В історії України є чимало як трагічних, так і тріумфальних сторінок. Якщо ж поглянути на 20 століття, то воно принесло багато злетів та падінь для українського народу. Незважаючи на такі страшні події, як Голодомор, війни, заслання та репресії, які довелось пережити нашим предкам, були світлі моменти, коли найкращі сподівання про самостійне, соборне державо-утворення втілювались в життя. Однією з найяскравіших та найважливіших подій того часу стало підписання Акту Злуки керівниками двох окремих республік 22 січня 1919 року, що існували на території України - Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Це був акт тріумфу національно-визвольного духу, оскільки об'єднання відбулось, незважаючи на різні політичні погляди представників урядів існуючих республік.

Така подія не могла залишатись поза увагою українців, яким не байдужа їхня історична спадщина. Із року в рік Український Конгресовий Комітет Америки в Чікаго відзначає свято Січневих Актів. Цього року ми мали ювілейну дату - 90 років, що не могло не вплинути на урочистість зібрання представників нашої громади в Культурному осередку 22 січня цього року.

Але, перш ніж розповісти про свято, хочеться ще раз згадати події 1919 року та оцінити їх значення з сучасної точки зору . Слід зауважити, що утворенню української держави у 1919 році передувало виникнення двох самостійних республік. 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. 13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії», згідно з яким вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». А 22 січня 1919 р., відповідно, відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Ось, як виглядав документ, яким тогочасний уряд Української Народної Республіки - Директорія - ухвалив Злуку, проголошену Українською Національною Радою ЗУНР 3 січня 1919 року, яка об'єднала західні та східні землі.

Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич.

 

"Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати .Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство. Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков. Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати. О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками. Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець. Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи."

 

Акт Злуки мав глибоке історичне значення і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної і територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, ненасильницького збирання територій в єдиній суверенній державі. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою владу чужі землі». Важливим є й факт легітимності соборного процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху - Українська Національна Рада та Директорія УНР - ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли на тлі агонізуючого радянського режиму ця пам'ять вибухнула волею інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

Отож, повернемось до наших днів. Як вже було сказано, минулої неділі - 22 січня 2009 року в Культурному осередку зібрались десятки українців, щоб відзначити цю непересічну історичну подію святом, організованим відділенням Українського Конгресового Комітету Америки в Іллінойсі . Свято розпочалось зверненням голови УККА, яке зачитала член управи УККА в Іллінойсі та постійна ведуча - Надія Ільків. У промовистому виступі п. Ільків змалювала велике значення для історії української державності Акту Злуки, що став предтечею Декларації Незалежності України 1991 року. Наступним виступив новопризначений Генеральний Консул України в Чикаго пан Констянтин Кудрик, який привітав громаду з відзначенням річниці Злуки. Від імені управи УККА в Іллінойсі виступив її голова - Павло Бандрівський, який привітав гостей із святом та анонсував виступи голови Світового Конгресу Українців, пана Євгена Чолія, хору Спілки Української Молоді та нагородження заслужених членів нашої громади. Пан Бандрівський привітав із вступом на посаду пана Констянтина Кудрика та висловив сподівання на подальшу плідну співпрацю. Продовженням святкування послугувала спільна молитва під проводом отця І. Кротця та коляда «Во Вифлеємі....», яку виконували всі присутні. Змістовним та емоційним був виступ Голови СКУ - пана Євгена Чуйка, який згадав найвизначніші події в історії України, дав високу оцінку Січневим Актам 1919 року та їхній вплив на патріотично-визвольний рух, а також відзначив цінність такого історичного досвіду у сьогоденному житті українського суспільства. Найурочистішою частиною святкування, за кількарічною традицією, стало нагородження видатних представників громади за їхній внесок у збереження національних традицій. До першого нагородження грамотою від УККА була запрошена видатна й талановита мисткиня - пані Віра Самиця. Ця непересічна жінка створила надзвичайної краси писанки, які здобули визнання у всьому світі. Можна додати, що роботи Віри Самиці прикрасили колекцію попереднього Папи Римського - Іоанна Павла Другого. Другим нагородженим став видатний художник - пан Анатолій Коломієць. Пан Коломієць пройшов студіювання в Європі, одержав чимало нагород. Його ікони є у багатьох церквах, а картини прикрашають як приватні колекції, так і українські інститути в Латинській Америці, Європі, США, Канаді та Україні. Панові Коломійцеві було присвоєне почесне звання «Заслужений художник України». Цього дня було також нагороджено відомого діяча культури - пана Володимира Поповича.

Пан Попович створив та керував музично-танцювальним колективом «Байда», є діючим диригентом хору «Боян» при катедрі Святого князя Володимира та керівником хору Спілки Української Молоді. Після нагородження виступив хор СУМу під проводом пана Поповича, який продемонстрував високу майстерність та своїм виконанням підтвердив професійні здібності свого керівника. Хор виконав наступні твори: «Стрілецька в'язанка», «Розпрощався стрілець» та «Ой, у лузі червона калина». Останню пісню з великим натхненням співали стоячи всі присутні в залі. На цьому святкування завершилось. Всі гості були в піднесеному настрої і ще довго не розходились. Люди спілкувались, обмінювались враженнями. Почесних гостей громади, таких як голова СКУ та Генерального консула України, присутні оточили тісним кільцем, прагнучи дізнатись новини, поділитись думками, порадитись. Мені, як журналістові газети «Час і Події», вдалось порозмовляти з паном Кудриком і розпитати про його враження від цього свята.

Пан Констянтин висловився коротко: «Щиро радий, що мене запросили на цю подію. І це, якоюсь мірою, символічно, що сьогодні мав слово також новообраний Президент Світового Конгресу Українців - пан Євген Чолій. Це непересічна подія в українській історії, яка поклала хороший початок до незалежності, до створення єдиної держави.»

Моїм наступним респондентом став пан Є. Чолій.

- Пане Чолій, у своєму виступі ви згадували про історичне значення Злуки. На вашу думку, як могли би скористатись таким історичним досвідом сучасні політики, особливо, враховуючи, що й далі пропагується ідея розділу України на східну та західну частини?

- Я думаю, що треба подивитись на ті наслідки, які є і були в історії України, коли вона була поділена, не було єдності, а український народ втратив свою державність. Я думаю, що сучасні політики повинні врахувати ці історичні події і насититись 90-ою річницею Акту Соборності, щоб спробувати знайти методи співпраці і думати, передусім, про добробут українського народу, а не власні політичні інтереси.

- Хто з сучасних політиків, на вашу думку, у своїй діяльності найбільше враховує такий історичний досвід? Кому найближчі ідеї, про які ви згадали?

- Я не хочу зараз визначати, хто більше, а хто менше враховує. Зараз очевидно, що немає єдності між ними, і через це потерпають люди і в Україні, і поза її межами. Було б добре не шукати, хто винен, а радше заохочувати всі сторони працювати для добра України.

- Як ви оцінюєте свій візит до Чікаго?

- Дуже добре. Я приїжджаю вже вдруге сюди і дуже задоволений. Попередній раз я мав візит до Чікаго ще у якості Голови Світової Управи Спілки Української Молоді.

- Сьогодні рівно п'ять місяців, як ви вступили на посаду Голови СКУ. Як вам працюється у цій якості?

- Так, справді, рівно 5 місяців. Все дуже добре. Звичайно, спочатку було дуже багато роботи, безліч справ треба було полагодити. Але все йде гарно. Я їду в четвер в Бразилію, щоб відвідати тамтешню українську громаду. Можна сказати, що адаптаційний період на цій роботі пройшов вдало.

І на завершення свої враження висловив господар свята, голова УККА в Іллінойсі, пан Павло Бандрівський.

- Я відчуваю піднесення, оскільки це дуже важливе свято. 90-та річниця Акту Злуки має велике значення для всіх нас. Саме тому ми зібрались тут сьогодні, щоб відсвяткувати цю подію і вшанувати героїв України, які боролись за незалежну, вільну державу. Ми вдячні, що Голова СКУ міг бути разом з нами і зробити доповідь, в якій охопив всі основні, значущі події для Української держави у 20 столітті. Ми дуже раді, що громада пам'ятає це свято, і багато людей прийшло сьогодні. Старша еміграція вже багато років відвідує такі свята, а цього року прийшло значно більше представників нової хвилі еміграції. І це нас дуже тішить. Ми єдина українська громада в Америці, що відзначає події 22 січня 1919 року на такому рівні. І нам дуже приємно, що таку чудову традицію підтримує все більше молодих людей. Це дає нам сподівання на те, що ця важлива подія в українській історії залишиться назавжди в пам'яті прийдешніх поколінь.

Для роботи над статтею були використані матеріали української вільної енциклопедії «Вікіпедія».