Погляди на творчість

Настю, як сталося, що Ви, будучи випускницею економічного факультету Києво-Могиляської Академії, розпочали писати?

Власне, писати я розпочала за багато років до того, як стала випускницею Могилянки. Десь років у дванадцять-тринадцять. Гадаю, що більшість людей досить вдало поєднує в собі риси „гуманітарія" та „математика". Принаймні, не варто зациклюватись на чомусь одному, якщо є зацікавлення в кількох напрямах наук.

Ви, наскільки мені відомо, молода особистість. Як Вам вдалося за такий період "зрілого дорослого" життя написати скільки книг? Адже вже вийшли друком історичні повісті "День перед вічністю" (2004) та "Чужа кров" (2004), романи "Данс макабр". "Танок смерті" (2005), "Жан без Страху" (2006), "Перший гріх Ізабелли" (2006)...

Насправді тут важко казати про якусь кореляцію з віком. Або пишеться, або - ні. Інколи пишеться досить інтенсивно: десять сторінок у день, дві книги поспіль, потім рік чи півтора - абсолютний штиль. Я або пишу швидко, сплесками, основу книги, відсотків 75% за 3 тижні, або за рік кілька рядків, часто навіть не знаючи для якого саме твору. Наприклад, „Чужу кров" я написала за квітень 2002, а „День перед вічністю" за два тижні восени того ж року.

Ви пишете історичну прозу, що є досить нелегко, бо Ви ж маєте бути знавцем історії і дуже добре розумітися у фактах, датах, людях. Ви вивчали історію ґрунтовно чи це захоплення, котре передбачає вивчення у процесі написання твору?

Я скоріше пишу про те, що я детально вже вивчила, тобто беруся до книги, коли маю повну історичну картину. Дійсно є періоди, які я знаю ґрунтовно, як то: пізня готика, Столітня війна, Визвольна війна, Річ Посполита XVI століття, Французька революція 1789-1793. Проте завжди доводиться щось відшукувати, підчитувати безпосередньо під час написання. Мені дуже близьке кредо „історія - це роман, який міг мати місце". Часто у мене досить специфічний , неподібний до загальноприйнятого погляду на історичні особистості та події. Це мої власні висновки після критичного прочитання першоджерел. Думаю, я маю на це право. До того ж література все таки не потребує історичної надточності, сюжет часто може вимагати певного викривлення історичних подій, або авторського трактування.

З кого Ви пишете описи героїв, адже всі Ваші герої не мають прототипів у буденності, бо то є історичні герої, чи не так? Що допомагає Вам створити образ?

Мені подобається писати героїв з людей, які реально існували. Тобто зовнішність - з портретів, якщо пощастить, характер з описів вчинків, свідчень сучасників. Я візуал, у мене дуже розвинуте візуальне сприйняття часу. Хоча в мене не має мистецької освіти, я інтуїтивно можу доволі точно визначити належність картини до певного часового проміжку. Ось це відчуття часу воно надзвичайно багатомірне, воно дозволяє досить правдоподібно уявляти та змальовувати героїв.

Критика дуже часто хвалить ваше уміння передавати експресію діалогу. Як легко чи як тяжко Вам вдається написати діалог аби він справді був живим?

Я люблю коли діалоги надривні, трохи істеричні, з субфебрильною температурою, такі які б яскраво виглядали у кінофільмі. Діалоги, які хочеться підслухати, а не пройти повз.

Хто є Вашим першим критиком? Хто допомагає створювати сюжети і розвивати їх?

Мабуть, першим критиком доводиться бути чоловіку, або подрузі. Щодо сюжетів, це моя кухня, я не потребую тут допомоги. Хоча інколи я замислююсь над можливістю творчого тандему, але моя тематика досить специфічна, тут важко знайти партнера.

Що необхідно для творчості жінки-митця?

Я не думаю, що для творчості жінки-митця потрібно щось радикально інше від потреб чоловіка-митця. Творчість не ґендерне питання, як на мене. Особисто мені потрібна тиша, дощ за вікном, хороший матеріал, відсутність банальних лінощів. Потреби в цьому питанні, як на мене, тут суто індивідуальні.

Що головне для прозаїка: осяяння чи натхнення? Як довго Ви носите твір у собі аби він потрапив на папір?

Буває по різному. Натхнення я потребую частіше ніж осяяння. Інколи швидко спадає на думку якась ідея, швидко збирається матеріал, швидко пишеться. Інколи тільки на ґрунтовне вивчення матеріалів йдуть роки, і задум книги, сюжетні лінії, герої, ключові сцени крутяться в голові, визрівають так само довго.

В який час доби найкраще працюється? З чого розпочинається ваш творчий процес?

Я люблю працювати зранку, десь із восьмої години до дванадцятої. Це час моєї найбільшої працездатності. Інколи пишеться пізно ввечері, але це рідкість, я істота ранкова. Процес частіше за все розпочинається із забезпечення тиші та загрузки комп'ютера, я майже не пишу на папері. Інколи я завалюю всю підлогу кабінету матеріалами, мініатюрами, генеалогічними таблицями тощо, аби зручно було щось піддивитися під час роботи. Якщо говорити взагалі про початок роботи над твором, я люблю уявляти, яка у книжки буде обкладинка.

Про що Ви думаєте, коли пишете? Чи уявляєте собі людину, котра б отак як Ви сиділа, але вже не писала, а читала б Ваш твір? Який у Вашого читача вираз обличчя?

Власне, про те, що пишу. Чи не надто спокійна сцена? Чи тут доречний спокій? Може, додати трохи істерики? Про те, як би це виглядало в кіно, як би став кадр. На жаль, я дуже мало спілкувалась із читачами моїх творів, які не були б моїми друзями, тому мені важко уявити реакцію такого собі усередненого читача.

Яка ваша вдача як письменниці? Наскільки тяжко вдається шлях до визнання?

Думаю, про вдачу судити не мені, бо вийде необ'єктивно. Можна сказати, що вдається все, що задумала, хіба що не так швидко, як хотілося б.

Чи мрієте стати публічною особою?

Я не думаю, що письменник насправді може бути публічною особою. Я інтроверт у більшому ступені , ніж екстраверт. Я не люблю, коли мені приділено забагато поглядів, я радше люблю спостерігати. Хоча певна доля уваги, безперечно, лестить.

Чи впізнають Вас читачі на вулиці, у громадському транспорті чи в інших публічних та місцях?

Ні, такого ще не було. Хіба ті, з ким я була хоч якимсь чином знайома.

Чим Ви заробляєте на життя?

Я рекламіст, працюю в медіа плануванні. Планую річні рекламні кампанії, виведення брендів на ринок, аналізую як раціонально та ефективно витратити рекламні бюджети. Робота справді дуже цікава, але геть не має стосунку до письменства.

Чи Ви смілива людина? Опишіть свій «наймужніший» вчинок у житті?

Я скоріше людина обережна, ніж смілива чи нерозважна. „Наймужніший" вчинок залишу у таємниці, бо це надто особисте.

Що вважаєте в людині найважливішим і що найогиднішим? Чому?

Для мене найважливіше, коли людина дотримує слова, не змінює своїх поглядів щодня і їй не властива підлість. Решту можна вбачати проявами індивідуальності.

Чи є для Вас якісь табу у творчості? Які? Чому?

Не те щоб табу. Є речі, про які я ніколи не буду писати, та це скоріше через власну незацікавленість, а не якісь внутрішні моральні перепони.

Чому ви пишете? Чи змогли б відмовитися від творчості?

Пишу насамперед, тому це дає задоволення. Я люблю історичні романи, люблю копирсатись у джерелах, виводити довжелезні генеалогічні таблиці. Бачити за сухим фактом чи окремим портретом цілу історію, роман. Так, десь це розвага, десь приємність. Щодо відмови від творчості, скоріш за все - ні. Я думаю, я б писала у будь-якому разі, може не для друку, а для себе чи своїх подруг, та все одно писала б.

Чи не боїтеся того дня, коли не матимете що сказати, коли сюжет - не оживає, а слова мовчать? Чи вже мали такий досвід? Як з таким боротися?

В цьому плані історичні романи - неоране поле, сюжетів безліч, і зауважте, що із кожним прожитим роком матеріалів для історичних романів більшає. Звичайно бувають дні, коли в голові щось крутиться, а на папір лягають якісь криві беззмістовні рядки. Боротись із цим - лише перечекати, відкласти до завтра, може не такою бездарною виявиться вчорашня писанина, може потрібно спалити та переписати знову. Я не люблю мертвих рядків, рядків, за якими не бачиш картинки, яких не відчуваєш шкірою, рядків, в яких температура трупа. Як на мене, краще їх стерти, хай буде менше, але гостріше, ніж тонути у безкінечних описах та часто непотрібних причинно-наслідкових зв'язках.

Якби Ви малювали свою творчість, то яку палітру б Ви обрали, які кольори були б найвиразнішими і чому? Чи то була б графіка, а чи живопис, а чи колаж?

Це б були густо-червоні кольори, кольори венозної крові, кольори заходу сонця, гнилої вишні, червоного вина, пурпуру. Було б золото осіннього листя, темно-сірого передгрозового неба, чорно-сине. Геть не було б зеленого, світло-блакитного. Не було б акварельної прозорості та світла, кольори густі насичені, навіть не гуашеві, а фарби давніх часів. Я думаю, що це б були безкінечні середньовічні мініатюри.

Які Ваші творчі плани?

Мені б хотілося написати принаймні ще три середньовічні романи. Зв'язані між собою, таку собі родинну сагу. Сюжетно два романи вже є, третій у розробці. Хочеться ще написати повість про Інеш Кастро, про Гальшку Острозьку. Зазвичай мені дорікають занадто європейським сюжетами. Проте, як на мене, це світова культурна спадщина. Не те, що я б рівнялась, та Лесі Українці, здається, не дорікали за її Ізольду.

Кого вважаєте найсучаснішим українським автором? Чиїх книжок маєте найбільше на свої книжкові полиці?

Я не надто полюбляю сучасну літературу. Читаю я багато, проте подобається надзвичайно мало. Це зрозуміло не означає, що наша сучасна література якась неправильна. Просто у мне досить специфічні смаки. Я не люблю книжок, в яких все розпочинається досить таки цікаво, а в середині автору не вистачає фантазії для розвитку сюжету, тому герої змушені спожити якийсь „стимулятор" і їх починає відверто ґлючити та заносити у паралельні сфери. Мені не подобаються біографії та подоби біографій авторів у формі романів, як на мене, це ознака виродження, того, що вже нема про що розповісти. Всі ми звичайні люди, для наших біографій справді вистачить livejournal чи будь-якого іншого блоґу, не варто псувати папір.

Ось спеціально переглянула свої книжкові полиці, не важко передбачити, що найбільше в мене виявилося книжок Павла Загребельного. Дуже люблю „Роксолану" та „Євпраксію". Подобається підхід Загребельного до історичних романів, детальність, довжина, відчутність синонімічних рядів.

Ви щаслива людина? У чому полягає "сенс щастя" для письменниці?

Гріх сказати, що - ні. Чи тотожні поняття людського та письменницького щастя, я не знаю. Я думаю, письменник щасливий, коли він випускає по книжці щороку, коли ці книжки добре розкуповують, коли великі наклади, коли за автографами довжелезна черга і в кінці автограф сесії втомлена рука, коли книги екранізують. Десь так, я собі уявляю..

Як ваша родина відноситься до Вашого вибору - писати? Адже Ви і дружина, і матуся - як Ви поєднуєте творчість із родиною?

Ставлення родини абсолютно позитивне. Питання поєднання - це питання виділення вільного часу для творчості, певною мірою питання тайм-менеджменту та самодисципліни. Звичайно дуже приємно, коли хтось з родини займе дитину і можна буде посидіти в тиші та попрацювати.

Дивлячись на стан української літератури сьогодні, чим Ви, Настю, незадоволені, як письменниця і чим задоволені як читач?

Як письменниця я незадоволена маленькими накладами, відсутністю достатньої кількості книжкових крамниць. Як читачу мені не вистачає історичних романів, саг, стильних обкладинок, адекватної критики, програм, присвячених українським книгам.

Чи перечитуєте власні твори і чи маєте бажання змінити щось, після того як твір виходить у світ?

Звичайно перечитую, але, як на мене, не варто змінювати те, що вже пішло у друк, хіба що виправити невиправлені граматичні помилки та помилки друку. Якщо я написала книжку у двадцять років, вона має відображати цей вік. Звичайно сьогодні я написала б по-іншому, деякі рядки з виданого здаються наївними, деякі - занадто пафосними, деякі - штучними. Але ж не можна писати у двадцять років, як у сорок. В цьому то і сенс.

Про що мрієте як жінка?

Мені б хотілося, щоб зникло таке поняття як дитячі будинки, щоб не було дітей-сиріт, щоб питання дитячої онкології перетворилося на якійсь анахронізм, як чума.

Настя Байдаченко- зовні і Настя Байдаченко - у собі, чи це різні поняття?

Ні, це одна і таж людина, просто це такий сплав зовнішності та внутрішніх рис. Їх не варто розділяти. Вже яке виросло, таке виросло.

Який Ваш психологічний вік? Чи відповідає він Вашому віку зовні?

Мені здається, що я народилася старою. У мене якась схильність до тиші та спокою, як у пенсіонерів. Ззовні я думаю, я виглядаю значно молодше.

Ваша найулюбленіше свято? Чому? Чи любите отримувати подарунки? Який подарунок вважаєте - незабутнім?

Я не люблю загальноприйнятих свят. Важко сказати, чому. А подарунки звичайно люблю і дарувати і отримувати, бажано без причини, без якогось особливого чи святкового дня. Приємно отримати те, що ти хочеш, саме тоді коли хочеш, без прив'язки до календаря.

 

Довідка про письменницю:

Настя Байдаченко народилася 25 листопала, 1981 в м. Київ, Україна. Закінчила Києво-Могилянську академію, економічний факультет. Сьогодні працює директором стратегічного медіа планування в Universal McCann. Стала переможницею таких конкурсів: ІІ місце літературного конкурсу видавництва "Смолоскип" (2003, повість "День перед вічністю"), ІІ місце літературного конкурсу "Любіть Україну" (2004, повість "Чужа кров"). Написала і випустила друком книги: "День перед вічністю" (2004) та "Чужа кров" (2004), романи "Данс макабр". "Танок смерті" (2005), "Жан без Страху" (2006), "Перший гріх Ізабелли" (2006).