Якісь дві дивні тенденції спостерігаємо в нашому суспільстві щодо командира УПА Василя Кука. Полярні та безапеляційні. З однієї випливає, що останнього командира УПА слід викреслити з нашої історії, з іншої - що його потрібно нагородити навіть тим, чим він себе не бажав бачити нагородженим за життя.

Обидві відображають нездоровий суспільний стан, коли судять люди, яким не слід було б судити, бо не знають або обставин, в яких особа, що її вони оцінюють, діяла, або мотивів, через які вона приймала ті чи інші рішення, та й, урешті, результатів і намірів. Це не лише з Василем Куком таке - просто з ним багато речей на видноті.

У середині минулого року Василь Степанович погодився взяти участь в інтернет-проекті "УПА в запитаннях і відповідях Головного Командира". Один із мотивів організаторів - провести тест суспільства на ставлення до УПА та виявити інформаційні зони, в яких виникає найбільше запитань про Українську Повстанську Армію. Бо справді - ми от уже майже два десятиліття відкрито пояснюємо правду про УПА, а її не чують. То, може, не так пояснюємо, не про те, про що насправді слід було б говорити? Проект дав багато матеріалу для роздумів, але не тільки про психологію людей, які не сприймають правди УПА. Ті, що "за УПА", знають про неї не надто більше. Їм добре відомі прізвища й епізоди визвольної боротьби, проте маловідомі суспільні обставини, а ще менше - світогляд та ідеологія.

"Чому вас просто не зліквідували? Чому КҐБ залишив вам життя?" - прямо спитав у Василя Кука один з учасників інтернет-проекту. Задовго тут повторювати відповідь Головного Командира, врешті, кого вона справді цікавить, знайде її або в інтернет-версії на Майдані, або в "Українській книгарні". Річ про інше. Після виходу друкованої версії "Запитань і відповідей" це ж запитання ставили багато людей, яких аж ніяк не можна зарахувати до неприхильників УПА. Ставили, наперед переконані: якщо залишився живим, значить - зрадив, продав. І немає значення, що нам про це нічого не відомо. По-їхньому, не могло бути іншої умови, щоб залишитися живим. Аргумент, що Василь Кук був потрібен КҐБ, аби виманити сюди Бандеру, а потім - хрущовська відлига й уже репресія проти Кука ламала б картинку потьомкінських сіл українського розквіту для діаспори - для цих співрозмовників не працює. А розмова про те, що, перебуваючи у ворожому полоні, командир може вести свою гру з ворогом, аби врятувати тих однодумців, на яких КҐБ розставив сильця, видається для них не аргументом на користь Василя Степановича, а доказом, що таки-так, продав...

А все-таки, як він мав діяти? У процесі допитів Василь Кук доволі швидко з'ясував для себе, що на терені Закерзоння КҐБ разом із польською Безпекою організували фальшиву мережу та за її допомогою викривають усіх кур'єрів, яких ОУН посилає в Україну. Декількох людей із високим становищем в ОУН, яких Кук знав особисто багато років, розстріляли, і про це слідчі відкрито говорили йому, намагаючись зламати, переконати в безнадійності його боротьби. На черзі були нові кур'єри - цього від Кука ніхто не приховував. І тоді він погодився написати відкритий лист до діаспори про те, що підпілля в Україні ліквідовано, та вклав у нього умовний сигнал, зрозумілий лише двом людям: зв'язок провалено. Спрацювало. Кур'єрів припинили посилати на смерть. Зате Кук накликав на себе звинувачення невтаємничених патріотів у співпраці з КҐБ. Зазначу, офіційні чинники ОУН ніколи не говорили про зраду Василя Кука, вже в наш час Слава Стецько вважала цілком нормальним з'являтися на політичних заходах і конференціях разом із ним. СБ ОУН провела додаткове розслідування в першій половині 1990-х і зняла з нього підозри, ніби він здавав підпільників КҐБ. Але проти аргументу "чому його не розстріляли" не діє...

Запитую: що є більшою пожертвою - загинути однієї миті й назавжди мати спокій із боротьбою, яку ведуть твої товариші, чи врятувати їх для подальшої боротьби, знаючи, що щирі, але невтаємничені патріоти поставлять на тобі тавро зрадника, та з ним жити? Мовчать, хоча, може, прочитавши цю статтю, хтось і запропонує альтернативу...

Збираючи матеріали до документального фільму про Василя Кука, надибав у Підгородньому біля Золочева криївку Василя Кука та його зв'язкову, пані Надію Вишинську. Кук провів у цій криївці дві зими й покинув її назавжди, бо азбука конспірації казала, що й це задовго. Запитую в пані Надії: як склалася ваша доля, коли вас судили, до чого засудили?

- Та ні, - каже, - не судили, бо нічого не знали. Я хотіла йти воювати, але Кук, коли йшов від нас, сказав, що я молода, мушу жити, а не вмирати.

Племінники пані Надії дізналися про криївку 1995 року.

Тільки не кажіть, що вона співпрацювала з КҐБ, оскільки не сиділа, і взагалі тому, що її не розстріляли. Просто Василь Кук був найкращим в ОУН фахівцем із конспірації, писав підручники з цього предмета (за якими вчилися й Бандера, й Шухевич), умів підбирати та вишколювати кадри. Що, врешті, доводить термін його підпільної боротьби.

Ну, і не здав її на допитах, нє?

Урешті, Василь Кук за п'ятнадцять років життя в незалежній Україні зробив для увічнення боротьби УПА більше, ніж деякі інституції, яким це належало б робити відповідно до становища. Агенти таким не займаються.

Є другий бік ставлення до Василя Кука. Зробити його героєм там, де він сам собі цього зовсім не бажав. Орденоносцем - Героєм України зокрема. Можливо, ініціатори забули, а може, й не знають, що коли Василеві Кукові пропонували присвоїти звання Героя України, він відмовився. Сказав, що не може взяти таку нагороду, коли армії, якою він командував, не визнано визвольною. Чи багато ми знаємо людей у сучасній Україні, які відмовилися від державних нагород із такою ідейною мотивацією?

Нині, коли ще не всілася земля на його могилі, починають розмови про ревізію цього слова Головного Командира УПА. То що, може, держава вже визнала Повстанську Армію такою, що проливала кров за самостійну Україну? Чи сталися інші події, через які можна безапеляційно порушувати волю людини, котра вже померла? Звісно, Василь Кук не заперечить із того світу, але ж він дав нам зрозумілий логічний ланцюжок: спершу УПА, а вже потім командир. Чи ми зробимо те, що не спричиняє особливих труднощів, а з УПА, як вийде? Тоді це вже не політична боротьба й виконання політичного заповіту, а політичне паразитування на імені людини, яка не давала на це повноважень.

Декілька разів протягом останніх років життя Василь Кук починав зі мною розмову на тему "де ви мене поховаєте". Неприємна та незручна тема для розмови з цілком живою людиною, але Василя Степановича не давалося збутися жартом чи зміною теми. Коли він казав: "Ви мене поховаєте", то не мав на увазі мене персонально, бо знаю, що говорив про це з багатьма людьми, яких уважав за таких, що роблять із ним спільну справу. Востаннє почав таку мову взимку2006/2007 років. Він розумів, що через становище Головного Командира є більше символом, аніж просто Василем Куком, і шукав місця для цього символу там, де зможе й після смерті боротися, на тому фронті, на якому він був за життя. Його могли поховати на Байковому - як Василя Кука, йому пропонували на личаківському полі почесних поховань - як Головному Командирові. Але він нагадав усім про давню постанову ОУН про майбутній Пантеон Героїв у Києві - і зробив за принципом "Україні все - а/або мені нічого". "Ну, якщо зроблять у Києві той Пантеон - тоді нехай у Києві", - і заповів поховати себе в рідному селі, поки ми не збудуємо того Пантеону.

Улітку 1941 року він ішов на Київ проголошувати там Українську державу. У кожному виступі про визвольну боротьбу наголошував, що УПА складалася з українців з усіх земель і боролася за всю Україну зі столицею в Києві. Своїм заповітом він поставив планку політичної боротьби на цьому відтинку для нас: хочете перепоховати - зробіть спочатку Пантеон у Києві. Зовсім, як із Героєм України, - нехай, але спершу - УПА.

Не знаю, коли ми виконаємо цей його заповіт, і чи захочуть наші політики займатися цим. Але якщо такий Пантеон постане - УПА здобуде столицю. Після смерті останнього командира й більшості ветеранів.

КҐБ справді має пошкодувати, що його вчасно не розстріляли.