De mortuis aut bene, aut nihil.

(Про мертвих добре, або нічого).

 

"Коли ховають людину, зазвичай, згадують і кажуть про хороше"

Митрополит Кирилл, Місцеблюститель Патріаршого престолу.

Храм Христа Спасителя, 9 грудня 2008 р.

 

5 грудня помер Глава Російської Православної Церкви (РПЦ) Патріарх Алексій ІІ. На його кончину надіслали співчуття провідні світські та духовні лідери усіх континетів, у тому числі і Папа Римський, Далай-лама та багато інших, президенти США, країн Євросоюзу та усього світу. Відгукнулася і Україна.

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко висловила щирі співчуття у зв'язку зі смертю Його Святості Патріарха Московського і Всієї Русі Алексія ІІ: "Земний шлях Його Святості буде прикладом для усіх віруючих. На долю Патріарха Алексія випала нелегка, проте благородна місія відродження Православ'я в дуже складну історичну епоху. Це позначилося поверненням до віри в Бога мільйонів людей". Прем'єр-міністр зазначила, що сумує у цей скорботний час та просить у Бога, щоб він подарував усім нам міцність духу.

Президент України Віктор Ющенко з глибоким сумом висловив щирі співчуття у зв'язку зі смертю Його Святості Патріарха Московського і Всієї Русі Алексія II. "Із земного життя пішла людина, що була духовним авторитетом для мільйонів православних вірян", - наголосив Президент. В офіційному співчутті aрхиєреям, духовенству, чернецтву та вірним Руської Православної Церкви Віктор Ющенко підкреслив, що різнобічна діяльність Святійшого Патріарха значною мірою вплинула на релігійне відродження в країнах колишнього СРСР, сприяла поверненню суспільства до християнських витоків. Відвідуючи Україну, Алексій II надихнув наших співвітчизників почуттям глибокої віри, вразив своєю виваженістю та мудрістю. "Світла пам'ять про Святійшого Патріарха назавжди залишиться в наших серцях. Хай Господь з миром упокоїть його душу. Україна разом із російським народом сумує з приводу смерті Його Святості Патріарха Московського і Всієї Русі Алексія II. Православний світ зазнав тяжкої непоправної втрати" - йдеться у співчутті Президента України.

Глава УПЦ Митрополит Володимир та єпископ Олександр (Драбинко) були присутніми на відспівуванні Патріарха Алексія ІІ.

Президент визначив склад делегації, яка офіційно представлятиме Україну у церемонії поховання Його Святості Патріарха Московського і Всієї Русі Алексія II. Делегацію очолить Секретар Ради Національної безпеки і оборони Раїса Богатирьова. Також у складі делегації серед інших заступник керівника Секретаріату Президента Юрій Богуцький та Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації, Перший заступник Секретаря РНБОУ, Спеціальний представник України з розвитку відносин з РФ Костянтин Грищенко.

Зазначу, що Віктор Янукович заявив, що також збирається прибути до Москви на прощання з Патріархом Алексієм ІІ.

Глава УГКЦ Блаженіший Любомир на адресу Митрополита Смоленського та калінінградського Кирила (Гундяєва) як голови Відділу зовнішніх зносин РПЦ, направив лист співчуття, в якому, зокрема, говориться: "Бажаємо висловити єпископатові, духовенству, монашеству та мирянам Руської Православної Церкви щире співчуття з приводу представлення у вічність вашого Патріарха. Разом з Вами в молитвах поручаємо його душу Всемилостивому Господеві".

Те, що УПЦ, яка раніше називалася УПЦ Московського патріархату, сприймає смерть глави РПЦ, як відхід у вічність свого Першоієрарха, зрозуміло. Глава УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) напередодні дня відспівування Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія ІІ співслужив Місцеблюстителю Патріаршого престолу митрополиту Кирилу разом з главами ряду світових церков, у тому числі і першоієрархом Російської Зарубіжної Церкви митрополитом Східно-Американским і Нью-Йоркським Іларіоном.

Але і Глава УПЦ КП Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Володимирському катедральному соборі відправив панахиду за упокоєння душі померлого Предстоятеля РПЦ Патріарха Алексія ІІ. Перед початком панахиди Святійший Патріарх Філарет, який з 1966 по 1992 рік був разом з покійним постійним членом Священного Синоду РПЦ, повідомив парафіянам, що зібралися, про кончину Московського Патріарха і закликав їх разом помолиться за упокоєння душі та прощення його гріхів.

Цих трьох церковних ієрархів - Алексія ІІ, Володимира та Філарета - життя за останні два десятиліття зводило і розводило. Але у далекому уже 1990 році, коли ще існував СРСР, саме вони були основними претендентами на Патріарший престол РПЦ. Після смерті 3 травня 1990 року Патріарха РПЦ Пімена Архиєрейський Собор РПЦ обрав їх трьох, як основних кандидатів на зайняття Патріаршого престолу.

Згодом Алексій згадував свій стан напередодні виборів (цитую мовою оригіналу): "Я ехал в Москву на Собор, имея перед глазами большие задачи, открывшиеся, наконец, для архипастырской и вообще церковной деятельности... Никакой, говоря светским языком, "предвыборной кампании" я не вел. Только после Архиерейского Собора..., где я получил больше всех голосов архиереев, я почувствовал, что есть опасность, что чаша сия меня может и не миновать. Я говорю "опасность", потому что, будучи двадцать два года управляющим делами Московской Патриархии при Святейших Патриархах Алексии I и Пимене, я прекрасно знал, насколько тяжел крест Патриаршего служения. Но я положился на волю Божию: если будет воля Господня на мое Патриаршество, то, видимо, Он даст и силы". Про сам процес голосування Алексій згадував так: "Я почувствовал растерянность многих, увидел растерянность на некоторых лицах - где же указующий перст? Но его не было, приходилось решать самим".

Додамо, що для багатьох російських ієрархів, членів Священного Синоду та Архиєрейського Собору своєрідним "вказівним перстом" було гостре небажання бачити на чолі РПЦ українця, що й визначило підсумки.

Увечері 7 червня 1990 року були оголошені результати голосування. За Митрополита Київського і Галицького Філарета (Денисенка) було подано 66 голосів, за Митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана) - 107 голосів, за митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія - 139. Після оголошення результатів новообраний Патріарх відповів на питання голови Собору положеними по чину словами: "Избрание меня Освященным Поместным Собором Русской Православной Церкви Патриархом Московским и всея Руси со благодарением приемлю и нимало вопреки глаголю".

Так постав на Патріаршому престолі РПЦ той, який під іменем Алексія ІІ 18 років обіймав цю найвищу у російському православ'ї посаду.

Олексій Михайлович Рідігер - так у миру звали Патріарха Алексія - народився 23 лютого 1929 року поза межами Росії у столиці тоді самостійної незалежної держави Естонії - місті Таллінні у сім'ї священника, яка була своєрідною домашньою церквою. Більше, ніж півстоліття, принаймні з 1945 року, коли Естонію знову було включено до складу СРСР, у день свого народження по всіх радіо- та телепрограмах він був змушений вислуховувати численні славослів'я на честь Радянської Армії, яка саме цього дня святкувала свої річниці.

З дитинства Олексій Рідігер прислуговував у церкві під керівництвом свого духовного батька протоієрея Іоанна Богоявленського. Чи не тому він, уже Патріарх, заповідав поховати себе саме у Богоявленському соборі Москви?

Цьому хлопчику з серйозним поглядом судилося з далекої неросійської Естонії прийти свого часу у Росію і очолити її православну громаду - найчисельнішу у світі.

Існує світлина юного Олексія Рідігера, на якій він дуже схожий на аналогічне фото у матросці царевича Олексія, звіряче вбитого більшовиками у 1918 році.

Сходинки церковного сходження Олексія були поступовими і різноманітними - вівтарник, різничий, псаломщик, старший іподиякон, семінарист, диякон. 17 квітня 1950 року його було рукоположено в сан священника і призначено настоятелем Богоявленської (знову виникає на його шляху це ім'я. - В.Р.) церкви міста Йихви Талліннської єпархії. Випускник Духовної академії по першому розряду, кандидат богослів'я отець Алексій призначений був у 1957 році настоятелем Успенського собору м. Тарту і благочинним Тартуського округу. Через рік його було возведено у сан протоієрея. А 3 березня 1961 року в Троїцькому соборі Троїце-Сергієвої лаври його було пострижено у монашество.

Його церковна кар'єра розвивалася стрімко. Через 5 місяців ієромонаху Алексію було визначено бути єпіскопом Талліннським та Естонським з тимчасовим управлінням також і Ризькою єпархією.Через тиждень, 21 серпня 1961 року його возведено у сан архимандрита, а ще через 2 тижні 3 вересня 1961 року в Талліннскому Александро-Невському катедральному соборі здійснена хіротонія архимандрита Алексія во епископа Талліннского і Естонського. Ще через 2 місяці 14 листопада1961 года єпископа Алексія призначено заступником голови Відділу зовнішніх церковних зносин Московського Патріархату. Через три роки Алексія возведено у сан архиєпископа і наприкінці 1964 року призначено керуючим справами Московської Патріархії і постійним членом Священного Синоду РПЦ. 24 роки пробув Алексій на посаді керуючого справами РПЦ і достеменно знав стан справ своєї церкви. Через два дні після свого дня народження у 1968 року він отримав дорогоцінного подарунка - возведення у сан митрополита. Коли Священний Синод РПЦ у 1980 році утворив ювілейну Комісію з підготовки відзначення 1000-ліття Хрещення Руси, заступниками Голови Комісії були обрані митрополити Алексій (Рідігер) та Філарет (Денисенко). Митрополит Філарет до того ж очолив оргкомітет з відзначення 1000-ліття хрещення Руси. 1986 року Алексія призначено митрополитом Ленінградським і Новгородським з дорученням управляти Талліннскою єпархією. 7 червня 1990 года на Помісному Соборі РПЦ обрано на Московський Патріарший Престол. Інтронізація відбулася 10 червня1990 році ву Богоявленському соборі Москви.

Вісімнадцять років його перебування на чолі РПЦ оцінюються у Росії дуже високо. Як висловився Владика Феофан: "Таким нам подобаша архиєрей". Не буду перераховувати його численних відзнак, нагород та досягнень. Зазначу лише, що 24 травня 2994 року Патріарху Алексію ІІ була вручена нагорода ООН "Поборник справедливості", а російською владою йому було вручено новозаснований орден Петра Великого 1 ступеню за № 001.

5 грудня у п'ятницю, у день іменин його батька, надійшло повідомлення про смерть Патріарха Алексія. З невідомих причин декілька перших звісток були суперечливими.

Пройшла навіть інформація, що це могло статися у результаті дорожньо-транспортної пригоди, або зовнішнього впливу на кардіостимулятор, свого часу вшитий у серце Алексія ІІ. Але дуже швидко інформаційна ситуація стабілізувалася і запанувала версія про те, що кончина Предстоятеля РПЦ відбулася вранці 5 грудня у його резиденції у підмосковному селищі Пєрєдєлкіно, знаменитому своїм письменницьким поселенням.

Траурні урочистості та чин прощання з Патріархом Алєксієм ІІ відбулися у найвеличнішому храмі Росії - Храмі Христа Спасителя. 200 одягнутих у біле священнослужителів, серед яких були і представники католицької церкви, глави шести помісних православних церков світу, а також Вселенський Патріарх Варфоломій, складали почесну траурну варту і брали участь у відправі.

Патріарх Варфоломій, напевне згадував, як він цього літа у Києві останній раз бачив живого Алексія та служив разом з ним на честь відзначення 1200-ліття Хрещення Руси. Мені тоді вдалося сфотографувати унікальний момент - їх дружні обійми, хоча не секрет, що стосунки між ними були непростими.

Серед присутніх були Президент РФ Д. Медвєдєв та Прем'єр-міністр РФ В. Путін з дружинами, Президенти ряду країн СНД, представники російського політикуму та зарубіжних країн. Високі політичні особи вишикувалися спочатку за ієрархією. Першим став Д. Медвєдєв, потім його дружина, третім стояв В. Путін, далі його дружина та інші політики. Раптом цю ієрархію порушив Президент Білорусії О. Лукашенко, протиснувшись у перший ряд та ставши по ліву руку від Медведєва. Потім між ними протиснувся Президент Молдови В. Воронін. Таким чином шеренга стала виглядати так: Правофланговий Лукашенко, Воронін, Медведєв - ну і так далі. Ця дрібниця зламала ту умовну конфігурацію, яку прагнули створити організатори церемоніалу, де президент Медвєдєв мав стати, але із-за якоїсь безцеремонності Лукашенка знову не зміг постати першим у ряду.

Поряд з ними можна було помітити обличчя Раїси Богатирьової, мера Москви Ю. Лужкова, керівників Південної Осетії Е. Кокойти та Абхазії Сергія Багапша, інших

Поминальну службу розпочав Місцеблюститель патріаршого престолу митрополит Смоленський та Калінінградський Кирилл(Гундяєв).

У його яскравому слові був цікавий пасаж (цитую мовою оригіналу): "Как можно любить дальнего человека? Как можно любить врага? Сознание человека цепенеет перед этим вопросом. Но есть один ответ. Господь наш Иисус Христос ответил на этот вопрос - мир спасается любовью".

Чому я звертаю увагу на ці слова Митрополита Кирила? Мені подумалося - як можуть віднестися до самої фігури Патріарха Алексія ІІ українці - у тому числі і наші читачі? Адже відомо, що Патріарх Алексій ІІ був категорично проти незалежності Української Православної Церкви. Він відстоював інтереси РПЦ та Росії в цілому, цим і визначається його позиція. Для росіян його смерть - це офіційне і неофіційне горе, що можна зрозуміти. Для українців, які є поза впливом УПЦ, так званого Московського Патріархату, патріарх Алексій ІІ був саме такою "дальньою людиною", а для багатьох, відверто кажучи, і ворогом, хай Господь пробачить такі слова щодо особи новопреставленого.

Вселенський Патріарх Варфоломій та Патріарх РПЦ Алексій ІІ у Києві, літо 2008 р.

Але не можна не визнати, що це була фігура, висловлюючись словами Митрополита Кирила "не тільки національного, але і планетарного масштабу". Саме тому вважаю необхідним, щоб у день його поховання ми змогли згадати цю складну історичну особистість, не забуваючи при цьому того фундаментального факту, що покійний не був другом ні незалежній українській церкві, ні самій незалежній українській державі.

Вдова Солженіцина Наталя Сєдова сьогодні, згадуючи Алексія ІІ, як особистість звернула увагу на його очі - дуже розумні, сильні, як вона висловилася. Я також пригадую, що, вперше побачивши зблизька Алексія ІІ, звернув увагу на погляд Патріарха - уважний, чіпкий, навіть насторожений. Я тоді подумав, що це погляд не зовсім личить священнослужителю - скоріше психологічно відмобілізованій, гранично обережній людині, яка своїм поглядом-рентгеном просвічує усіх наскрізь. Подібні погляди були, як не дивно це прозвучить, у співробітників його служби безпеки, та й взагалі вони властиві людям подібного роду роботи. Навіть на богослужінні я спіймав цей погляд і встиг клацнути затвором фотоапарата - прошу читачів переконатися.

У той же час багато людей, які зовсім не є близькими до РПЦ, віддають цими днями належне Алексію ІІ. Наприклад, кардинал Вальтер Каспер, представник Римо-католицької церкви сказав сьогодні, що захоплювався особистістю Алексія ІІ. Католицький ієрарх висловив свою шану православному ієрарху і зробив це не тільки формально.

Погляд Алексія ІІ

Але повернемося до траурної церемонії у Храмі Христа Спасителя. Труна Алексія ІІ була покрита зеленою патріаршою мантією, біля правої руки його лежав хрест, біля лівої - Євангеліє, на грудях - митра. Обличчя за звичаєм було закрито спеціальним покривалом - так званим воздухом.

Митрополит Кирил прочитав дозвільну молитву, згорнув її і поклав у труну.

Коли прийшов час прощання з тілом покійного, Президент РФ Д. Медведєв піднявся до його труни, яка стояла на підвищенні, перехрестився, поцілував митру, задумався на мить, ще раз перехрестився і зійшов назад. Його дружина Світлана, яка більше чоловіка знається на церковних обрядах, поцілувала не тільки митру, але і хрест. Подружжя Путіних вчинило так само. При цьому Володимир Путін, єдиний з присутніх зробив ще один жест - він узявся рукою за край труни, потримав її секунд 10 і лише потім відійшов на місце. Президент Лукашенко піднявся до труни застиг, забувшись перехреститися, поцілував митру, потім згадав - перехрестився і зійшов.

Далі вже натовп тих, хто хотів попрощатися потихеньку завирував. Часу було мало, бажаючих надто багато, тому останні хвилини спричинилася величезна, хоча й тиха тиснява. Мелькнуло обличчя знаменитого кінорежисера Микити Михалкова, губернатора Санкт-Петербургу Валентини Матвієнко, які встигли прикластися до тіла покійного.

Нарешті труну взяли на плечі і понесли священнослужителі. Обнесши її навколо Храму тричі, під погребальний дзвін вони поклали її у катафалк і процесія рушила.

У траурному кортежі машин першим йшов персональний мерседес Патріарха з його особистим штандартом. Мені свого часу вдалося сфотографувати цю унікальну машину, хоча тут же я витримав сувору атаку його служби безпеки. З криком "Нельзя", вони метнулися до мене, тілами закриваючи лімузин, як об'єкт суворої секретності.

Траурна процесія проїхала центром задощеної Москви і прибула до Богоявленського (Єлоховського) собору, де у правому приділі заповів себе поховати Патріарх. Тут, поряд з мощами його небесного покровителя, святителя ХІУ століття Алексія, тіло Патріарха РПЦ Алексія ІІ буде покоїтися у тимчасовому дерев'яному саркофагу. Поки через 2 місяці його не перекладуть у спеціальний, витесаний з уральського каменю.

За день до своєї смерті Святійший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ мав нагоду згадати про Україну. Він привітав з 55-літтям архиєпископа Овруцького і Коростенського Віссаріона: "Неустанно призывая народ Божий к любви, терпению, состраданию, миру и общественному согласию, Вы прилагаете особые усилия к тому, чтобы крепло православное единство, а отношения между братскими народами Украины и России действительно были добрососедскими".

На світлині, зробленій мною півроку тому, Патріарх Алексій ІІ прощається. На другому плані - Митрополит Кирилл (Гундяєв)

Попри всі складнощі, суперечності та проблеми відношення між народами має бути братніми, а відношення між церквами - віротерпимими. Як би це інколи не було складно.

Мир праху померлого. Нехай пробачить йому Господь гріхи його вільні та невільні.

Алексій ІІ відійшов у вічність. А через деякий час світ узнає ім'я його наступника. Ім'я 16-го Патріарха РПЦ . Можливо, це буде той, хто стояв поряд, хоча й на другому плані?

09.12.08, Київ,

світлини автора та Інтернет-сайтв