Це знаково, коли наприкінці літа українці підводять підсумки роботи, святкують весілля, будують нові плани.І День Незалежності припадає на кінець серпня, і Світовий Конгрес Українців відбувся в Києві теж з 20 по 22 серпня. Чіказька делегація з боку Помаранчевої Хвилі налічувала 5 членів. Ми їхали на такий поважний форум з певним хвилюванням, бо мали стати новим членом цієї організації. Тільки вагомі здобутки у праці для політичного і громадського росту співвітчизників тут, за кордоном нашої країни, могли дозволити звернутися з таким проханням до шановного Конгресу. А їх є дуже багато. Українська громада знає, поважає і любить брати участь в численних заходах як політичного, так і культурно- просвітницького спрямування нашої організації. Таким чином виконується головний принцип нашої роботи - українці працюють і живуть, не забуваючи про свій край, свою етнічну приналежність до великого народу, збагачуючи славні традиції новими здобутками, виховуючи своїх дітей в ключі рідного біо- і інфо-тіла.

Вибір організаторів місця проведення IX Конгресу був дуже вдалий: Український Дім на Європейській площі всотував гостей з усього світу! В холах були розгорнуті виставки картин, книг різних видавництв, стендів з експонатами матеріалів по Геноциду українського народу різних років. Реєстрація показала, що українець - національність світового значення, бо живе практично на всіх континентах, в усіх країнах. Хвилююче було спілкуватися з депутатами з Іспанії (серед них- мій колишній колега-викладач Володимир Мельник), Італії і Франції(приємно було згадати недавню поїздку туди і численні зустрічі з українцями; з делегаткою Наталі Пастернак обговорювали життя українців і ставлення влади до наших звичаїв), Німеччини (з Людою Млош подружилися після її розповідей про життя в Німеччині), Хорватії (виручали одне одного, фотографуючи), Вірменії (пані Роксолана зачарувала весь зал своїм виступом, незалежною гідністю), Румунії (з делегаткою Марією обговорювали стан преси в наших країнах), Росії, Узбекистану, Казахстану.

На Раді Директорів наша делегація була готова до запитань щодо роботи організації в Сполучених Штатах. Голова «Помаранчевої Хвилі» Тарас Василик дав стислу і повну картину нашої праці та відповів на запитання старійшин. Президент СКУ Аскольд Лозінський гаряче привітав нас із новим статусом, а ми раділи не тільки за себе, а й за тих, хто теж вперше був на Конгресі і став його новим членом. По закінченні відомі люди України вітали нас. Серед них - Михайло Горинь, Микола Жулинський, Павло Драч, Євген Сверстюк, Левко Лук'яненко.

Комісія Людських та Громадянських Прав була представлена багатьма виступаючими, що ділилися досвідом роботи з урядами держав, в яких вони проживають. Особливо вразив виступ університетського викладача української мови та літератури з Луганська Ірини Магрицької, яка говорила про повну денаціоналізацію закладів освіти Сходу України. Які ж тоді можна мати претензії до урядів Білорусі, Росії, Узбекистану щодо української діаспори, коли своя держава є злочинно байдужа, а то й вороже налаштована проти своїх громадян!

Комісія Допомоги Українців за Кордоном захопила нас гарячим обговоренням різного роду проблем, які виникають у діаспорі. Це і несвоєчасне донесення інформації до громад про прийняття Україною нових програм щодо візових порядків, обміну чи продовження паспортів, відсутність ділових контактів з консульствами, освітянські прогалини тощо. Головуючий

Юрій Чопик зрозумів, що Комісія прийняла бойовий характер: ми не тільки працюємо для України, ми хочемо відчувати і її турботу про себе. «Помаранчева Хвиля» взяла активну участь у складанні пропозицій для уряду. Після закінчення першого дня роботи цієї комісії ми ще в коридорі обговорювали наші справи з начальником управління з питань закордонного українства МЗС Василем Боєчко.

Перша Пленарна Сесія ІX Конгресу була урочисто відкрита головою Організаційного Комітету Марією Шкамбарою з Канади. Одне з найголовніших завдань форуму було питання відзначення сумнозвісних 75-х роковин Голодомору українського народу. Танцювальний ансамбль «Барвінок» під керівництвом Ф.Даниляка показав вражаючу хореографію у поєднанні з музикою, світлом і костюмами, які викликали здавлені ридання і первісний страх голоду...

Гнітючість настрою в залі змінилася надією, що таке Ніколи й Ніде не повториться, коли в зал було внесено прапори держав-учасників Конгресу, прозвучав національний гімн та молитва. Офіційно відкрив зібрання Президент СКУ Аскольд Лозінський. Прекрасний оратор, великий працелюб, самовідданий українець, справжній лідер - таке враження справляє цей чоловік.Весь зал співав «Многая літа» йому і дружині Роксолані, що мужньо йшла всі 10 років його каденції пліч-о-пліч.

Його доповідь носила прискіпливий характер огляду всього господарства СКУ, спланованих завдань та їхнього виконання, членства і політики, історії та сучасності. Гордість охоплювала за чільника такого рівня! Приїзд перших урядових осіб держави підняв статус форуму в наших очах ще вище.Тим більше сіли вони на зарезервованих місцях позад нас, що викликало інтерес до них не тільки як до державних діячів, а й до звичайних людей.Вперше так близько побачила і Віктора Ющенка, і Юлію Тимошенко, і Раїсу Богатирьову.Поруч сиділи також Володимир Огризко і Василь Вовкун.

Президент України Віктор Ющенко виступив з привітанням усіх українців в діаспорі, окреслив наші завдання і своє бачення співпраці. Все сприймалося як логічне, перспективне і доступне.На словах. Коби ще й на ділі так було.

Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко завжди виглядає в повній формі, зібрано, змобілізовано, сценічно. Її виступ мав завдання пригасити нашу тривогу щодо боротьби за крісло Президента на майбутніх виборах. Але в залі сиділи ду-у-уже дорослі люди, щоби вірити в казки. Хоча аплодували красивій жіночці із задоволенням.

До пізнього вечора тривало перше пленарне засідання, дивуючи багатогранністю проблем і шляхів їхнього вирішення, емоційністю виступів людей всіх вікових категорій, духом єдності українців. По закінченні виступів, на сцені з'явилися номінанти на нагородження медалями Св. Володимира Великого. Вірилося, що ці люди - дійсно гідні високої нагороди!

Палац виходив на простору Європейську площу, що кипіла народом, технікою: йшла репетиція параду до Дня Незалежності. За гаслами,архітектурою, пам'ятниками Київ справляв враження ділової та культурної української столиці, хоча мови української чути було мало.

Наступний день приніс багато рутинної праці до обіду, а після - звіти голів Рад і Комісій СКУ та дискусії по них. Внутрішньо всі делегати готувалися до сесії «75-ліття Голодомору 1932-33 рр. в Україні» та до вшанування жертв Великого Голоду панахидою біля Михайлівського собору.

Витримати це все потрібно було немало сил: обурення діями ворогів народу, які довели країну до страшних втрат, сердечний біль за втраченим корінням, спільна молитва до Бога про дарування загиблим хоча б небесного спокою - спазми душили тісними обценьками. Глава УПЦ КП святійший патріарх Філарет відправив панахиду, делегати Конгресу поклали квіти до меморіалу...

Ідучи київськими вулицями в гурті своїх товаришів по організації, минаючи юрми святково галасливих людей, розглядаючи сяючі вітрини, я думала: «А вони теж могли жити, любити, радіти...Та ні, Голод кістлявим п'ястухом здавив - і все, кінець...».

Пригадалися наші обурення виставкою в Українському домі портретів «діячів», що вийшли з України, грабували її, будучи в верховних ешелонах влади, і тим прославилися! І зараз, завдяки Петру Ющенку, який організував цю виставку, їхні обличчя сяють повним вдоволенням поруч з аскетично-подвижницьким образом Степана Бандери! Ще й кавники стояли на столах рівно під його портретом, так якби іншого місця не знайшлося. Не хотілося б шукати тут чийогось злого умислу зменшити вагу цієї постаті, але думка вперто твердить про це.

Коли починаю згадувати наші зустрічі, обмін візитками, фотографування, - одразу виринають в пам'яті чудові постаті знайомих нам талановитих людей: Віктора Рибаченка - журналіста з Києва, що несе одкровення на кінчику пера, Лідії Корсун - невтомної мандрівниці і просвітниці, Ніни Бай -редакторки газети, журналістки і поетеси, що не так давно побувала в Чікаго і закохалася в українську громаду тощо. Прийняття після закінчення форуму стало справжнім святом для стомлених делегатів. Невеликий концерт буйно-веселими українськими мелодіями відживив наші серця, нагадав про свято «Українські Дні», яке ми побачимо в себе в Чікаго наступного дня, вразив баритоном чорношкірого виконавця, який без анінайменшого акценту співав українські шевченківські «Думи...»!

Cкільки б не співали, а додому час... В колоритному апофеозі співу й танцю українців з Росії, в жвавому обміні адресами й номерами телефонів відчувалося, що свято завершується. Свято краси національного єднання, братства, продовження того, що було, є і буде, поки земля крутиться, поки українці живуть! А наостанок - фото з новообраним Президентом СКУ Євгеном Чолієм і - в дорогу!