Півстоліття тому англійські психологи Н. Г. Мекуорт і Дж. Ф. Мекуорт у статті «Візуальний пошук для подальших рішень», надрукованій 1958 року в «Британському журналі психології», звернули увагу на цікаву закономірність: за необхідності збільшити прийняття рішень в п'ять разів у даний відтинок часу, кількість помилок зростає в п'ятнадцять разів! Цьому є пояснення: оскільки на обдумування рішення бракує часу, то не вибудовується логічний ланцюжок умовиводів. Замість тверезого аналізу, логіки фактів до уваги беруться стереотипи, які не відображають об'єктивну реальність, а дають суб'єктивне уявлення про подію або ж демонструють суб'єктивне ставлення до когось чи чогось. Такі помилки неминуче відбиваються на людях, на їхніх долях, а надто тоді, коли люди перебувають у стресовому стані.

Цю закономірність блискуче ілюструє нинішнє політико-економічне становище в Україні. Лідерам держави катастрофічно бракує часу на прийняття зважених рішень - логічних, продуманих, ефективних. Натомість переважають емоції: погрози, звинувачення, демонстративне несприйняття один одного. Емоції нищать агонізуючу недолугу владу разом із формальними її носіями.

Так, Юлія Тимошенко заявляє, що жодному слову Ющенка не можна вірити. «Він (Віктор Ющенко. - О. Р.) сьогодні опустився до такого рівня, що навіть соромно називати його прізвище», - стверджує вона. За словами Прем'єр-міністра, «моє завдання зараз захистити країну в цей важкий час, дати відповіді на проблеми кожної галузі... і дати їх я мушу, коли нацбанк, президент, в тому числі чиновники, які працюють з президентом, працюють проти уряду України і проти країни».

«Я не буду опускатися до того, щоб коментувати, бо це просто істерика людини, яка в країні вже не має ні авторитету, ні підтримки в суспільстві. І крім корупційних операцій нічого вже не залишилось у цієї людини», - чуємо у відповідь від Президента. І далі: «Тимошенко - це авантюрист у політиці, який буде топити всіх, бо їй потрібно одного - безмежної влади. Політичний світ у неї ділиться на дві частини - або ти лакей, підкаблучник, або ти ворог, який завжди буде в анафемі. Третьої позиції немає».

У відповідь чуємо заяву Прем'єр-міністра: «Я чітко заявляю, що я перебуваю в опозиції до таких урядовців як Президент України, голова Національного банку, до всіх злочинних угруповань, які їх оточують. Я буду разом із країною, разом із народом України, і разом із ними боротимуся за те, щоб в Україні таких явищ не було».

Президент в інтерв'ю телеканалу «Інтер» каже: «Сьогодні проблема не у моїх стосунках з цією леді. Вона оголосила опозицію нації, державі».

В цьому ж інтерв'ю Віктор Ющенко пов'язує заяви прем'єра Юлії Тимошенко з тим, що вона намагається перекласти відповідальність за провали в своїй роботі на інших. «Але цього разу в неї не вийде», - наголосив Президент. «Це треба просто не мати ніякої, навіть середньої освіти, щоб знаєте, маніпулювати речами, я так думаю, що вона не може сформулювати навіть значення цієї термінології», - сказав Віктор Ющенко. Президент повідомив, що в 2008 році Україна має 14 мільярдів торгівельного дефіциту. «Юлія Тимошенко заборонила вивезти 5 мільйонів тонн надлишкового зерна з січня по травень. Країна не отримала 2,5 мільйонів торговельної виручки. Юлія Тимошенко завезла небачену в історії кількість м`яса - 550 тисяч тонн, вірніше, заморожених обрізків. Країна втратила від цього 1,5 мільярда валюти. Якщо йдемо до газу, уряд закачав газ, по якому не здійснив проплату більше 2 мільярдів. Жоден уряд такого не робив», - заявив Президент.

Оголосивши війну один одному, так звана еліта по суті оголосила війну країні, її громадянам. Такого насильства над свідомістю українців у теле- і радіоефірах в Україні ще не було. Тотальна маніпуляція громадською думкою сприяє розчаруванню громадян у спроможностях власної держави, дезорієнтує їх, вселяє непевність у завтрашньому дні. Комусь дуже вигідно аби суспільство почувалося роз'єднаним, песимістично налаштованим. Комусь вигідно сіяти зневіру в душах людей щодо перспектив Української держави.

Але ж і влада сприяє песимістичним настроям суспільства своєю поведінкою. Це ж треба, щоб топ-новиною стала не трагедія в Євпаторії, а факт перебування в одному літаку президента і прем'єра!..

А це вже одкровення від журналіста Бориса Кушнірука: «Для мене зараз таким абсолютним злом для України є Юлія Тимошенко. Важко ще знайти в українському політикумі особу, чиї неординарні здібності мали б таку руйнівну силу для всієї країни. Її бажання влади, поєднане з жахливим популізмом та економічним невіглаством, може знищити не тільки добробут мільйонів пересічних громадян країн, але і молоду українську державу взагалі. Заради влади, абсолютної влади, пані Тимошенко здатна на все - майже не щоденну брехню, зраду, невиконання обіцянок, готовність знищити економіку країни та чужі долі, вступити в змову з ворогами української державності. Мабуть не має нічого і нікого, через щоб вона не переступила. Оточення з такими ж моральними чеснотами, усе більше згуртовується навколо неї та БЮТу. Зараз жодна фракція парламенту не має такої кількості відвертих негідників та осіб, по яким, як то кажуть, давно тюрма плаче. Тут і особи, чиї прізвища стали синонімом українського кримінального рейдерства, і ті, хто по усім міліцейським довідкам проходить, як лідери кримінальних угруповань, і ті, хто давно перетворив судову корупцію в основну частину власного бізнесу, і ті, що "заробили" мільярди гривень, обкрадаючи бюджет, і ті, хто під публічний галас блюзнірських заяв Тимошенко про недопущення вільного продажу сільськогосподарської землі, захопив десятки тисяч гектарів цих земель, та і просто ті, хто не має жодних чеснот, але має єдине невгамовне бажання - розбагатіти за допомогою та за рахунок держави».

Найприкріше, що за цим психологічним протистоянням спостерігають не лише українські громадяни. Згадаймо класику - відому притчу славетного данського казкаря Андерсена про голого короля. Кравці (читай: політики) з найближчого оточення, будучи чудовими психологами, зуміли з користю для себе використати психологічні слабкості людини: на престолі пересічний індивід панічно боїться виглядати недорікуватим, примітивним в очах підлеглих. Він міцно тримається за прибуткове ("хлібне") місце, боїться впасти з ієрархічної драбини. Тож "кравці"-політики, добре орієнтуючись у психології мас, професійно шиють одяг для недостойних, але вкрай потрібних їм - свиті. Таке становище триває доти доки не появиться смілива, чесна, харизматична особистість, котра відверто назве речі своїми іменами, не вдаючись до евфемізмів: "А король насправді голий". А далі, як мовиться, справа техніки...

Тільки хто зважиться на таке одкровення? І коли?