Це незвичне дійство відбулося в рамках заходів по вшануванню пам'яті Головного отамана полку гайдамаків Холодного Яру Василя Чучупака. За багаторічною традицією 12 квітня до прадавнього урочища з'їхалися сотні патріотично налаштованих людей з усіх куточків України. Серед них було чимало представників сучасних козацьких формувань. Саме їхню зброю і освятили в першу чергу владики УПЦ КП Архbєпископ Кіровоградський і Голованівський Серафим та Єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан.

 

Як у прадавні часи

Біля Гайдамацького ставу, що неподалік Мотронинського монастиря, зібралися до тисячі приїжджих. Яскраво світило сонце, гостро пахло левурдою і юшкою. Найпотомленіші мандрівники сіли до столів обідати, а більшість підійшли подивитися на обряд освячення в козаки.

Так би мовити новонавернені, вишикувалися попереду старших козаків. Вислухали, схвильовані, відповідні напутні побажання, помолилися, виголосили присягу, поцілували прапор і шаблю, а тоді ще й отримали канчуками по спині. "Щоб Батьківщину боронив, батька й матір поважав і козаків не забував", - приказували ветерани козацтва, б'ючи молодших товаришів. Насамкінець усі вигукнули "Слава Україні!" і "Героям слава!", а дебелий козарлюга з оселедцем на голові ще й додав - "Смерть ворогам!"

Над ставом, над яром, над Мотронинським монастирем рознеслися рівномірні, закличні звуки прадавніх тулумбасів. "Отак сотні років збиралися тут на ради наші побратими", - захоплено перемовлялися люди в різноманітних одностроях. Адже були тут Чорні Запорожці, були козаки полку імені Івана Богуна з Вінниці, були представники Братства бойового звичаю "Спас-Сокіл" з Києва. Але найбільше прибуло представників окремого Чорноліського полку імені козака Мамая Центрального козацького округу Українського Козацтва. Щойно освячений козак цього з'єднання з Кіровоградщини, ветеран МВС і водночас керівник "Просвіти" у Знам'янці Анатолій Голиков пішов шикуватися на освячення зброї. Він, як і багато інших, намагався стати ближче до екзотичних Чорних Запорожців, котрі викликали найбільшу зацікавленість усіх присутніх. Ще б пак, приїхали аж із княжого міста Перемишля, що зараз у Польщі, але мають у своєму складі представників з Києва і навіть Корсунь-Шевченківського.

- Ми вирішили відродити пам'ять про легендарне формування часів визвольних змагань, очолюване полковником-полтавцем Петром Дяченком, - охоче відповідав на запитання допитливих чотар Олександр Стець. - Прагнемо бути схожими на героїв у всьому. Тож навіть однострій у нас автентичний, як і зброя. До речі, шив його Богуслав Любів у майстерні-музеї, що на площі Ринок у Львові...

 

Свята справа

Чорних Запорожців для освячення зброї вишикували попереду. Було помітно, що усі хвилюються. Першим слово узяв відомий письменник, президент Історичного клубу "Холодний Яр" і організатор щорічних вшанувань пам'яті Василя Чучупака Роман Коваль.

- Першоієрархи нашої церкви не в такі вже давні часи освячували тут зброю для боротьби зі супостатами, - говорив пан Роман. - І Горліс-Горський у своїй книзі "Холодний Яр" згадує про цю традицію. Ми хочемо її відновити. Торік започаткували цю справу, сьогодні продовжуємо.

- Українці освячували зброю виключно для захисту своєї землі. Ворог - це загарбник, це злодій. І позбавитися його можна лише зброєю. То святе діло, - додав голова Спілки офіцерів України Євген Лупаков.

- Освячення зброї - це традиція нашого народу, який споконвіку був козацьким. Навіть у княжу добу зброю освячували на майдані перед храмом. А за козацької доби кожен полк мав свій дерев'яний розбірний храм. У ньому освячували і зброю, - сказав владика Серафим. Він же закликав усіх не вживати освячені шаблі, ножі тощо ні для яких інших потреб окрім захисту Батьківщини і родини. А владика Іоан нагадав, що Божі сили теж ведуть боротьбу за спасіння людського роду проти демонів і диявола. Тож недарма Архангела Михаїла зображають з вогненним мечем...

Обряд освячення пройшов дуже урочисто і зворушливо. Ножі освятили навіть представники молодіжних організацій, зокрема Молодіжного Націоналістичного Конгресу, а також - відомий письменник Василь Шкляр. А один журналіст освятив ручку. Хтозна, чи допоможе ця зброя у боротьбі з ворогами, які й зараз відкрито зазіхають на нашу свободу і територіальну цілісність. Однак, подібні заходи, безумовно, гуртують людей.

 

Зв'язок поколінь - це наша пам'ять

Після освячення усі присутні кинулися обійматися і цілуватися. На очах у багатьох блищали сльози. А мені мимоволі згадалася сльоза Романа Коваля, яку він зронив на місті загибелі отамана Чучупака. Пан Роман розповідав про те, як це сталося. Нагадав також, що справжнє вшанування отамана розпочалося, по суті, у жовтні 1995 року, коли Всеукраїнське об'єднання Державна Самостійність України встановила тут перший пам'ятний знак. З того часу на цьому місці, тобто в селі Мельниках Чигиринського району, побували десятки тисяч людей, видатні митці і політики. "Але зверніть увагу, - вигукнув Роман Коваль, - скільки тут зараз молоді! Я думаю - це справжній зв'язок поколінь, коли бабуся і дідусь везуть у Холодний Яр свого онука, а батько - сина..." І голос його затремтів від хвилювання.

Таки правду сказав один із присутніх на місці загибелі Василя Чучупака: "Ця земля має неймовірну енергетику. Тут лежать тисячі наших пращурів, котрі боролися за свободу, за Батьківщину. Кожен віддав їй свою енергію. Ми сюди їдемо по цю енергетику. Ми тут наснажуємося!"

Отже, все має свій початок. Та будемо сподіватися, що проща до Холодного Яру і отамана Василя Чучупака ніколи не матиме кінця. Бо справ у нас попереду багато. І всі вони потребують енергії і згуртування...

Олександр Вівчарик,  Холодний Яр, Черкаська область

Фото автора