Згадуючи про останні вибори, неминуче мова заходить про поділ України на дві частини. Ця міфологема - шкідлива й така, що не відповідає дійсності. Для мене Схід і Захід - це Донеччина з Луганщиною з одного боку, і три галицькі області - з іншого. Саме в такій географії їх можна вважати суперниками. Інші регіони набагато менш радикально й контрастно реагують одні на одних і різняться поміж собою.

Говорячи про Схід і про Захід, коректним буде згадати, що існує ще й Північ і Південь, суб'єктність яких поки що не така явна; що існує дуже різний Схід - Харківщина, наприклад, не є ні Донеччиною, ні Дніпропетровщиною; що центральна Херсонщина за своїм вибором не надто різниться від північної Житомирщини. Існує і окремий суб'єкт - Центр, що геть не тотожний Києву.

Чи така принципова різниця між півднем Кіровоградщини і північчю Одещини, чи, наприклад, сходом Полтавщини і заходом Харківщини? Підтримуючи "сходо-західний" міф у варіанті двох контрастних частин країни, ми підтримуємо сумнозвісну карту "трьох сортів України".

Спільне

Насправді, принципових соціальних відмінностей між Сходом і Заходом не існує. Одні і другі однаково тяжко працюють, однаково мало отримують, однаково рахують копійки до зарплати, однаково п'ють і матюкаються; дуже часто - навіть слухають однакову музику і читають однакових Марініних і Донцових (не Дмитрів).

Принципових економічних відмінностей між сходо-західними громадянами України також не існує. Можна ствердити, що і "східняки", і "західники" у більшості своїй однаково економічно неграмотні. Не існує чіткої думки щодо того, якою мала б бути податкова політика і на що б держава мала б тратити гроші. Міф давно згорілих "радянських вкладів" і досі однаково не дає людям спокою в протилежних кінцях країни.

І люди Сходу, і люди Заходу однаково не сприймають силові варіанти; відсоток бажаючих від'єднатися від України і поміж одних, і поміж других є геть нечисленним і маргінальним.

Відмінне

Фундаментально Схід і Захід роз'єднують дві абсолютно неекономічні речі: історія і мова. Від них відштовхується і все інше - і світоглядні орієнтири, і герої, і зовнішньополітичні орієнтири.

Основна проблема в тому, що ці питання, такі складні і по-своєму рутинні та нецікаві, підміняються яскравими і дратівливими гуманітарними питаннями. І проблема в тому, що вони - не менш, а, може, й більш важливі, проте без економічного базису вони стають порожньою балаканиною для прихильників і зайвим подразником для противників.

Дві частини країни дуже по-різному переживають своє минуле. Велика радянська епоха все ж всмоктала людей Сходу в себе, витерши дореволюційне минуле майже повністю. Як на мене, "радянсько-націєтворча" подія Другої світової, що сформулювала концепт "Вітчизни", близько пройшла через особисте життя кожного "східняка". Зважаючи на те, що ці погляди глибоко емоційні і особисті, а також те, що їх було підкріплено талановитою, але однобокою кіно- і телереальністю про війну - починати діалог дуже складно.

Ці дві частини країни розмовляють різними мовами. І якщо для "західників" - це свідомий вибір і наслідок боротьби, то для "східняків" - це наслідок радянської національної політики змішування націй.

Те, що роз'єднує Схід і Захід в сьогоднішній кон'юнктурі, - дуже схоже між собою. Це - страх перед "ворогом". Для Сходу - це НАТО, для Заходу - Росія. Ознаки ворога і потенційні наслідки його перемоги - абсолютно симетричні. Це й формує катастрофічний чорно-білий погляд, в якому погані свої - найкращий вибір. На мою думку, два основні гасла цих виборів, незалежно від того, про яку велику партію йдеться - заклики "не втратити голос" і "не дати їм перемогти". Автобуси, що їздили Донецьком в день виборів з надписами "ми або вони", - пряме свідчення цього.

Країні критично бракує публічних моральних авторитетів, котрі займалися б не стикуванням різних частин країни лобами, а терапією історичних ран. І це - далеко не синонім окремих представників "галицької еліти" зі зверненнями щодо широкої коаліції.

Міст

Схід і Захід об'єднає між собою Центр. Достатньо масивний за територією і населенням, достатньо радянський і достатньо національний, достатньо гнучкий і компромісний, він містить в собі і прихильників Заходу, і прихильників Сходу в майже рівній пропорції. Але основний його масив - не Захід і не Схід, а він сам.

Те, яким буде український Центр, визначить, якою буде Україна. І тому саме якість Центру, його еліт така важлива: саме їм доведеться брати на себе функцію модератора українського сходо-західного діалогу.