Її уклали 300 років тому. Після поразки у Полтавській битві шведи й козаки-союзники відступили до підвладної Османській імперії Молдавії. Там гетьман Іван Мазепа невдовзі й помер. У таборі під турецькою фортецею Бендерами 16 квітня (5-го за старим стилем) 1710 року старшина й козаки обрали новим гетьманом генерального писаря Пилипа Орлика. При цьому уклали “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького”– такою була офіційна назва гетьманської України.

Документ складався зі вступу, 16 пунктів і гетьманської присяги. У цій “першій в Європі демократичній Конституції”, як часто її називають, демократії в сучасному розумінні немає. Адже селяни– найчисленніше населення гетьманської України– залишалися безправними. Міщани мали самоврядування. А от козацтво визначали провідною верствою, що опікатиме “посполитий люд”.
Вступ містив історичний екскурс– від стародавніх часів до виступу гетьмана Івана Мазепи проти московського царя на боці шведського короля. Відзначалося, що Московське царство порушило свої зобов’язання, хоче ліквідувати привілеї Війська Запорозького та “накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї”.
У перших статтях визначили державну релігію– православ’я, кордони й основи зовнішньої політики. Шведського короля та його спадкоємців проголосили протекторами– покровителями України, а Кримське ханство– стратегічним партнером.
Старшина й козаки назвали себе осиротілими після смерті Мазепи. Водночас засудили політику, коли гетьмани нехтували давніми правами й вольностями. Тож у “Пактах і Конституціях” перерозподілили владу на користь Генеральної Ради. До її складу мали входити генеральна старшина, полковники та “значне товариство”– “з кожного полку по одній значній, старовинній, добророзумній та заслуженій особі”. Тричі на рік ця рада повинна була збиратися й вирішувати всі справи разом із гетьманом, стримуючи його від “викривлення прав і вольностей”.

Фрагмент першої сторінки латиномовного варіанту Конституції Пилипа Орлика. Повна назва документа– “Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”(джерело: www.archives.gov.ua)

Шість статей Конституції спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Цей термін вживають в написаному староукраїнською мовою оригіналі тексту. Зокрема гетьманові заборонялося “на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу”. Полковники також “не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами і добрами”. Для дотримання цього запроваджувалася система виборних і “заприсяжених” підскарбіїв.
Конституція застерігала, “щоб ясновельможний гетьман нікому за корупції полковничих урядів та інших військових та посполитих начальств не давав”. Так само й полковників зобов’язали не ставити сотників та урядників “через корупції та будь-які інші респекти”.
Ще один антикорупційний пункт був проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей. Водночас посадовцям та слугам гетьмана, якщо вони мандрували “за приватними ділами, а не військовими” заборонялося вимагати “підвід, кормів, напоїв та провідників, бо через те городовим розорення”.
Остання стаття присвячена податковій сваволі. Урядовцям наказали працювати, “зайвого від купців не вимагаючи і людям убогим не чинячи жодного здирства”.
Карл ХІІ як протектор– покровитель Війська Запорозького схвалив “Пакти і Конституції”. Один примірник спеціально уклали латинською мовою. Також видав “асекураційний диплом”– обіцянку доти не складати зброї, доки Україну не визволять. Та 1718-го король загинув, а через три роки Швеція уклала мир із Московією. Невдовзі та стала Російською імперією.

 Гетьман-емігрант Пилип Орлик під час Російсько-турецької війни 1710–1714 років намагався відновити свою владу в Гетьманщині. Після укладення миру із 24 найближчими соратниками відбув до Швеції. Згодом мандрував Європою. 1722-го повернувся до турецьких володінь. До кінця життя відстоював визволення України “від тяжкого й тиранського московського підданства”. Розробляв проекти антиросійських коаліцій. Помер 4 червня 1742 року в Яссах– столиці Молдавського князівства (джерело: Україна козацька держава. К., 2007

Паралельно із роботою над Конституцією йшла боротьба за гетьманську скарбницю. “Золотовалютні” запаси Івана Мазепи оцінювали у 1,2 млн срібних шведських талерів. Гроші величезні. Приміром, за умовами Ніштадського миру майже за всю Прибалтику, включно з Ригою, Таллінном і Нарвою, Росія заплатила Швеції 2 млн талерів.

Андрія Войнаровського (єдине прижиттєве зображення) 1716-го агенти Петра I викрали в Гамбургу. Шість років він просидів у Петропавлівській фортеці, а потім був засланий до Якутська. У Якутську Войнаровський і помер у 1740-х (джерело: www.utr.tv)

Але гетьман тримав разом як власні кошти, так і скарбницю Війська Запорозького. Тому за них відразу стали сперечатися генеральна старшина й небіж покійного гетьмана Андрій Войнаровський. Перед смертю Іван Мазепа рекомендував обрати гетьманом його, свого племінника. Мазепина скарбниця тоді й надалі залишалася б державною. Проте Войнаровський не схотів очолювати уряд в еміграції, але висунув свої права на всю казну.
Карл ХІІ створив спеціальну комісію, аби залагодити конфлікт. Вона вирішила суперечку на користь Войнаровського. Вирішальними були свідчення управителя Мазепиних маєтків Івана Бистрицького, що скарби були приватною власністю. Карл ХІІ нібито вирішив суперечку таким чином, бо з приватною особою легше було домовлятися про кредити, ніж із гетьманом. А шведський король позичив– спочатку у Мазепи, а потім у Войнаровського– загалом майже 600 тис. талерів.
У цей час багато хто з козаків і старшини в еміграції, щоб якось прожити, продавав зброю. Андрій Войнаровський, після обрання нового гетьмана й укладення Конституції, пожертвував на визволення України 3 тис. золотих дукатів. “І в значній мірі тим була визначена дальша доля еміграції, яка залишилася без ніяких засобів”,– писала історик Наталія Полонська-Василенко.