15 жовтня виповнилося 55 років українському письменникові, журналістові, громадсько – політичному діячеві, етнографу, фольклористові, писанкареві, вишивальнику, етнологові – Пожоджукові Дмитрові Онуфрійовичу.

Я запізнався з Дмитром Пожоджуком 17 років тому через газету “Молодь України”, хоча він мешкає у сусідньому з моїм селі Космачі. Тоді я був ще школярем, захоплювався журналістикою, а надто друкованими ЗМІ (газетами, журналами, альманахами). У згаданій газеті випадково натрапив на статтю “Пошту до суду”, під якою був підпис: “Дмитро Пожоджук, заступник головного редактора журналу “Писанка”. Мене заінтригувала не лише стаття, яку прочитав з цікавістю, а й сама назва журналу, про який досі навіть не чув, хоча до того часу напам’ять знав назви майже всіх журналів і в Україні, і в діаспорі. Проте, з назви здогадувався, що виходить десь у межах Гуцульщини. Довго не розмірковуючи, надіслав до пана Пожоджука листа, у якому коротенько описав, чим займаюся і що мене цікавить. Висловив стурбованість у тому, що нічого не знаю про журнал “Писанка”.
Сподівань на відповідь було дуже мало. Але вона таки прийшла. Досі пам’ятаю той прекрасний травневий вечір, коли поштар на подвір’ї подав мені гарно запакованого листа від Д.Пожоджука. Уже з цього листа зрозумів, що маю справу з цікавою особистістю, до того ж, з багатьма спільними інтересами. У листі пан Дмитро дуже цікаво розповів про журнал. З’ясувалося, що виходить у Верховині. У листі схвально відгукнувся на моє захоплення журналістикою і запропонував поступати до університету, пообіцявши дати для цього відповідні поради і настанови. І насамкінець, запросив приїхати до нього додому і познайомитись ближче… Згодом я завітав до гостинної оселі пана Дмитра і з того часу ми заприятелювали, я став частим гостем сім’ї Пожоджуків, і навіть не міг повірити, що ця людина кардинально змінить моє життя…

Д.Пожоджук з сім’єю за Свят-Вечірнім столом

Д.Пожоджук народився 15 жовтня 1955 року в гуцульському селі Космач Косівського району Івано – Франківської області, що розкинулося на вершинах мальовничих Карпат, де б’ють громи, а гірські ріки рвуть береги, де живуть талановиті і добрі люди.

Дмитро Пожоджук

1973 року закінчив на відмінно космацьку середню школу, а за рік став студентом факультету журналістики ЛНУ ім. І.Франка. Ще в шкільні роки Космач захоплювався талантом цього хлопця, а вже в студентські роки про нього знали у Львові, Івано – Франківську, Полтаві, Сумах і навіть за кордоном.

Творчість Д.Пожоджука є багатогранною. Пожоджук Дмитро Онуфрійович – український письменник, журналіст, громадсько – політичний діяч, етнограф, фольклорист, писанкар, вишивальник, етнолог. Творами мистця зі славного Космача захоплюються як в Україні, так і за її межами. Його творчість викликає позитивні емоції, створює естетичну насолоду і добрі думки – на якийсь час людина стає добрішою. Через твори мистець пропагує Україну у світі. Біля його персональних виставок завжди збирається багато шанувальників та журналістів, про нього пишуть газети і журнали, говорять по радіо і показують по телебаченні. Має почесні звання Заслуженого майстра народної творчості України та лауреата літературно – мистецької премії ім. Івана Огієнка. 2000 року про нього видана книжка “Мистець – Дмитро Пожоджук”, яку впорядкував Борис Кушнір з Кам’янця – Подільского.
Дмитро Пожоджук – автор двох чудових книжок: збірки новел “За ким плачуть флояри” та “Українська ввічливість”.
Журналістську кар’єру Д.Пожоджук починав на Буковині в районних часописах Новоселиці, Путили, Кіцманя. Пізніше працював у Санкт – Петербурзі. З його ініціативи засновано мистецький журнал “Писанка”. Вже понад 30 років його публікації з’являються на сторінках діаспорних часописів Польщі, Великої Британії, США, Канади, Австралії та багатьох виданнях в Україні.
Дмитро Пожоджук відродив писанкарство в Україні після його занепаду в час розгулу атеїзму. Саме з його ініціативи 1992 р. було проведено Перший всеукраїнський конгрес писанкарів, а в Києві – Перший Міжнародний З’їзд писанкарів, на який з’їхалися українські писанкарі і дослідники писанкарства з Канади, США, Франції, Німеччини, Польщі, Великої Британії. А серед них такі відомі особистості як Одарка Онищук та Оксана Ярош з Канади, Олеся Романенко, Зенон Елиїв, Таня Осадца із США, Віра Фальковська з Польщі, Валентина Терешкун з Німеччини… Згодом Дмитро стає організатором Першого Всеукраїнського конкурсу дитячої писанки. Тоді ж Всеукраїнська координаційна рада з вивчення і відродження писанкарства обирає Д.Пожоджука своїм головою.
Коли малий Дмитро навчався у першому класі, у школі був гурток вишивання, котрим керувала вчителька Мирослава Бойчук. Малого Дмитра сильно захопило це заняття і ще в дитячому віці він почав серйозно ним займатися, а згодом став талановитим і знаменитим вишивальником. У доробку майстра понад 150 сорочок, безліч рушників, ясиків, серветок, картин і портретів. Дмитро Пожоджук збирає і відтворює старі, призабуті і майже втрачені узори. У його колекції вишивки Молдови, Болгарії, Білорусі, Росії, Литви і Балкан. Багато узорів є авторським витвором, які мають великий успіх і викликають захоплення у поціновувачів вишивки. У вишитих сорочках пана Дмитра ходить народний артист України Михайло Кривень, письменниця Галина Турелик, піаністка Мирослава Ластовецька і навіть колишній Президент України В.Ющенко.

З Ніною Матвієнко	Вишивані сорочки Д.Пожоджука пасують навітьь китайцям

Будучи першокласником, Дмитро написав своє перше оповідання “Гриб живий”, яке було опубліковане у київській дитячій газеті “Зірка”. Це був початок літературної творчості Дмитра Пожоджука, а згодом він напише чимало оповідань, новел, художніх нарисів, а також віршів, багато яких покладено на музику. Відразу після вступу до львівського університету став членом літературної студії “Франкова кузня” та членом редколегії факультетської газети. Час від часу спілкується із львівськими письменниками Дмитром Бандрівським та Ростиславом Братунем. Ще студентом починає працювати над своїм першим історичним романом “Татари ідуть на Космач”, а згодом пише новий роман “Розбите серце”. Проте, на жаль, цим двом романам не пощастило побачити світ, позаяк за Дмитром почало стежити КГБ і, щоб уникнути переслідувань, він спалює рукописи.
Дмитро Пожоджук талановитий етнограф. Він ходить по селах і досліджує архітектурні споруди Гуцульщини. Часто виступає на наукових конференціях та симпозіумах. Зібрав велику кількість писанок з різних куточків України і світу.

Д.Пожоджук з власними вишивками

Не менш відомий як фольклорист. У зібранні пана Дмитра сотні народних пісень і танців, які розшифровує і планує видати окремою книжкою. Сам прекрасно співає, грає на трембіті і дримбі. Закінчив аспірантуру ЛНУ ім. І.Франка і написав дисертацію “Специфіка фольклору гуцульського етноетикету”. На лекції з етнографії та фольклору до Дмитра Пожоджука часто приїжджають студенти з Полтави, Хмельницького, Сум та інших міст України і навіть з – за кордону. Цікаво висловився про пана Дмитра молодий бандурист із Канева Юрій Герасименко: “Пане Дмитре! Дякую Богові, що маю честь Вас знати! До кінця життя вдячний за Вашу підтримку та віру у Канівського парубка з бандурою! Завжди радий допомогти усім, що в моїх силах Вам та Вашим діткам! З глибокою повагою і дружньою шаною Юрко Герасименко! “

Авторський рушник майстра

Не цурається пан Дмитро і політичного життя. Двічі обирався депутатом Косівської районної ради від Конгресу українських націоналістів, очолював при раді комісію з питань культури та духовності. У 2006 році був обраний Космацьким сільським головою. За цей час провів у Космачі чотири міжнародні фестивалі “Великдень у Космачі”, чотири міжнародні з’їзди писанкарів, три всеукраїнські вишколи української молоді “Повстанська стежка”, два молодіжні фестивалі “Керамічні канікули”. З його ініціативи в Космачі встановлено меморіальні Дошки на честь Омеляна Ковча, Михайла Мороза, Григорія Смольського, Тараса Чупринки, Олекси Новаківського, Бориса Антоненка-Давидовича, Олександра Довженка, Володимира Шухевича... За роки його правління в Космачі зроблено чимало роботи і в господарстві: перекрито дитячий садок, Вікарівку, Будинок культури, 55 жінкам присвоєно почесне звання “Мати-героїня”, документи для яких готував особисто.
У моєму житті пан Дмитро зайняв помітне місце: він став одним з двох людей, завдяки котрим я став професійним журналістом. Саме Д.Пожоджук спонукав мене поступити на факультет журналістики і, дотримуючись обіцянки, постійно давав поради і настанови, кував мою журналістську творчість і надавав міцну моральну підтримку. Саме з благословення Дмитра Пожоджука я з великим задоволенням став займатися художньою вишивкою, етнографією та фольклористикою, так би мовити, став продовжувачем його справи.

Фото: Томас уаск (Париж), Юрій Білак (Париж), Сергій Марченко (Київ), Віра Антощак (Самбір), Любомир Криса (Львів)