У дохристиянську епоху землі сучасної Англії, Ірландії та захід Франції населяли кельтські племена. Рік у них складався з двох частин - літа і зими. Вони були язичниками, і верховним богом вважали бога Cонця, який, за легендою, упродовж кожної зими перебував у полоні в Самхейна - володаря мертвих, князя темряви.

31 жовтня стародавні кельти святкували своє головне свято - Самхейн (Samhain). Воно означало закінчення збору врожаю і символізувало кінець старого і початок нового року. Самхейн - це ворота в зиму. Ми дотепер звикли сприймати зиму з неприязню. Здається, що все живе помирає. Кельти-язичники вірили в зародження життя із смерті, а прихід смерті розглядали в цей день як прихід життя.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада друїди збирались у дубових лісах на верхівках пагорбів (кельти вважали дуби священними деревами), запалювали вогнища і приносили злим духам жертви, щоб задобрити їх. А вранці друїди дарували людям вугілля від своїх вогнищ, щоб ті розпалювали вогнища в своїх домівках. Вогонь друїдів зігрівав домівки впродовж довгих зим і оберігав дім від нечистої сили.

31 жовтня - це час скинути вантаж турбот і клопотів, що накопичились за літо і втратили своє значення, наслідуючи приклад дерев, які звільняються від листя, що віджили свій термін. Адже якщо дерева не скинуть свої мертві листки, то не будуть мати можливості ожити знову навесні. 31 жовтня літо змінювалось зимою, день - ніччю, життя - смертю, і всі кордони між матеріальним і надприродним світами знімались, ворота між ними відчинялись на одну ніч. Тіні померлих в цю ніч повертаються на землю, щоб оцінити справи своїх живих нащадків.

Крім того це був день, коли потривожені духи, демони, гобліни та інші містичні створіння могли з найбільшою легкістю прийти в матеріальний світ: домовики стукають у вікна і двері, відьми літають на мітлі в небі, чорти всіх лякають. Забобонним людям страшнувато виходити в таку ніч на вулицю. Для цього і виготовлявся спеціальний ліхтарик з гарбуза.

Найголовніший хеловінський символ походить із ірландського фольклору.

А саме з легенди про скупого Джека, який двічі обманув чорта, та ще й примусив заприсягтися, що той не завдасть йому шкоди. Коли Джек помер, Бог відмовився приймати на небо душу скупердяя і відіслав її назад на землю. Однак змилосердився і дав Джекові палаючі вуглини замість очей, щоби він відганяв диявола.

Цікаво, що в Ірландії, а надто за давніх часів, гарбузів не вирощували, тож перші страхітливі обличчя Джека вирізали з картоплі, яблук. А вже після еміграції до США переконалися, що гарбуз для цього підходить найкраще.

У маскарадні костюми люди одягалися, щоби обманути злих духів, які могли накликати нещастя, і ходили по домівках,просячи їжу для заспокоєння нечистої сили.

Господарі ж, щоби догодити добрим духам предків, на порогах домівок виставляли їжу.

Під кінець, в Самхейн влаштовувались різні ворожіння. У цей день кельтські жерці-друїди передбачали майбутнє.

А простий народ, який вірив, подібно до нас, що як зустрінеш новий рік, так його і проведеш, завзято веселився.

На початку нашої ери римляни завойовували кельтську територію, впровадили свої традиції і свята. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада вони святкували День Помони - богині рослин.

В IX столітті, коли християнство розповсюдилось на території Великобританії, ці давні традиції змішались з ще одним святом - католицьким Днем всіх святих - All Hallows Even, або All Hallows Eve. Пізніше його стали називати Hallowe`en, і в кінці кінців - Halloween. Потім, після завоювання Галлії римськими легіонами, до традицій свята додалися елементи ще однієї язичницької релігії, котра вельми шанувала нестримні ритуальні веселощі. А згодом християнська церква мудро пристосувала давні традиції до своїх канонів. Так, приміром, звичай залишати духам їжу трансформувався у пригощання бідних та дітей.

Вважається, що звичай "трік-о-тріт" народився саме в Америці. Діти, одягнуті в карнавальні костюми, стукають у двері чужих домівок і вимагають частування - цукерок, солодощів.

Якщо господарі відмовляють, діти можуть помститися: раніше було заведено закидати негостинний дім яйцями, сучасний же звичай більш гігієнічний - кидати розгорнутий туалетний папір.

Деякі звичаї цього веселого і страшного свята дуже нагадують українські.

Наприклад, нічого незвичного для нас у цих дитячих "рейдах" немає: наші діти ходять колядувати і сіяти на зимові свята.

І хоч українська традиція вимагає виконання хоч якоїсь дії, останнім часом вона відчутно "американізувалася": спів або віншування наші колядники та посівальники практично ігнорують, перетворившись просто на прохачів.

Ось тільки цукерка нашу дитину хтозна чи задовольнить.