Сьогодні я розповім про ще два економічні дива Південно-Східної Азії - Гонконг та Макао. Юридично ці дві території належать до Китаю, але на практиці і Макао, і Гонконг є автономними міні-державами, мешканці яких мають свої паспорти, валюту, митницю та всю іншу державну атрибутику. Китайський уряд узяв на себе лише функції оборони та зовнішньої політики. Все решта віддано на розсуд адміністрацій цих міст-держав.

З Гонконгу починався наш 16-денний туристський маршрут по Південно-Східній Азії. Тому все сприймалось із загостреною цікавістю. Яка ж вона - ця країна-місто перемагаючого капіталізму з людським обличчям? Одна з чотирьох країн Східної Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Південна Корея, - які здійснили в розвитку економіки великий злет, прозваний "стрибком тигра". Чому Нью-Йоркський гід - "наш Юрій" - спеціаліст по Сходу, розповідаючи про Гонконг часто підкреслював: "як і в Сінгапурі"? Тоді, наприкінці грудня минулого року ми нічого ще не знали про Сінгапур, бо зустрілися з ним через тиждень. З розповіддю про цю міні-державу читачі мали нагоду познайомитися в минулому номері нашого часопису.

Що спільного і що відрізняє ці дві країни-міста на око туриста, його інформованості, отриманої безпосередньо на місці? Коли почуте перевірене "на око", то довіри оповідачу завжди більше. Адже й сам заради цієї перевірки долаєш паралелі і меридіани.

Спільне те, що обидві міні-держави займають приблизно однакове географічне положення. Сінгапур - острівна країна і більша половина Гонконгу розташована теж на острові (правда, меншу його частину займає материковий клапоть території Китаю). Обидві ще мають у своїй власності додаткові острови: Сінгапур - 56, Гонконг - 234: дрібненьких, з яких приватно освоєно кілька десятків. У цілому Сінгапур займає 634 кв. км, а територія Гонконгу становить майже 1100 кв. км. Бог поскупився для обидвох і на корисні копалини, і на родючу землю: продукти харчування - імпортовані. Трохи краща ситуація з родючістю в Гонконзі, але й тут мешканці лише на 20 відсотків задовольняються місцевими сільськогосподарськими продуктами.

Клімат Гонконгу - дещо "суворіший": взимку температура коливається в межах +20 градусів за Цельсієм, свіже, морське повітря, а влітку - гаряче, буває, що температура доходить до +45С. Нелегко доводиться тим, хто опиняється в цьому хмарочосному сталево-кам'яному мішку. Літом подекуди поліцейські стоять на вулиці в масках, бо ж кількість автомобілів не обмежують. У Сінгапурі, хоч і ближче до екватора протягом цілого року температура стабільніша (біля 29 градусів за Цельсієм).

Обидва міста населені переважно китайцями і керовані китайцями: в Сінгапурі вони становлять 79 відсотків населення, в Гонконзі - 97%. У цьому й полягає вся різниця. Сінгапуру довелося долати міжнаціональні конфлікти і передбачати потенціальні (про всяк випадок і тепер розселяють у висотних житлових будинках за квотами прямо пропорційними національному складу населення: китайських сімей - 79 відсотків, малайських -14%, а сім відсотків становлять індійські родини). А в Гонконзі з цього приводу владу голова не болить: "своя хата, своя й правда".

Гонконг. Натан-роуд Дружба - основа миру та спокою

А ще обидва міста страждають від дефіциту землі для розбудови. Тому відвойовують "місце під сонцем" у моря. Засипають щебенем та піском, з моря роблять сушу і будують свої висотки. Коли ми прогулювалися набережною затоки, що розділяє острівний і материковий Гонконг, то не могли повірити, що величезна будова Конвеншн Центру зведена на місці шматка затоки. Тому тут і шляхи, й автобуси - двоповерхові.

Спільне у дечому історичне минуле. Обидва острови - це колишні колонії Англії. Але суттєва, визначальна різниця в тій спадщині, яку метрополія залишила одному та другому. Гонконгу Британська корона передала свій темп та позитивні риси розвитку, інтенсивніше його використовувала, і, таким чином, навчила господарювати по-капіталістичному, у той час як Мао Дзе Дун проводив свої експерименти в Китаї. І, звичайно, дещо залишила, коли в 1997 році закінчився 100-літній договір з Китаєм на володіння островом. На цей час він перетворився в економічно сильний центр Далекого Сходу. Ми були свідками добре освітлюваних засобами масової інформації США подій, коли Гонконг, формально перейшовши під юрисдикцію Китаю, не захотів остаточно повертатися до рідної матері в його "особі" і випросив собі ще 50 років "особливої зони": ніби "ми з вами, але й без вас". Тепер на урядових установах розвивається прапор Китаю і прапор Гонконгу, а мешканці є громадянами Гонконгу, а не Китаю. А мандрувати "туди-сюди" можна без жодних проблем, без віз і дозволів.

А от Сінгапур, який був відкритий і заснований теж англійцями, зокрема сером Томасом Раффелсом і став опорною базою Великобританії на Сході, все ж залишався її попелюшкою. Функціонував лише порт та величезна британська військова база, що забезпечувала певну кількість робочих місць. Успішно розвивалися такі "галузі" як мафія, пияцтво, портова проституція та інші суспільні хвороби "принижених та зневажених". У 1965 році Великобританія, як і Малайзія, сама відмовилася від Сінгапуру. На превелике щастя, в нетрях міста народився Лі Куан Ю, який виявився здібним тренером, що не тільки навчив плавати потопаючого, а й вивів його в чемпіони. Спрацював суб'єктивний фактор. А Гонконг, що поступово і довго нарощував мускули прогресу, тепер є на другому місці, швидко наближаючись до знаменитого сусіда. Правда, його економічну систему вважають прикладом чистого капіталізму, в основі якого - вільний ринок, низькі податки і держава в економіку не втручається.

 

Який Гонконг сьогодні?

Туристи із Нью-Йорку: «Та це ж наш Манхеттен з боку Нью-Джерсі»

Найбагатше місто Китаю, в якому проживає лише 6,8 мільйонів населення, але "тягне" за собою всю півторамільярдну країну. Гонконг є для неї не лише зразком господарювання, а й кузнею кадрів: готує менеджерів, фінансистів, бізнесменів. Його називають локомотивом цієї держави. А Китай, у свою чергу, динамічно виривається вперед і йому пророкують чудові перспективи у ХХІ столітті.

Сьогодні в Гонконзі добре налагоджена економіка та фінансова структура.

Валюта - гонконзький долар: сім місцевих доларів відповідають одному американському долару.

ВВП Гонконгу складав 38 тисяч американських доларів на душу населення. Це рівень провідних європейських країн. 87 відсотків ВВП припадає на сферу послуг, 12% - на промисловість і лише 1 відсоток - на сільське господарство. Гонконг займає 10 місце в світі по обсягу торгівлі та 11 місце за значенням, як світовий фінансовий центр. На високому рівні знаходиться туристська індустрія. Щорічно Гонконг приймає до десяти мільйонів туристів.

Соціальна система - пенсійне та медичне забезпечення - близька до американської. До речі, медичне страхування тут значно дешевше. Є державна допомога малозабезпеченим. Вулиці Гонконгу не знають, що таке жебрацтво та бездомні. Забезпечення житлом, як і в Сінгапурі - кооперативне. Влада забезпечує житлом, яке потрібно виплатити протягом 30 років. До моменту виходу на пенсію в 65 років родини мають своє житло. Середня та вища освіта - безкоштовні, або з мінімальною доплатою. Гонконг має 9 університетів, де навчаються 45 тисяч студентів. Дитячі садки, приватні школи, курси - платні.

 

Перші експресії

Перше враження, що це місто хмарочосів. Через них асоціації з Нью-Йорком, все з тим же Манхеттеном: багаті вітрини, світло, натовп людей, сучасні автомобілі та корки на дорогах. Космополітичне місто, не відчувається, що ти за кордоном, тим більше на такому далекому Сході. Але є й інше. Горбиста місцевість. Біля десятка пагорбів, на один із них - "Вікторію-пік" - довозить екскурсійний автобус. Звідси можна побачити, як на власній долоні, все місто. Зір притягує канатна дорога на материкову частину, де обладнаний величезний розважальний центр, куди ми не потрапили через брак часу.

Вигляд з Вікторії-пік

Вразила величезна кількість різдвяних декорацій: на вулицях, у торгових центрах, готелях і т. д. - все на американсько-європейський спосіб. Центральна вулиця Натан роуд - вся в ніжно-яскравому електропавутинні, яке спускається ніби з небес. Дуже ошатно. Ось так виявляють респект до європейців.

У вечірній час подивилися світлове шоу на набережній Гонконзької затоки. Це місце збудоване так, що тут приємно здійснювати освіжаючі прогулянки. Воно має Алею кінозірок на кшталт Лос-Анжелесу. До слова, зірки Голівуду Брюс Лі та Джеккі Чан народилися в Гонконзі.

Щоденно, рівно о восьмій годині вечора, з протилежного материкового берега, де розташована ділова частина міста, з верхівок найвищих модерних будівель, випускають кольорові струмені світла. Цей оригінальний сучасний комп'ютерний феєрверк - приманка для туристів та демонстрація новітніх досягнень високих технологій.

Частку екзотики старого Гонконгу показали... на воді. Біля села Абердін, куди веде довга гірська серпантинна дорога, а з вікон автобусу відкриваються краєвиди міста, знаходиться стара пристань. Звідсіля відправляються невеличкі човни на 10 туристів у глибину затоки, щоб показати кілька заржавілих човнів-халуп, пристосованих для щоденного життя. У таких будівлях на воді століттями жили на воді цілі поселення бідняків, там народжувались і вмирали. Багатому місту стало соромно й кілька років тому їх було ліквідовано, залишивши для туристів невеличку наживку. Для контрасту - поряд, теж на воді, розкішний корабель-ресторан з колоритним етнічним оформленням, зі серії "Все для туристів".

 

Фен-Шуй, буддизм, конфуціанство, даосизм: доторкнутися до витоків.

Там, на тому боці - світло-шоу

Хмарочоси, що "там, на тому боці" - теж предмет гордості сучасного Гонконгу, зокрема найвища нині споруда - 82-поверховий Китайський Фінансовий Центр висотою 420 м, збудований у 2006 році, та будівля Китайського Національного Банку на 70 поверхів. Його спроектував світової слави архітектор Норман Фостер, але господарі вимагали переробити, бо був спроектований не за правилами Фен-Шуя (агресивні гострі кути і т. ін.).

Скандал ледве владнали. Архітектор дещо переробив внутрішнє планування. Китай тисячоліттями дотримується правил Фен-Шуя - науки про те, як впливає на людину оточуюче середовище і як людині досягти гармонії з природою та всесвітом. Причетний до цього вчення відомий філософ Лао Дзи. Вважається, що якщо ви навчитеся вловлювати, накопичувати та активізувати енергію Ці, що є власне енергією життя, то здоров'я, успіх і благополуччя вам забезпечені. Отож, Фен-Шуй - це не релігія, не магія, а система знань, як вірно побудувати своє життя з урахуванням природних енергетичних умов. Тобто, знай правила поведінки у Всесвіті, а не тільки в товаристві.

Саме в Гонконзі, в невеличкому Колон-парку з озером та колонією казкових фламінго на ньому, виставкою модерних скульптур, на той час, під кронами азіатської верби освічували нас основами китайської (вважайте східної) філософії та релігії. Китайці в Гонконзі сповідують буддизм, конфуціанство та даосизм. Всі три основоположники цих релігій Будда, Конфуцій та Лао Дзи жили майже в один час, у VІ столітті до н. е.

Буддизм, що зародився в Індії за місцем народження і проживання Будди, став однією зі світових релігій, швидко розповсюдився в Китаї та ще в десятках країн Азії. Вчення Будди пов'язане з такими поняттями, як пізнання свого Я, відмова від бажань, самовдосконалення душі, карма, реінкарнація, нірвана (вічне блаженство) і т. д.

Сучасне і минуле: човни-будинки для житла на воді

Китайський філософ-мудрець Конфуцій усе життя навчався сам і турбувався про те, як зробити життя суспільства гармонічним та щасливим. А щастя, гармонія, - вважав він, - залежить від співвідношення з іншими людьми. І якщо кожен буде вести себе по відношенню до інших доброчесно, то і світ буде гарним, буде відповідати "Золотим часам" минулого. Тому він виробив кодекс правил (відомі його П'ять Постійних Чеснот), якими треба керуватися в родині та суспільстві. Головне, навчити людей цьому моральному кодексу, бути відповідальним перед суспільством. Конфуцій мав дуже багато учнів та послідовників аж до наших цинічних днів. Власне це не релігія, бо нічого не пов'язане ні з Богом, ні з церквою. Це філософське вчення, яке умовно віднесли до числа регіональних релігій.

Інший китайський філософ, сучасник Конфуція, Лао Дзи вважав усе навпаки. Головне - пізнати себе і досягти гармонії не з іншими людьми, а з Дао - в перекладі "шлях", або "шлях природи". Це той шлях, за яким збудований і діє Всесвіт, природа. А людина ж - крихітна частка природи. Тому найвище благо може бути досягнуте у гармонії з природою. Коли людина веде себе природно, спокійно, то внутрішньо здатна сприйняти все, що пропонує життя. Тобто в будь-яких життєвих ситуаціях може почуватися щасливою. Навчити людей (читай: порозуміти старших, начальників, уряд і т. д.) неможливо. Природа ніколи не конфліктує, як люди. От і кожен мусить бути таким, не воювати зі собою в боротьбі за різні досягнення. Ще за життя його примусили якось сформулювати свої погляди і він написав маленьку книжечку " Дао Де Дзун", у якій заторкнув поняття "доброта" "мудрість", "віра", "задоволення". Ранні даоси проголосили поняття "любов", "покора", "помірність".

А що є спільним для конфуціанства, даосизму та й буддизму? Віра у всеперемагаючу силу любові, доброти. За вченням Христа теж спільність: любов до ближнього, "не убий" та інші заповіді. На миролюбному Сході взагалі вважають, що в усіх цих пророків немає протиріч.

Гонконг. Даунтаун

От тільки деякі ревнителі християнства історично заплямували себе релігійними війнами між собою та подекуди силою насаджували свою віру на завойованих землях. А на сьогодні лише іслам є радикальним релігією, яка теж має своїх прихильників у деяких країнах Південно-Східної Азії. Але в окремих випадках тут під впливом буддизму прихильники Магомета стають поміркованішими. Розповідають, що саме мусульмани острова Балі (Індонезія) допомогли розкрити терористичний акт у 2003 році.

 

Отож, основна філософія (релігія) Сходу і до сьогодні приваблює Захід, який, образно кажучи, їде на Схід до витоків, джерел зародження гуманної спадщини мудреців минулого. Вчитися любові в широкому сенсі, вмінню пізнавати себе та самовдосконалюватися. Що й було однією з причин до здійснення цієї подорожі певної частини учасників нашого туру. Ми пересвідчилися, що в Гонконзі західна культура гармонічно сусідує зі східними філософіями та традиціями.

 

Золотий та позолочений Гонконг

Проте вищесказане - це одна сторона медалі. Є й інша. Десятки мільярдерів-китайців живуть у модерному Гонконзі. Звичайно, їхній спосіб життя далекий від ідеалів Будди про відмову від усіх бажань. Повезли нас до великого магазину золотих речей, у якому є відділ, де продається устаткування для будинків багатих людей, виготовлених з чистого золота. Продемонстрували, наприклад, унітаз для туалетної кімнати з чистого золота. Запропонували навіть сфотографуватися. Мовляв, коли і де ще трапиться нагода посидіти на такій коштовності. Чомусь зі сорока осіб у групі охочих не знайшлося. А в іншому секторі показали статую Золотого Будди (див. фото). На Сході - сотні тисяч статуй та статуеток Будди, але з чистого золота такого розміру - одна! Вартість не афішується. Отож, серед прихильників вчення Будди є ті, які поклоняються золотому теляті більш, як своєму пророку.

Фрагмент стіни храму в монастирі «Десять тисяч Будд»

І саме в Гонконзі знаходиться надзвичайно популярний Монастир Десяти Тисяч Буд (www.10kbuddhas.org). Монастир розташований на доволі високій горі, куди ведуть східці серпантинної вузької доріжки, а по обох боках на віддалі п'яти-шести метрів один від одного - статуї Будди, покриті "золотою" фарбою. Мабуть, кілька сотень, причому всі різні. А на верхів'ї гори, де власне знаходиться сам монастир, у головному приміщенні на стінах внутрішньої сторони на полицях (від землі аж до стелі) розміщено навіть не 10000, а 12800 ексклюзивних статуеток. Їх виготовляли протягом десяти років. Це один із прикладів фанатичного поклоніння Будді.

Спонсорував та здійснив будівництво монастиря проповідник буддизму Ріверент Йет Кей (1978-1965), який прибув до Гонконгу в 1933 році. Забігаючи наперед скажу: навіть у столиці Таїланду, де культ Будди є чи не найбільшим, на території Королівського церковного комплексу і статуй там зі словом "най-" чимало, не справив такого сильного враження, як цей. Можливо, відсутність безперервного натовпу туристів сприяв такому сильному відчуттю. Додам, що тільки двоє учасників нашої групи змогли його відвідати у вільний, останній день перед поверненням до Нью-Йорку, бо скористалися порадою місцевих українців.

 

Український Гонконг

Навіть уві сні не могла уявити, що на цьому кінці світу зустріну земляків з України. Але на мисливця і звір біжить. Наш всезнаючий гід Юрій похвалився, що щойно повечеряв українським борщем та варениками... Виявилося - не жартував. Поряд з нашим готелем у комплексі інших національних ресторанів на четвертому поверсі знаходиться ресторан. Дійсно при вході напис: "Балалайка". Декор внутрішнього оформлення - в народному стилі. Меню - російська та українська кухня. У відкритій для оглядин відвідувачів частині кухні помічник кухаря Неля удвох з китаянкою ліплять вареники і пиріжки. Жваві юнаки - китайці - у російських сорочках-косоворотках. А ось і дует з Маріуполя - Геннадій Агруч та Алла Іванченко. Щовечора вони дарують відвідувачам ... винятково українську пісню. Серед відвідувачів - переважно молоді китайці та час від часу навідуються українські туристи з Канади та США, а також росіяни, які знаходять цей ресторан, захований у кам'яних джунглях, із каталогів, або ж усних рекомендацій.

Гонконг. Земляки з Маріуполя працюють в ресторані « Балалайка»

Під акомпанемент баяна дует заохочує молодь відбивати ритм, а то й підспівувати мелодії "Ти ж мене підманула", "Розпрягайте, хлопці, коней", "Цвіте терен", "Несе Галя воду". Молодь дуже жваво відгукувалася. Кажуть, дуже популярний репертуар української естради-класики часів ансамблів "Червоної Рути" та "Смерічки". Якось, - розповіли наші артисти, - дві години давали імпровізований концерт на замовлення відвідувачів - українців з Канади... Це ж така екзотика: у китайському оточенні на другому куточку світу чути рідні мелодії...

А в перерві їхнього виступу, коротке інтерв'ю. Перше, що цікавило

"Як і чому тут опинилися? Хто вони та звідкіля?" Обоє - Геннадій та Алла - з Маріуполя. Навперебій розказують:

Геннадій - випускник музичного училища, грек за національністю (у Донецькій області проживає доволі багато греків). Алла - українка, вчителька музики і співу середньої школи, випускниця Запорізького педагогічного інституту. Шість з половиною років тому подруга Алли, що переїхала сюди після одруження, надіслала їм від компанії запрошення, що відкривала російський ресторан. Контракт був на три місяці. І ось вони вже шість з половиною років у Гонконзі. Через півроку отримають статус постійних мешканців. У кожного вдома родина. Дружина та син - у Геннадія, чоловік та двоє дітей - в Алли. На літо запрошують їх сюди. Тут діти практикують англійську мову. Компанія, що тримає 65 інтернаціональних ресторанів, у тому числі ряд слов'янських, добре платить, забезпечує житлом. Мережею цих ресторанів керує шеф-кухар - швейцарець. А національними - кухарі з практикою національних кухонь. Кажуть, їх безпосередній шеф-китаєць ніяк не розуміє, чому в Маріуполі до цього часу немає китайського ресторану - це ж такий вигідний бізнес!

- "А що тримає вас тут, матеріальні статки?" - "На початку було саме так. А тепер звикли. Тут люди добрі. Клімат хороший. Чисто. Коли летимо додому через Москву, то відразу люди інші - злі". - "А цікавитеся тим , що діється в Україні?" - "Аякже. Телефонуємо, користуємося Інтернетом, дивимося російське телебачення, про Україну там говорять... Україну ми не зрадимо, отримувати громадянство тут не збираємося. І родин не стягуємо, бо не хочемо, щоб діти китайські школи закінчували"...

Після перерви, - хвилина в хвилину, - подалися до зали працювати. У другому відділені співали для всіх. Першою була різдвяна колядка "Ой радуйся, земле, син Божий народився!"

Послідовники Будди, Конфуція і Лао Дзи розуміли нас - християн. Кажуть, у Китаї всі вірять в усіх. І можуть відвідувати всі церкви підряд, молитися всім богам - не зашкодить. Тому там переважно мир і спокій.

А мене чекав ще більший сюрприз. Виявляється, що на материковій частині Гонконгу, там, де його ділова частина, є український ресторан у вигляді етнічної хати з назвою "Ivan The Kozak" ("Козак Іван"), який був закладений українцем з Києва. Дует співаків, що там працюють, - Оксана та Андрій Біркуни, з якими розмовляла по телефону, з Полтавської області та Чернівців, а кухар ресторану - зі Львову. Вони там не поодинокі, тепер є змішані сім'ї - українців і китайців.

Куди не кинь, де не ступи, а повертаємось до теми: "Якою є наша еміграція"...

 

Макао - Лас-Вегас Далекого Сходу

Макао. Казино «Лісабон»

З оглядин Гонконгу "вкрали" у нас один день і повезли на острів Макао (Macau). Пройшли довгу митну перевірку, отримали штамп-візу у паспортах і кораблик на повітряній подушці домчав нас туди за 2,5 години. Острівець - незвідана земля. А виявилося, що це, як і Гонконг, автономний район Китаю (згідно договору з Китаєм до 2049 року), або ще одна його особлива зона. Займає півострів та острів розміром 20 кв. км та має населення аж... 340 тисяч мешканців. З материком Макао з'єднаний мостом.

Чим знана на всю східну "околицю" планети ця міні-країна-острів? А тим, що має гральний бізнес - 60 великих казино, а народ, піддаючись непереборному азартному інстинкту злітається сюди з усієї Азії. Цікаво, що з Китаю сюди прибувають навіть чартерними рейсами. Головним господарем більшості з побудованих казино є мільярдер Стенлі Хо. Величина його багатства ніде не декларується, але підозрюють, що можливо він є найбагатшою людиною у світі? Його називають "пан Макао". Сам веде аскетичний спосіб життя, снідаючи пісним рисом і не розділяючи інстинктів більшості слабких та безвольних. Розказують, що поштовхом розпочати цей бізнес була помста за батька, який вщент програвся грою в карти і розорився. У 1934 році він збудував перше казино і так продовжує мститися до цього часу, добудовуючи все нові й нові. У вересні 2007 року урочисто відкрите його нове супер-модерне казино "Новий Лісабон", купол якого у вигляді грандіозної позолоченої квітки видніється зі суші та океану.

"Пан Макао" погрожує, що скоро Макао випередить Лас-Вегас і тоді вже стане відомим не лише в Азії, а й на весь світ. Для цього він вміє лагодити з китайською владою. Зараз тут будують міжнародний аеропорт.

 

З історії та легенд

До ХVІ століття на цих островах жили рибалки. У морських водах тих часів хазяйнували пірати, - "чорти з Європи", як їх охрестили, - і дуже докучали Китаю. Коли з'явилися тут португальці, вони на догоду китайській владі вміло з ними розправилися. Вдячний Китай дозволив португальцям оселитися на маленькому півострові, який тоді називався "А ман гао" (в перекладі - "Місто нашої матері"). Назва не змінилася, але світ став називати його португальським звучанням - "Макао", (анг. "Makau")

Португальці стали торгувати з Китаєм, а острів став їхньою колонією.

Коли в ХІХ столітті сюди прийшли англійці та зайняли Гонконг та Сінгапур, войовничі португальці на острові втрималися. У наші дні значення Макао, як порту, втратило своє значення, бо головними воротами Китаю став Гонконг. Макао йде своєю дорогою - розкручує супер-прибутковий гральний бізнес. Португальською колонією острів залишався до 1999 року, коли перейшов на статус вільної економічної зони.

Звичайно, три століття присутності португальців залишили свій помітний сліди. Поряд з основною китайською мовою вживається і португальська. В архітектурі центральної частини міста, вимощеною кам'яною бруківкою вгадується Європа. Обов'язково водять туристів у португальську фортецю зі збереженими там гарматами тих часів, та до фасаду католицького собору, теж побудованого ними. Він навіть дістав символічну назву "собор Святого Петра Далекого Сходу". Сам Собор згорів від пожежі і залишилася лише фасадна стіна з барельєфами та масивні залізні двері. До нього ведуть широченні довгі сходи. Цей фасад-стіна залишається символом Макао. Правда, з 2000 року з'явився ще один, новітній символ - величезна модерного стилю статуя жіночого втілення Будди, споруджена на березі біля води.

А справжній Схід на острові Макао уособлює буддійський храм "Ама-темпл", споруджений у XVI столітті ще при португальцях. Простий провінційний храм обмежується невибагливим вівтарем і трьома стінами. Окрім зображень та статуй Будди, до числа обов'язкових прикрас такого вівтаря входять квіти та фрукти трьох кольорів: золотисті апельсини - символ багатства та благополуччя, зелений виноград або груша - символ здоров'я та червоні яблука - символ любові. А ще пахощі спеціальних курильних паличок. Відомо: Схід - це свої, особливі запахи, яскраві кольори і... своє бачення життя.

Це був перший буддійський храм на нашому маршруті. Ми й не підозрювали, якої чудової краси королівські темпли чекають нас у столиці Таїланду - місті Бангкок!

А в Макао нам дали можливість оглянути зали щойно збудованого казино "Новий Лісабон" та архітектуру сусідніх споруд. Але це не дуже нас цікавило. Звичайно, Лас-Вегас (Макао) та Манхеттен (Гонконг) на іншому кінці світу, у шістнадцяти годинах лету в одну сторону - це дещо інтригуюче. Але ми згоряли від цікавості, а що ще цікавого є в глибині архіпелагів? Додаткових п'ять годин у повітрі й ми на острові Балі, в Індонезії.

Про нього - наступна розповідь.

27-30 грудня 2007, Гонконг - Макао

18 березня 2008, Нью-Йорк