Про трагедії людства повинен знати кожен громадянин планети Земля, адже чужого горя не буває. Жахіття і страждання, які довелося пережити у своїй історії вірменам, євреям, камбоджійцям чи суданцям, це – трагедія цілого людства. Жоден злочин, скоєний з міркувань етнічних, релігійних чи політичних, не може бути підданий забуттю.

Трагедія геноциду української нації, що багаторазово мала місце протягом ХХ століття у цьому ряду стоїть окремо. І на це є декілька причин. Історично так складається, що до України завжди мають територіальні претензії росіяни, поляки, румуни, мадяри, турки, татари, німці, зрештою, хто їх тільки не мав і не має. Українська земля впродовж усієї історії була ласим шматком для зайд-завойовників. Парадоксальним є те, що український народ, на відміну від інших, ніколи не вів загарбницьких воєн і не зазіхав на майно своїх сусідів. Однак, саме це можливо і відігравало вирішальне значення у його долі: на миролюбних гречкосіїв агресори і загарбники дивилися як на безмовну масу і дозволяли собі те, за що неодмінно колись настає відплата.
Впродовж минулого століття ворогами української нації різноманітними способами було згублено майже двадцять мільйонів мирних громадян. Вдумайтеся – двадцять мільйонів людей були стерті з лиця землі лише за те, що вони стояли на заваді реалізації сатанинських планів біснуватих ленінів, гітлерів та сталінів.
Три, гігантські за масштабами, Голодомори знищили цвіт і насіння нації – трудове селянство. Минуло понад сімдесят сім років відтоді, як у 1932-1933 роках вимирала Україна, а сита і байдужа Європа та Америка вдавали, що нічого надзвичайного не відбувається. Але попіл невинно убієнних постійно стукає у наші серця, у серця всього цивілізованого людства, нагадуючи про неоплачений борг перед Україною. Про трагедію українського народу необхідно кричати на усіх перехрестях, як це роблять євреї, вірмени та інші нації, що потерпіли від Геноциду.
Починаючи з 1990 року в американських початкових та середніх школах почали викладати курс про єврейський голокост, який увійшов у систему навчання, завдяки єврейській організації “Holocaust Memorial Foundation” з осідком у місцевості Скокі, поблизу Чикаго. Цей та інші фактори надихнули нас подумати про створення Фундації українського геноциду.
Щоб ознайомити читача, дозвольте мені провести коротеньку екскурсію в минуле, щоб перерахувати низку подій, які спричинилися до створення Фундації Українського Геноциду – США, та сказати дещо про її діяльність.

На фото з права наліво, Микола Міщенко, Катя Міщенко
Мицик і Микола Кочерга на фоні Капітолю Штату Ілліноіс, що в Спрінґфільд

В поствоєнний період українські біженці, які пережили і були свідками сталінських голодоморів і репресій, опинившись в таборах ДіПі в Австрії і в Німеччині, вшановували пам’ять жертв геноциду 1932-1933 років так, як їм дозволяли обставини. А відтак, опинившись в розсіянні по цілому світі, продовжують цю традицію по церквах та світських організаціях аж до сьогодні.
В 1983 році минулого століття по всіх закутках вільного світу, де проживають українці відбулися вперше організовані координовані вшанування 50-тої річниці пам’яти жертв голодомору 1932-33рр.
Цього ж самого року в метрополітальному Чикаґо заходами потерпілих свідків голодомору було засновано постійний Громадський Комітет, який взяв на себе обов’язок щорічно організовано вшановувати пам’ять жертв голодомору 1932-33рр., а також провести записи зізнань свідків голодомору та фінансово допомогти Конґресовій Комісії США, очоленій покійним др. Джеймсом Мейсом завершити працю дослідження голодомору, левину частину коштів було покрито американським урядом.
У 60-ту річницю в1993 році заходами Громадського комітету та жертвенністю Громади за проектом митця з України Анатолія Куща була завершена споруда пам’ятника жертвам Геноциду 1932-33 рр., що стоїть на площі, яку подарувала громаді, православна парафія св. Андрія в Блюмінґдейл, що знаходиться на передмісті Чикаґо.
Як ви бачите з минулого, Громадський Комітет Вшанування Жертв Голодомору зробив колосальну працю для того, щоб зберегти пам’ять і передати історичну правду про жертви комуністичного терору в Україні, для своїх нащадків.
Ми з подякою склоняємо наші голови перед ними.
Їхня місія була зосереджена переважно в рамках поселення української громадськости.
Фундація Українського Геноциду-США офіційно була зареєстрована у штаті Іллінойс наприкінці 2002 року з метою проведення просвітницької роботи між іншими національностями. Це є всеамериканська Організація, яка замінила Громадський Комітет Вшанування Жертв Геноциду і розширила свої параметри діяльности. Ми й надалі продовжуємо щорічно вшановувати пам’ять жертв геноциду й пропагування їхніх свідчень історичної правди між українцями, але головним завданням Фундації є винести цю правду на світову арену.
Ми свідомі того, що світові масмедіа є в руках тих, що несприятливо ставляться до Української справи, а особливо до геноциду, але це не повинно залякувати і обмежувати нас, бо сьогодні існують інші способи спілкування.
Сьогодні є новий феномен комунікації, що називається “інтернет”, який дає необмежений доступ до всіх країн світу і дає можливість спілкуватися на всіх мовах світу в будь-який час.
І ми вже його використовуємо, відкривши свій вебсайт сторінку, яка має назву: www.ukrainiangenocide.com, а наша Е-пошта: [email protected]. Безумовно, це все пов’язане з коштами та моральною і фізичною підтримкою громади, бо наша діяльність утримується виключно на членських вкладках та добровільних пожертвах доброзичливих громадян.
21 вересня, 2003 року в 70-ту річницю Українського Геноциду Фундація організувала вшанування пам’яті понад десяти мільйонів невинних українських жертв московсько-комуністичного терору.
На це відзначення були запрошені деякі місцеві політики. Одним з них був республіканський конгресмен штату Іллінойс, Пол Фролік з Шамбургу. Він був дещо ознайомлений з Українським Геноцидом і на прохання голови Фундації Миколи Міщенка у своєму виступі перед громадою пообіцяв, що робитиме все, щоб включити у навчальну шкільну програму штату Іллінойс вивчення питання Геноциду української нації у ХХ столітті. До Пола Фроліка у підтримці цієї ідеї приєднався конгресмен- демократ з Чикаго Джон Фрічі. 19 січня ц. р. вони опрацювали і подали поправку до існуючого “Закону з вивчення Голокосту”, в якій пропонували у загальноосвітніх закладах штату Іллінойс також вивчати геноцид інших народів.
Цей додаток відомий як: “Вивчення Геноциду НВ312”. Він дослівно говорить, що додатково до вивчення трагедії Голокосту, у навчальній програмі кожної початкової та середньої школи зобов’язані запровадити вивчення інших випадків геноциду у всьому світі: Вірменського Геноциду, Українського Геноциду-Голодомору та недавніх знущань у Камбоджі, Боснії, Руанді та Судані.
Однак, не всі погоджуються з таким станом справ. Згідно газети “Чикаго Сан Таймс” від 25 лютого, деякі єврейські кола занепокоїлися: мовляв, це зменшує масове знищення європейських євреїв та інших груп нацистами Німеччини у 30-х і 40-х роках. “Голокост (з великої літери Г) – стоїть як одинока виняткова трагедія у курсі історії людства”, – сказав Річард Гіршгаут, директор вищезгаданої Фундації.
Процес затвердження закону затягнувся на вісім місяців. Відбулося безліч слухань у різноманітних комісіях, зокрема, фінансовій, навчальній та інших.
Перше слухання у Конгресі штату Іллінойс відбулося 26 січня, друге слухання було у Комітеті з Навчання, а потім, 9 лютого, було голосування конгресового Комітету з Навчання з результатом 13 – “за” і 8 – “проти”. У цьому слуханні, у столиці штату Іллінойс, у Спрінгфілді брали участь члени Фундації Микола Міщенко – голова, Микола Кочерга-орг. референт та Катя Міщенко-Мицик-референт преси і публікацій, яка переконливо та вміло захищала аргументи Фундації.
1 березня цього року відбулося голосування у Палаті Репрезентантів (Конгресі), де за поправку до Закону проголосували 96 конгресменів, 11 осіб голосували “проти”, а 7 – “утрималися”.
20 квітня ц. р. вже сенатський Комітет з Навчання проголосував 9 голосами “за”, і лише двоє членів Комітету “утрималися”.
11 травня ц. р. відбулося ще одне голосування у Сенаті, що у підсумку дало наступні результати: 47 сенаторів проголосувало “за”, п’ятеро осіб було “проти”, і п’ятеро – “утрималися”. Спонсором у Сенаті була Жаклін Коллінс.
5 серпня 2005 року губернатор штату Іллінойс Род Благоєвич підписав поправку до Закону, і з цього моменту вивчення трагедії Українського Геноцидного Голодомору є обов’язковим в освітянській шкільній мережі штату Іллінойс. А нашим наступним завданням – Фундація зобов’язалася і робить заходи, щоб по всіх штатах нашої держави, громадянами якої ми є, було обов’язкове вивчення Українського Геноциду на рівні з іншими етнічними групами нашої держави. На превеликий жаль сьогоднішній президент України В. Янукович і міністр освіти Д.Табачник, обидва вихованці сталінського культу і обидва виконують функції маріонетки кремля, заперечують те, що весь світ, окрім Росії та Ізраїлю визнав той факт, що голодомор 1932-1933 рр. був запланований кремлівською владою на чолі зі Сталіним з метою знищення української нації. Але історію, як і шило в мішку, не сховаєш, воно колись вилізе і когось проколе.
Запрошуємо всіх тих, хто поважає свою націю та історію своїх предків, прийти і разом з нами вшанувати пам’ять 10 мільйонів невинних жертв геноциду, заподіяного комуністичною владою супроти українського народу. Спільна панахида відбудеться 19-го вересня 2010 р. о год. 1:00 пп. в укр. Католицькій церкві св. Йосифа Обручника
5000 N. Cumberland, Chicago IL