- Оскільки буде судове засідання, то ніяких заяв із приводу проекту "Великі українці" не робитиму. Суд не розглядатиме, чи були фальсифікації, чи ні, суд з'ясовуватиме, чи мої звинувачення на адресу "Укргазбанку" є обґрунтованими, чи ні. Тобто, на жаль, усе звелося до цього.

Звичайно, я як громадянин, як журналіст і як колишній редактор проекту хотів би з'ясувати суть проблеми. Але, на жаль, ніхто з громадян, які голосно кричали, що їхні права під час голосування в проекті порушено, не подали до суду. А їхні права таки порушено, бо компанія Табачника, Горбаля та Безлюдної ошукала їх.

Багато людей божилися, що боротимуться за своє право, зрештою, за витрачені гроші, але мені не відомо, щоб вони захищалися в суді. Тому вже немає сенсу говорити про проект: якщо громадяни вкотре утерлися, коли на них плюнули, то я тут ні при чому. Я, власне, не втерся, тому тепер ми з'ясовуємо стосунки з "Украгазбанком" у суді.

- Їх достатньо.

- Особисто від нього - ні. Але це не означає, що їх не буде надалі.

- Тут кожен за себе. Є громадська позиція. Сотні тисяч людей брали участь у проекті, не тільки там, умовно, за Бандеру чи Ярослава Мудрого - люди голосували й за тих, хто взагалі не потрапив у десятку. Але вони вірили Шустеру, каналу "Інтер", Кіпіані, що все це буде чесно. В останній момент з'ясувалося, що є запитання до фінальної десятки. Але якщо громадяни не готові відстоювати свою позицію, ну, то ніхто за них цього не робитиме. Я про це сказав. Не вестиму боротьбу з каналом "Інтер", бо наші сили нерівні.

Виходжу тільки з того, що тут мої права порушено. На проект я не витратив ані копійки, але мою репутацію поставлено під питання. Для нормальної країни, для нормальних політиків, громадян, журналістів достатньо одного матеріалу для реакції, а в нас абсолютно нічого не відбувається. Така в нас держава, така свідомість людей.

- Я не юрист і не можу стверджувати, що в діяльності цих панів є ознаки злочину і що цим питанням мали б зайнятися слідчі органи. Але деякі юристи говорили, що в порушенні можливості проголосувати й отримати чесну інформацію канал порушив закон про права споживачів тощо. Якщо чиїсь права було порушено, то ті "хтось" мали би боротися за захист своїх прав. Вибачте, не треба від мене вимагати, щоб я це робив за них.

- Нічого не очікую. Про яку громадськість може йтися?! Подивіться, що діється в країні! Яка громадськість?! Немає її. Уже навіть думаю, що окупація Росією чи Америкою, ким завгодно, була би для нас благом. Тобто зовнішньої сили, яка прийшла б і навела б тут лад. Оце було би благо (іронічно). Бо в Україні немає еліти. Навіть у радянські часи хтось протестував проти "брежнєвізму" - ми знаємо дисидентів тощо.

А хто нині протестує проти цього дебілізму, який асоцію¬ється з Ющенком, Тимошенко, Януковичем? Хто виступає? Сверстюк? Чи Михайлина Коцюбинська? Чи Іван Дзюба виступає? Ніхто! Отже, все нормально. Але ж ми розуміємо, що це ненормально. Відповідно, в цій ситуації або прийде авторитарний режим, який дасть прос¬тий рецепт - "мамє мороженоє, дєтям цвєти" чи "москалів на палю, жидів - за кордон", або ж буде якесь інше ненормальне вирішення цієї ситуації. А "Великі українці" - тільки одна маленька цеглинка в цій кризі.

- Який Майдан?! Майдан був світлою подією, коли люди щиро хотіли змінити свою країну на краще. Зараз уже нічого такого не буде. Якщо й буде - то тільки авторитарна реакція або продовження цього "корупціо-пофігізму", що призведе, можливо, навіть до втрати частини території, а в перспективі - навіть до втрати державності в її теперішній формі. Тобто формально Україна, звісно, буде - як член ООН і СОТ, - але вже зараз від нашої держави мало що залежить. Через п'ять років за такої політики будемо якимсь Таджикистаном, який формально має всі ознаки державності, але реально там стоять російські війська й усі рішення ухвалюють у Москві, а не в Душанбе. І ми йдемо до такого варіанта.

- Не думаю, що маніпуляції відбуваються саме через телебачення. Узагалі, що таке маніпуляція? Нам же не кажуть, що Тимошенко - чоловік, або: Віктор Ющенко помер, а Віктор Янукович виступає за ОУН-УПА. Але те, що відбувається на телебаченні, - приклад підміни важливого дріб'язковим. Ми ж насправді не хочемо чути про реальну корупцію! Не вимагаємо цього від політиків, від мера, від громади. Ми задовольняємося розповідями про Павла Лазаренка, Петра Порошенка, про Сюзанну Станік. Ну, знаємо ми про них. Ну і що? У цій країні є хоч один нормальний прокурор? Хоч один нормальний суддя? Може, є, але я про це не знаю. Був колись суддя Василенко, який порушив справу проти Кучми й постраждав. Де ці порядні працівники СБУ, прокуратури, порядні міліціонери, які могли б змінити ситуацію?

- Чому це "не попреш"? Дисиденти - яскравий приклад, що проти системи можна й варто воювати, і вона зміниться. Я теж брав участь у поваленні Радянської держави - найбільшої і найпотужнішої - і її немає. Ми разом це зробили. Чому нині, коли бачимо скотство цієї держави, яка реально існує не для людей, а для так званої "еліти", не докладаємо зусиль для змін? Але це має бути усвідомлення у народі. Й не журналісти мають це піднімати. Вони живуть трошки краще, ніж звичайні люди. А де шахтарі? Коли був останній шахтарський страйк? Років десять тому. Що, вони всім задоволені? Чи матері, які мають хворих дітей, задоволені соціальним забезпеченням? Я ж не буду за них усіх це робити, й ви також. Діяти мають ті, кого це стосується. Якщо ж ніхто нічого не робить - отже, всім все подобається: немає цензури, немає корупції, немає зовнішніх викликів.

Проблема в тім, що рівень цієї "еліти" дріб'язковий, "молочний", вона живе своїми дрібними уявленнями, які насправді дуже примітивні, яким не потрібні ні експертні оцінки, ні якісні законопроекти. Тоді навіщо така країна?! Тому все йде до "повзучої" окупації з боку однієї з держав - Росії. І не треба буде ні українську мову забороняти, ні пам'ятник ОУН-УПА зносити, ніхто у своїй країні вже нічого не вирішуватиме. І, повірте, телебачення тут ні до чого: воно більш-менш показує реальність - такою, як вона є. При чому в нас не один канал - їх двадцять, і кожен транслює власну реальність.

- Ну, по-перше, їх усе одно дивляться, й іншого телебачення в нас не буде. У будь-якому разі, поки держава не створить умови для вироблення якісного національного продукту, доти без сенсу говорити, приміром, що тут є багато російських серіа¬лів. Ну, добре, заборонимо ми російське "мило", а що тоді показуватимемо? Фільми кіно¬студії Довженка? Та люди куплять "тарілки" і далі дивитимуть¬ся ті самі російські канали. Заборонімо російську книжку - і що далі? Ми маємо тільки 3-5% потрібної літератури україн¬ською мовою. Не так треба захищати українське інформаційне поле. Необхідно створювати нове, щоб не московський кореспондент нам щось розповідав, а наш - у Москві, Тбілісі чи Багдаді. Тому проблема не в Росії, а в Україні. Це українська влада повинна щось зробити. І ми знову повертаємося до того, що в нас немає держави. У нас є група людей, які мають державні функції та працюють на себе.

От читаю про статки кандидатів в американські президенти і дивуюсь. У них майно на 5-6 мільйонів. Та вони навіть у список 300 найбагатших українців не потрапили б! І це стосується президентів найбагатшої країни світу! Дивує, що наші політики літають за кордон і бачать, наприклад, як працює швейцарська модель держави чи інші, але чомусь тут вони роблять усе цілком протилежним.

Не кажу, за кого варто голосувати, але віддавати голоси за тих, хто в парламенті, - ірраціонально. Це значить укотре отримати граблями по чолі. Тому краще проголосувати проти всіх. От уявіть: люди прийдуть на вибори і 70% проголосують проти всіх. Коли ми скажемо й Тимошенко, і Ющенкові, й усім іншим: "Ми вас викреслимо", і вони не наберуть очікуваних відсотків - то прийдуть нові люди. Нехай це буде якийсь умовний Петренко, Іваненко - але це будуть інші люди, з яких можна буде спитати.

- Негативно. Не в такий спо¬сіб треба захищати свій інформаційний простір. Прик¬лад: в Україні свого часу відкрили "Шпігель-Профіль", кілька місяців тому його закрили. При тому, що є мільйони людей, які читають російською, цю ро¬сій¬ську маячню ніхто не читав. Та й узагалі - російські канали в Україні дивляться щонайбільше 5% громадян.

Дивляться - це ще не факт, що вірять. Ось я дивлюсь, але не вірю. І не хочу, щоб мене вважали за дурня, якому потрібна допомога Нацради, щоб розібратися, що це - пропаганда. Тому, коли говорять про національну інформаційну безпеку, розумію, що нас ошукують. Бо най-більша інформаційна небезпека - це те, що нині коїться у Верховній Раді. Коли засідає парламент, а Яценюк каже: "А говорити нам, у принципі, немає про що". Ви ж маєте дві години, то ухваліть бодай якийсь аполітичний закон! Ми ж їм платимо величезні гроші. Я проти цього, а не проти того, щоб Штірліц був україномовним, бо це - 174 проб¬лема, яку треба вирішити. А наших політиків вистачає тільки на такі-от явно маніпулятивні речі.