Люблю все робити сам. Ось зібрав та видав з Божою та людською допомогою книгу віршів “Лірник”. Сам до неї написав передмову. Сам був ведучим на її презентації. І ось тепер сам пишу репортаж про цю саму презентацію. Це, якщо коротко. А тепер детальніше.

Постійні читачі літературних випусків часопису “Час і Події” не раз мали нагоду зустрічати там мої підбірки віршів і певним чином знайомі з моєю поетичною творчістю. Тепер ось сподобився зібрати написане під однією обкладинкою. Вийшов доволі обсяжний том у 512 сторінок, дуже гарно у подарунковому стилі виданий (видавництво “Молодь”, редактори Ольга Полонська та Валентина Сучек, художнє оформлення Сергій та Людмила Лук’яненки). Дата презентації була призначена завчасно, а тираж видрукували з певною затримкою, тож прийшлося презентувати збірник поезій громадськості усього через 4 дні після виходу книги. Часу, щоб повідомити про вихід книги та скликати гостей було в обріз, але все ж таки люди зібралися і зала була повною. Зізнаюся, що я хвилювався, переживав – чи прийдуть запрошені, у тому числі і поважні персони. Але Бог милував, а люди виявили прихильність, отож мав честь вітати у залі чимало знаних осіб, а також ряд не таких відомих, але не менш достойних гостей.

	Мае-Маестро Олександр Вацек та гордість України – хор “Орея”

Презентація відбулася 10 грудня 2010 року в залі “Кришталева” готелю “Київ”, що на вулиці Грушевського у столиці України, неподалік від Верховної Ради. Виступи записувалися, я їх сьогодні ще раз прослухав, освіжив у пам’яті, тому у репортажі основні думки тих, хто брали слово, відтворити неважко.
За столиком президії поряд зі мною сів, чим виявив мені велику честь, видатний українських поет, лауреат Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, Герой України Іван Драч. Останнім часом він завів таку собі “шкіперську” бороду, яка змінила його широковідому зовнішність, так що не кожен його одразу міг упізнати.
Високу емоційну тональність презентації задала Академічна хорова капела “Орея”, володар семи Гран-прі та 25-ти перших місць на міжнародних хорових фестивалях, яка своїм ангельським співом протягом усього вечора зачарувала аудиторію. Це був подарунок авторові від давнього друга Алли Барської, чиї учні співали у складі хору.
Власне презентація розпочалася з того, що я розповів, як складалася ця книга, як виникла її назва, яка естетична та світоглядна концепція закладена у її основу. “Першою реакцією на назву “Лірник” має бути іронія та думка про нахабство автора – сказав я і одразу помітив немало посмішок у аудиторії (значить, вгадав?). В книзі про це на самому початку сказано так:

Заплачка про назву
                                        1.
“Ну й нахаба!” – подумаєш ти, прочитавши
Назву “Лірник”. “Кобзар” номер два
Неможливий. Я згоден. Прошу в “Отче наші”
Від лукавого захисту. Хист – це слова.
Не спіши прокураторе. Дозу кураре
Розкури в самокрутці, а іншим не вводь.
Як поета, Ісуса за “нахабство” скарали
І відтоді до Лірників милосердний Господь.

                                        2.
Кобзар – це бренд. Та й Лірник також
Архетипічний персонаж.
Бродить, стогнать, співати, плакать,
Плекати у душі пейзаж
Земного Раю – ось для чого
Господь обох їх сотворив
І в люди кинув. Бійтесь Бога –
Чи можна в Храмі землю рить?

Архетипічність фігури лірника у тому, що це є Художник, Творець але в національно особливій, суто українській формі. Підтвердженням того, що назва не штучна є те, що лірникові присвячено у книжці понад три десятки віршів, тема лірника проходить через весь збірник а структура книги побудована на основі жанрів лірницького співу. Серед її 17-ти розділів читач знайде “Заспіви та заплачки”, “Старини, билини”, “Історичні пісні”, “Козацькі пісні, думи”, “Битовщини”, “Жебранки”, “Гуртоправські пісні”, “Сердешні пісні”, “Гультяйські, пияцькі пісні”, “Сороміцькі пісні”, “Жартівливі пісні”, “Духовні пісні”, “Журні пісні”, “Причити, плачі, голосіння”. Саме у цих жанрах споконвіку і співали українські лірники і, якщо в гультяйських, пияцьких та сороміцьких піснях вони були відверто-грішними, то у духовних піснях – молитвах, кантах – підносилися до Неба і Бога. Буття людини у світі є різноплановим і саме це я прагнув відобразити у своїх віршах. Камертоном книги є такі 4 рядки, якими вона відкривається:

Високе і низьке, святе і грішне –
Весь спектр Буття Людини оспівав я.
З буденності у свято, з долинного – в горішнє
Злітав я, щоб долинуть до Співавтора.

“Кожен з нас буває і приземленим і грішним, але вектор нормальної людини – угору, до цінностей, до вищих смислів” – ось так закінчив я свій вступ.
“Ви не Віктор, а вектор – одразу жартівливо підхопив слово і тему Іван Драч і уже серйозно продовжував – спочатку я теж подумав – ну й нахаба, дати книзі таку назву – з ким виступив на прю, з самим “Кобзарем”! А потім, почитавши, уточнив для себе – не нахаба, а зухвалий, тут є різниця. У віршах Віктора відчувається енергія, натиск, сміливість – оте саме зухвальство сильного. Я тішуся тим, що пізнав цього автора так повно, бо книга велика, різноманітна, тут дійсно відображено життя людини у всіх її аспектах. Ми справді забули про ліру, а вона ж є нашим національним інструментом і лірники відображали душу народу, вони були митцями у повному розумінні цього слова. На виставці Людмили Жоголь я побачив її гобелен “Моя квітка будяк” і подумав – художник пробивається від тої буденності, звичності і уміє вивищити те, мимо чого ми проходимо, не помічаючи. Подібне є і у цій книжці. Давайте привітаємо автора і побажаємо книзі доброго шляху”.
Директор Інституту літератури НАНУ України, лауреат Шевченківської премії академік Микола Жулинський, якого я називаю класиком української гуманітарології (нагадаю, що він був неодноразово і народним депутатом України і віце-прем’єром з гуманітарних питань), був запрошений до слова другим. Він сказав: “Ось йде життя, відбуваються якісь події, я буваю і на громадсько-політичних і на культурно-мистецьких заходах і скрізь зустрічаю цього чоловіка з фотоапаратом. Ми вітаємось, перекидаємось парою слів, він фотографує, обіцяє колись принести й фотографії і ми розходимось. А потім раптом приходить він до мене і приносить цей гросбух. Я дивлюсь і не вірю – чия це книга? Ваша? Не може бути! Але це факт, Віктор написав книгу дуже цікаву, у неї є якість повної самовідвертості, відчувається така самоосвіта автора, самотворення людини, тим більше, що доля автора є драматичною. Скільки страждань він переніс, скільки пережив, особливо у дитинстві, але не втратив оптимізму, сили духу. Відчувається у віршах, що автор – людина самодостатня, тим більше зараз такий час, що можна писати про все. Але зазначу, що редактори надто вже люблять автора, бо я деякі відверті речі у книзі підредагував би. Згоден з Іваном Федоровичем, є тут і зухвальство, є надзвичайно оригінальні, освітлені, філософські, емоційні рядки. Я дуже приємно вражений своїм відкриттям Вас і нехай несе Вас ця хвиля і далі”.
Заступник М.Жулинського, відомий літературознавець Сергій Гальченко також привітав автора і презентовану книгу і подарував від Інституту ще свіжу, теплу, як він висловився книгу про М.Рильського, чим мене дуже порадував. Посміхнувшись, він сказав: “Ви полегшили справу архівістам та літературознавцям, бо надрукували у “Лірнику” майже все своє написане. А то нам приходиться роками розшукувати у різних авторів неопубліковані вірші, та ще й буває по їх відходу з життя, а це складно. А Ви все це зробили при життю і нам буде легше”. Я віджартувався, що якраз і думав про те, як спростити життя архівістам, нехай дякують, що я включив у книгу майже всі свої вірші, і їм не треба нічого шукати у моїх загашниках, хіба що начерки та варіанти.

На світлині зліва направо – І.Драч, автор, С.Гальченко, М. Жулинський

Знаний поет, автор таких культових пісень, як “На Україну повернусь”, “Яворина” та інших, Степан Галябарда сказав, що почав читати “Лірника” жінкам і перевіряти на них реакцію на книгу. Схожим висновком слухачок, з яким він погоджується були слова: “Так ніхто не писав!”. Це стосувалося передусім любовних, сороміцьких та гультяйських пісень. Там такий брутальний чоловічий егоїзм, таке тонке психологічне відчуття жінок, що усіх вражає. Ми так не звикли зізнаватися у тому притаєному, що всі переживаємо, що відвертість автора спочатку шокує, а потім навертає на роздуми про глибини відношень між чоловіком та жінкою. Мене, – сказав пан Степан, – особисто вразив, навіть зрізав такий рядок зовсім іншого, не сороміцького порядку: “У снах, тоді ще непророчих, я губи відчував лошат”.

	Вітання від М.Слюсаревського та АППУ

Директор Інституту соціальної та політичної психології АПН України, Президент Асоціації політичних психологів (АППУ) України Микола Слюсаревський (який, до речі починав журналістом) висловився так: “Оскільки автор все-таки за фахом психолог, то і я скажу декілька слів. Ми з Віктором знайомі багато років, ще з пори молодших наукових співробітників, потім разом уже в часи Незалежності засновували Асоціацію, маємо давні професійні зв’язки. Відомо, що деякі науковці з часом приходять до поезії і свої рефлексії виражають у віршах. Тут ми маємо схожий випадок. Якщо Віктор хотів нас здивувати віршами, то він це зробив. Книга цікава, психологічна, у багатьох віршах відображено становлення особистості у всіх драматичних обставинах її життєвого шляху. Думаю, що ця книга не має аналогів”.

Слово має В.Черняк

Народний депутат України, один із засновників Руху (нині член Української народної партії) професор Володимир Черняк, який, до речі, також пише вірші, здивував усіх тим, що ґрунтовно підготувався до виступу. Він витягнув запрошення, геть списане тезами та цитатами з книги і заявив, звертаючись до мене: “Ось Ви пишете: “Я народивсь, народе…”. Так я Вам скажу, що Ви правильно зробили, що народилися. (Тут ми всі від несподіванки вибухнули дружним реготом). В.Черняк, перечекавши наш сміх, продовжував напрочуд серйозно: “І добре, що Ви є, що оце все натворили”. (Перебуваючи іще у жартівливому настрої від попередніх його слів, я відреагував зі сміхом: “Слово “натворили” мене лякає). Пересміявшись, ми продовжили слухати, а пан професор продовжував коментувати цитати з книги: “Ви пишете – не заплямувати шлях, далі – Лірник ходить босий… Це дуже точно – не себе не заплямувати, а саме свій шлях, бо багато з нас свої шляхи уже заплямували. Лірник босий, бо душа його боса, і Ви цією босою, відкритою душею відчули дуже багато. Тема Неба у Вас мені близька, бо поети торкаються головою Неба і тим відрізняються від інших.
Я знав автора як людину творчу, – продовжив В.Черняк, – але не думав, що настільки. Якби трьома словами сказати, хто такий Віктор Рибаченко, то я сказав би так: мислитель, майстер, творець. Або через три “Ф”: фундаментально, феноменально, фантастично! Ви – український фундаменталіст. (Зізнаюся, тут я оторопів від таких зовсім неочікуваних похвал. Читачі можуть подумати, що я тут дещо перебільшив з цитуванням компліментів, але ці слова Черняка зафіксовані на відео).
Ось Ви пишете: “Шануй непоспіх”. Для мене це актуально, бо я все життя страждав якраз поспіхом, надто спішив. Не надавайте значення тому, чому не варто надавати і надавайте значення тому, чому варто надавати. Здається ви це розрізняєте, це у вас є. Ваші гультяйські, пияцькі та сороміцькі пісні – це здатність радіти життю. Щоб Ви жили, скільки хотіли і хотіли, скільки жили!” І під жваві оплески зали автор цього несподіваного спічу сів на своє місце. Так я і гості отримали ще одну можливість пересвідчитися, що у політикові та науковцеві Володимиру Черняку живе і буяє поетична душа.

	В.Гаврилюк
	М.Поплавський читає і слухає

Народний депутат України Василь Гаврилюк почав з того, що заявив: “Я гордий тим, що знаю автора більше восьми років. Без Віктора Рибаченка я не став би народним депутатом (дійсно, свого часу я керував його виборчою кампанією). Він мене багато чому навчив. Зокрема тому, щоб я, уродженець Воркути, який прожив у Росії понад 20 перших років життя, полюбив українську мову і Україну. Він особливий, творчий, відкритий. Усі друзі, з якими мене за ці роки знайомив Віктор, є люди порядні, серйозні, надійні, добрі. Кажуть же – скажи мені, хто твій друг і я скажу тобі, хто ти. Він любить Україну і сподіваюся, що ми з ним зможемо ще багато зробити для неї.
З посмішкою В.Гаврилюк продовжив: “Книга, яку він написав дуже велика, я таких товстих книг ще не читав. (Підхопивши жартівливий тон, я тут же відреагував: “У Верховній Раді Ви не один такий”. Зала засміялася).
Ректор КНУКіМу, народний артист України професор М.Поплавський заявив, що у автора почалася друга молодість, коли він став викладати в університеті і насичуватися енергією молоді, у результаті чого і народилася ця книга, особливо її любовні, сердешні пісні. Він назвав мене одним з кращих викладачів, провідником та пропагандистом національно-патріотичних символів та ідей у іміджелогії та піарі і підкреслив, що для університету є велика честь, що я у них викладаю. (У цьому місці спічу ректора у мене народилася грішна думка попросити прибавки зарплати, якщо я є дійсно таким цінним, як він каже). Але, якщо серйозно, то такі слова слухати завжди приємно, навіть тоді, коли вони, можливо, є даниною ввічливості.
Відомий режисер-документаліст, лауреат Шевченківської премії Михайло Ткачук, зав. кафедрою міжнародної журналістики професор О.Мелещенко, мій однокласник О.Абакумов, начальник управління Кабміну О.Коваль, заступник глави Печерської райадміністрації Києва О.Федоренко (обох представників влади я знав ще студентами) у своїх виступах також схвально відгукнулися про книгу і автора. Наші посмішки викликало зізнання Олега Коваля: “Коли мені було 17 років, я думав – ну чого я менше подобаюся дівчатам, ніж цей тоді 35-літній чоловік? Після прочитання його віршів це стало мені зрозуміліше”.
Багаторічний директор видавництва “Молодь”, редактор “Лірника” Ольга Полонська з перших слів начебто відповіла на закид М.Жулинського: “Так, я люблю Віктора Рибаченка, бо знаю його дуже давно, ще з 90-х років як людину феноменальних знань, толерантну, добру, затятого книголюба. Сьогодні свято книги, але і свято автора. Він щаслива людина попри усі драматичні перипетії своєї долі. Кожен з виступаючих сьогодні говорить про те, що його зачепило. Я скажу про мову автора. Вона багата, синонімічна, збагачена деякими неологізмами, інколи дуже своєрідна і відображає сучасний стан української мови. Ось тут сидять у залі і студенти Віктора Рибаченка. Може колись хтось із них напише роботу “Мова і стиль у поезії Віктора Рибаченка” (У цьому місці її виступу я і зала посміхнулися, бо ідея була неочікуваною). І ще одне: я хочу низько вклонитися другу автора Геннадію Барському, який профінансував видання цієї книги, бо видати книгу, та ще й у такому яскравому подарунковому форматі, в Україні сьогодні – це подвиг.
Логічно, що до слова був запрошений той, без чиєї дружньої підтримки це видання просто не відбулося б – книголюб та банкір Геннадій Барський, про якого наш часопис писав уже років зо два тому. Геннадій підкреслив, що йому дуже приємно бачити у залі стільки духовних людей і наголосив, що тільки духовність може врятувати людство.

Г.Барський за духовність

В устах фінансиста ці слова звучали особливо символічно, бо не секрет, що немало його колег основою основ вважають не Дух, а гроші. Геннадій згадав нашу молодість, коли ми усі були бідними, але книги дуже любили і збирали. І сьогодні, заходячи у його розкішний дім, я бачу на почесному місці ті самі книги, які ми купували тоді – у 70-ті та 80-ті роки минулого століття (такі ж стоять і на моїх полицях). Скромні, зовні непоказні, вони не можуть конкурувати своїми обкладинками із сьогоднішніми багатими виданнями. Але не золоті корінці нововиданих книг у бібліотеці сім’ї Барських на видноті, а ті самі книги нашої молодості – бідні зовні, але багаті змістом.
Геннадій згадав, що саме після знайомства зі мною почав читати поезію і тому розуміє усю важливість видання поетичних книг. Він жартома поскаржився, що у мене є звичка, яка ускладнює життя, а саме: прагнення до більшого: “Як дітей – так четверо, як книгу, то понад 500 сторінок. А це ж дорого”. До речі підкреслю, що мені не довелося просити друга про послугу – Геннадій сам запропонував мені фінансову підтримку і періодично підштовхував мене до прискорення роботи над збірником. У цьому проявилося безумовне благородство його натури, вірність дружбі, доброта.
Наостанок я прочитав декілька віршів із збірника, подякував усім за добрі слова та терпіння і зізнався, що маю одну мрію: щоб поклавши перед собою чистий лист, зміг заповнити його новими рядками, щоб і надалі писалося.
На цьому офіційна частина презентації закінчилася, присутні випили по бокалу шампанського і частину з них, особливо мені близьких, я запросив до іншої зали – “Тріумфальної” – на бенкет з нагоди мого 60-ліття, де уже всі змогли за накритими столами відпочити, а дехто і “відірвався” по повній. Зазначу, що і тут друг Геннадій мені вагомо і добровільно допоміг, бо оплатити бенкет на 60 осіб у одному з кращих ресторанів Києва мені одному було б вкрай важко.

	Тамада, поет і співак Степан Галябарда

У ресторані добрі слова продовжували звучати, але уже у формі тостів і тамада Степан Галябарда не тільки заводив гостей, але й разом із чудовим ансамблем проспівав свої пісенні хіти. Декілька номерів хору “Орея” знову і знову піднімали нас до висот духовного класичного музичного мистецтва
Ось так завершився цей пам’ятний для мене день і “Лірник” розпочав свою мандрівку до читачів:

Мені неясно сниться щось пророче.
Живу я і співаю як востаннє.
Уже потроху витікають очі –
То може, дійсно, Лірником ще стану?..

А закінчити цей авторепортаж хочу зверненням до читачів, яке написалось, коли вже рукопис був у видавництві, але в книгу потрапити все-таки встигло:

Не для перегляду ця книга

“Коні не винні”.
          М.Коцюбинський

Не для перегляду ця книга – для читання,
Для перечитування, а не для листання.
Вірші мої летять до вас листами,
Кометними кумедними хвостами…
Хоча лице у смертнім ластовинні –
Та коні мчать мене в життя! Вони ж не винні.
05.10.2010 17.59 хв

Побажаю усім читачам, щоб коні мчали нас по життю якомога довше!

Київ, світлини Маргарити Рибаченко,
Володимира Ільченка та Віктора Хоменка