Добра ідея Українського Музею у Нью-Йорку - організувати потужний кінофестиваль документальних фільмів про Помаранчеву революцію в Україні 15-17 січня 2010 р. Тобто у дні виборів нового президента в Україні. Саме через цю подію і без того сильне, хвилююче, захоплююче враження від фільмів посилювалося вдвічі. Подвоювалось захоплення українським народом, який цю революцію здійснив. Подвоювався біль від того, що з вини вождів можливості, потенціал України було втрачено.

Але, але... Назавжди в історії новітньої України залишиться ця прекрасна сторінка, написана рядовими революції, яку майстерно, з любов'ю відтворили автори фестивальних фільмів.

Для огляду було представлено три професійні фільми. Це «Оранжева революція» американського режисера Стівена Йорка, «Оранжева хроніка» українсько-американського режисера Дaм'яна Колодія (Нью-Йорк), «Гноми їдуть в Україну» польського режисера Мирослава Дембінського (Польща).

Усі троє авторів - свідки, а то й учасники подій помаранчевої революції. Але при спільності змісту вони мають свої сюжети, акценти, авторські позиції. Це дає право сказати нам - твори мистецькі.

Мають рацію ті, хто вважає, що «кіно треба дивитися, а не писати про нього». Це правда. Але й не писати не можна. Бодай для того, щоб порадити переглянути ці фільми на DVD і пояснити, чому це варто зробити. Бодай для того, щоб ініціативні лідери чиказької громади все ж скористалися пропозицією одного з режисерів Дем'яна Колодія показати його фільм в Чикаго. Тим більше, що Фундація «Cпадщина» та Юліан Куляс фінансово його підтримали. Бодай для того, щоб заслужено поаплодувати Українському музею за всі зусилля з організації та проведення цього фестивалю. Для нас усіх включно з широким колом англомовних глядачів. Автор ідеї - працівник Музею, керівник його публічних програм Ганя Криль-Пизюр.

Очевидним є той факт, що фільм мав найпотужнішу професійно-матеріальну базу і виявився надзвичайно добротним. Англомовний фільм дубльовано ще іспанською, арабською мовами та мовою ферсі. Випущені DVD мають англійські субтитри.

«Помаранчева революція» режисера Стівена Йорка, показана на багатьох світових і американських фестивалях, отримала сім премій, в тому числі премії кінофестивалів у Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Калгарі та ін. Це історична кінохроніка подій, що передували революції. Починається з періоду 2000 року - часу зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, інтервю з його вдовою Мирославою Гонгадзе Ця трагічна подія, як відомо, стала каталізатором дій опозиції, лідером якої став Віктор Ющенко. В кадрі - його візити в різні регіони України в цій ролі, зворушливі сцени зустрічей із народом. Далі - кадри передвиборних перегонів «Ющенко - Янукович», драматичний день - перші симптоми отруєння В.Ющенка 5 вересня 2004 року, двотижнева хвороба і поява його на сцені Майдану. Фальсифікація другого туру голосування 21 листопада і початок революції 22 листопада, коли тисячі людей відгукнулися на заклик і вийшли на Майдан захистити своє право на свободу і справедливість. А ще далі - основні події: ЦВК, наметове містечко, облога адміністрації президента, рішення Верховного суду, сцена Майдану з виступами В.Ющенка та Ю.Тимошенко, концертних груп О.Скрипки, В.Вакарчука і т. д. Детальна хроніка день за днем, аж до переможного кінця - результатів голосування 26 грудня та інавгурації обраного народом президента 24 січня 2005 р. Відповідні лозунги: «Банду - геть!», «Кучму - геть!», «Міліція - з народом!», «Суд - з народом!» та найголовніший - «Разом нас багато, нас не подолати!». Задокументовані слова багатьох дійових осіб революції. Окрім фрагментів виступів В. Ющенка, Ю.Тимошенко, коментарі їх найближчих соратників по Майдану та представників помаранчевої преси.

Але головний герой революції - народ. До речі, як і в наступних двох фільмах. Основні кадри - це люди Майдану, їх реакція, їх згуртованість, їх віра, надія, що світилися в очах. Однозначне резюме народу: «Ми не хочемо так далі жити, терпіти несправедливість!». У словах, сказаних у камеру щиро, спонтанно, стільки віри, романтизму, сентименту, щирості, доброти! «Ось не піду звідсіля, допоки не переможемо!» - однакові слова з уст різних людей звучали рішуче і твердо. Сподівання народу - як на долоні. Кращі риси людей - теж як на долоні. Правда ще й стихійні непримиримі дискусії «помаранчевих» та «біло-голубих» на майданах, на вулицях і навіть вдома. Кількасекундний кадр: він і вона - подружжя. Чоловік: «Я - за Януковича». Дружина: « А я - за Ющенка»...

15 січня, перед демонстрацією фільму «Помаранчева революція», в Музеї його представляв відомий авторитетний в громаді професор історик Олександр Мотиль. На мою думку, сказане ним - це скоріше післямова, ніж передмова. Ось його коментар:

«Нещодавно приїхав з Києва, де перебував 10 днів. Вразило одне: ніхто з кандидатів у президенти не використовує помаранчевої символіки. Лише 5 років тому сталася ця велика подія, символом якої був помаранчевий колір. Вбачаю у цьому трагічність ситуації. Бо коли передивився фільм, то був вражений виразом облич, сповнених надії, котру вожді революції не виправдали. Фільм про це нагадує.

Він нагадує ще й про нинішню трагічну ситуацію. П'ять років тому один із кандидатів у президенти В.Янукович був представником корумпованого режиму, В.Ющенко - в його опозиції. Ця передвиборна кампанія усе поміняла місцями. Янукович - герой, противник нинішньої корумпованої влади. А герої 2005-го перетворилися на антигероїв. У цьому - болюча і глибока іронія....»... Заперечити нічим.

Цей фестивальний фільм і його автора Дам'яна Колодія представляла Ганя Кріль-Пизюр - керівник публічних програм Українського музею. Вона наголосила, що Дам'ян - типічний емігрант у другому коліні, тобто американець, вихований батьками в українському дусі: україномовна родина (до речі, батько Дам'яна, Олег Колодій, є продюсером фільму), українська школа, «Пласт». Дам'ян поїхав в Україну з двома місіями: бути спостерігачем у дні виборів та задокументувати виборчу кампанію. «Автор зумів передати події помаранчевої революції через власні почуття та емоції,- сказала пані Кріль. - Тепер маємо історичний документ, зафіксований одним з нас, хто народився тут».

Дам'ян Колодій - професійний режисер, власник кінокомпанії «DKproduktions» Його фільм - серйозна робота фахівця своєї справи. У фільмі - три сюжетні лінії. Центральна, основна - революційна хроніка. Друга - це родинне коріння, адже його батько народжений в Україні. Фотокадри родини, дитячих років, юності... І навіть момент візиту до віднайдених у цій поїздці дуже далеких родичів у Львові. Третя лінія - трагічна історія України. Швидко промайнули кадри: УНР, сталінщина, голодомор, Друга світова війна, Горбачов, розпад СРСР, Кучма, Гонгадзе. Все це пунктирно... Як підготовка основної розповіді - події 2004 року на Майдані та загалом в Україні, у яких сам брав участь. Сам наговорював у камеру свої враження, свої відчуття і навіть самопочуття: застуди, безсоння... З усіх представлених фільмів він найбільш суб'єктивний, бо автор - не за кадром, а в кадрі, що для цієї стрічки є особливо цінним. Розпочинається фільм, на перший погляд, далеченько від теми. Але це те особисте, на що, очевидно, шукав відповіді Дам'ян. Фільм починається з інциденту, коли поліція Нью-Йорку жорстоко розправилися з учасниками антибушівської демонстрації у вересні 2004 року в час роботи Республіканської конвенції. Документальні кадри: добрий десяток поліцейських з дубинками, ряд лежачих обличчям до землі людей із скрученими за спиною руками, намагання поліцейського приборкати жінку і її зойк: «Відпусти мене!»

Голос автора за кадром: «І це Америка? І це демократія?»

На плечі - камеру, рюкзак і - в Україну, що якраз була у стані розворушеного бджолиного вулика. Пробув там 3 місяці, аж до інавгурації новообраного президента.

І саме в Україні знайшов ті відповіді, що шукав: мирна демократичне вирішення проблеми, торжество людського духу і, як здавалося тоді, торжество добра над злом... Весь світ був у захопленні...

На його кіноплівках майже 100 годин зафіксованого матеріалу. А це два наступні роки роботи над сценарієм та монтажем, яка в 2007 році закінчилася 96-хвилинним фільмом (мова англійська, українська, російська з англійськими субтитрами).

Одним з найцінніших моментів кінохроніки є особиста участь Дам'яна в «Поїзді дружби», який відбувався з 11 по 23 грудня 2004 року. Кавалькада з 50 автомашин вирушила з Києва, проїхала по колу основні обласні міста України. Мета - сприяти дружбі, єдності Центру, Заходу, Півдня, Сходу, розповісти на мітингах всім правду про революцію. Все, зафіксоване його камерою в цій часами дуже небезпечній поїздці, це - ексклюзивний матеріал Помаранчевої хроніки. Так само, як і можливість, маючи посвідчення спостерігача, зняти ексклюзивні кадри з виборчих дільниць.

І весь ексклюзив зробив українець з Нью-Йорку Дам'ян Колодій. В роботі над фільмом допомагав йому (редакція та монтаж) колега Петро Желик.

Фільм брав участь у Днях документального кіно в Києві (2006) та в багатьох кінофестивалях Америки та Канади і скрізь мав незмінний успіх.

На завершення - найбільш емоційний молодіжний фільм про помаранчеву революцію «Гноми їдуть в Україну» польського режисера Мирослава Дембінського. Він же - автор сценарію та редактор. Власне, як і попередній фільм, це теж родинний мистецький твір, оскільки дружина режисера Мирослава Дембінська виступила у ролі менеджера (адміністративного директора фільму) і була теж учасником експедиції в Помаранчеву Україну. За запрошенням музею вони обоє прилетіли з Польщі на американську презентацію фільму і подарували присутнім глядачам багато приємних та цікавих хвилин спілкування у формальній та неформальній обстановці.

Фільм відрізняється легкістю, грайливістю, багатою фантазією, світлою енергетикою - всіма ознаками, притаманними молодості з її дерзанням, з її свіжим оптимістичним світосприйманням. І все це майстерно зумів передати автор фільму. У фільмі багато сюрпризів. Але спочатку про назву.

Вона має свою цікаву передісторію. У 80-ті роки, в часи відомого руху «Солідарності» в Польщі, популярним став слоган «Нема свободи без «Солідарності». Тоді ж молодь одного з містечок вирішила підтримати Солідарність: вони вийшли на демонстрацію із помаранчевими шапочками гномів на головах і висунули свій слоган «Немає свободи без Dwarfs». Розгублена влада навіть почала їх арешти, що підняло їх авторитет як захисників свободи. Так "Dwarfs" (гноми, карлики) стають для поляків символом.

Коли почалася Помаранчева революція в Україні, вони були дуже раді, що їх колір став символом опозиційної «Нашої України». У дні міжнародної підтримки України з даху 30-поверхової споруди Палацу культури у Варшаві була спущена 200-метрова помаранчева стрічка. А молодь вирішила поїхати в Україну підтримати революцію. Спеціальний автобус був споряджений у столиці Польщі. У складі молодіжної делегації було дванадцять осіб, а в їх числі - режисер та оператор в одній особі, пан Дембінський, викладач Вищої школи театру у Варшаві та співвласник кіностудії «Еверест». У складі делегації, яку назвали «Dwarfs» - двоє українців, що навчалися в Польщі. Родини Майї та Андрія скоро прийматимуть делегацію у себе вдома. Весь розмальований символами з прізвищем «Ющенко» автобус зупинявся в містах, селах, на базарах Польщі та України. Скрізь делегація організовувала спонтанні міні-віче підтримки революції. Вони взяли до Києва ту саму 200-метрову стрічку, а по дорозі плели помаранчеву шаль дружби, першу стрічку якої сплела співачка Руслана, що була перед тим у Варшаві. Дорогою до плетіння залучали всіх зустрічних - чоловіків, жінок, молодь - всіх поспіль. На момент приїзду до Києва довжина шалі сягнула 15 м. Через Руслану шаль вручили Віктору Ющенку на сцені Майдану у присутності тисяч глядачів.

А ще дорогою автобусного маршруту працювало... «Помаранчеве телебачення». Це вирізана з картону рама розміру телевізійного екрану, заглядаючи в яку всі бажаючі (а їх було море!) охоче давали бліц-інтерв'ю на підтримку Помаранчевої революції і кандидатури Ющенка. Їх знімали на справжній фільм, який демонстрували на Нью-Йоркському фестивалі.

І це ще не все. Кмітливі молодята взяли з собою в дорогу дві виготовлені з шоколаду величезні голови обох кандидатів у президенти: Ющенка та Януковича. По дорозі вгощали всіх, відламуючи шматки від голови другого кандидата. Скільки було веселощів та сміху! А коли приїхали до Києва, то доповіли: «Януковича з'їли ще у Тернополі та Львові!». А шоколадна голова Ющенка збереглася для музею. Як і 200-метрова стрічка, повністю заповнена автографами і побажаннями учасників Майдану. Ця акція запам'яталася всім. Підтверджую це, як свідок, будучи на місці подій в ті дні у Києві. Народна творчість била тоді джерелом. Це стосувалося і веселих і безпосередніх польських «Dwarfs».

Фільм М.Дембінського зафіксував типове і особливе в Помаранчевій революції. Як сказав режисер у своєму виступі: «Справа не в Ющенку, який став тоді лише символом. Головне те, чого досягла Помаранчева революція - відчинила двері до демократії, до волевиявлення народу, який переміг. У нас подібне відбулося 15 років до цього, у дні «Солідарності». Фільм додав до загальної документальної скарбниці цієї унікальної історичної події України багато моментів, помічених надзвичайно кмітливим оком документаліста. В оздобі світлого гумору. Відповідне і музичне оформлення. «Цей твій сон не скінчиться ніколи...», слова ліричної пісні, повторювані багаторазово - лейтмотив фільму. Часто звучать і в кадрі, і поза кадром «Ще не вмерла Україна», «Україно», «Разом нас багато»... гурту « ¥ринджоли» та багато інших пісень тих революційних днів. Музикальне оформлення фільму - одне із найвдаліших серед інших складових.

У лютому в цьому ж музеї в час 4-денного фестивалю «Kinofest NYC-2010" глядачі матимуть можливість переглянути ще один документальний фільм М.Дембінського «А Lesson of Belorussian" (про підпільну школу вивчення білоруської мови у Білорусії у наші дні).

***

Фестиваль виявився надзвичайно цікавим для всіх, кому не байдужа Україна, хто вболіває за неї, хто не згідний з тим, що політики за минулі 5 років пустили на вітер її авторитет. Однак, хоч і трапилося найгірше - крах надій і сподівань, не дотримав обіцянок перш за все народний обранець, народ і в ці дні знову сказав своє вагоме слово. Кандидат у президенти Віктор Ющенко при голосуванні 17 січня 2005-го отримав 5,4 відсотки проти 51,5 26 грудня 2004 року. Щемливим болем відлунюють у ці дні слова однієї з пісень фільму «Dwarfs»: «Ми стали сильними, нам треба показати світові, що ми живемо в нашій країні - любій, красивій, гордій, єдиній...» А ще слова з бліц-інтерв'ю людей з народу: «З 12-ої години 26 грудня 2004 року почалася в Україні нова доба...» Інший голос: «Із сьогоднішнього дня (26 грудня) все в Україні зміниться...»

На закінчення. Кожен із трьох фільмів заслуговує визначення мистецького твору. Тоді на місці подій сприймалися деталі, окремі факти, епізоди, фрагменти. Кожен з авторів зумів створити узагальнений образ цієї революції. Глядач охоплює ніби з висоти пташиного лету всю панораму. А це вже мистецтво.

***

Зацікавленим у придбанні DVD та охочим сконтактуватися з авторами фільмів: Український музей у Нью-Йорку, тел. 212-228-0110. Або: hanya.krill @ukrainianmuseum.org