Святий великомученик Дмитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (сучасна назва Салоніки, словянська назва-Солунь). Йшло уже третє століття християнства, римське язичництво, духовно зламане і переможене життям мучеників і сповідників Розп'ятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько й мати св. Дмитрія були тайними християнами. В таємній домашній церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений. Дмитрій одержав християнське виховання. Коли помер батько, а Дмитрій став уже повнолітнім, імператор Галерій Максиміан, який вступив на престол в 305 році, викликав його до себе і переконавшись в його освіті і військово-адміністративних здібностях, призначив на місце батька проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, поставлене перед молодим стратегом, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. Цікаво, що серед варварів, які несли загрозу римлянам, важливе місце посідали наші предки словяни, які радо оселялись на Фессалонікійськім півострові. Існує думка, що родичі Дмитрія були словянського походження. Щодо християн, то воля імператора була висловлена однозначно: "Посилай на смерть кожного, хто призиває ім'я Розп'ятого". Імператор навіть не мав підозри, призначаючи Дмитрія, яку широку дорогу відкриває Дмитрію для сповідування християнських подвигів.

Прийнявши призначення, Дмитрій повертається в Фессалоніки і відразу, в той самий день, заявляє, що він християнин, і перед усіма прославив Господа Нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб переслідувати християн, він став відкрито навчати мешканців міста християнській вірі і викорінювати ідолопоклонство та поганські звичаї. Автор життя святого Дмитрія Метафраст каже, що він став для Фессалонік у своїй безмежній вірності Спасителю "другим апостолом Павлом", бо саме "апостол народів" колись заснував в цьому місці першу громаду віруючих. Святому Дмитрію Провидіння Боже визначило шлях піти за святим апостолом Павлом, наслідуючи мученицьку його кончину. Коли імператор Максиміан довідався, що призначений ним проконсул - християнин і багато римських підданих, захоплені прикладом Дмитрія, прийняли віру в Спасителя, гніву імператора не було меж. Повертаючись з походу з Причорномор'я, імператор, сповнений бажання знищити солунських християн, вирішив вести свою армію через Фессалоніки. Довідавшись про це, святий Дмитрій завчасно дав вказівку своєму вірному помічнику Луппу роздати маєток убогим, сказавши: "Розділи багатство земне між ними - будемо шукати собі багатства небесного", а сам віддався посту і молитві, готуючи себе прийняти вінець мученика. Коли імператор Максиміан ввійшов у місто і викликав до себе Дмитрія, останній сміло визнав себе християнином і засудив марність римського ідолопоклонства. Максиміан дав вказівку посадити Дмитрія до в'язниці.

Тим часом імператор віддався ганебним гладіаторським побоїщам, милуючись, як його улюблений борець Лій скидав з високого помосту на списи воїнів, переможених ним християн. Відважний юнак Нестор, з солунських християн, прийшов до в'язниці, до свого наставника Дмитрія, і просив його дати благословення на боротьбу з варваром Лієм. Одержавши благословення, Нестор переміг Лія і скинув його з помосту на списи воїнів, так само, як вбивця-язичник скидав християн. Розгніваний імператор наказав негайно позбавити життя святого мученика Нестора, а також послав воїнів до в'язниці пробити списами святого Дмитрія. На світанку 8 листопада (за старим стилем 26 жовтня) 306 року в підземну в'язницю явились кати і пробили святого Димитрія списами. Тіло святого великомученика Дмитрія було викинуто на їжу диким звірам, але побожні солунські християни взяли тіло і захоронили. За часів святого рівноапостольного Константина (306-337) над могилою святого Дмитрія було збудовано церкву. Поклоніння великомученику Дмитрію почалось відразу після прийняття хрещення Київської Русі. На початку 70-х років XI століття був заснований Дмитріївський монастир у Києві, відомий нам пізніше Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Побудував монастир син Ярослава Мудрого великий князь Ізяслав, у хрещенні одержавши ім'я Дмитрій. Пам'ять святого Дмитрія Солунського з давніх часів була пов'язана з подвигом воїнів, патріотизмом і захистом рідної землі.

Згідно житія, після страти Дмитрія його тіло було скинуте на поживу звірам, але ті навіть не доторкнулись до нього. Солунським християнам вдалось забрати останки Дмитрія і поховати. В IV столітті над могилою святого в Салоніках була побудована перша церква в його честь- базилика Святого Дмитрія. Через сто років, в 412- 413, іллірійський вельможа Леонтій в пам'ять виздоровлення від паралічу побудував першу велику церкву між античними вежами та стадіоном, що перетворились в руїни. Алтар побудованої церкви був розміщений над місцем захоронення святого.

Мощі помістили в срібний киворій. Він мав шестикутну основу, глухі стіни і дах, увінчаний хрестом. Всередині було срібне ложе з зображенням лику святого. Віруючі могли заходити всередину, щоб запалити перед ним свічку. Опис киворію та його зображення виконав фессалонікійський архиєпископ Іоанн в середині VII століття. Його зображення було також на мозаїці північної колонади базиліки (відомо тільки з акварелей англійського архітектора У. С. Джорджа). Дорогоцінний киворій був втрачений при пожежі в VII столітті.

Після цього мощі помістили в мармурову гробницю. Приблизно в кінці XII- на початку XIII століття, можливо, в період існування латинського королівства Фессалоніки, вони були вивезені з Салоник до Італії. Мощі були виявлені в 1520 році в абатстві міста Сан-Лоренцо-ін-Кампо і повернуті назад в Салоніки тільки в XX столітті.

Ще в давнину мощі св. Дмитрія мироточили. Перші згадки про це датуються 1040, згадувались і в інших письмових згадках. В одній зазначається, що віруючі приходили молитись і набирали миро в скляні посудинки. Вважалось, що воно зцілює від будь-яких хвороб. В їх лікувальні властивості вірили навіть мусульмани. З 14 ст. залишились письмові згадки про те, що замість миро-елею витікала миро-вода з колодязя. В цей же період з базиліки зникають мощі. В 1493 році вона була перетворена в мечеть, хоча православним дозволяли доступ до кенотафу св. Дмитрія.

Зберігся також запис чи легенда, що в 1185 році нормани захопили Салоніки і по-варварськи нищили миро - набирали його в посудини й використовували його для приготування їжі та змащення взуття.

В наші дні мироточення немає, проте напередодні дня святого Дмитрія біля раки відправляють вечірню і роздають віруючим вату з ароматною рідиною.

У Дмитрову, або "родинну", чи ще інакше - "дідову" суботу справляють осінні поминки померлих родичів. Поминають парастасом у церкві та обідом вдома. Ось як описує такий поминальний обід записка з Рівненського повіту: "Хазяйка наготує якнайбільше страв, які люблять діди. Обід буває пізніше, ніж звичайно, після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Поряд ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі "душечки померлих помилися й пообідали".

Існує повір'я, що цієї ночі на цвинтарі можна бачити, як тіні померлих встають із гробів і розходяться по хатах своїх родичів.

Десятого листопада - день Великомучениці Параскеви, або святої П'ятниці.

Цього дня жінкам не можна прясти та шити. Існує вірування, що свята П'ятниця з'являється людям у вигляді бідної жінки, тіло якої пошпигане голками, понівечене веретенами, порізане ножами та пробите цвяхами. Це так її понівечили ті люди, які в день святої П'ятниці працюють.

Ще на початку XVIII століття день святої П'ятниці відзначався у церкві з великими урочистостями.

У році є дванадцять п'ятниць, які були колись в особливій пошані серед жінок: це - п'ятниця перед Благовіщенням, десята після Великодня, перед Зеленими Святами, Успінням, Головосікою, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещем та дві Великопісні.

Походження цього імені пов'язане з ім'ям Деметри із древньої міфології. Це богиня землі й родючості. Дмитро росте хворобливою дитиною. Він перехворіє різними хворобами, що позначиться на його нервовій системі. Він буде примхливим, вимогливим до навколишніх. У матері буде постійно шукати захисту й допомоги. З часом Дмитро позбувається дитячої примхливості, але спілкування з ним буде непростим. Він упертий, іноді може розлютитись. У той же час Дмитро розумний, наполегливий, не опускає руки у випадку невдачі. У колективі почуває себе вільно й легко орієнтується в новій обстановці. Найкраще просувається по службі, де потрібне вміння спілкуватися з людьми. Дмитро любить комфортну обстановку, гарних жінок і самі різні задоволення. Як правило, ні в чому себе не обмежує. Дмитро легко захоплюється жінками, не випробовуючи при цьому ніяких нападів совісті відносно колишніх симпатій. Часто вступає в повторний шлюб, але до дітей від попередніх шлюбів ставиться з любов'ю й продовжує піклуватися про них все своє життя. Любить випити, але сильної пристрасті до алкоголю не відчуває. Найбільшим авторитетом у житті Дмитра є його мати.