Щороку наприкінці липня православна парафія святого князя Володимира відзначає своє храмове свято. Цього року храмовий празник вшанував своєю присутністю владика УПЦ у США єпископ Даниїл. Чудової недільної днини, 27 липня, духовенство, парафіяни та прихожани урочисто вітали свого владику на паперті Катедрального собору святого князя Володимира.
Єпископ Даниїл у сослужінні з настоятелем собору о. архимандритом Панкратієм та духовенством кількох чіказьких православних храмів відслужив Божественну літургію архиєрейським чином. Злагоджений спів катедрального хору "Боян" додавав величі храмовому празнику рівноапостольного святого князя Володимира - покровителя і хрестителя України-Руси.
Проповідь владики була присвячена любові. Єпископ Даниїл, цитуючи слова святого апостола Павла, звернені до Коринтян дав чітке й глибоке тлумачення цього поняття, а наведені у проповіді приклади були чудовою ілюстрацією людських вчинків.
Після закінчення літургії святкування було продовжено у парафіяльній залі. Хор "Боян" привітав духовенство та гостей свята своїм співом, а гостинні господарі запросили всіх до святково прибраних столів. Цього дня серед присутніх панувала якась по-особливому урочиста атмосфера. Оксана Чайковська, на яку було покладено місію ведучої свята, представила гостей за почесним столом та повідомила про участь у парафіяльному святі відомих громадських діячів нашої спільноти та організації, які вони репрезентували.
Після закінчення обіду розпочалася офіційна частина святкувань. Першою до мікрофону було запрошено голову парафіяльного сестрицтва Надію Брюшенко. Саме завдяки зусиллям сестриць було приготований смачний обід та прикрашено залу. Надія Брюшенко привітала присутніх з храмовим святом та від імені сестрицтва вручила голові парафіяльної управи інженерові Святославу Личику грошовий чек, з побажанням використати його під час ремонту парафіяльної зали.
Виступ настоятеля церкви святої Покрови УПЦ Київського патріархату о. Питирима прозвучав у контексті подій святкування 1020-річчя Хрещення України, які саме цими днями проходили у Києві, й на яких був присутній Вселенський Патріарх Варфоломій І. Промовець висловив свою стурбованість тим, що хоча поки що немає адекватного реагування зі сторони Константинопольського патріархату на прагнення українського народу та його духовенства до створення єдиної Помісної Української Православної Церкви, однак у проповіді владики Даниїла він відчув, що сьогодні ці ідеї є визначальними як для представників духовенства, так і для вірних Української Православної Церкви, оскільки cаме в єдності полягає сила нашого народу. Отець Питирим подякував гостинним господарям за запрошення на храмовий празник та можливість від імені парафії святої Покрови привітати нового владику. Він також закликав духовенство усіх конфесій до спільних молитовних служінь, які послужать до єднання всіх гілок Українського Православ'я. Користуючись нагодою, він подякував Кредитній Спілці "Самопоміч" за всесторонню допомогу, яку ця українська фінансова установа надає нашій громаді.
|
Під час Богослужіння |
Президент фундації "Спадщина" доктор Юліян Куляс привітав духовенство, парафіян та прихожан Катедрального собору святого князя Володимира з храмовим святом та побажав усіляких гараздів та процвітання парафії. Він також привітав єпископа Даниїла та висловив сподівання, що вже скоро ми зможемо частіше зустрічатися з ним у Чікаго. Окрім того, у своєму виступі відомий громадський діяч поділився спогадами про довголітні контакти, які пов'язують його з парафією святого князя Володимира та носять не лише юридичний, але й приватний характер.
Торкаючись теми святкування 1020-річчя Хрещення України-Руси доктор Куляс зазначив, що воно є знаковою подією сьогодення. Звернення президента України Віктора Ющенка до Вселенського патріарха Варфоломія І щодо надання незалежності Українській Православній Церкві свідчить, що керівництво країни хоче повноцінної державної незалежності, яка включає у це поняття і незалежність духовного характеру. На превеликий жаль, на заваді реалізації цих прагнень стоять імперські амбіції Москви, яка продовжує перекручувати історичні факти та чинити шалений тиск на Вселенський патріархат. Європейське співтовариство та Північно-атлантичний блок чудово усвідомлюють важливість незалежної України для спокою Європи, тож активно співпрацюють та допомагають українській державі вистояти у цьому протистоянні з Москвою.
На завершення свого виступу Юліян Куляс закликав присутніх, незалежно від політичних симпатій, бути активнішими у громадських справах. На його глибоке переконання, наша активна громадянська позиція змушує американський уряд рахуватися з українською діаспорою, реагувати на її вимоги та постійно тримати на порядку денному українське питання. Від імені фундації "Cпадщина" Юліян Куляс вручив Святославу Личику чек на потреби парафії святого князя Володимира.
З привітанням від Іллінойського відділу Українського Конгресового Комітету Америки виступив його голова Павло Бандрівський. Він висловив сподівання, що члени парафії святого князя Володимира будуть і надалі проявляти громадянську свідомість та підтримуватимуть ініціативи цієї організації, що впродовж років відстоює інтереси української громади на теренах Сполучених Штатів Америки. Зробивши від Іллінойського відділу УККА подарунок для парафії Павло Бандрівський подарував єпископу Даниїлу календар роботи відомого художника Анатолія Коломийця та запросив владику на святкування Українських Днів, які проходитимуть цього року 23 і 24 серпня у Сміт-Парку.
|
Зліва направо: доктор Неоніла Личик, президент дирекції Кредитівки "Самопоміч" доктор Михайло Кос, владика Даниїл та голова парафіяльної управи святого князя Володимира інженер Святослав Личик |
Від імені Громадського комітету відзначення 75-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років учасників свята привітав його голова Нестор Попович. Він запросив владику Даниїла та голову парафіяльної управи інженера Святослава Личика приєднатися до роботи Громадського комітету в якості почесних співголів. Промовець зауважив, що його з парафією святого князя Володимира теж пов'язують приємні спогади, оскільки саме у Катедральному соборі він брав шлюб зі своєю дружиною.
Прийшов привітати духовенство, мирян та владику Даниїла з храмовим святом президент дирекції Українсько-Американської Федеральної Кредитної Спілки "Самопоміч" доктор Михайло Кос. Він від імені дирекції та працівників Кредитівки побажав усім міцного здоров'я, щастя та Божих ласк і вручив голові парафіяльної управи Святославу Личику грошовий чек на потреби парафії. Михайло Кос підкреслив, що українська громада міста Чікаго та околиць належить до найзгуртованіших на американській землі та підтримав думку Юліяна Куляса, що українці Сполучених Штатів Америки повинні на повен голос заявляти про себе, тим самим змушуючи місцеву владу прислухатися до їхньої думки.
Голова Фундації українського Геноциду-Голодомору Микола Міщенко у своє виступі звернувся до присутніх із закликом достойно вшанувати пам'ять понад десяти мільйонів безвинних жертв жахливого Голодомору 1932-1933 років, 75-ліття якого відзначає в цьому році український народ.
Настоятель Катедрального собору святого князя Володимира о. архимандрит Панкратій розповів про хід відзначення 1020-ліття Хрещення України-Руси, яке цими днями проходило в Україні. Він відзначив велику роботу, яку проводить президент України Віктор Ющенко на шляху до відновлення статусу Української Православної Церкви як Помісної Церкви. Отець Панкратій стисло розповів про зустріч зі Вселенським патріархом Варфоломієм І єрархів УАПЦ та УПЦ КП та відзначив різко негативну реакцію на неї УПЦ Московського патріархату, провід якої категорично виступає проти надання автокефалії Українській Православній Церкві. Настоятель храму поінформував присутніх також про тиск УПЦ МП на Грузинську Православну Церкву, патріарху якої голова РПЦ Алексій ІІ заборонив приїжджати до Києва. Патріарх братньої Грузинської Православної Церкви, щоб не загострювати стосунки між Києвом і Москвою таки не приїхав на святкування, але свій лист-вітання оприлюднив в Інтернет-мережі й світ дізнався, що Православна Церкви Грузії підтримує прагнення українського народу до своєї церковної незалежності. Як зазначив о. архимандрит - це потужно вдарило по імперських амбіціях Російської Православної Церкви, якій з кожним днем все важче стає утримувати в покорі інші православні церкви.
|
За почесним столом православне духовенство |
Наприкінці святкового обіду на храмове свято завітав декан Чіказького деканату УПЦ у США, настоятель церкви святого Андрія в Блумінгдейл, о. Богдан Калинюк. Він передав вітання від сусідньої парафії та сказав, що дух покійного патріарха Української Православної Церкви Мстислава І, який витає серед нас, надихає всіх до активнішої праці на духовній ниві, щоб наша Православна Церква стала єдиною та ще потужнішою!
Підсумовуючи офіційну частину голова парафіяльної управи Катедрального собору святого князя Володимира інженер Святослав Личик подякував усім, хто прийшов на храмове свято та зложив на адресу парафії свої щедрі подарунки. Він висловив переконаність, що Українська Православна Церква врешті стане Помісною та об'єднає під своїм омофором усі гілки Українського Православ'я.
Ведуча свята Оксана Чайковська запрошує на сцену учасників ансамблю народних інструментів "Прикарпаття" (керівник - Богдан Бойчук), який віднедавна діє при парафії святого князя Володимира.
Солістка ансамблю Ольга Винничук привітала присутніх зі святом та побажала усім Володимирам та Ольгам міцного здоров'я, щастя, злагоди і любові. У концертній програмі "Прикарпаття" прозвучало багато оригінальних класичних творів та народних пісень, зокрема "Ave Maria" та "Садок вишневий коло хати" - у виконанні білоруської співачки Жанни Логозинської, народна пісня "Ой, джигуне, джигуне" - у виконанні Наталки Кочут, жартівлива пісня "Чорна я си, чорна" - у виконанні Анни Лукач, фортепіанний твір В. А. Моцарта "Турецьке рондо" - у виконанні Ольги Пархоменко, а також пісня Ігора Поклада на слова Дмитра Павличка "Лелеченьки", яку виконала Ольга Винничук.
| | | | |
Настоятель церкви святої Покрови о. Питирим | Промовляє голова фундації "Спадщина" доктор Юліян Куляс | Виступає голова Іллінойського відділу УККА Павло Бандрівський | Голова Громадського комітету відзначення 75-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років Нестор Попович | Настоятель храму святого Андрія в Блумінгдейл о. Богдан Калинюк |
Ансамбль "Прикарпаття" також виконав в'язанку інструментальних творів, що припали до душі слухачам, які нагородили артистів щедрими оплесками.
Після закінчення концертної програми присутні ще довго не розходилися, бо у залі залунали мелодійні ритми, закликаючи гостей та учасникв свята до танцю. Я ж користуючись нагодою, попросив єпископа Даниїла відповісти на ряд запитань, які сподіваюся будуть цікавими і нашим читачам. Вашій увазі пропонується інтерв'ю з єпископом УПЦ у США владикою Даниїлом.
Вітаю Вас, владико, зі святом і радий можливості поставити Вам кілька запитань, які, сподіваюся, зацікавлять читачів газети "Час і події". Розкажіть, будьте ласкаві, про свої враження від побаченого у Чікаго?
Мені дуже приємно знову відвідувати парафію святого князя Володимира у Чікаго, яка належить до однієї з найбільших та найзгуртованиших на теренах Сполучених Штатів Америки. В історії Української Православної Церкви у США ця парафія посідає особливе місце, адже вона дала нашій Церкві багато визначних духовних провідників, які активно та плідно працювали для свого народу. Приємно бачити, що у Вашій парафії знаходять спільну мову прихожани та парафіяни не тільки різних вікових категорій, але, що особливо приємно, і різних хвиль української діаспори.
Спілкуючись з парафіянами та прихожанами Катедрального собору святого князя Володимира я відчув, що їм не байдужа доля парафіяльної родини, як і майбутня доля Українського Православ'я.
|
Під час святкового обіду |
Прошу розповісти, владико, чим довелося Вас займатися впродовж часу, що минув від Вашої хіротонії? Перш за все, користуючись нагодою, хочу подякувати всім представникам Вашого міста, які були присутніми у Пармі під час мого висвячення. Цікаво, що під час хіротонії було дуже багато колишніх парафіян чіказького Катедрального собору святого князя Володимира, котрі сьогодні хоч і мешкають у різних куточках Сполучених Штатів Америки, але й надалі продовжують цікавитися життям Української Православної Церкви і живуть її турботами.
Також дуже приємно, що під час хіротонії було багато молоді, що свідчить про те, що наша Церква має великий потенціал і з оптимізмом може дивитися у майбутнє. Цікаво, що вже минуло майже три місяці після хіротонії, а я щодня отримую десятки електронних листів від представників молодшного покоління вірних, які висловлюють мені свою підтримку та виявляють бажання працювати для добра Української Православної Церкви. Вони цікавляться церковним життям, виявляють бажання допомагати дітям-сиротам в Україні та співпрацювати у різних напрямках діяльності нашої Церкви. Повинен зазначити, що ХХІ століття вимагає від нас, духовних осіб, спілкування з людьми не лише в церкві, але також спілкування з молоддю тією мовою, якою вона сьогодні найчастіше спілкується - мовою Інтернету.
Чи довелося Вам вже ознайомитися зі станом справ у Західній єпархії, яку Ви тепер очолюєте?
Більшу частину часу, що минув після хіротонії я провів у подорожах, під час яких знайомився з життям наших парафій, спілкувався з вірними Церкви та її духовенством. Ці подорожі виявилися дуже корисними та пізнавальними для мене і я сподіваюся, що в майбутньому вони послужать у вирішенні багатьох питань Західної єпархії.
|
Ансамбль народних інструментів "Прикарпаття" |
Чи Ваші подорожі обмежувалися лише теренами цієї єпархії?
Ні, протягом цього часу я також побував в Україні, де відвідав два дитячі будинки-сиротинці: у Знам'янці на Кіровоградщині та у Пугачеві на Житомирщині. Третій сиротинець у Залуччі на Івано-Франківщині цим разом не вдалося відвідати за браком часу. Хочу зазначити, що традиційно щороку дванадцять-п'ятнадцять студентів американських навчальних закладів зголошуються волонтерами на подорож до України та їдуть працювати у цих сиротинцях. Під час відвідин цих сиротинців вони виконують дуже благородну місію - доглядають за цими діточками, займаються з ними, і що найголовніше - віддають їм часточку тепла своїх сердець, якого так бракує цим дітям, адже вони обділені найголовнішим - материнською ласкою та батьківською турботою. Треба бачити оченята цих дітей, коли їх беруть на руки, адже обслуговуючий персонал фактично немає можливості приділяти багато уваги цим дітям, оскільки на одну няню припадає понад двадцять дітей, тож переважна більшість з них не зазнає належної ласки.
Безперечно, що життя дітей-сиріт не є солодким, навіть у найкращих умовах і при найдбайливішому догляді. Тому посвята молодих людей, які проймаються проблемами українських дітей-сиріт, варта бути відзначена, чи не так, владико?
Безперечно, що так. Необхідно зазначити, що у цих сиротинцях виховуються діти з різноманітними вадами здоров'я, тож вони вимагають особливої опіки та ласки. І саме це вони отримують, принаймні, протягом кількох тижнів перебування волонтерів зі Сполучених Штатів Америки, яким не байдужа доля цих діточок. Молоді американські опікуни навчають своїх маленьких вихованців молитви, носять їх на руках, водять гуляти, бавляться з ними, проводять спортивні змагання на інвалідських візочках для тих, хто не може ходити, водять їх (котрі спроможні самостійно ходити) на екскурсії до міста, дають їм гроші, щоб вони вчилися та пристосовувалися до життя, тобто вводять їх у реальний світ. Бачити блиск в дитячих очах, радість від спілкування з добрими людьми та від побаченого - це найвища нагорода для цих молодих людей, які присвячують свій вільний час для цієї благородної мети. Кожного разу прощаючись, до глибини душі зворушують і проймають слова діточок-сиріт, коли вони просять залишитися з ними. Через це випробовування доводиться переходити всім волонтерам перед їхнім від'їздом. Я боявся, що з часом моє відношення до цього середовища може змінитися. І я вдячний Богу за те, що й надалі маю можливість віддавати часточку своєї душі і любові до цих малят, а також подякувати Всевишньому за ту любов яку я отримую від них.
Як Ви почуваєтеся, владико, у єпископському сані та які почуття переповнюють Вас?
Складно однозначно відповісти відразу на це запитання. Але одним з найбільших почуттів, що огортають мою душу - є почуття своєрідної недостойності. Бо як тільки я починаю усвідомлювати і задумуватися над тим, що відтепер я відповідаю перед Богом не лише за душі тих людей, які довірені моїй опіці у тій чи іншій парафії чи єпархії, але, що тепер я стою перед Господом і відповідаю за тих усіх священослужителів, які опікуються людьскими душами. Це почуття подвійної відповідальності перед Богом просто знищує в мені будь-яке бажання слави чи гордині чи ще чогось. Я починаю задумуватися над своєю неадекватністю, над тим, що я в дійсності, можливо, не є таким досконалим як вважають інші люди, котрі думають, що єпископ може дуже багато зробити чи вирішити будь-яке питання. Це приємно бачити, але я також знаю, що все є в ласці Божій і досягнути його можна лише своєю покорою. Тому у своїх щоденних молитвах, починаючи з років проведених у семінарії, я завжди прошу Бога: "Господи, подай мені сили". Я цілковито покладаюся на волю Божу, так як Ісус Христос у своїй молитві в Гетсиманському саду сказав: "Господи, нехай буде воля твоя!" Це було моїм першим почуттям у єпископському сані та своєрідним гаслом, яке я несу у своєму серці.
Оскільки Ви провели весь цей час у постійних мандрах скажіть, будь ласка, владико, яка склалася у Вас думка про вірних очолюваної Вами єпархії?
До часу мого висвячення мій досвід роботи був пов'язаний переважно зі Східною та Центральною єпархіями, тому я не часто бував у Західній єпархії. Ознайомлюючись тепер з життям Західної єпархії, я можу сказати, що її найбільшою проблемою є територіальна розкиданість - від Чікаго до Каліфорнії. І якщо на Сході без жодних проблем можна зібрати кілька парафій і реалізувати якийсь проект, то на Заході це зробити набагато важче. Одним із наших завдань буде подолання бар'єрів географічної залежності. Яким чином це робитиметься - покаже час. Я надіюся, що якщо Господь вирішить, щоб я став предстоятелем Катедрального собору святого князя Володимира у Чікаго, то ми - духовенство та вірні - зберемося разом та вирішимо, яким чином це краще зробити, щоб це рішення успішно запрацювало та пішло на користь усій Західній єпархії нашої Церкви.
На яких питаннях, в першу чергу, Ви плануєте зосередити свою увагу під час своєї душпастирської діяльності?
Насамперед, я хотів би більше уваги приділити духовній освіті майбутнього покоління священослужителів нашої Церкви. Якщо ми плануємо розвиватися у Сполучених Штатах Америки як церковна громада, то ми повинні мати кваліфікованих і досвідчених душпастирів. Саме підготовка духовних кадрів для Української Православної Церкви у США буде одним з головніших пріоритетів у моєму подальшому душпастирському служінні. Над реалізацією цього питання я буду постійно працювати. Окрім того, надання допомоги та опіка над дитячими сиротинцями для неповносправних дітей в Україні теж буде у сфері моїх зацікавлень. Це, особисто для мене, дуже болюче питання, яке торкається мого власного походження та сімейних обставин. І йому я завжди приділятиму найбільше уваги і в майбутньому.
До висвячення у єпископський сан, Ви, владико викладали у Свято-софіївській духовній семінарії у Баунд Бруці, були духовним провідником Української Православної Ліги, редагували релігійні видання "Православне слово" і "Віру". Якими будуть Ваші подальші функції у цих проектах та як Ви плануєте перерозподілити свої обов'язки?
Я гадаю, що з часом коло моїх обов'язків справді буде дещо перерозподілене. Це буде залежати від того яким питанням в майбутньому я зможу приділяти більше уваги та на якій ділянці своєї душпастирської діяльності зможу принести більше користі нашій Церкві. Якщо говорити про сьогоднішній день, то я й надалі планую редагувати журнал "Православне слово" та співпрацювати з Українською Православною Лігою. У моїх планах виконувати свої духовні функції в Об'єднанні Українських Православних Сестрицтв УПЦ у США, адже парафіяльні сестрицтва наших церков були, є і будуть надалі рушійною силою та надійною опорою нашої Церкви. Комусь це може видатися жартом, але немає сумніву, що саме "на варениках" збудована більшість наших храмів. Не применшуючи значення церковних братств жінки й надалі залишаються найактивнішою ланкою наших парафій. На превеликий жаль, я не зможу в якості декана продовжувати свою працю в духовній семінарії святої Софії. Це дуже болюча для мене річ, бо викладаючи в семінарії я багато чого навчився на цій ділянці роботи. Молоді семінаристи з України зуміли відкрити переді мною своє життя і для багатьох з них я, можливо, став духовним батьком, і до певної міри фізичним братом. Тому покинути цю духовну братню спільноту, дорогих для мене братів у Христі - буде досить важко. Але сподіваюся, що за допомогою сучасних електронних засобів ми будемо у постійному контакті та ніколи не пориватимемо духовних зв'язків.
Сьогодні після закінчення святкового обіду Ви зустрічалися з громадськими лідерами української спільноти. Які питання Ви обговорювали, владико, під час цієї зустрічі?
Цей, 2008, рік для українців цілого світу є роком вшанування пам'яті жертв жахливого Голодомору 1932-1933 років - геноциду комуністичного режиму супроти українського народу. 75 років тому понад десять мільйонів українців, в тому числі мільйони безвинних дітей, загинули голодною смертю на рідній землі, в результаті смертоносного голоду, штучно організованого радянською владою. Пам'ять про ці трагічні події тридцятих років минулого століття повинна залишитися в серці кожного з нас та нагадувати всьому світові про цей злочин, скоєний у мирний час на українських чорноноземах. Мені дуже приємно, що в Чікаго протягом десятиліть діє Фундація Українського Геноциду-Голодомору - США, а в цьому році ще й створено Громадський комітет відзначення 75-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років.
Після закінчення святкування відбулася зустріч з провідниками українських громадських організацій, що діють у Чікаго. У розмові брали участь голова парафіяльної управи святого князя Володимира інженер Святослав Личик, голова "Громадського комітету відзначення 75-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років" Нестор Попович, голова Фундації "Спадщина" доктор Юліян Куляс, голова "Фундації Українського Геноциду-Голодомору - США" Микола Міщенко, член "Громадського комітету відзначення 75-ліття Голодомору в Україні 1932-1933 років" Володимир Братків та голова Іллінойського відділу Українського Конгресового Комітету Америки Павло Бандрівський. Було обговорено ряд питань, пов'язаних з відзначенням 75-ліття трагедії українського народу, зокрема поминальної літургії в пам'ять про жертв Голодомору та інших жалобних заходів, що пов'язані з цією подією.
Я отримав запрошення від керівників цього Громадського комітету стати його почесним членом, яке з вдячністю прийняв. Переконаний, що наша діаспора у Сполучених Штатах Америки, як і весь український народ, достойно вшанують пам'ять про жертв Голодомору та завжди пам'ятатимуть про цю незагоєну рану нашої нації.
"Україна - пам'ятає, світ - визнає!"
Що Ви би хотіли побажати, владико, українцям Чікаго та околиць?
Бажаю всім доброго здоров'я, щастя та християнської любові. Нехай Господь тримає кожного у своїй опіці та зсилає на Вас свої Божі ласки. Благословення на вас Господнє, дорогі брати і сестри!
Дякую, Вам, владико за розмову. На закінчення хочу від імені читачів тижневика побажати Вам міцного здоров'я та успіхів на духовній ниві, на яку Вас покликав Господь. Щасти, Вам, Боже!
Дякую і Вам, пане Володимире, за чудову нагоду поспілкуватися з читачами Вашого часопису. Творчих успіхів Вам та удачі!
З єпископом Української Православної Церкви у США розмовляв головний редактор тижневика "Час і Події" Володимир Павелчак