Головною політичною подією минулого тижня в Україні було розблокування роботи Верховної Ради. Трапилося це надзвичайно несподівано - тягнулося довго, вирішилося миттєво. Чому і як це трапилося і чого нам після цього чекати - про це і поговоримо сьогодні з нашими читачами.

 

Передісторія спікеріади, або довга дорога у політичних дюнах

Років з 25 тому у наших телеглядачів великою популярністю користувався латвійський телефільм "Довга дорога в дюнах". Сюжет його про те, як життя віддаляє та розкидає людей і як довго їм після цього приходиться іти один до одного. Щось подібне бачимо і в українській політиці.

Нагадаю деякі важливі події чотирьохрічної давнини. Коли у 2004 році протистояння лідера опозиції та кандидата у Президенти України Віктора Ющенка з командою Кучми-Януковича досягло апогею, саме виважена позиція Голови Верховної Ради Литвин, фактично позиція "Третьої сили", допомогла стабілізувати ситуацію і вивести протистояння з глухого кута, у якому уже запахло кров'ю. Подобається це комусь, чи ні, але можна сказати, що саме принципова третейська позиція Литвина, його залізна витримка у положенні, коли на нього шалено тиснули з обох протилежних боків - влади та опозиції - врятувала тоді ситуацію і не дозволила трапитися кривавій трагедії. Саме Литвин протиснув через парламент, через неймовірний спротив прокучмістських депутатів безпрецедентний акт своєрідної інаугурації, що було тоді для Ющенка надзвичайно важливим. Нагадаю, що тоді Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів і оголошену Центральною виборчою комісією під керівництвом С.Ківалова перемогу Януковича , прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент, що справило надзвичайне враження всередині країни і за її межами.

27 листопада 2004 року Верховна Рада під керівництвом В.Литвина визнала результати виборів та оголошення Януковича Президентом України недійсними і оголосила недовіру ЦВК. 8 грудня Верховна Рада перемінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів.

Литвин тоді не став "помаранчевим", як, напевне, очікували В.Ющенко та Ю.Тимошенко, але й не став "антипомаранчевим", як, очевидно, бажали Л.Кучма та В.Янукович. Його дії були компромісними і при бажанні критики знайдуть у них чимало огріхів. Але запитаймо себе - чи була у тодішніх умовах інша, гостріша, безкомпромісна можливість розрядити ситуацію, коли країна поділилася навпіл, а в стволи автоматів спецназівців, щостояли перед протестуючим народом, вже були загнані патрони?

Об'єктивність вимагає сказати - ні. Голова Верховної Ради України того часу В.Литвин своїм умінням майстерно маневрувати і досягати результатів не "в лоб", а вправними компромісами, зробив для президентської перемоги Ющенка тоді не менше, ніж багато хто з помаранчевих активістів та відкритих і войовничих прибічників лідера опозиції.

Скажу більше. Після того, як Володимир Литвин у другому турі президентських виборів 2004 року відголосував на дільниці особисто і сфотографувався з моїми малими доньками, які скрізь мене супроводжували під час Помаранчевої революції, я запитав його: "За кого Ви проголосували, якщо не секрет?" Він посміхнувся і по-одеськи відповів запитанням на запитання: "А Ви як думаєте"? Я сказав: "Думаю, за Юшенка". Він ще раз усміхнувся і прикрив повіки. Мені здалося, що то був знак ствердності, хоча прямо Литвин нічого не сказав. Але логіка його дій, як Голови ВР, говорила за нього виразно.

Здавалося, з ким, якщо не з таким врівноваженим центристом, як Литвин, налагоджувати з самого початку 2005 року після своєї перемоги співпрацю помаранчевим лідерам Вікторові Ющенку та Юлії Тимошенко, щоб розширити свою політичну базу підтримки?

Та сталося протилежне. Політичне життя давно уже віддалило Ющенка не тільки від Володимира Литвина, але і від Юлії Володимирівни. Довга дорога в політичних дюнах почалася не з ініціативи Литвина.

 

Спроби працювати без Литвина

Та й сама Тимошенко з висот своєї електоральної популярності ставилася до Литвина помітно зверхньо. Вона дещо самовпевнено заявляла, що демкоаліцію створять дві фракції і вони обійдуться без Литвина. Ось і вийшло, що два потужних політика вперто не хотіли залучати Литвина до своїх коаліційно-союзницьких схем. Самолюбивий Володимир Литвин у союзники не напрошувався, але добре прорахував ситуацію як в країні, так і у Верховній Раді. По всьому виходило, що останніми роками жодна із провідних політичних сил не в змозі провести до Верховної Ради таку кількість народних депутатів, яка б гарантувала їм створення парламентської більшості. Тому кожній з них були потрібні союзники зі сторони. Ось тоді і висунув Володимир Михайлович гасло "Країні потрібен Литвин".

На світлині - Голова Верховної Ради В. Литвин з моїми політично активними доньками Софійкою (зліва) та Маргаритою на виборчій дільниці одразу після голосування. Київ, 2004 рік, президентські вибори.

 

Над цим виборчим слоганом багато іронізували. Але час показав, що воно було електорально і політично прораховано глибше, ніж розуміли це його критики.

За результатами дочасних виборів 2007 року БЮТ та НУ-НС мали надзвичайно хистку більшість, як ми усі пам'ятаємо - всього у пару голосів. Ось тоді б їм і залучити "потрібного" Литвина, щоб створити коаліцію з надійним запасом голосів. Але ж ні, не захотіли. Та ще й посміялися над Литвином, фактично зробивши йому відому в народі комбінацію з трьох пальців - ось тобі, мовляв, спікерське крісло, ач, чого захотів. І віддали це крісло за наполяганням Президента Ющенка Арсенію Яценюку.

За Яценюком жодного депутата не було, отож крихка коаліція проіснувала зовсім трішки і почала розкладатися з великим шумом, скандалами і базарними з'ясовуваннями стосунків. Агонія продовжувалася цілий рік і закінчилася восени цього року - спочатку виходом НУ-НСу з коаліції, потім зняттям Яценюка зі спікерського крісла.

Запитаймо себе - чого добилися своєю непоступливістю у 2007 році, одразу після дочасних виборів, Ющенко з Тимошенко? Що виграли вони, не бажаючи на рівних залучати Блок Литвина (БЛ) та його лідера до коаліції? Час показав, що нічого не виграли, а ось програли багато що. Бо замість працюючої Верховної Ради , яка за рік, що пройшов з тих пір, могла б прийняти масу потрібних законів, ми отримали паралізований парламент, який і працювати не міг, і помирати не хотів.

Констатуємо, що відкинувши тоді БЛ та його лідера і Ющенко і Тимошенко проявили політичну недалекоглядність. Звичайно, у Ющенка з Литвином є немало політичних розбіжностей, але чому ж Президент більш охоче співпрацює з ПР і Януковичем, ніж з БЛ і Литвином? Невже ж Янукович більш близький Ющенку, ніж Литвин? Достатньо тільки згадати, що у 2004 році робили для Ющенка і той і інший, щоб сказати: "Ноу комментс".

Спроба Президента Ющенка восени цього року знову оголосити дочасні вибори закінчилася, як добре знають наші читачі, невдачею. Дію Указу заблокували усіма можливими засобами. А паралельно усі ці місяці йшли активні залаштункові перемовини - хто з ким і на яких умовах зможе і захоче чи то поновити, чи то утворити нову коаліцію.

Чого тільки не чули ми увесь цей час. То повідомлялось, що БЮТ ось-ось вже домовиться з ПР, то, начебто, демкоаліція поновлюється, то ПР починає формувати свій варіант. За цей час Литвина, по слухам, сватали то до БЮТ, то до ПР, то зі згоди Президента до НУ-НС, то, навпаки, з незгоди Ющенка знову відкидали Литвина і т.д. і т.п. В залежності від того, яку команду отримували ті, чи інші "ручні" політики та ЗМІ, Литвина то починали визнавати корисним і необхідним, то відверто цькувати, звинувачуючи його у всіх гріхах. Самі вчепившись намертво у посади, звинувачували Литвина у бажанні отримати посаду спікера. Самі перерозподіляючи та підпорядковуючи собі величезні фінансові потоки, натякали, що Блок Литвина прагне матеріальної вигоди.

Ось приклад такої "антилитвинівської" пропаганді - колаж, на якому В.Литвин у майці зі своїм гаслом, начебто, зважує, хто йому більше дасть. Технологія "чорного піару" тут настільки очевидна, що цю картинку можна показувати студентам для ілюстрації брудних політичних технологій.

Власне усім було зрозуміло, де сиділи натхненники цієї антилитвинівської кампанії. Чим же вони керувалися? Та тим, що будь-яка коаліція, окрім БЮТ з ПР, потребувала для своєї міцності два десятки депутатів Блоку Литвина. Тому й прагнули скомпрометувати лідера БЛ. Парадокс: самі в ньому мали потребу, але самолюбиво не хотіли визнавати цього.

 

Визрівання нової коаліції

У перший тиждень грудня громадськість зовсім заплуталася у тому, що відбувалося навколо коаліції. З одного боку прозвучало ряд заяв, у тому числі Юлії Тимошенко, що вона за поновлення демкоаліції із залученням БЛ. З іншого, хтось наводнював ЗМІ повідомленнями про успішні перемовини БЮТ та ПР, та так наполегливо, що в громадській думці почала вже складатися впевненість, що ці два парламентські гіганти вже домовилися. Коли на вівторок 9 грудня запросили Президента України та Уряд бути присутніми у залі Верховної Ради, глава держави через прес-секретаря передав, що не хоче освячувати своєю присутністю угоди бізнес-груп, а чекає справжньої коаліції. Про чиї говорив Ющенко - про бютівців, регіоналів, нашоукраїнців, чи литвинівців, сказати складно. Адже бізнес-групи тепер є у всіх фракціях, навіть комуністичній.

Зі свого боку глава Уряду сказала, що зайде до парламентської зали тільки після того, як оберуть Голову Верховної Ради. Така заява була, з одного боку, фактором тиску, а, з іншого, проявом своєрідної гордині - прем'єрської, а то й жіночої. Мовляв, скільки ж можна дівчину дурити?

Щоб виразно підкреслити своє дистанціювання від вівторкового процесу у ВР, Президент у понеділок оголосив, що завтра. Тобто того ж таки 9 грудня, від'їздить до Литви. Складалося враження - від гріха подалі. Прем'єрка навпаки, нікуди не поїхала, а напружено чекала за сто метрів від парламентської зали у своєму кабінеті, як пантера у засідці.

Настав вівторок. Оскільки на слуху було тільки три претенденти - І,Плющ, О.Лавринович та В.Литвин, то любителі політичних пасьянсів розкинули карти на всі три варіанти. Якщо на пленарному засіданні ВР першою виникне кандидатура Плюща, значить гору може взяти президентська сторона, з урахуванням того, що саме Плющ може звести в одну коаліцію ПР та НУ-НС з комуністами впридачу. Якщо назвуть першим Лавриновича, значить, коаліційний процес веде Партія регіонів і вона гуртуватиме коаліцію. Якщо ж назвуть Литвина, то це буде свідчити... про що? Політичні гадалки дійшли висновку, що це може свідчити і про те, що перемагає прем'єрська позиція і про те, що ПР поступається посадою спікера заради свого варіанту коаліції, у якому домінуватиме.

Виходило, що майже все можливо і майже все неможливо - бо комуністи не бажають співробітничати з націоналістами, половина НУ-НСу, а саме НС, не хоче до ПР, інша половина, а саме НУ, не хоче до БЮТ. БЮТ та ПР ніяк не поділять на двох одне прем'єрське крісло. То що ж залишалося?

А залишалася страшенна напруга і жорстокий цейтнот, у якому опинилися усі різноваріантні переговорники. Наскільки час дихав у спину тим, хто буквально на ходу "ліпив" хоч якусь узгоджену більшість, видно з нижченаведених цитат.

Почавши засідання зранку, депутати постійно просили перерви, після закінчення яких знову просили перерви, після закінчення яких.... Ну і так далі.

Аж ось вже після початку вечірнього засідання напруга сягнула апогею. Щоб наші читачі відчули це так, немов би самі були присутніми у залі Верховної Ради, дам похвилинну хронологію депутатських висловлювань - благальних, спокійних, іронічних, сердитих і, нарешті, радісних.

Ю. Кармазін: "Ну що, хлопці, бачите, як треба висувати безпрограшного кандидата? Учіться".

Головуючий О.Лавринович: " Шановні колеги! Прошу займати місця в залі, час, відведений для перерви завершився. Перерва оголошувалася на вимогу двох фракцій: "Блоку Юлії Тимошенко" і "Блоку Литвина". Хто з цих фракцій буде виступати від імені двох фракцій, які скористалися правом на перерву. Включіть мікрофон Івану Григоровичу Кириленку, будь ласка".

І.Г.Кириленко, лідер фракції БЮТ, о 16год.57хв. у майже молитовній благальності простягнув руки до головуючого і вигукнів: "Ми, на даний момент, на даний момент, ну, можливо, ще декілька хвилин для того, щоб оголосити те, що треба було оголосити. Можливо ще декілька хвилин. Якщо є можливість така, щоб іще нам трошки дати перерву, для того, щоб можна було оголосити все. Залом проголосувати ще 30 хвилин перерви, якщо це можливо. Якщо це можливо". Відчувалося, що Іван Григорович страшенно хвилюється, він весь час повторював одне й те ж, як заклинання у неймовірній надії переконати залу і головуючого, який запросто міг не поставити це прохання на голосування і тим відтяти голову будь-якій надії БЮТу.

Зала зашуміла - що ж це таке, тільки-но скінчилася перерва і знову її просять! . Хтось був "за", хтось "проти", хтось просто втомився вже за цілий день і шумів, так би мовити, у повітря, для розрядки.

О.Зарубінський, представник Блоку Литвина через хвилину, о16год.58хв., коли шум трохи вгамувався, розсудливо сказав: "Шановний пане головуючий, у зв'язку із останніми, як-то кажуть, відпрацюваннями нюансів, оголосити перерву, враховуючи те, що перерва вже була оголошена, прошу поставити на голосування перерву ще до 17 години 30 хвилин".

Пристрасті спробував вгамувати о 16:59 представник регіоналів О.Єфремов (цитую мовою оригіналу) : "Уважаемый Александр Владимирович, уважаемые коллеги! Думаю, что всем понятно, если что-то делается в спешке, то вряд ли это будет сделано качественно. Мы бы с удовольствием наших коллег поздравили сегодня с созданием коалиции и с избранием спикера от коалиции. Но если этот вопрос не решается в данный момент, то было совершенно разумное предложение, перенести работу на завтра до десяти часов утра. Как всем известно, что утро вечера мудренее. Давайте быть мудрыми и не гнать в спешке никуда. Спасибо".

Знову шум, різні реакції зали. Іронічно посміхаючись, Алла Александровська, фракція коммуністів, о 17год.00хв голосно звернулася до галасливої зали (цитую мовою оригіналу): "Уважаемые коллеги, я считаю, что нужно дать еще тридцать минут, они очень долго мучались, мучаются, всех нас мучают, пусть помучаются еще тридцать минут, может быть, у них что-то получится". Колеги по фракції засміялися, їх підтримали стриманим посміюванням солідні регіонали і на пару хвилин у залі вже було важко щось почути..

Цього не витримав Юрій Кармазін, фракція НУ-НС. О 17:02 він гарячково заявив: "Шановні народні депутати! Шановні виборці! В цій країні обридло, що відбувається в парламенті і всі чекають серйозного рішення. Це рішення може бути сьогодні і з огляду на те, що стоїть задача взяти відповідальність за економічний курс держави в умовах світової кризи про прийняття законодавства, яке буде визначати долю розвитку суспільства набагато років, ми сьогодні говоримо про те чи відкладати питання ці чи не відкладати. Очевидно, що треба сьогодні проводити подальше засідання Верховної Ради і очевидно те, що суспільство чекає рішень, в тому числі цих невеликих процедурних рішень, про те, хто буде Голова Верховної Ради, від якого блоку, від якої партії, хто візьме на себе відповідальність. Тому набагато краще зробити перерву на півгодини ніж робити її дозавтра надовго".

Відчуваючи, що зала починає коливатися, регіонал В Ландік о 17:03 якось так зверхньо, поблажливо звернувся до депутатів: "Дорогие коллеги, ну я понимаю, что цена вопроса очень высока, портфелей не так много, а желающих очень много. И впопыхах, вот так быстро вы можете кого-то забыть и потом начнутся опять распри, опять начнет парламент весь трусить. Поэтому давайте лучше до утра, чтобы вы все сторговались, друг другу все заплатили, за все ответили и уже завтра утро вечера мудренее. Спасибо"

Але його не підтримав поважний Олег Білорус, фракція БЮТ . О 17:04 у своїй неквапній манері, розтягуючи слова, він з незадоволеним виглядом майже пробурмотів: "Відкладать в довгий ящик і до нових віників такі рішення не можна. Громадяни цього нам не простять. Дякую". І вимогливо додав: "Дайте 30 хвилин".

Головуючий О.Лавринович, можливо і не здогадуючись, що він прискорює свій кінець, як в.о. голови Верховної Ради, примирливо сказав: "Я ставлю на голосування висловлену пропозицію про надання можливості фракціям завершити свої переговори і з тим, щоб ми продовжили роботу о 17 годині 35 хвилин. Прошу визначатись" І через хвилину констатував: "За - 252. Рішення прийнято. Ми продовжимо свою роботу о 17 годині 36 хвилин".

Фіксую увагу читача - усе обговорення питання про надання ще однієї перерви тривало усього 8 хвилин. Але підкреслю - у ці 8 хвилин якраз і вирішувалася доля переговорного процесу. Отримавши жадані і такі необхідні для остаточних крапок над "і" 30 хвилин, основні переговорники усамітнилися, щоб остаточно сконструювати ту конструкцію, яка і стане головною сенсацією дня, тижня, місяця, та й, напевне, року.

Через півгодини, коли депутати вкотре за цей день розсілися по місцях, ні на що особливо не сподіваючись, головуючий о 17:37 спокійно оголосив: "Шановні колеги, час для перерви завершено. Відповідно до попередніх пропозицій, які узгоджувалися з керівниками парламентських фракцій, ми сьогодні мали розпочати з першого питання обрання Голови Верховної Ради і розглянути низку проектів законів. У зв'язку з ситуацією, яку ми мали протягом дня, очевидно, що сьогодні розглядати ці проектів законів ми уже не зможемо. І є така пропозиція, щоб ми зараз включили до сьогоднішнього розкладу засідання тільки одне питання - обрання Голови Верховної Ради України. Хто підтримує цю пропозицію, прошу голосувати. За - 247. Рішення прийнято.... Тобто, відкритим поіменним голосуванням ми будемо обирати Голову Верховної Ради без заслуховування доповіді кандидатів на цю посаду та обговорення їх кандидатур пленарному засіданні... Переходимо до обрання Голови Верховної Ради України. Які будуть пропозиції щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України? Будь ласка, Кармазін Юрій Анатолійович".

Ю. Кармазін (17:39): "Дякую. Юрій Кармазін, Партія захисників Вітчизни, "Наша Україна - Народна Самооборона". Шановні народні депутати, шановний перший заступник Голови Верховної Ради! Я хочу вам сказати, що ще 12 листопада 2008 року за номером 3362 зареєстрований проект народного депутата Омельченка Олександра Олександровича, який передбачає внесення пропозицій про обрання Головою Верховної Ради України Литвина Володимира Михайловича. Цей проект постанови розглянутий, до нього немає ніяких зауважень комітету. Є подання комітету від 12 листопада 2008 року. Тому я... Він роздавався народним депутатам. Я думаю, що оскільки це єдина постанова, яка на даний час зареєстрована, легітимно внесена, при чому не сьогодні, при чому не нашвидкуруч, а вже вона вилежалась, пройшла час, пройшла громадське обговорення, я переконаний, що ми маємо підтримати цю кандидатуру, тим більше, що ми бачили діяльність Володимира Михайловича Литвина у попередній каденції і бачили, що він успішно справлявся, толерантно вів себе як головуючий, як Голова Верховної Ради України. Тому я просив би вас постанову 3362 і саме ставити на голосування, а не чекати якоїсь нової постанови. Дякую вам".

І знову, О.Єфремов (17:41) підтвердив, що він є головним спікером ПР. Востаннє цього дня він спробував збити настрій депутатської зали: " Уважаемый Александр Владимирович, уважаемые коллеги, во-первых ...есть еще другие кандидатуры, постановления по которым подготовлены. В частности, Партия регионов подавала кандидатуру Лавриновича Александра Владимировича, мы считаем, что он тоже, как и Владимир Михайлович, может эффективно справляться с работой парламента. Но, как мне кажется, что мы не о том говорим. И справляется на сегодняшний день Александр Владимирович. Мы не о том говорим. Мы пытаемся сегодня не решить проблему, а пытаемся заниматься последствиями. Если мы опережающими темпами изберем сегодня спикера, а завтра у нас возникнет проблема по формированию коалиции в Верховной Раде, то мы придем к тому, от чего уходили несколько месяцев, и это будет действительно тогда трагедия для работы Верховной Рады. Потому... вначале необходимо сказать, есть ли коалиция, которая возьмет на себя ответственность за те процессы, которые будут происходить в государстве, а затем уже эта коалиция выдвигает свою кандидатуру на спикера парламента. Тогда будет все понятно, и мы с удовольствием поддержим такую коалицию, мы поздравим ее создание и избрание спикера от этой коалиции, и нам будет понятно, кто возьмет на себя ответственность за вывод ситуации из того положения, куда ныне действующее правительство и власть ввергло наше государство прежде всего".

О. Єфремов зітхнув і додав: "Но мы довели эту ситуацию до абсурда. Вообще-то всегда избрание спикера - это была торжественная процедура, когда присутствует и правительство, желательно, чтобы присутствовал и руководитель государства - Президент. Сегодня один находится в командировке, вторых тоже нет. А здесь в кулуарах что-то происходит для решения каких-то не понятных проблем, не имея решения по созданию коалиции. Естественно, что Партия регионов в таком формате поддерживать даже голосование, не имея ничего против Владимира Михайловича, это действительно хорошая кандидатура, но мы не можем принимать участие в самой процедуре постановки вопроса таким образом. Спасибо".

Необхідно визнати, що у словах Єфремова було немало слушних думок. Але логіка політичної боротьби вимагає не слухати опонента, навіть коли він говорить розумно.

Тому, відчуваючи, що логіка Єфремова впливає на депутатів і ставить під загрозу задумане, слово поспішив узяти лідер БЮТ Іван Кириленко (17:44). Як він нервував, можна було зрозуміти не тільки по його вкрай напруженому тону, але й по тому, що він у гарячці назвав Омельченка Морозом: "Шановний Олександре Володимировичу! Шановні колеги! Уже всім абсолютно зрозуміло як дорого обходиться країні бездіяльність найвищого законодавчого органу. 80 відсотків рішень, які треба приймати по врятуванню країни і економіки суспільства людей повинні вирішуватись тільки прийняттям законодавчих актів. Ні указом, ні постановою. Місяць нічого не зміг зробити ні Президент, ні уряд. Обеззброєна країна. Надто велику ціну платить і суспільство, і нація, і наша економіка. Негайно треба ставити на голосування, Олександре Володимировичу, щоб ми не протягнули так до 18-ої години розмови, а потім закрили засідання, сьогодні завершити процедуру обрання Голови Верховної Ради. Це найперше.Друге. Фракція підтримує пропозицію, яка висловлена у відповідному проекті постанови Олександра Олександровича Мороза, і ми голосуємо... (Ш у м у з а л і). Вибачаюсь! Боже мій! Олександра Олександровича Мо... Омельченка. Я вибачаюсь. Ми підтримуємо цю пропозицію і просимо поставити її на голосування. Ми за! 154 голоси у нас буде за цю кандидатуру. Прошу голосувати".

І очманілий від переживань цього дня Іван Кириленко впав на лаву, витираючи спітнілого лоба. - "Це ж треба, - бурмотів він собі під ніс, - назвати Омельченка Морозом. Довели...".

Обвівши поглядом залу, Олександр Лавринович з ноткою спокійної приреченості сказав свої останні слова у якості в.о. голови ВР: "Шановні народні депутати України! Відповідно до Регламенту, я звертаюся до всіх депутатів, чи є народні депутати, які хочуть висунути ще інші кандидатури? Таких немає, тому я хочу подякувати фракції Партії регіонів, я свою кандидатуру з участі у цьому голосуванні знімаю. У нас залишається одна кандидатура, яка внесена народним депутатом Кармазіним Юрієм Анатолійовичем і фракцією "Блоку Юлії Тимошенко". Відповідно до постанови, яку ми з вами ухвалили 12 листопада у цьому залі, я ставлю на голосування пропозицію про обрання Головою Верховної Ради України Литвина Володимира Михайловича. Прошу визначатися. За - 244. Рішення прийнято. Я вітаю Володимира Михайловича Литвина з обранням Головою Верховної Ради України і прошу його продовжити ведення пленарного засідання. (О п л е с к и) .

На світлині - Перший заступник Голови ВР О. Лаврінович полишає головування...

Із зали закричали: "Покажіть по фракціях!". Лавринович, вже підводячись, щоб поступитися місцем Литвину, додав: "Будь ласка, покажіть по фракціях. Партія регіонів - 3, "Блок Юлії Тимошенко" - 154, "Наша Україна - Народна Самооборона" - 40, фракція комуністів - 27, "Блок Литвина" - 20".

Парламентський годинник показував 17 годин 46 хвилин. Від пропозиції Кармазина до обрання Литвина пройшло усього 7 хвилин.

Тепер читач сам може оцінити - місяці впертих, складних, непоступливих перемовин, а потім - як з гори на санках. 8 хвилин торгівля за останню перерву і 7 хвилин власне обрання.

О 17 годині 47 хвилин новообраний Голова Верховної Ради Володимир Литвин, явно хвилюючись механічно застібуючи піджак, сказав, багатозначно наголосивши на останніх словах: "Я, насамперед, хотів би подякувати тим, хто прийняв це рішення, а також колегам, які не голосували. Я все розумію".

Що розуміє Литвин, знає тільки він сам. А ось що розуміти нам, українцям по обидва боки океану?

Чи розуміємо ми, що обрання Литвина було ледь не єдиним реальним способом розблокувати роботу парламенту?

Чи розуміємо ми, що оголошена Литвином коаліція у складі БЮТ, БЛ і НУ-НС фактично склалася у вівторок 9 грудня, але неймовірними зусиллями зафіксована офіційно лише через тиждень і весь цей тиждень пройшов у впертій боротьбі за її існування?

Чи розуміємо ми, що голоси комуністів спрацюють тільки один раз, а потім треба буде вибудовувати іншу базу підтримки?

Чи розуміємо ми, що Юлія Тимошенко підтримала Литвина лише за умови, що він не чіпатиме її у кріслі Прем'єра і насправді вона не є його союзником?

Чи розуміємо ми, що Президент Ющенко, попри усі його мирні заяви і вітання Литвину, не у захваті від того, що відбулося, хоча й відкрито не атакує?

Чи розуміємо ми, що фракція НУ-НС, як віддана Президентові політична сила у складі 72 обраних у 2007 році депутатів, уже фактично не існує, про що свідчать сьогоднішні заяви про відставку її колишніх лідерів В.Кириленка та Р.Зварича, котрий спересердя назвав своїх партнерів, які підписалися за коаліцію, "дебілами".

Чи розуміємо ми, що названих Зваричем "дебілів", тобто прихильників коаліції, усього 37, тобто на 1 голос більше, ніж її противників і існує реальна загроза, що когось з прихильників можна чимось так спокусити, що він "одумається" і повернеться до кириленківсько-зваричевських "недебілів"?

Чи розуміємо ми, що намагання послабити і розвалити цю коаліцію будуть тільки міцніти, а сама коаліція, не виключено, що слабнути?

Чи розуміємо ми, що від учасників коаліції вимагатиметься стільки стійкості, відповідальності та результативності законодавчої роботи, скільки в них може й не виявитися?

На світлині - Ігор Шаров у кріслі лідера фракції БЛ

Чи розуміємо ми, що в українській політиці можливе усе, у тому числі і неможливе?

І, нарешті, чи розуміємо ми, що Литвин знову стає одним з тих ключових політиків України, від якого великою мірою залежатиме система стримань та противаг, яку дуже необхідно відрегулювати у політикумі, в якому Президент, Прем'єр та лідер найкрупнішої фракції знаходяться у непримиренних стосунках як майбутні ймовірні кандидати у Президенти України.

І ще одне. За іронією долі та вимогою процедури Володимир Литвин змушений був сам підписати Постанову Верховної Ради про своє обрання. Ось її текст для любителів першоджерел та точних повідомлень:

 

П О С Т А Н О В А

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про Голову

Верховної Ради України

 

Верховна Рада України

п о с т а н о в л я є :

Обрати народного депутата України ЛИТВИНА Володимира Михайловича Головою Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України

В.ЛИТВИН

м. Київ,

9 грудня 2008 року

№ 643-VI

 

Фракцію БЛ сьогодні замість Литвина очолив Ігор Шаров - його права рука, досвідчений та сильний організатор, якого ми, можливо, ще побачимо на інших високих посадах.

Роботу Верховної Ради України розблоковано. На черзі - її робота, сподіваємось, плідна.

16 грудня 2008 р. Київ.

Світлини автора