Вимушена еміграція у двадцятих роках минулого століття довжиною у 28 років розтягнулася країнами Європи, наступних десять років його пристанню стала Філадельфія. Він часто бував біля моря, вслухався в грізний клекіт океанських хвиль, що розбивались об скелі американського континенту, думками повертався у вільну Україну. Стомлене чужиною, серце Святослава Шрамченка перестало битися 24 червня 1958 року. Вірність українській ідеї, відданість історичній традиції воїна та військовим клейнодам, громадську активність - це ті чесноти, які виніс із собою з поля української революції морський капітан. Його перу належать чисельні публікації з військової мемуаристики, він був одним з найвідоміших філателістів у світі, а справі українського музейництва в діаспорі надавав великої ваги. Передані ним особисті речі, експонати з приватного "морського музею" зберігаються в Українському Національному Музеї в Чікаґо. Маловідомі сторінки з історії Визвольних Змагань проливають світло з минулого в майбутнє через спогади Святослава Шрамченка, Міністра морських справ Української Народної Республіки (1919 р.).

Документальний архів музею засвідчує, що в Петербурзі у 1917 році працювало Генеральне консульство Української Республіки, а штемпелі на посвідченні лейтенанта Шрамченка поставлені Українським Військово-морським штабом Балтійського Флоту. Керівництво цим штабом було довірено С. Шрамченку та М. Білинському, ідеологам "українізації" Балтійського Флоту, на службі якого перебувало 12 тисяч українців. Створенню штабу передувала лютнева революція. Першочергове завдання молоді офіцери бачили в "українізації" кораблів. Після важких перемовин з військовим міністром Тимчасового уряду, 12 жовтня 1917 року синьо-жовті прапори були урочисто підняті на крейсері "Свєтлана" та ескадрених міноносцях "Україна" і "Гайдамак". Чи не подвигом, не даниною пам'яті тисячам козакам, на чиїх кістках збудовано Пітер, був цей мужній крок, гідний наслідування у ХХІ столітті?

Після лютневої революції 1917 року українізація охопила і Чорноморський флот. У липні 1917 року есмінець "Завидний" вийшов у море під українським прапором. Починаючи з жовтня 1917 р. на кораблях почали створюватися українські військові ради. На український бік перейшли: 9 лінкорів, 7 крейсерів, 18 есмінців, 14 підводних човнів, 16 сторожових та посильних кораблів, 11 військових транспортів та плавучих баз. Крім того, українськими стали Штаб Флоту, всі військові підприємства та установи, берегові фортифікаційні споруди. Після проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом 19 листопада 1917 року майже половина кораблів флоту підняли українські прапори, а в Севастополі відбувся військовий парад.

Прибувши до Києва, у січні 1918 року Святослав Шрамченко поступає на службу у Генеральний секретаріат Морських справ, очолюваний Д. Антоновичем. Як старший ад'ютант, він активно працює над підготовкою "Закону про Український Державний Флот", розробляє флотську символіку, стає головою міжвідомчої комісії при Морському Міністерстві по виробленні українських державних прапорів (1918-1920 роки) "Тимчасовий Закон про флот Української Народної Республіки" було ухвалено 14 січня 1918 року Центральною Радою у Києві. У другому параграфі протоколу зазначено, що "Прапорами Української Військової Фльоти є: полотнище в двох - блакитному і жовтому - кольорах. В кряжі блакитного кольору - історичний золотий тризуб з білим внутрішнім полем у ньому". Уперше новий прапор був піднятий 29 квітня 1918 року на лінійному кораблі командувача Чорноморським Флотом "Георгій Побідоносець" у Севастополі.

Освячений водами Чорного моря, овіяний славою чорноморців, "перший український воєнний прапор морської фльоти", свідок відродження Державного Чорноморського Флоту України, зберігається в Українському Національному Музеї в Чiкаго. Святослав Шрамченко під час евакуації центральних установ з Києва, забрав із собою цю священну реліквію, щоб зберегти для майбутніх поколінь. 29 квітня 2008 року Прапорові Військово-Морського Флоту України виповнюється 90 років. "Це безумовно перша історична українська корогва не лише при новітній українській фльоті, але й у новій українській армії", - так написав в історичному нарисі Святослав Шрамченко. Із рукописів його спогадів дослівно передається настрій Чорноморської України у пам'ятний день, 29 квітня 1918 року.

"Тим часом у Севастополі на Чорноморській фльоті кипіло. На кораблях повівали різні прапори: червоні, українські і навіть чорні (анархістів), при чому майже щодня ці прапори змінювалися, бо збаламучені матроси на чисельних мітингах міняли свої національні переконання. Панував "нормальний" революційний непорядок... Матроси, щоб положити край безвладдю на фльоті, а не з бажання схоронити власне життя, звернулися через своїх старшин до командуючого фльотою наново перебрати владу та піднести український прапор.

29 квітня 1918 року був чудовий день. Севастопольський рейд вилискував як дзеркало. В год. 16 флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель "Юрій Побідоносець" з наказу командуючого фльотою підніс сигнал:"Фльоті підняти український прапор!" На більшости кораблів почулася команда:"Стати до борту!". На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля.

"На прапор і гюйс - струнко! Український прапор піднести!"

І опали червоні та чорні шмати. Під сурми і свист підстаршин-моряків злетіли угору матроські кашкети, піднеслися над цілою Фльотою синьо-жовті прапори і залопотіли в повітрі.

"Розійтись.Продовжувати працю!" - пролунала команда.

Цей день, 29 квітня 1918 року, коли о годині 16 ціла Чорноморська Фльота виявила свою приналежність до своєї матері-України, став найвидатнішим днем Української Державної Фльоти і святом Українського моря." (із рукописів С. Шрамченка, мову оригіналу збережено).

Минає 90 років події, про яку пам'ятає Прапор та розповідають інші музейні експонати, представлені в експозиції Визвольних Змагань, яка готується до відкриття в Українському Національному Музеї. Серед них - військовий морський плащ Святослава Шрамченка, офіцерські погони, морський кортик, колекція ґудзиків, розроблених для уніформ українських чорноморців. Не менш цінною знахідкою є матроські стрічки з назвами кораблів, що присягли на вірність Україні. Завдяки великій жертовності української громади розбудувався та активно працює музей у Чікаго. Тут живе історія, традиції, присутній дух героїки ХХ століття. 90 років - це не тільки поважний вік для музейного експонату, але й знакова подія. Прийшов час українізації нашого війська під своїми прапорами.

"Кожна Держава, яка хоче бути самостійною і незалежною у всіх галузях свого державного життя, відігравати поважну ролю серед великих Держав, мусить мати своє власне море, - мусить панувати на тому морі, яке омиває її береги, мусить захищати своє побережжя...Наша Україна має всі дані бути великою Державою!" - ці слова також належать флотоводцю-державнику Святославові Шрамченку. Його зоря яскраво світить над Чорним морем, благословляючи нове покоління Військово-Морських Сил України на доленосні подвиги.