Прийняття у Патріарха Філарета на честь Різдва Христового

Поздоровляю зі святом також усіх українців, які перебувають за межами України і вболівають за її долю!

РіздвоХристове 2006/2007рік,

Філарет, Патріарх Київський і всієї Руси-України

 

Напередодні Різдва Христового у минулому числі нашої газети о. архімандрит Іван Кротець привітав з американського берега наших читачів і всю Українську громаду з цим світлим святом. І ось одразу після того, як по обидва боки океану ми його відсвяткували, я хочу розказати про урочисте традиційне прийняття з нагоди Різдва Христового у Патріарха Філарета.

Прийняття це відбулося 8 січня, але власне дата тут не має особливого значення. Адже, як відомо, католицька частина християнського світу відзначає це свято 25 грудня, православні - 7 січня, а істина полягає у тому, що ми відзначаємо не дату, а Подію - пришестя у світ Сина Божого, і тут надмірна скрупульозність у датах є зайвою.

Взагалі, Свято Різдва Христового щороку дає нам привід задуматися над співвідношенням духовного і житейського у його відзначенні. Думаю, ніхто не буде заперечувати, що Різдво Христове є чи не найулюбленішим святом мільйонів людей у всьому світі. Навіть у часи масового атеїзму люди примудрялися не менш масово, хоча і таємно, щоб не побачили ідеологічні наглядачі, відзначати його. І тут постає питання - а що власне звикли відзначати цього дня в Україні?

Напередодні можна було з усіх телеекранів почути і у всіх газетах прочитати про піст до першої зірки, традицію готувати 12 пісних страв, про колядування, та інші атрибути відзначення Свята. За цими важливими, хоч далеко не першорядними вимогами далеко не всі українці могли і хотіли зосередитися на духовному змісті цієї Події. А без подібного проникнення у сокровенний сенс Різдва Христового воно ризикує перетворитися у ритуал - хоча й радісний, проте неглибокий.

Але прийняття у Патріарха Філарета було як завжди змістовним, чому сприяли і гості. Кожен з яких був особистістю.

 

1. Привітання

Президент Ющенко на Різдво був відсутній у Києві і привітав народ, так би мовити, заочно. Цікавим є його звертання - "Дорога Українська родино!" Його можна розуміти по-різному - як звернення до кожної сім'ї, або ж до цілого народу як єдиної родини. Мені особисто друга інтерпретація ближча. Надто часто ми говоримо про розкол нації і бачимо його згубні наслідки - хочеться єдності, хоча би у Свято.

Перші слова Президента у цьому Вітанні - про перемогу добра над злом і тут кожен вкладає у них свій сенс - або ж вузькополітичний, або ж універсальний. Думаю, зло для сучасної України - це не стільки конкретні особи, скільки цілий комплекс причин, серед яких і наше невміння та небажання вибороти для себе історично вимріяну багатьма поколіннями Українську Долю. Легше іноді демонізувати одну-дві особистості, оголосити їх головним злом і зняти із себе відповідальність за перебіг подій.

Важливими у вітанні здаються мені слова про моральне оновлення нації. Важливою ознакою такого оновлення бачиться мені здатність кожного українця розглядати Україну не як джерело свого індивідуального добробуту, а як мету своїх зусиль, уміння працювати задля України, сприймати її національні інтереси як вищий критерій усіх діянь.

Президент побажав розквіту вільній та соборній Україні і закінчив своє коротке вітання традиційним українським слоганом «Христос рождається - славімо Його!»

Прес-служба Кабміну опублікувала і Вітання Прем'єра Януковича, причому складається враження, що прем'єрські спічрайтери цього разу постаралися краще президентських. Вітання Прем'єра більше за обсягом, у ньому закладено більше посилань до народу. Але от біда! Чомусь ніяк не повертається язик у Прем'єра та його спічрайтерів чітко і щоразу підкреслювати українські цінності, щоб ми побачили - сьогоднішній Віктор Янукович готовий пліч-о-пліч з Віктором Ющенком боронити українське в Україні і поборювати антиукраїнське, якого з надлишком вистачає.

У Вітанні Прем'єра є чимало симпатичних положень - і про спокій, стабільність та єдність (хочеться запитати - єдність кого з ким і на яких умовах?) і про Благодать Господню і навіть про українців, розсіяних по світах, - тобто про вас, шановні читачі. Є декілька добрих слів і про нашу країну, але зверніть увагу, як обережно її описує Янукович (так, що ці епітети можна вкласти в уста будь-якого високо посадовця будь-якої країни) - як "суспільство зріле і перспективне", як "нашу прекрасну Батьківщину" - і жодного слова про вільну і тим більше соборну Україну, саме Україну, а не, скажімо, Гондурас.

І якщо Президент побажав, щоб зростав добробут "кожного українця" (очевидно, маючи на увазі, що добробут неукраїнців зріс уже достатньо), то Янукович і тут дотримався своєї неявної, але відчутної концепції неукраїнської України - ми у нього "дорогі мої співвітчизники", "весь наш народ", "народ, який уміє долати труднощі", "люди". Тому і побажання Прем'єра - не українцям, а "кожному", в тому числі, мабуть, і тим печерним антиукраїнцям, чия мафія в Україні достатньо чисельна і могутня. Як уже до кінця дотримуватися цієї логіки, то Прем'єр мав сказати не про "українців, розсіяних по світах", а про розсіяних "колишніх жителів України". А то виходить, українці - це ті, що розсіяні, а ми, які тут ще поки що посіяні - "співвітчизники" і "кожні".

І, хоча двічі - на початку та на закінчення - у Прем'єрському вітанні звучало "Христос рождається", це нагадувало скоріше констатацію факту, бо продовження - "славімо його" - не було в обох випадках. Може, спрацювала атеїстична підсвідомість того, хто готував цей текст?

Хтось може сказати, що я надмірно прискіпливий до тексту Вітання Прем'єра. Ні. Просто хочеться, щоб Президент та Прем'єр України були чіткими і непохитними гарантами розвитку і зміцнення незалежної, вільної держави Україна і разом захищати її від явних та прихованих посягань, яких вистачає - і таку свою позицію недвозначно і відкрито формулювали б кожного разу, щоб ніхто не сумнівався - ні в Україні, ні поза її межами.

І, якщо б об'єднати обидва Вітання у один текст, то Президентське доповнилося б рядом положень, а Прем'єрське стало б по духу українським. Знову віковічна українська проблема пошуку неоднобічного гетьмана - "якби до носа Івана додати очі Петра і так далі..." - про це ми вже не раз писали.

 

2. Прийняття

Прийняття Патріарха Філарета традиційно відбулося у залі "Еліта" столичного готелю "Київська Русь". Все було добре, як завжди, але цього року чомусь прибрали із зали дивани і витримати на ногах двохгодинний фуршет було до снаги не кожному. Але Голова Української православної церкви Київського патріархату Його Святість Патріарх Філарет напрочуд легко витримав це прийняття, він за традицією зустрів, привітав і благословив кожного гостя, поспілкувався з усіма.

Деякі гості приносили Патріарху дарунки. Але це були переважно презенти духовно-інтелектуального характеру - книги, ікони, квіти, сувеніри.

Потім звернувся до присутніх із вступним словом, яке в основних положеннях ґрунтувалося на його Різдвяному посланні народу. Воно було глибоким і серйозним, пронизано тривогою за нинішні негаразди, але освітлено вірою у обов'язкову перемогу добра над злом і світла над темрявою.

Звернуло увагу виокремлення прізвища Ющенка, коли Патріарх вітав "українського президента України Віктора Ющенка" і безіменних "Уряд та Верховну Раду". Мабуть, Патріарху не дуже хотілося називати ще якісь прізвища - ні з влади, ні з опозиції.

- "Ми завжди з великою радістю зустрічаємо свято Різдва Христового. Різдво Христове має пряме відношення до нашого сьогодення, до сенсу нашого земного життя. Спостерігаючи за навколишнім життям, ми інколи приходимо у відчай від тієї неправди і зла, які оточують нас. Людина настільки загрузла у гріху, що не здатна подолати його власними силами. Серйозно задумайтесь над цим!" - з такого попередження почалась промова Патріарха.

Святішого слухали дуже уважно. - "Різдво Христове, або втілення Сина Божого є основною істиною, тобто одним із основних християнських догматів, спільним для всього християнського світу. Без віри у втілення Сина Божого немає християнства; і той, хто не вірує в Ісуса Христа як Сина Божого, Творця всесвіту, той не є християнином", - підкреслив Голова УПЦ КП.

Не залишив без відповіді Патріарх і різні течії, які, зокрема, прагнуть прижитися не тільки у світі, а і в Україні - "Віра у Христа як Сина Божого для православного християнина не є вченням у звичайному розумінні, вона - саме життя. Віра пронизує все його єство і проходить через усе його життя. З цією вірою християнин при Його Різдві, страждає разом з Ним, Його хресними муками, воскресає разом з Господом і з тремтінням чекає на Його славне пришестя. Без цієї віри просто немає християнства. Деякі сучасні християни на Заході, прагнучи "онаучнити" релігію, дійшли до того, що позбавили християнство духу і вогню, і зробили його нудним та нежиттєвим".

Особливий акцент Голова УПЦ КП зробив на тому, що "Христос приніс на землю мир, а це означає, що ми, християни, повинні жити в мирі, однодумстві у вірі й християнській любові, як діти єдиного Бога - брати і сестри у Христі. Це особливо потрібно нам тепер, коли нашу Батьківщину Україну сили зла намагаються розірвати, посіяти смуту, внести спокуси у свідомість людей. І тому не дозволяйте заманити себе на шляхи неправди і розбрату. Будемо завжди пам'ятати, що правдивий християнин той, хто уподібнюється Христу своїми ділами, помислами і почуттями".

У залі було немало інтелігенції, тому було особливо приємно, що Патріарх підкреслив її роль у розвитку сучасної України, сказавши декілька теплих слів і про журналістів.

Закінчив патріарх проникливим побажанням: "Щиросердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з великим християнським святом Різдва Христового і Новим Роком! У це велике свято миру і любові піднесімо хвалу Богу за всі Його благодіяння, даровані нам у минулому році і впродовж всієї історії України, і просімо Благословення Божого на подальші наші труди на благо єдиної Помісної Української Православної Церкви, на благоденственне і мирне життя України і всього українського народу, щоб ми завжди єдиними устами і єдиним серцем співали ангельську пісню: "Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління" (Лк., 2,14).

Цим закликом Патріарх закінчив свою промову і запросив усіх до столу. Гості залюбки підняли келихи і розговілися. Частування було смачним і я жалкую лише про те, що вас там не було.

На світлині - читачі зрозуміють, чому ця компанія мені імпонувала особливо - Іван Драч, моя 12-літня донька Софійка, Дмитро Гнатюк, професор В. Євтух

Цього дня перед вечірньою службою я вже був у резиденції Патріарха і мав нагоду вітати його особисто, але ще раз поспілкувався на прийнятті, де Святійший передав вітання усім нашим читачам і дав згоду на ексклюзивне інтерв'ю для «Часу і подій», а також разом зі мною підняв келих за здоров'я усіх, хто робить та читає нашу газету.