rss
11/24/2017
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#318

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Ева Гата: “Коли мені розповідають про свої проблеми, я знаю як їх розв’язати”

Із львівською письменницею Евою Гатою (справжнє прізвище Ольга Коссак) я познайомився на Другому Конгресі "Діаспора, як чинник утвердження української державності", на якому вона презентувала свою книжку про українських заробітчан у Греції "Із варяг у греки, або історія, накреслена рунами". Пані Ева не є українською заробітчанкою у Греції, але завдяки науковій співпраці між університетами часто там буває і при кожній нагоді намагається зустрітися та поспілкуватися з великою українською діаспорою. Таким чином зав'язала з ними гарні стосунки і співпрацю. Книжка написана у жанрі легкої повчальної філософії та містики, де не тільки розповідь про заробітчанство, але й про те, як уникнути багатьох проблем і добитися успіхів у житті. Про мету написання книжки, про українців Греції, про стиль письменниці наша розмова з Евою Гатою. Вона відбулася напередодні її десятої поїздки до Греції.

- Пані Ево, як почалася Ваша співпраця з Грецією?

- У Греції я опинилася цілком випадково, хоча, знаю, випадковостей у житті не буває. Я - доцент кафедри прикладної математики ЛНУ ім. І.Франка. Між нашим університетом, а також Афінським національним університетом ім. Каподістрії та Салонікським Національним Університетом ім. Аристотеля була підписана угода про співпрацю. Моя знайома, викладач давньогрецької мови і латини, доцент Ліна Глущенко запропонувала поїхати до Греції, щоби познайомитися з роботою викладачів, спільно зайнятися науковою роботою та викладати комп'ютерну графіку. І ось у травні 2005 року я поїхала до Салонік. Там знайшла гарних партнерів. Згодом відвідала Афінський університет, де познайомилася з професором Грегорісом Калегіроколосом, котрий, між іншим, 24 червня цього року став директором школи математики цього університету. (Університети у Греції поділяються на школи, як в Україні на факультети та інститути - прим. Ю. А.). Таким чином я була включена у наукові угоди і змогла їздити туди досить часто. Зараз маю там своїх студентів, яких підключила до цієї наукової роботи. По цих роботах вони захищають курсові та магістерські роботи, пишемо багато спільних статей. Зараз написали спільний підручник.

Під час двох перших поїздок з українцями взагалі не спілкувалася і навіть не зустрічалася з ними. Серед моїх знайомих і друзів були греки, при чому різні, навіть дуже успішні, які займаються наукою, бізнесом... Мала з ними дуже гарні стосунки і, зрештою, не на довго їздила, щоб мені було потрібне спілкування.

- А як тоді почали спілкуватися з українцями?

- Якось на вихідних залишилася сама в готелі. Усі знайомі поїхали сім'ями відпочивати. Щоб не нудитися, сіла на трамвай і поїхала на пляж. Сиділа і думала, як би то піти купатися, але нема на кого залишити речі. І раптом почула, що одна сім'я розмовляє українською. Я підсіла до них і попросила попильнувати речі. І так ми познайомилися на пляжі. Виявилося, що ця сім'я також зі Львова. Вони вже там народили другу дитину, забрали туди маму, сестра вийшла заміж за грека. Ця жінка розповідала як у Львові на Краківському базарі колись торгувала. І раптом до нас підходить жіночка і каже: "Вибачте, я почула слово Краківський базар, дозвольте біля вас присісти". І ми з нею заприятелювали. Саме вона допомогла мені найбільше у написанні цієї книги. Вона називається Михайлина. Тепер часто буваю у неї вдома. Її чоловік - грек. У неї син Любчик від першого шлюбу в Україні, а з греком є дівчинка Марилена. Ми постійно підтримуємо дружні стосунки. Отож, вона мені розповіла дуже багато цікавих історій про українців Греції - не тільки своїх, але й своїх знайомих. І ця книжка є не тільки про одну особу, а про багатьох українців. Спочатку познайомилася з Михайлиною, а потім почала знайомитися з іншими людьми. Тепер у мене вже багато знайомих. Зараз з українцями зустрічаюся частіше, ніж з греками. Часто буваю у домівках наших співвітчизників, часто з ними спілкуюся. Тим паче, кожні два місяці буваю у Греції.

З багатьма українцями я знайомилася в літаку, де й почерпнула чимало історій з їхнього життя. Це є особливе місце, де люди розповідають дуже багато. Тому що в літаку вони є ні тут, ні там. Вони є посередині й хочуть розказати про все на світі, вилити свою душу. Вони знають, що, може, ніколи вже не побачаться. Якщо мені якась розповідь сподобалась, то я питала, чи можна її написати з певними змінами. Тобто змінюю імена, події, але сама ідея залишається. На початку цієї книжки є вірш, написаний українцями, який мені також продиктували в літаку. Його написала група українців, тобто він є колективний. Мені дозволили цей вірш використати у книжці. Так само в літаку я познайомилася з надзвичайно доброю і близькою тепер приятелькою Олександрою Чорною, яка належить до успішних жінок у Греції. Вона виявилася моєю сусідкою, як у Львові, її мама живе поруч зі мною, так і в Афінах, де ми живемо поруч. З того часу ми постійно є разом. У неї є велике коло друзів, тому що колись вони починали створювати організацію українців "Журавлиний край".

- Що Вас спонукало написати книжку "З варяг у греки, або історія, накреслена рунами"?

- Всі свої книжки я пишу про когось іншого, про різні категорії людей. Для чого я взагалі пишу книжки? Якщо пишу про людей, то хочу зробити для них щось краще, хочу, аби їхнє життя стало краще. Українці в Греції соромляться того, що вони там роблять. Мене застерігали не говорити про те, що вони прибирають, миють, адже це роблять люди навіть з вищою освітою. Там, щоби мати диплом, треба сісти і багато працювати, але в людини є така тваринка як лінь. Людина вважає, що й так заробить, навіщо їй то здалося, а роки проходять і закінчується тим, що вона прибирає чи прасує сорочки. Але всі хочуть відчути себе людиною. Я вирішила в цій книжці показати це у моїй героїні Василині. Я її спеціально так назвала, бо грецькою це ім'я означає королева. Вона має до матері претензії, чому її не назвали Анжелікою, адже це престижно. Ідея книжки така: ми живемо на королівській землі, маємо королівські імена, але ми того не усвідомлюємо. Ми бачимо себе в чужій країні прибиральницями, прасувальницями, а я хочу, щоби кожна наша жінка почувала себе королевою з королівських земель. Щоби кожен казав: "О, це з України! Вона достойна найкращого". Я цю книжку побудувала таким чином, що в кінці моя героїня знаходить себе. Вона не стає мільйонеркою, їй не перепадає у спадок острів, але вона розвиває в собі ті цінності, ті таланти, які не розвинула на Батьківщині. Вона дуже гарно малювала, але мама казала, "забудь за це, тобі треба стати бухгалтером і в тебе завжди будуть гроші". У Греції у неї з'являється нещасливе кохання, яке її дуже ображає. Цей чоловік є високопоставлений. Він закоханий у Василину, але йому соромно появлятися з нею в товаристві, бо вона - прибиральниця. І героїня вирішила довести, що може бути з ним, але коли себе розвиває, то вже й з ним не хоче бути. Насправді - це її коханець, вона має чоловіка. Пізніше починає оцінювати свою родину, чоловіка, дітей. Вона до них повертається.

Є дуже багато людей, які не повернуться в Україну. Вони там мають сім'ї, роботу, громадянство. І тому ця книжка була написана власне для тих людей, які вже живуть в цій країні і будуть там жити. Хоч то й не має значення, чи вони живуть у Греції, чи в Україні. Там я розробила низку порад, як щасливо жити в будь-якій країні. Ми повинні жити на Батьківщині, бо не даремно прийшли у цей світ, але коли вже так сталося, коли вже вирвали коріння, то навчися себе там якось посадити: вивчи мову, культуру, звичаї... Там мало хто з українців розмовляє літературною грецькою. Вони за 15 років так і не вивчили нормально мову. Їм вистачає як на базарі. Якщо ти хочеш іти на якісь вищі посади, то повинен говорити інтелігентною мовою. Вона є важка, але її треба вчити, якщо ти в цій країні поселився.

Українці багато прожили в Греції, але жодного разу не були на Акрополі. Я це описала у книзі. Потім Василина, моя героїня, усвідомлює, що повинна піднятися на верх і припасти до ніг благословенної Афіни Парсенос або Афіни Промахос. Вона у двох іпостасях у мене з'являється. Тому я вирішила цю книжку так побудувати, що її героїня приймає цю країну, іде в музеї, картинну галерею, починає знайомитися і малювати. Їй хочеться побачити як люди любили цю країну, які тут жили, як вони її зображали. Описую відомих грецьких письменників. Я не полінувалася всюди побувати, про що описую, я йшла в музеї, фотографувала картини, вивчила імена грецьких художників. Просто так нічого не буває: ми кудись приходимо і отримуємо якийсь новий поштовх до наступної діяльності. Ми відкриваємо книжку і знаходимо фразу, яка нам помагає рухатися, але ми повинні відкрити цю книжку, тоді відповідно щось дістати, а якщо будемо замість щось робити на пляжі лежати, то нічого не буде і ми залишимось на тому самому місці. Отож, щоби кудись дійти треба йти. Книга написана на правдивих фактах, за винятком того, що в ній присутні боги. Вона більше побудована на почуттях. Що я відчувала, коли було те і те, коли літак приземлився. Ця книжка пройшла, за півроку її розкупили. Але найважливішою у книжці була ідея показати оцінку українських жінок у Греції

- Якою була реакція на цю книжку?

- Різною, але переважно позитивною. У багатьох грецьких газетах на книгу були схвальні відгуки. Була і критична реакція. Під час першої презентації у посольстві України мала сутичку з грецькою комуністкою. Вона встає і починає говорити: "Ось ви пишете про емігрантів. А що ви можете про них знати, якщо було стільки проституції, наркоманів... Я у відповідь кажу, що книжка написана для людей, які живуть в чужій країні. Це підручник про те, як поводитись на чужій землі. Мене не цікавить кількість проституток і наркоманів. Вона знову розпашілим голосом говорить, що там то забили пакистанців. А що я можу знати про пакистанців? Якщо людина прийшла з любов'ю в ту країну, вивчає культуру і мову, то тоді країна обертається лицем до тієї людини. Потім ця перепалка вже набридла і за мене заступилася представник Демократичної партії, яка зараз при владі. Тоді та комуністка розкричалася, що їй всі рота затикають і тут вже пішла сутичка між партіями. Я встала і сказала, що востаннє відповідаю на питання, а я була у вишиванці, і кажу: "Ця країна, як і моя батьківщина, нікого сюди не кликала. Якщо комусь не подобається, то нехай збирає манатки та їде геть". Вона не витримала і вийшла. Потім в одній з грецьких газет з'явилася стаття про мене, що я зі своєю наукою та ейфоричними поглядами на життя пропустила цілий клас нещасних наркоманів і проституток і не дала відповіді на її запитання. Насправді емігранти забувають, що вони емігранти і починають щось вимагати, як вдома. Навішують свою мову, культуру, правила. Ти живеш у цій країні, то приймай її правила гри. У своїй книжці я описала морально-філософсько-етичні принципи життя.

Хочу ще згадати про свій виступ у Києві на радіо "Культура". У прямий ефір зателефонував мужчина з Донбасу і став говорити, що ви там, у Західній Україні, коренів не маєте, як перекотиполе і кому потрібне оце оспівування заробітчанства. Ось ми тут, на Сході, сидимо вдома.. Мене це дуже вразило. Держава не подбала, люди виїхали. А коли в літаку летіли до Греції, дала жінкам почитати книжку. Вони потім підійшли і кажуть, що там усе про них написано. Я відчула, що зробила правильно. Тоді подумала, що в Україні нехай про мене говорять що хочуть.

- Ваша співпраця з українською громадою у Греції є тісною, але відомо, що Ви також співпрацюєте з українським посольством?

- Так. Все почалося зі знайомства з п. Наталею Кусенко - аташе з питань культури посольства України. А в листопаді минулого року мене познайомили з послом Валерієм Цибухом. Пані Наталя запропонувала зробити презентацію моєї книжки у нашому посольстві. Я прилетіла в січні 2008 року, а там якраз закінчили облаштування української світлиці. Я була першою, хто відкрив цю світлицю. Презентація книжки відбулася 11 квітня цього року. Все було на високому рівні: прийшли мої друзі - греки, українці, посольство запросило своїх людей - світлиця була повною. Але оскільки в посольстві високопоставлені люди, то для мене найцікавіше було піти в неділю до української церкви і зробити презентацію для простих людей. І я змогла це зробити на Вербну неділю. Зійшлася неймовірна кількість українців. Священик отець Любомир попросив мене зачекати після служби. Коли я побачила, що люди розходяться, запитала, що відбувається, для кого буде презентація. Але згодом зрозуміла, для кого вона має бути. Люди розійшлися. Але там є жінки, які працюють на "меса", тобто цілий день, цілий тиждень - як служанки. Буває, що вночі треба воду подати. Тобто живуть у тій хаті від ранку до ночі, у них нема вихідних, але це їх вибір, бо не платять за квартиру, за їжу, хоча в якійсь мірі вони є невільницями. У неділю мають вихідний, а після служби ще мають окрему відправу. Поруч є великий зал, куди вони приносять їжу, сидять і спілкуються. Власне священик попросив мене зробити презентацію для тих жінок. Ви знаєте... вони всі плакали, казали, що я для них зробила щось неймовірне, ще ніхто для них такого не робив. Переважно пишуть про Італію і Португалію, а про Грецію - ні. Сказали, що я першою про них написала.

- А є українці, які змогли себе там реалізувати в інших галузях: культури, науки, бізнесу?

- Звичайно що є. Наприклад моя приятелька Олександра Чорна, з якою я познайомилася у Греції. Вона є співачка. Також знаю людей, які отримали диплом фармацевта і працюють в аптеці. Інша моя приятелька Тамара працює викладачем інформатики в ліцеї. Є наші люди і в бізнесі.

- Українські заробітчани - це переважно жінки?

- Так, жінки, хоча там уже є і сім'ї. Є й чоловіки. Один мій знайомий одружився з грекинею. А так є переважно або жінки, або українські сім'ї.

- Мабуть трапляються прикрі випадки, коли жінки їдуть на роботу, а потім виходять заміж і залишають в Україні свої чоловіків, дітей?

- Найперше хочу сказати, що українки - це перші жінки, з ким греки женяться, а вже після них ідуть грекині. Вони за українками просто вмирають. Минулого року я була в Парижі й познайомилася з одним греком з Кіпру. Пішла з ним на каву і він мені говорить, що кожного року на Кіпрі відбувається до тисячі шлюбів між українками і кіпріотами. Всі є в пошуках українки, тому що народжуються неймовірно талановиті діти. І кожен хоче мати таку талановиту дитину і шукає українку. Він мені говорить, що за декілька років буде нова нація на Кіпрі. Навіть я зауважила, що у Греції, де б не з'явилася, до мене підходять мужчини і запитують, чи я з України? Чи замужем? Там українки ніколи не будуть почуватися самотніми.

Але є ще інша сторона медалі. Звичайно, українка, яка потрапляє в Грецію, і те ж саме в Італії чи Ізраїлі, вона відчуває себе там жінкою. Може на початку так не було, їх обманювали, а зараз такого уже нема. Він за нею доглядає, він такий уважний. А коли справа доходить до шлюбу і вони починають жити разом, починаються деякі непорозуміння. Тому що кожна наша жінка є набагато вища, освіченіша від грека. Навіть якщо вони мають рівень освіти однаковий, все одно у жінки вищий рівень розумовий. І тут починається - їй потрібно більшого, а він не розуміє, що вона потребує. Їй недостатньо таверни (грецький ресторан) чи магазину. Українка хоче театрів, інших здобутків, а йому то не цікаво. Він заробив гроші, хату і все.

- А як би Ви охарактеризували греків як націю?

- Греки - дуже співочий народ. У них неймовірно гарні пісні, чудова музика. Музика грецька поділяється на дві групи: є автентична грецька, а є змішана з турецькою. Ми її не розуміємо, а вони отримують насолоду. Це щось подібне на гуцульські коломийки, які не всі розуміють. Але на загал грецька музика мелодійна. Вони усі співають. По-друге, у них немає жодних комплексів. Ось, наприклад, увечері ідемо у таверну, де грає музика. Сидять дві пані похилого віку і пан. І раптом пані встає і йде танцювати. Потанцювала і сідає. Потім іде той пан і також собі танцює. У нас, наприклад, на сцену виходить жінка і співає і тут вже говорять - о вона така стара і ще на сцену полізла. Там такого нема. Хто би там не вийшов, але якщо співає їхню улюблену грецьку пісню, вони всі будуть діставати неймовірну насолоду, будуть її підтримувати. В нашій естраді, наприклад, все має бути дуже юне і оголене. Там цього нема. Греки більше вкладають душу. Там також виходять оголені, але це не найголовніше. Там ніхто не робить пластичних операцій. Вони вміють розкриватися, не будуть стояти в кутку і чекати, поки запросять танцювати. А якщо танцюють національні танці, то починає один чоловік, а потім всі підтанцьовують.

Культура і фольклор у них на вищому рівні. Вони цим живуть. Вони не допускають багато іноземної музики в ресторанах. Там тільки грецька має бути. Навіть у магазинах грає своя музика, яка приваблює клієнтів. Вони вміють любити свою державу. Вважають, що їх держава є найкраща, що вони живуть на благословенній землі, що в них найсмачніша їжа і напої.

- А як офіційна Греція ставиться до наших заробітчан?

- По-перше, вони переважно легалізовані, мають всі необхідні документи. Моя приятелька Леся розповідала, що у них немає таких умов як в Італії, Португалії чи Іспанії. Тут вони трохи обділені в правах. Ми навіть плануємо зробити Конгрес чи з'їзд у Греції. Є така пані Люба Максимович, яка керує центром "Жінка - для жінки", який займаються проблемами жінок з України. Допомагають жінкам, які були покалічені психологічно. Пані Люба говорила, щоби зробити такий виїзний з'їзд. Але життя українок у Греції покращилося, адже раніше наших там було обмаль і їх обманювали - вони проходили тяжкі випробовування. Зараз уже багато є українців і один одному допомагають, підказують, застерігають. Зараз ніхто не поїде туди без певної підтримки.

- А чи Греція не відчуває перевантаження людьми з України?

- Мабуть ні, тому що українці працьовиті, а Греція таких людей потребує. Там навіть з Росії не так багато, як з України. Ті, хто розмовляє російською, це переважно зі сходу України. Там десь понад мільйон українців. Є з різних куточків України, але найбільше, мабуть, зі Західної України. Є й з Донецька. Вони там також поділені. Колись я пішла до перукарки-росіянки з Донецька. Вона починає розповідати, що живе тут як у раю і ніколи не повернеться в Україну, а потім говорить, що Ви, мовляв, за НАТО. А я кажу: "Ви тут живете як у раю, то чому не задаєте цього питання грекам, що вони у НАТО? Тут живете в раю і в НАТО, а там не хочете, щоби був рай?"

- А я не подумала, - відповідає мені.

- То Ви спочатку подумайте. - Така людська психологія, щоби Україна не йшла в НАТО. Вона мені зіпсувала настрій на весь вечір.

- Українці мають свої колективи, школи?

- Моя знайома хоче зробити такий центр, щоби запрошувати колективи з України. Я сподіваюся, що чимось їй у цьому зможу допомогти. Вони там щось мають, але то невеличке. Навіть не було кому заграти у Посольстві. Але я про Афіни говорю.

Є недільні школи, але за навчання у них треба платити, хоча ця плата невелика.

- Нещодавно Ви презентували ще дві інші свої книжки. Розкажіть про них.

- Місяць тому я презентувала книжку "Тут і там, або стежка між Парнасом та Олімпом". Вона про багатих та успішних греків. Але там немає слова Греція. Герої не усвідомлювали своєї унікальної ролі на землі, аж поки не зустрілися. Для кожного героя ця зустріч стала доленосною, змінила закостенілі погляди на життя, зруйнувала стереотипи. У мене кожна книжка в іншому стилі. У Греції також є бідні люди, бомжі. Хоча рівень життя у них вищий ніж у нас. Насамперед це дороги. По - друге, це європейський сервіс. Зарплати у Греції стають все нижчі, правдивіше ростуть ціни, а зарплати майже не ростуть. Цю різницю я побачила за три роки. Науковці у Греції живуть дуже добре. Дозволяють жити нормально: летіти в літаку, жити у готелях, взяти машину на винайм. І ще одна моя книжка, яку я презентувала у вересні, "Очищення, або роблю, що хочу". У ній можемо знайти відповідь на питання, як стати вільною людиною, як правильно зробити вибір у житті, що потрібно, щоб прожити повноцінне життя. А виявляється, що не так вже й багато - треба лише заглибитися в себе і відповідь знайдеться. Вона, ця відповідь, завжди поруч. Я намагаюся дати відповідь на ці питання.

- Математика і література поняття несумісні. Як Ви стали письменницею?

- Я почала писати ще з дитинства. Пишу підручники і мені це вдається. Люблю починати від маленького і йти вперед. Подобається сам цей процес, від якого отримую велику насолоду. Після цього починаю жити своїм цікавим життям. Від народження цікавлюся філософією і почала застосовувати в житті філософські принципи. Аналізуючи і застосовуючи їх, почала отримувати результати і мені дуже хотілося поділитися ними. Коли мені розповідають про свої проблеми я знаю як їх розв'язати. Інша справа, що люди не завжди сприймають моїх порад, але я знаю в чому корінь. Тому мені захотілося написати цю книжку і я зрозуміла, що не можу зупинитися. До речі, за рік я написала чотири книжки. Коли пишу книжку, то користуюся тільки першоджерелами і ніколи не читаю художньої літератури.

- А що означає Ваш псевдонім Ева Гата?

- Ева - то є життя, перша жінка, а Гата, то є кішка грецькою мовою.

Фото автора

Російські канали в Україні дивляться щонайбільше 5% громадян

Ярослав Кендзьор: “У позиції Тарасюка йдеться про політичний бартер, а не про ідеологію Руху”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com