Загадили ліси і землю занедбали.

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені?
Що яничари ще занапастять?
І мертві, і живі, і ненароджені
Нікого з вас довіку не простять!
                                 Ліна Костенко.

Український Національний Музей запрошує відвідати виставку “Чорнобиль + 25...”, відкриття якої відбудеться в п’ятницю, 8 квітня, о 7-ій годині вечора.

Мета музейної виставки – ще раз нагадати про надзвичайно велику відповідальність людства у запобіганні техногенних катастроф та допомогти усвідомити масштаби чорнобильської аварії, осмислити наслідки та не дати світові можливості забути українську трагедію, стати застереженням майбутнім поколінням. Через нещодавно відзняті світлини в Чорнобильській зоні подорожуючими, ми побачимо сліди атомної ночі, залишені на нашій землі у квітні 1986 року, у задумі зупинимо погляд на художніх полотнах Заслужених художників України Петра Ємця та Анатолія Коломийця. У центрі експозиції, ніби з небуття, виникають жіночі тіні у народному одязі Полісся, Київщини, Чернігівщини, Волині, Житомирщини. Рукавами вишитих сорочок вони утворюють коло навколо “саркофагу,” під яким поховано кобзу – символ туги, сумної думи. А над ними – весняні дощі з черешнево-яблуневого цвіту – символ життя, любові, надія на відродження зраненої радіацією землі, 25 років тому – української, і всього кілька тижнів тому – японської. Тему відродження символізує птах з крилатих рушників. Експозицію завершує колекція орденів та медалей “ліквідаторам” – німа скорбота перед тими, кого вже нема серед живих. Колекцію передав музеєві д-р. Юрій Подлуський. Фотовиставку озвучують підписи під світлинами з поезії українських поетів у перекладі на англійську мову о. Мирона Панчука (Чикаго). Як психолог, досліджуючи родинну психологію, о. Панчук, зізнався: “Поняття “Чорнобиль”, “зона” були для мене лише синонімами лиха, великої трагедії. Відчуття власної причетності до всього, що сталося, усвідомлення руйнації фізичних основ, духовних засад життя народу з’явилося лише тепер, після зустрічей з людьми, які живуть у “зоні відчуження””. Його світлини доповнює портретна композиція “самоселів” молодої фотожурналістки Віри Бей, випускниці УКУ (Львів). Віра прилітає з Києва на відкриття виставки, щоби розповісти про поліщуків, з якими зріднилася: “Їх мова вирізняється незвичною мелодикою, великою кількістю архаїчних, забутих іншими слів, на які, здається, озивається історична пам’ять. Тут і досі звуть домочадців “челяддю”, а весільний звичай покривати голову молодої хусткою називають “закосянки””.
Понівечені лихом, уражені плодом атомної науки, зостались люди там, де до їхнього серця через тумани віків долинає голос прадідів. Логотип виставки – фото соняшника зі знаком радіації, – авторська робота Віри Бей.
Через два десятки років довідуємося також, що Чорнобильська атомна електростанція була розташована не в самому Чорнобилі, а біля села Копачі, Чорнобильського району, Київської області, за 10 км на північ від свого районного центру. Затвердження будівництва першої в Україні атомної електростанції відбулося 15 березня 1966 р. одним із міністерств СРСР, а вже 18 січня 1967 р. колегія Держплану СРСР погодилася з цим рішенням і дала майбутній АЕС назву Чорнобильська. 4 лютого, 1970 р., міністр енергетики і електрифікації П. С. Непорожній в урочистій обстановці забив на будівельному майданчику перший кілок. Того ж дня дістали перший ківш піщаного ґрунту під перший будинок майбутнього міста енергетиків Прип’яті. На час аварії в місті жили 50 тисяч людей. Тепер – це місто-привид. Мешканцям Прип’яті дали на евакуацію лише 2 години. Наказ надійшов через 36 годин після аварії.

“Перед очима, наче кадри кінострічки, миготять дороги, мертве місто Прип’ять, зруйновані будинки, могильники техніки. В парку атракціонів не скрипне жодна поіржавіла гойдалка. Неначе справжні декорації до фільму “Сталкер”. Уламки втраченого світу...” – таким побачив місто Олексій Назаренко, програміст з Тернопілля, який проживає в Чикаго. Він запропонував до перегляду свої світлини, почувши про організацію виставки в музеї. Відгукнулися також через мережу Facebook журналіст Мирослав Ганущак (телекомпанія ICTV, м. Київ, Україна) та біолог Антон Влащенко (керівник Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії “Вивчення біологічного різноманіття та розвитку заповідної справи” НПП “Гомільшанські ліси”, м. Харків, Україна), акторка Галина Кияшко з Голландії, чоловік якої у складі міжнародної команди радіологів працював у Чорнобилі, студентка Фулбрайтівської стипендії Дарія Калинюк, консул України у Нью-Йорку Костянтин Ворона та Генеральне консульство України у Чикаго. Ще вчора ми були незнайомі, а сьогодні разом обговорюємо наболіле. Цим молодим людям у день вибуху атомного реактора було не більше п’яти років. Вони досліджують природу, не шукаючи гострих вражень, а розділяючи з нею своє буття. Мирослав надіслав світлини освячення лози у вербну неділю в Свято-Іллінській церкві.

Церква збудована у 1749 р., відновлена після пожежі і освячена в 1878 р. Це єдина діюча церква у “зоні відчуження” у м. Чорнобиль, відреставрована в 2001 р..). А по дорозі назад до Києва журналіст помітив плакучу березу. Чиясь рука перев’язала рану, підставивши банку на березовий сік... У схлипуванні ледь чутний шепіт, як полин в душі народу, як божевільний сон у ніч на 26 квітня, 1986 року. Відгомін минулого зберігають світлини з музейної збірки, які передають картини вибуху і приборкання реактора... “За оцінками Greenpeace, тільки з 1990 по 2004 рік чорнобильська аварія зібрала страшний “урожай” – 200 тисяч людських життів. 93 тисячі з них забрали онкопатології, викликані радіоактивним опроміненням. Загальна ж кількість онкохворих може сягнути 270 тисяч. Проте найчастіше закордонні ЗМІ оперують цифрою 9300 чоловік. Саме стільки людей, за даними ООН, померло або вмиратиме від раку, спровокованого Чорнобильською аварією. І, нарешті, від двох до семи мільйонів чоловік і нині мешкають на територіях із підвищеною радіоактивністю”, – повідомляло “Дзеркало тижня” (Київ) п’ять років тому. Під час відкриття присутні матимуть змогу почути слово першого віце-президента музею, фізика, фахівця з атомної енергетики Ореста Гриневича про причини катастрофи, внаслідок якої цілий материк українського духовного буття, наче міфічну Атлантиду, поглинула радіоактивна мертва зона. У серцевині праслов’янського етносу зупинилася цивілізація, адже вздовж течії річки Прип’ять близько 3,5 тисячі років тому пролягав північний кордон так званої Східно-тшинецької культури. Після вибуху понад 160 поліських сіл та містечок з їхнім культурно-історичним обличчям та пам‘ятками старовини перетворилися на звалище радіоактивних відходів, приречених на поступове саморуйнування із тавром “зона”, залишеним нам у спадок Радянським Союзом. Автори фотографій побували у “зоні відчуження”, тримали у своїх руках лічильник Ґайґера... Сьогодні Україну покладено на руїни реактора та бетонний саркофаг, що потихеньку руйнується. Вона не може залишатися безмовною жертвою Чорнобиля. Як захистити культурну спадщину від техногенних катастроф, як захистити Землю від радіації? Шукаймо відповіді разом. Виставка триватиме до 25 травня. Відкриття виставки відбудеться в п’ятницю, 8 квітня, о 7-ій годині вечора. Адреса музею: 2249 W. Superior St. Chicago, Il. 60612.