Унікальність видання

Гаряче вітаємо широко відоме та шановане в Україні та серед закордонного українства незалежне видавництво “Смолоскип” із завершенням праці над цим монументальним твором. Ми уже звикли до того, що більшість видань цього видавництва – це явище, що означає безсумнівний внесок у національну культуру, історіографію, літературознавство, варте особливої оцінки. Але дане видання нема з чим порівняти, воно – унікальне за тематикою, об’ємом матеріалу, інформаційною та ідейною цінністю. Така енциклопедія з’явилася вперше і, крім того, включає багато матеріалів з числа вітчизняних, діаспорних та західних джерел, які раніше ніде не друкувалися. Також поміщені унікальні фотоматеріали, зібрані, в тому числі із персональних архівів людей, що приймали участь у Русі опору в Україні та діаспорі (всього – 737 фото!). В цьому числі– обкладинки десятків книг, авторами яких є представники Руху опору. І недарма міжнародний благодійний фонд “Україна-3000” присвоїв виданню відзнаку “Унікальна книга”. А на 17-му Форумі видавців у Львові відзначено нагородою його конкурсу “Найкраща книжка Форуму – 2010”.

Левко Лук’яненко

Євгеній  Сверстюк

Презентація у Києві

Презентація енциклопедичного довідника “ Рух опору в Україні. 1960-1990” (К.: Смолоскип, 2010. – 804с., 56 с. іл. Тираж – 2000. – Науково-публіцистичне видання. Передм. О. Зінкевича, О. Обертаса) відбулося 2 жовтня 2010 року у київському Будинку Вчителя.

У  залі презинтації: 1-й ряд   зліва –  Богдан Горинь  з дружиною,  Валерій  Шевчук 2 -й  ряд,  2-й  зліва  –  Михайло   Горинь   з дружиною

 Презентація зібрала великий форум правозахисників з України та закордоння, в тому числі тих, діяльність яких висвітлена в енциклопедії. Нову книгу представляли головний редактор, голова правління видавництва Осип Зінкевич, члени редакційної колегії – редактор, дослідник, автор багатьох статей видання Григорій Панчук (Бельгія), директор музею-архіву українського самвидаву при видавництві Олесь Обертас, директор видавництва Ростислав Семків, правозахисник та публіцист Євген Сверстюк.
Також виступили герої книги – правозахисники та колишні політв’язні – Левко Лук’яненко, Іван Гель, Атена Пашко, Михайло Косів, Олександр Дробаха, Дмитро Мазур, Олесь Шевченко, Володимир Сіренко та ін.
Виступаючі дали високу оцінку праці, висловили деякі зауваги та впевненість в тому, що видання в цілому матиме велике значення у вихованні свідомої молоді, яка будуватиме ту незалежну державу, за яку боролися представники руху опору.

Президія презентації:  зліва директор видавництва „Смолоскип” Ростислав Семків, члени редколегії і автори статей: Осип Зінкевич (головний редактор), Григорій Панчук, Олесь Обертас, Михайло Трушенков, Олена Голуб.

Тематика видання

Довідник відтворює всі галузі, які стосуються проблематики боротьби за національні та людські права в Україні періоду з 1960 по 1990 рік, тобто від періоду хрущовської “відлиги” до моменту проголошення незалежності України. Йдеться про феномен “шістдесятників”, українського самвидаву, зародження дисидентського руху. Звичайно, всі матеріали (біографічні, тематичні) подані за абеткою. Але, якби довелося розмістити весь матеріал за тематикою, то мало б бути чотири розділи. До речі, характеристика кожного з них разом з бібліографією подана в передмові видання:
1. “Шістдесятники”. Так назвали покоління української інтелігенції, що увійшло в культуру та політику України у другій половині 50-х років минулого століття і найкраще себе проявило у середині 60-х.
“ Шістдесятники” стали внутрішньою моральною опозицією до радянської тоталітарної влади. Окремі письменники, художники, журналісти та ін. в своїх творах та в громадській діяльності намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, виступали проти русифікації, за розширення свободи художньої творчості, за демократизацію суспільства. Вони виступали за культурний плюралізм та пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. У своєму протистоянні владі вони апелювали до Конституції СРСР та УРСР, які теоретично декларували свободи, та до Загальної декларації прав людини ООН, оголошеної 10 грудня 1948 року. “Шістдесятники” умовно ділилися на “ культурників” та “політиків”, тобто тих, хто з самого початку ставив перед собою політичні завдання. Утиск “шістдесятників” зі сторони партійних та каральних органів розпочався скоро заборонами видавати твори, звільненням з праці, а трохи пізніше –арештами, судовими процесами, запроторенням у тюрми, ГУЛАГи, а найбільш непокірних – у психлікарні на примусове “лікування”. Найбільші хвилі арештів, як відомо, відбулися у серпні-вересні 1965-го та січні 1972 рр. У списку арештованих – сотні осіб, проведено тисячі обшуків, десятки тисяч людей викликали на допити. Імена і широко- і менш відомих діячів з їх числа увійшли в список біо-бібліографій цього довідника.

Атена   Пашко

В переважній більшості гасел цього умовного розділу вражає вичерпна документально-хронологічна інформація про кожного з них, що свідчить про гігантську працю авторського колективу видання.

2. Самвидав. Знову ж таки умовний розділ. За алфавітним принципом поміщені характеристики тих видань, які видавалися “шістдесятниками” та дисидентами підпільно, де друкувалися їх заборонені твори, звернення, листи, інформації про репресії т. ін. Ці нелегальні видання здійснювалися переважно машинописним та рукописним способами і увійшли в історію Руху опору за назвою “Самвидав”. За образним визначенням дисидента В. Буковського “Самвидав” – це: сам пишу, сам рецензую, сам видаю, сам поширюю і сам відсиджую за це в тюрмі. “ Самвидав” – явище світове, а український “ Самвидав” – це оригінальні твори написані українською мовою, або перекладені з інших мов, які стосувалися проблем України у складі СРСР.

Григорій   Панчук

Місце видання та національність авторів значення не мали. Авторами творів українського “Самвидаву” були українці, росіяни, вірмени, євреї, татари. Вважається, що близько 2 тис. осіб були авторами документів та підписантами протестних кампаній. Самвидав 1960- 1980 років був “трибуною” цілого покоління української інтелігенції, базою Руху опору. Серед найвідоміших концептуальних творів Самвидаву були, наприклад, “Інтернаціоналізм чи русифікація?” І. Дзюби, “Лихо з розуму (портрети двадцяти “злочинців”, квітень 1967 р)” В. Чорновола та багато, багато ін. А одним з найсерйозніших позацензурних правозахисних журналів був “Український вісник”, редагований В. Чорноволом. Самвидавні видання поширювалися також через західну українську періодику, як наприклад, журнали “ Смолоскип”, “Сучасність”, часописи – “Свобода”, “Америка” у США, “Новий шлях” у Канаді та інші діаспорні часописи, а також радіостанції “Свобода”, “Голос Америки”. В кінці 80-х років (роки перебудови) самвидав був замінений неформальною пресою, яка друкувалася, наприклад, у країнах Прибалтики.

Осип Зінкевич

 У списку охарактеризованих у довіднику видань вражає їх широка документальна палітра. Включено назви підпільних чи незалежних видань глибокої периферії, які проіснували навіть неповний рік.

3. Дисиденти. Людей, які, починаючи з “ шістдесятників”, критикували політику радянського уряду та незгоду з офіційною ідеологією стали називати дисидентами (від лат. dissidens – незгідний). В Росії цим словом називали представників правозахисного руху, в Україні – ще й тих, хто виступав проти національних репресій, засуджував шовінізм, захищав права національних меншин, зокрема євреїв, кримських татар. У 60-ті роки дисидентський рух не був централізований, певні осередки були об’єднанні особистими, професійними, релігійними, сімейними стосунками.
В 1975 році СРСР підписав міжнародну Гельсінську угоду, чим офіційно зобов’язався дотримувати громадянські права населення. У листопаді 1976 р в Україні була створена Українська Гельсінська Група (УГГ), яка ставила за мету легально відстоювати громадянські та національні права. Дисидентський рух в Україні активно підтримували на Заході (комітети оборони українських політв’язнів, “тамвидав”, тобто друк матеріалів Самвидаву, петицій, закликів до урядів США, Канади і т. д).
Тому серед гасел енциклопедичного довідника має місце величезна кількість різних організацій діаспори (КПЛ, СКВУ, СФУЖО, АГРУ та багато ін.), назви комітетів оборони українських політв’язнів, створених у свій час у великих містах США та Канади, а також дані про окремих діячів діаспори, які так чи інакше підтримували дисидентський рух в Україні.
Таким чином, довідник охоплює всесвітній український рух опору, який і привів кінцево до проголошення незалежності України та перемоги демократії.
4. Перебудова. Звільнені у 1987- 1989 рр. з тюрем, заслань та реабілітовані політв’язні в роки перебудови створювали неформальну пресу, в якій вперше відкрито висловлювали свою думку, порушували питання незалежності, стали створюватися опозиційні партії. Величезного авторитету набув громадський Народний Рух України, у джерел створення якого стали відомі дисиденти, політв’язні, в’язні сумління. 19 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України. А 24 серпня 1991 р. Верховна рада ухвалює історичний документ – Акт проголошення незалежності України.

Висока професійність укладу видання

Отож, в даному енциклопедичному довіднику відтворена 30- літня (1960-1990) історія Руху опору в Україні. Він являє собою збірник документів та біографій. Визначальна риса подачі матеріалу – об’єктивність, незаангажованість викладу. Хоч повністю уникнути суб’єктивності, як і в будь-якій іншій творчій роботі, не вдалося. І це цілком природно. Але яскраво висловлене намагання об’єктивності, на мою думку, одна з найбільших заслуг творчого колективу авторів та редакційної колегії.
А ще кидається в очі висока професійність підготовки саме такого типу видання. По перше, йдеться про якість поіменних статей, по друге, про багатий довідковий апарат видання (на 745- 800 сторінках). Це окремі списки за абеткою: а) статей біографічних, б) назв самвидавних, неформальних, пресових видань, в) тематичних статей та г) окремих організацій, комітетів, груп, подій. Тут же окремо – основні скорочення, абревіатури, назви українських та іноземних часописів, використаних в бібліографії. При наявності такого довідкового апарату користуватися ним дуже легко.
Геніальна ідея –дати в додатках текст “ Загальної декларації прав людини”, проголошеної ООН 10 грудня 1948 року. Адже читачеві важливо знати, за які законні права боролися правозахисники. Також передруковані статті Кримінального Кодексу УРСР, за якими було засуджено учасників українського правозахисного руху Кожна біо-бібліографічна стаття вказує число статті Кримінального Кодексу, і, читач може познайомитися з її змістом, заглянувши в додаток.
Тобто, всі довідкові матеріали добре слугують користувачеві та добре свідчать про професійність редакційної колегії.

З історії видання та його автори

Дане видання – це спільна праця колективу авторів, які були причетні до правозахисного руху в Україні. А також тих спеціалістів-науковців, хто займався його вивченням, досліджуючи архівні матеріали. Головний редактор довідника – Осип Зінкевич. Він же –голова правління видавництва “Смолоскип”, ініціатор проекту та його основний промотор, рушійна сила. (Варто тут нагадати, що пан Зінкевич – також ініціатор, організатор та головний редактор видавництва “Смолоскип”, створеного ним у 1960 р. у місті Балтимор, США, перенесеного в 1991 р. у Київ.
Це видавництво своїми публікаціями зіграло вирішальну роль у підтримці дисидентського руху в Україні та фактично стало ідеологічним, інформаційним та організаційним епіцентром підтримки його діаспорою Американського континенту. В числі сотень видань на підтримку Руху опору, зокрема за період з 1978 р. по 1983 р., Осип Зінкевич впорядкував та видав чотири збірники документів та матеріалів Української Гельсінської Групи (УГГ).
Він же – організатор та перший голова Музею архіву українського самвидаву в Україні (1998). Діяльність голови “ Смолоскипу” за період з 1990 р. по цей час відповідно оцінено урядом України: Осип Зінкевич – кавалер ордену “За заслуги” ІІІ ступеня та Ордену Ярослава Мудрого V ступеня.)
Членами редакційної колегії та авторами статей довідника є Осип Зінкевич (голова редколегії), Григорій Панчук, Олена Голуб, Олесь Обертас, Михайло Трущенков. Це представники боєздатної творчої команди помічників та однодумців Осипа Зінкевича, яка успішно, дієво забезпечує сьогоднішню величезну роботу цього видавництва у напрямі духовного національного державотворення.

У залі   презентації   частина учасників.   У першому ряду зліва: Іван Гель, Олесь Сергієнко (син Оксани Мешко). У другому ряду зліва: Ярослав Бігун, Ада Кулик (колишні працівники  „Голосу Америки” зі США), Андрій Чорнодольський (колишній президент ЦеСУСу зі США), Надія Зінкевич.  У третьому ряду зліва Олекса Різниченко.

Ідея видання енциклопедичного довідника з’явилася ще у 1982 році, який планувалося видати англійською мовою. Тоді працівники видавництва “Смолоскип” разом з молодим політологом, працівником українського відділення радіо “Свобода” (США) Григорієм Панчуком розробили концепцію даного видання. Була створена консультативна комісія із числа діаспорних істориків, політологів, літературознавців. Ряд колишніх радянських політв’язнів, які опинилися на Заході (серед них Н. Світлична, Н. Строката, Л. Плющ, К. Любарський) погодилися тоді написати деякі статті. Кілька сотень статей про українських політв’язнів та репресованих написав Григорій Панчук. Були використані самвидавні “Український вісник”, “Хроника текущих событий”, інші самвидавні інформаційні матеріали.
З різних причин робота по підготовці видання була перервана до 2006 року, коли до праці повернулися впритул і серйозно. Цього року на зустрічі у Києві працівників видавництва з колишніми політв’язнями вирішено завершити роботу. Адже на той час значно поповнилися матеріали Музею-архіву українського самвидаву при видавництві, зібрано фонд неформальних видань, поповнилися матеріали про конкретних учасників правозахисного руху, політв’язнів. До роботи були залучені також молоді фахівці.
Всі матеріали опрацьовано за загальноприйнятою енциклопедичною схемою. Багато статей-гасел перевірили та уточнили учасники подій
(звичайно, за виключенням тих, хто відійшов у вічність).
Матеріали продовжують поступати до видавництва. Редакційна колегія має намір врахувати зауваги, виголошені під час презентації, і ті, що надходять зараз усно та листовно, та підготовити друге, доповнене видання.

Читацьке враження

Енциклопедичний довідник “Рух опору в Україні 1960-1990”, як заявляють автори, розрахований на дослідників, викладачів, студентів, широке коло читачів, які цікавляться історією боротьби українського народу за незалежність. Додам, що й для тих, хто полюбляє історико- біографічний жанр. Мені, наприклад, як любителю цього жанру, під час детального знайомства з книгою було надзвичайно цікаво відкрити для себе біографії та тернисті шляхи діяльності багатьох українських діячів чи діячів інших національностей, які були пов’язані з правозахисним рухом в Україні, про тих, де ніде інде такі сконцентровані інформації важко знайти. Лише один приклад із великого ряду інших. Про долю, незламність характеру доктора філософських наук Василя Лісового знаходимо інформацію у довіднику (с. 379). Адже всі ми – пересічні читачі, сучасники цих справжніх героїв, через відсутність інформацій і не могли знати про них у свій час. Як вони свідомо і дійсно по-геройськи йшли на арешти, тортури, тюрми, табори. Більш того, пан Лісовий в свій час заявляв владомoжцям, що хоче бути засудженим разом зі своїми товаришами (шістдесятниками). І все це лиш через свої переконання...
Переконуюсь, що навіть про найбільш відомих політв’язнів, як Левко Лук’яненко (с. 383-387), В’ячеслав Чорновіл (с. 706-710) та багатьох інших їх соратників ми знали поверхово, в основному з публіцистичної літератури про їх роки перебування в ГУЛАГах, де вони не припиняли боротьби. Тут же відкрили нам таку історію, що диву даєшся: невже це може людина витримати? Або ті, кого насильно “лікували” в психушках (Петро Григоренко, Леонід Плющ, Зеновій Красівський та багато, багато ін.).
Або доля Дмитра Квецка (с. 288), який 20 років “кочував” по тюрмах і таборах, якого ламали фізично в прямому розумінні слова і який терпів від побоїв та фізичних знущань, як ніхто...
Взнаємо не лише про самих героїв, а й про їх матерів, дружин, родичів, що теж були учасниками правозахисного руху. Як, наприклад, про Ніну Марченко (с. 414) – матір Валерія Марченка та її сестру Аллу (с. 411), про Атену Пашко – дружину В’ячеслава Чорновола (c.490), Валентину Чорновіл (c.705) – сестру В’ячеслава Чорновола і дружину Миколи Плахотнюка, Віру Лісову (с.377) – дружину Василя Лісового та інших.
Читаючи уважно, відкриваємо ряд інших надзвичайно цікавих деталей в біографіях відомих людей. Наприклад, вперше дізналася що імена Катерини Зарицької (с.243) та нашої сучасниці Ірини Калинець (с. 276) ввійшли у список “ 100 жінок– героїнь світу”
Або біографії менш відомих учасниках опору, що вражають досі своїм одноразовими радикальними вчинками. І теж в ім’я переконань. Наприклад, Василь Макуха (1927-1968), який уже після 10-ти років ув’язнення та 5 літ заслання у знак протесту проти окупації Чехословаччини 5 лютого 1968 р. облив себе бензином на Хрещатику у Києві і підпалив, вигукуючи уже обнятий полум’ям: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”
До екстремальних вчинків можна віднести і дії політв’язня Віктора Кукси (с. 386), який на свято Першого травня 1966 р. разом з своїм товаришем-студентом вивісив на даху будівлі Київського інституту народного господарства національний український прапор, який виготовив самотужки...
Цікаве і важливе спостереження: у кількісному відношенні більшість членів Руху опору – із східної та центральної частин України.
Можливо у наші дні конформізму та політичної байдужості такі дії, вчинки та свідомо обрані долі героїв книги можуть бути для декого незрозумілими. Але це Люди з великої букви. Ті, що жили і живуть задля Людей, задля Свободи, Істини, Ідеї, а не власної шкіри. Про них розповіли на основі лише документальних даних автори видавництва
“Смолоскип”. Для нашої вітчизняної та й світової історії – це величезна, непересічна праця. А якщо десь і помилилися суб’єктивно у переліку діячів з інших республік, що були солідарні з українським Рухом, або тих, хто пізніше змінив свої ідеологічні погляди, то це хоч і прикра, але невелика помилка, яку можна виправити у наступному виданні.
Величезна подяка всім, хто у минулому та сьогодні був і є причетний до появи унікального видання “Рух опору в Україні 1960-1990”.
Придбати довідник можна:
У США за адресою: Smoloskyp, P.O. Box 561, Ellicott City, MD 21041.
У Канаді: Smoloskyp Trust, P.O. Box 430, Sta. “E”, Toronto, ON M6H 4E3
Ціна 50 дол. включно з авіапересилкою.
Жовтень 2010 р, Київ–Нью-Йорк