Різдвяна ніч в просторах синіх

зірками запалилась...

І там, як тут, як на чужині,

Різдвяна ніч схилилась?..

Чи там, як тут, як на чужині вмиваються сльозами

Зірки ясні святвечірні? І матері - за нами?

Чи там, як тут, як на чужині горять огні горою?

Чи там туга, як тут в нас нині, несеться колядою?

«Святвечірні думки»

 Богдан Бора

2009 рік подарував українському Чикаго ще одну чудову традицію: в Українському Національному Музеї відбуваються музично-літературні вечори. І за порівняно невеликий проміжок часу ця традиція стала надзвичайно популярною. Не дивлячись на зайнятість і втому люди прямують в п'ятницю до музею, який на один вечір перетворюється на мистецьку світлицю і дарує всім море незабутніх емоцій та вражень. Ось і цього разу невеликий зал музею був заповнений по вінця. Всіх чекав театралізований вечір «Коляда під чужим небом». Можна заперечити, що небо не буває чужим, адже воно єдине, як і наша планета. Проте кожен емігрант знає, що, таки, - буває. І що над рідною домівкою воно, це небо, наймиліше. Там і дихати легше, і зорі сяють яскравіше, і пісні лунають дзвінкіше... А які там колядки дзвенять у різдвяну пору, коли збирається за святковим столом родина...

Саме такий ностальгічний момент спробувала відтворити куратор музею Марія Климчак, яка відкрила вечір і передала слово режисерові театру " Істина " Леоніді Митничук та акторам Йосипу та Оксані Миколяшам, Олегу Музиці, Ігорю та Людмилі Худикам, Ліді Кизимі. Вони зібрались за імпровізованим святовечірнім столом та ліричними рядками відобразили дорогу емігрантів до Вифлеєму через різдвяний настрій української родини в окупованому краї: біль і розпуку за арештованими родичами, тугу за рідною домівкою, радість і святковий настрій, не зважаючи на все...

А в серці знову рідної країни

Різдвяний вечір в селах і вустах.

Там вогник свічки блимає повільно,

Там на столі святий узвар-кутя.

А за столом - чиє ж то крісло вільне?

Чому не вся вечеряє сім'я?..

То, мабуть, син старенької матусі

Десь забарився довго на війні.

Чи згинув він в страшенній завірюсі?

Чи десь Різдво справляє в чужині?..

І тихий сум, і радість в хаті тиха

В ту ніч святу за батьківським столом.

І хоч багато бачено там лиха, -

Різдвяний дух витає над столом!

Іван Овечко

І коли в залі, завдяки майстерному звукооператору Олесю Хрипливому, залунали кроки колядників на скрипучому снігу, задзвенів традиційний дзвіночок - усі завмерли. Такі рідні й до болю знайомі звуки на мить подумки перенесли всіх присутніх на далеку Батьківщину. Тож не дивно, коли увійшли колядники хору "Сурма" на чолі з Зеонідом Модрицьким, всі заколядували разом з ними.

Лейтмотивом вечора стали спомини багатьох гостей, які розповіли про найбільш пам'ятне для них Різдво, яке прийшлось святкувати вдалині від дому.

Найперше поділився спогадами свого дитинства парох української греко-католицької церкви в Палос Парку отець-декан Василь Салковський. Він виріс у Бразилії в сім'ї українських емігрантів. Через усе життя отець проніс ті святкові моменти, коли родина збиралась вся разом, дітлахи тішились солом'яним «дідухом», вистеленим на долівці, та «бабкою», солом'яним снопом, прикрашеним квітами. До столу всі сідали, коли на небі з'являлась перша зоря. Як згадує отець, Різдво йому запам'яталось теплим, а ще - з запахом свіжоскошеної трави, адже це було українське Різдво в Бразилії. Тільки через багато років, поселившись в Чикаго, він дізнався, що ж таке - справжня різдвяна погода.

Пані Ірина Гаєцька, уродженка північної Канади, розповіла про свої дитячі спомини. Вона навіть показала присутнім книжечку, збірник колядок, по якому колись в дитинстві вчилась колядувати. Як наголосила шановна гостя, всі колядки діти вчили напам'ять. До вечері діти цілий день дотримувались посту разом з дорослими. Так що вечеря видавалась надзвичайно смачною і та пам'ятною. А потім - всі разом колядували.

Згадали на вечорі й тих, хто "святкував" Різдво на засланні. Леоніда Митничук зворушливо прочитала уривок зі споминів Ірини Калинець про Василя Стуса та скупу вечерю в мордовських таборах, де відбували покарання багато українських патріотів. «Я оповім про вірш поета, написаний Різдвяної ночі і подарований посестрам із жіночої зони. Ми щойно встали з-за святкового столу, від святої вечері, де Орися Сеник вимудрувала майже справжню кутю з пісної табірної перловки, пригорщі втертого маку, ще влітку надісланого в бандерольці, та завбачливо заощадженого цукру... Отож, повечерявши хоч і не 12-ма, але все-таки святковими стравами, бо був ще узвар до куті і вчорашня смажена риба, вибігли ми на хрумкий мороз, під високочоле зазорене мордовське небо і, піднявшись голосами понад понурі штахети, залопотіли в ніч: «Василю! Добрий вечір, Святий вечір!» А вчувши звичне «Агов!», зірвали голоси під зорі в акомпанементі колючих дротів - у коляду для Василя... Відповідь прийшла увечері... Цей вірш - гранчастий діамантовий келих у колючому гострому дроті...

Зал, наче заворожений, слухав лірико-драматичну сповідь, талановито передану Леонідою Митничук. Відтак розповідь про Гулаг продовжив колишній в'язень мордовських таборів, людина-легенда Володимир Ковалик. Шановний пан Володимир народився в Чикаго в 1921 році. Він змалку любив писати вірші. У підлітковому віці мати повезла хлопця в Україну до бабусі з дідусем, щоб він там навчився добре української мови. Проте всі плани зруйнувала війна. Володимир іде в повстанську армію. Потім потрапляє в руки енкаведистів, і в результаті - стає в'язнем Гулагу. 5 років зі свого 20-річного ув'язнення він відбував разом з Патріархом Йосифом Сліпим. І саме про один з тих далеких різдвяних вечорів з Йосифом Сліпим, єпископом Чернецьким, композитором Йосифом Барвінським та іншими пан Ковалик розповів присутнім. А потім ще й зачитав власного вірша «Різдво за гратами»

Після завершення терміну ув'язнення пан Ковалик, громадянин Америки, отримав тільки у 1991 році американський паспорт і повернувся до Чикаго. А про свої буремні роки в мордовських таборах він розповів згодом в своїх книгах.

Ще один учасник вечора пан Степан Стрільчук, колишній дивізійник, поділився спогадами про своє Різдво на дорогах війни. У 1944 році, для нього та його товаришів, молодих вояків, несподіваний святвечір став незабутнім святом, яке він проніс в серці через все життя. "Ця куца вечеря нагадала молодим воякам про далекі сім'ї, Батьківщину, зігріла родинним теплом хоч на мить..."

Пані Іванна Ґорчинська розповіла про свої різдвяні свята в Німеччині. В 1945 році вона мала нагоду побувати на святковому концерті колядок і щедрівок капели бандуристів Григорія Китастого. З теплотою згадувала, як допомагала дорослим готувати вечерю для молодих дівчат-українок, вивезених до Німеччини на примусові роботи. Розповіла про пам'ятну зустріч на різдвяному богослуженні 7 січня 1945 року з такими історичними особами: гетьманом Павлом Скоропадським, полковником Андрієм Мельником, провідником ОУН Степаном Бандерою та іншими. Всі вони сиділи в першому ряду в церкві, і, як каже пані Ґорчинська, « шкода, що не було тоді фотоапарата, щоб увіковічити цей історичний момент».

Ансамбль духових інструментів у складі Михайла Вачка, Романа Калакуняка,
Євгена Копача та Мирослава Ткачика

Нажаль, багато фактів з історії України не тільки не зафіксовані на світлинах. Їх знищували, стирали зі сторінок історії, щоб викреслити з пам'яті цілих поколінь. На щастя, це не вдалося нікому. Історія живе в пам'яті свідків минулого, в серцях вдячних нащадків, в народних звичаях і традиціях, завдяки яким передається з покоління в покоління і залишиться для прийдешніх українців.

На завершення хочу згадати митців, які прийняли участь у вечорі і надали особливий шарм всьому дійству, поставленому за сценарієм Леоніди Митничук. Це квартет бандуристів «Чар-зілля» у складі Мирослави Куки, Олесі Клімченко, Ірини Туршин та Оксани Петрів, який звеличив лірикою коляди. Також з теплом сприйняли присутні соло у виконанні Мирослави Куки. Гармонічно злились з настроєм вечора і мелодії скрипки, виконані Соломією Сорокою, внучкою в'язнів Гулагу та дочкою художника Богдана Сороки, чия виставка демонструвалась в музеї на той час. Згідно програми завершував вечір квартет ансамблю духових інструментів у складі Михайла Вачка, Романа Калакуняка, Євгена Копача та Мирослава Ткачика. Музиканти грали відомий на увесь світ "Щедрик" Леонтовича та дві американські різдвяні мелодії. При цьому слід зазначити, що українські лікарі Марія Грицеляк, Галина Грибович, Галина Бориславська, Юрій Мельник, Олесь Стрільчук та Ярослав Дзвіник спричинилися спонсорською підтримкою цього незабутнього вечора, за що їм велика подяка.

Хочеться висловити подяку Українському Національному Музеєві за те, що дарує нам такі незабутні й хвилюючі моменти. Завдяки літературно-музичній світлиці українська громада Чикаго має змогу по-справжньому відчути себе частиною української історії, пізнати минуле та вірити в майбутнє. Такі вечори підтримують дух тих, хто живе вдалині від Батьківщини, але до сьогоднішнього дня в різдвяну пору бачить в снах рідні Карпати, чує спів колядників у морозному чистому повітрі та відчуває запах ялинки й свіжоспечених матусиних пампушків...