Південно-Східна Азія переживала 30-річне економічне зростання. Багато економік регіону перетворилися з відсталих аграрних в індустріальні, з добре розвиненою інфраструктурою і сферою обслуговування. Наприклад, Південна Корея, лідер регіонального зростання, збільшила дохід на душу населення в 8 разів - вся планета говорила про азіатське економічне диво.

Проте в 1997 році невеликі проблеми з валютообмінним курсом дозволили Міжнародному валютному фонду (МВФ) нав'язати країнам регіону сукупний кредит на суму $95 млрд. Подальший відплив капіталу призвів до страхітливого масштабу спустошень на південноазіатських ринках. На той час це була найбільша криза з часів Великої депресії. Колапс фінансових систем, тотальна деіндустріалізація, повернення до натурального господарства - така була ціна довіри до МВФ. Наслідки були настільки сильні, що економіка регіону остаточно не відновилася досі. В розпал нової кризи МВФ продовжує свою діяльність, але цього разу його увага прикована до Східної Європи. Не стала винятком і Україна, початкова ціна питання - $16,5 млрд.

 

Тягар глобалізації

По суті роль МВФ зводиться тільки до одного - надання грошових коштів, у вигляді кредитування окремих держав, на згладжування дисбалансів валютно-обмінного курсу національної валюти до резервної, тобто долару США. Цей метод боротьби з кризою практично єдиний в арсеналі Фонду. Але, як показує практика останніх десятиліть, методика ця безнадійно застаріла.

"З часів заснування МВФ його функція помінялася, замість того, щоб нівелювати наслідки кризових явищ, він зараз у багатьох випадках посилює їх, а держави, що узяли на себе зобов'язання, не можуть ніяк на це вплинути", - говорить колишній заступник голови НБУ Сергій Єременко.

Дійсно, перед тим, як дати добро на виділення кредитних траншей, МВФ вимагає від держави-позичальника беззаперечного дотримання ряду умов. Вони досить стандартні і стосуються монетарної політики в плані курсового регулювання і розмірів грошових агрегатів, а також макроекономічних показників і фіскальної політики.

Основні умови отримання Україною нинішнього кредиту МВФ зафіксовані у відповідному меморандумі про економічну і фінансову політику. Сам документ написаний від імені України, але це якраз і є ті самі умови, продиктовані валютним фондом.

Як відзначають більшість аналітиків, в України не було вибору в джерелах фінансування наростаючих зовнішніх зобов'язань. На їхню думку, країна опинилася в такому положенні, що навряд чи можна було якось поступити інакше, ніж запропоновано МВФ.

Але що це для нас означає?

 

Макроекономічна профанація

Почнемо з макроекономічних показників. Згідно з меморандумом, у 2009 році індекс інфляції не повинен перевищувати 17%. І це за умови, що зростання грошової бази буде не більше 12%. А починаючи з 2011 року, індекс інфляції не повинен перевищувати 5%-7%. Досягти таких результатів планується шляхом підвищення % ставки по депозитах в НБУ, а також підвищення резервних вимог до комерційних банків. Але цифри ці не у всіх викликають упевненість.

На думку президента Центру ринкових реформ Володимира Ланового, декларовані макроекономічні показники, м'яко кажучи, не зовсім реалістичні: інфляцію не можна змоделювати на тривалий період - максимум на 1 рік. Відносно показника інфляції наступного року, то, з одного боку, він непомірно високий, адже при економічному спаді можуть рости тільки монопольні ціни. "Але з іншого боку це предмет для маніпуляцій - уряд може штучно завищувати інфляційний показник, оскільки це впливає на скорочення дефіциту бюджету", - пояснює Володимир Лановий.

До речі, зараз міністерство економіки видало "на гора" нові інфляційні орієнтири на 2009 рік. Згідно з ними, вона не перевищить 9,5%, але експерти сумніваються в цій цифрі. "Не зважаючи на сильний спад в економіці і різке скорочення споживання з боку населення, знецінення грошової одиниці на цьому рівні не зможе утриматися", - говорить економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізулін.

Однією з умов МВФ також є відхід від валютного таргетирування (прив'язка прогнозованих макроекономічних показників до курсу національної валюти) на користь інфляційного таргетирування. Але виконання цієї вимоги пов'язане з труднощами. Річ у тому, що показник інфляції в Україні містить великий відсоток адміністративного регулювання - ціни на проїзд, комунальні платежі, платежі по енергоносіях. У сьогоднішньому показнику інфляції їх частка близько 15%. "За нашими оцінками, наступного року частка адміністративного регулювання досягне рівня більше 50% за рахунок значного підвищення ціни послуг", - прогнозує фахівець МЦПД Олександр Жолудь. До цього додається також і 30% в структурі інфляції за рахунок підвищення ціни на товари тривалого використання (побутова техніка, автомобілі тощо), які здебільшого є такими, що імпортуються.

При такій структурі інфляційного тиску монетарними методами впливати на рівень інфляції буде практично неможливо.

З прогнозом ВВП зворотна ситуація. Цей показник якраз прогнозується в середній і довгостроковій перспективі. "В Україні досі немає чітких механізмів розрахунку ВВП, тому, я вам скажу, ніхто з економістів не може більш-менш точно його розрахувати, звідки взялися 5-6% до 2010 року", - вважає Володимир Лановий. На його думку, представлені в меморандумі цифри не розрахункові, але виключно політичні, ті, які уряд бажає бачити.

Проте, майбутнє українського ВВП не таке райдужне, як здається. Так, останнім часом доходи населення росли великими темпами, що частково є показником і економічного зростання, але плачевні перспективи по ВВП пов'язані з тим, що українське виробництво - це переважно продукція з низькою додатковою вартістю: сировина і напівфабрикати.

Дорожча продукція, орієнтована на споживання населенням, - це імпорт. Замість того, що б загороджувальними методами стимулювати внутрішнє виробництво товарів народного споживання, Україна відкрила кордони, і в неї хлинув потік імпорту. "Це марення божевільного, ми навіть лампочки в світильники - і ті купуємо за кордоном, ми ж нічого свого не виробляємо", - нарікає Сергій Єременко.

Більш того, щоб покрити весь імпорт, притягувалися позики, які йшли на виправлення дисбалансу між рівнем імпорту і низькими доходами населення. Таке кредитування тільки знищує внутрішнього виробника, в результаті ми отримуємо "карнавальну економіку" - живемо циклічним способом виключно на економічних підйомах. Таким чином, хоча прогноз по ВВП поки остаточно не визначений, очевидно, що він буде значно нижчий за вказані показники.

В результаті політики "відкритих дверей" до середини 2008 року був сформований торговий дефіцит в розмірі близько $4,5 млрд. Платіжний баланс покривався за рахунок валютних залучень з-за кордону. За той же самий період у вигляді прямих і портфельних інвестицій, а також банківських позик до України зайшло близько $14 млрд.

Проте криза, що вибухнула, перервала звичний потік позикових засобів, як наслідок різко загострилася ситуація з платіжним балансом. Різке скорочення експорту з незначним і плавним скороченням імпорту призвели до того, що обсяги доларів, що вивозяться, значно перевищують їх надходження, а дефіцит поточного рахунку на кінець жовтня досяг $10,5 млрд.

 

"Відірвана" гривня

Виправити дефіцит платіжного балансу пропонується змінами у сфері валютно-курсової політики. Рецептом повинна стати відмова від валютних коридорів, а сам курс повинен встановлюватися за наслідками торгів на межбанку "за минулий день".

Якщо коливання перевищуватимуть 2% в той або інший бік, НБУ буде вимушений виходити з інтервенціями для підтримки курсової стабільності. "Збільшені ризики в результаті курсових коливань призведуть до дезорієнтації населення, яке вважає валюту одним із видів заощадження, і в середньостроковій перспективі до відмови населення від цього виду інвестицій", - вважає Олександр Жолудь. Як стабілізуючий чинник планується продовжувати раніше введені аукціони на операції з валютою. За задумом архітекторів нової схеми, їх введення повинно прибрати спекулятивний компонент і виключити різкі коливання курсу через великі обсяги попиту.

"Український валютний ринок дуже вузький, і його розгойдати не вартуватиме особливої праці, достатньо одного виходу "Нафтогазу" з гривневою пропозицією, і курс може поплисти", - вважає Олександр Жолудь. Особливо це відчувається в світлі подій останніх місяців на валютному ринку.

Були також введені і аукціони на зберігання грошових коштів на рахунках НБУ - депозитні аукціони. Поштовхом до їх впровадження стала збільшена криза довіри серед кредитних установ. НБУ, таким чином, може акумулювати надлишки грошей одних банків і каналізувати їх на банки, які гостро потребують цих засобів.

Проте цей метод не надасть належного ефекту. Віддавати гроші під 1-2% річних на депозит в НБУ комерційним банкам немає сенсу, вони поки відмінно справляються з ліквідністю шляхом рефінансування.

Відмова від прив'язки обмінного курсу гривні до іноземних валют, на думку МВФ, повинна справити позитивний вплив на динаміку зміни дефіциту платіжного балансу. Проте "ведення гнучкого курсу приведе до слабкого захисту внутрішньої економіки, а в умовах перехідного етапу і зовсім веде до знищення виробництва", - пояснює Сергій Єременко. В цьому відношенні показовою була літня ревальвація гривні. Укріпивши гривню, НБУ дав поштовх залученню "гарячих" грошей, які через декілька місяців були виведені з України, що і привело до осінньої девальвації.

Відкат курсу національної валюти, що спостерігається зараз, тим часом, більш значущий у порівнянні з лагом літнього зміцнення. Такі курсові коливання призводять тільки до дисбалансу, а зрештою страждає реальний сектор. А в умовах негативного сальдо сукупний борг України відповідно також росте.

"Зовнішній сукупний борг України складає близько $100 млрд. з яких тільки $15 млрд. складає державний борг. Приблизно $30 млрд. з цієї суми доведеться виплатити вже наступного року", - коментує Ільдар Газізулін. Найшвидше, вся ця сума лягатиме на плечі бюджету - тобто на нас із вами.

 

Де гроші?

У всій цій кризовій історії завдання будь-якої країни - лагодження економіки, проте держава Україна продовжує планомірно знищувати базу власного існування. Прийняті зобов'язання наступного року, такі як дефіцит бюджету не більше 1% і висока облікова ставка НБУ, ведуть тільки до заморожування економіки.

У розвинених країнах економіку від кризи рятують за рахунок дотацій із бюджету, підвищуючи попит і стимулюючи виробництво. Як наслідок, зайнятість населення тільки зростає. У нас же все навпаки - суцільні обмеження. "Для того, щоб мінімізувати зовнішній вплив, повинна застосовуватися кейнсіанська стратегія виходу з кризи - достатня ліквідність за рахунок низької облікової ставки центрального банку - стабільне виробництво і зайнятість населення", - вважає Сергій Єременко. Тільки біда в тому, що згідно з меморандумом всього цього робити не можна.

На що підуть гроші МВФ, також невідомо. Дуже дивно, що перший транш від МВФ вже отриманий, але НБУ досі не оповістив, що він робитиме з цими грошима.

Вкидати засоби в розвиток виробництва не можна згідно з меморандумом із фондом, але тримати їх мертвим вантажем також немає сенсу, у такому разі виникає питання - навіщо брали?

"Можливо, за їх рахунок буде проведена націоналізація ряду банків, щоб згодом забезпечити їх зобов'язання перед кредиторами", - припускає Сергій Єременко. Експерт упевнений в одному: Україною ці зобов'язання виконані не будуть.

Як би там не було, в останні десятиліття жодній країні співпраця з МВФ не принесла успіху, але Україна із самого початку відкрилася цій організації. Тим часом, українці повинні чітко розуміти, що кожен кредит від міжнародної структури - це зашморг боргового тягаря, що поволі затягується. З кожним новим поколінням українців борг тільки зростатиме. Гротеск ситуації в тому, що сьогоднішні політики з часом підуть на звалище історії, і навряд чи удостояться уваги нащадків, а борги доведеться повертати нам - рядовим жителям України.