в центрі української культури в Гантері, штат Нью-Йорк. Запрошують середні школи, університети, бібліотеки, дитячі садки американського середовища. Розповідаю про історію та суть цього мистецтва, показую прозірки та техніку малювання писанок. Постійно проявляють зацікавлення і американські медіа. Ось у цьому році моє інтерв’ю помістив бізнесовий журнал “Crain’s New-York Business”.
Чим різниться техніка, стиль різних майстрів-писанкарів?
Індивідуальністю майстра. Дайте завдання десяткові майстрів намалювати один і той же візерунок, результат у кожного буде різний. Тому я визнаю лише ручну роботу, без застосування інших засобів, наприклад, гумки, що допомагає зробити рівну лінію, або навіть якихось видуманих нині машинок. Для мене справжнє мистецтво те, що зроблено лише руками. Тому воно не може бути стовідсотково досконалим. Але саме в цьому чарівність мистецтва взагалі і писанки зокрема.
Як ви оцінюєте місце писанкарства в мистецтві? Це лише одне з народних мистецтв?
Я не згідна з тими, хто ставить писанкарство після кераміки, різьби, вишивки. Я вважаю це мистецтво набагато вище народного мистецтва, ближче до живопису. Це щось середнє між “Fine Аrt” (класичне мистецтво) та “Folk Art” (народне мистецтво).
У вашій колекції писанки не тільки на традиційних курячих яйцях...
Так, ось недавно закінчила серію гуцульських орнаментів, перенесених з кераміки на десяток гусячих яєць. А ось, як бачите, колекція писанок на яйцях страуса. Остання моя робота (показує) – це Сокальський рослинний узор на яйці страуса. Передаю його Українському інститутові для аукціону, що відбудеться 3 квітня ц. р. на користь Львівського католицького університету. Традиційна українська писанка лише на курячих яйцях. На них часто повторюються узори, які вживались 200-300 років тому. Але люблю робити гусячі та страусині писанки, бо маю більше площі дати волю своїй творчій фантазії.

 Роботи майстрині Зєлик

У вас ще чудові роботи з кераміки...

Мені важко вибрати, що більше люблю: писанки чи кераміку. Дуже люблю вишукувати узори на старих керамічних виробах і інтерпретувати їх по-своєму. Адже є так багато незнаних старих майстрів, як наприклад, на Гуцульщині роботи О. Бахматюка, Павлини Цвілик, братів Баранюків. Вони творили в кінці ХVІІІ ст. Я детально вивчаю їх і, використовуючи старі мотиви, додаю свої фарби, розмальовую по-іншому одяг і т. д. Це дуже приваблива для мене робота.
І традиційне: ваші творчі плани?
Маю намір закінчити перенесення керамічних візерунків на писанки. Заплановані передвеликодні виступи-майстерні в Українському музеї та Українському інституті, про які вже говорила. Хотілось би видати книжку англійською мовою про мистецтво української писанки, включно з цікавими легендами, історією. На 2012-й рік запрошена з виставкою до музею Івана Гончара в Києві.
Може плануєте візит до Чикаго?
Залежить від запрошення. У Чикаго мала двічі (2002, 2005) виставки в Українському культурному центрі при церкві Володимира і Ольги на запрошення пластового куреня “Перші Стежі”, до якого відношуся і я. І залишилися дуже добрі спомини від цього візиту. Думаю, взаємно.
* * *
Від імені редакції нашого часопису побажаємо Софійці Зєлик творчих успіхів та здійснення всіх творчих планів.
Вітаємо зі святом Великодня. Христос воскрес, шановна
берегине українського мистецтва!
Христос воскрес, шановні читачі!

Гуцульське весілля, перенесене з кераміки на гусячі яйця	Писанка й кераміка у парі: «Тоянди й виноград, красиве і корисне»...