Що знаємо про Симона Петлюру? Він прийшов із світанком визвольних змагань і назавжди залишився в пам'яті українців, як Прометей. Він бачив і знав за що змагався, життя своє віддав за найсвятіше - за Україну.

Щоби зрозуміти велич цієї постаті в українській історії, необхідно багато разів перечитати його публіцистичну спадщину, спадщину журналіста-державника. Вона привертає своєю неординарністю та винятковістю.

Ще під час революції 1905 року, Симон Петлюра закликає свій народ до боротьби за соціальне і національне визволення.

"А ти, зневірений і втомлений, блукаєш серед цього бруду, чуток, провокацій, підлесливих обіцянок, котрі тільки розпорошують твої сили й розбивають твій дух. Зневір'ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя, твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде, непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом..."

Голова Меморіального фонду імені Симона Петлюри Микола Кочерга та директор Бібліотеки Симона Петлюри в Парижі доктор Ярослава Йосипишин

Життєві дороги Симона Петлюри переорані бурхливими подіями революційної доби на Сході Європи; українське поле національно-визвольних змагань засівалося роками 1917-1926. Саме тоді всі національно-творчі елементи зі запалом кинулися до праці з народом і серед народу. Симона Петлюру бачимо скрізь: на мітингах, з'їздах і в комітетах; на партійних засіданнях, у земстві і на парламентській трибуні Центральної Ради. Йому належить честь організації української республіканської армії, - відтворення занедбаної традиції збройної боротьби за Батьківщину. Військові з'їзди дали йому військове міністерство; повстання року 1918 зробило його першою особою в армії; боротьба з російською навалою поставила його на чолі держави, - ім'я його козаками занесене було до найдальшого села, до кожної хати. Упродовж якихось двох літ звичайна людина стає керівником держави; скромний працівник пера перетворюється на головного отамана української республіканської армії. Симон Петлюра був політиком, талановитим військовим та чудовим промовцем. Перипетії визвольної боротьби примусили Симона Петлюру залишити межі Батьківщини і виїхати за кордон. З ним виїхав уряд і значна частина республіканської армії. Рік 1920 розпочинає еміграційний період його чинности, продовжений до дня трагічної загибелі. Означається він перебуванням у Тарнові, Варшаві, Будапешті, Відні, у Швейцарії і, нарешті, в Парижі.

Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра - видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра - безмірно вищий за те, що про нього думають. Він - з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії, а в наш час, демократичний час стають національними героями...

Під час відкриття виставки

Буде він вождем народу українського. Така його доля! - ці слова були написані академіком Ф. Коршем напередодні Першої Світової Війни. Вони якнайглибше розкривають велич Петлюри, сина полтавської землі, чий світогляд формувався під впливом Шевченкового "Кобзаря" та творів Миколи Котляревського.

У 1924 році разом із дружиною та дочкою Лесею Симон Петлюра оселився в Парижі. Тут активно займався публіцистичною діяльністю, висвітлюючи недавні події в Україні та завдання еміграції. Чимало його матеріалів було опубліковано в часописі "Тризуб". Симон Петлюра повертається до політики через слово. Однак 25 травня 1926 року Ш. Шварцбарт виконує, спланований Москвою наказ, знищити Петлюру. Пострілами з пістолета на паризькій вулиці Расін вбито Головного Отамана УНР.

Поховано Симона Петлюру в Парижі на Монпарнаському кладовищі.Він став символом боротьби за волю й незалежність України, а також він відродив забуті традиції до збройної боротьби за Батьківщину, створивши окремі українські військові частини та багато інших речей заради національної мети. Та ще сьогодні багато хто, чий розум і душа були покалічені радянським тоталітарним режимом, намагаються не згадувати імені лідера українського визвольного руху 1917-1921 років.

Директор Бібліотеки Симона Петлюри в Парижі Ярослава Йосипишин виступає з доповіддю на відкритті виставки у Чікаго

Послідовники Головного Отамана Військ УНР заснували у столиці Франції - Парижі - Українську Бібліотеку імені Симона Петлюри. Від 1929 року і до наших днів Бібліотека залишається важливим центром українства на французькій землі.

Ця велика книгозбірня матеріалів доби визвольних змагань та громадсько-політичної діяльності української еміграції сьогодні переживає нелегкі дні реорганізації своїх фондів. Найпершим завданням, що повстало перед Радою бібліотеки, є створення комп'ютерної бази архівних даних. З розумінням віднеслися до цієї справи українці міста Чікаго і першими запропонували міст співпраці з метою зібрати кошти для реалізації цього проекту. Невтомний трудівник на громадській ниві, безкорисливий у своїх помислах і справах Микола Кочерга, звернувся з ідеєю створення Фонду пам'яті Симона Петлюри до Іллінойського відділу УККА і отримав згоду, відповідно до якої УККА взяв цей фонд під свій патронат.

У червні було створено організаційний комітет, який впродовж чотирьох місяців проявив велику активність. До співпраці були задіяні усі чіказькі засоби масової інформації, повідомляючи на сторінках газет та в радіо- і телепрограмах про події, що очікувалися в жовтні 2007 року з нагоди вшанувань пам'яті Симона Петлюри та героїв Армії УНР.

Професор факультету Мистецтв Домініканського Університету (River Forest, IL) Олександра Дяченко-Кочман доклала багато праці, готуючи документальну фотовиставку "На сторожі державної спадщини", яка відкрилася в Українському Національному Музеї в Чікаго. Віднайдений та відібраний для експозиції фотоматеріал, при технічній та фінансовій допомозі Кредитівки "Самопоміч", складає основу виставки. Чорно-білі світлини великого формату відображають, невідомі для багатьох, сторінки української історії. Вражає мить прощання з Симоном Петлюрою під час його похорону. Тисячі людей, серед яких відомі політичні діячі багатьох країн, схилили голови перед його домовиною. Промовистими є думки Симона Петлюри про незнищенність українського духу, які видруковані поруч із світлинами.

На відкриття виставки завітали члени національної команди України з боксу - учасники світової першості в Чікаго

При співпраці організаційного комітету Фонду, Кредитівки "Самопоміч", Іллінойського відділу УККА та Українського Національного Музею цей проект став успішним. На відкриття виставки та зустріч із громадою прибула з Франції директор Української Бібліотеки ім. Симона Петлюри в Парижі Ярослава Йосипишин, дочка побратима Симона Петлюри. 19 жовтня вона виступила перед багатолюдною музейною авдиторією з доповіддю на тему: "Біографія Симона Петлюри та Українська Бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі: генеза, діяьність, перспективи". З цікавістю переглядали присутні прозірки, якими супроводжувався її виступ. 20 жовтня учні старших класів шкіл українознавства знайомилися з виставкою. Екскурс у минуле провела для них історик Ярослава Йосипишин.

Наша громада, з'єднавшись разом молитвою, у супроводі православних та греко-католицьких священиків, чисельно взяла участь у панахиді, присвяченій пам'яті Симона Петлюри та полеглим за волю України у 1917-1920 роках, яка відбулася в неділю, 21 жовтня, у греко-католицькому соборі святих Володимира і Ольги. Очолив панахиду преосвященний Владика Інокентій Лотоцький. Зведений український хор міста Чікаго під диригуванням доктора Василя Трухлого возвеличив відправи благородним співом. Присутність ветеранів УПА, американської армії, представників молодіжних організацій є виявом поваги і шани героям України.

Недільний полудень зібрав громаду на благодійному бенкеті. Не ділячись на конфесії, на приналежність до різних партій, представники усіх хвиль еміграції зійшлися, щоби в чіказькому славному товаристві зібрати кошти та передати на українську справу до Франції.

З особливою теплотою про родинність нашої громади говорив у своєму слові Генеральний консул України у Чікаго Василь Корзаченко. Першим кроком на шляху збереження діяльності Бібліотеки в Парижі став княжий дар Українсько-Американської Федеральної Кредитної Спілки "Самопоміч". Чек на суму 10000 доларів Кредитівка подарувала Бібліотеці, передавши його директорові Ярославі Йосипишин. Свої вагомі пожертви внесли також інші організації та добродії нашої громади. Ми горді, що саме українське Чікаго наділене особливою рисою меценатства на українську справу, якою жив і в яку вірив Симон Петлюра.

"Чуєш брате мій" - скільки разів злинала у піднебессі еміграції невмируща пісня на слова Богдана Лепкого. У виконанні квартету "Жайвір" мелодія-реквієм полинула у вирій за вервичкою мужніх журавлів.

"Минуть жахливі криваві роки боротьби і невпинна праця синів твоїх загоїть рани кривавої руїни, дасть пишні скарби для всіх народів світу, дасть спокій і щастя Великій, Вільній Самостійній Україні", - говорив Симон Петлюра 22 січня 1923 року.

Відлуння цього звернення до українського народу співзвучне сьогоденню.

Нащадки петлюрівців, котрі проживають у Чікаго та околицях	Члени виконавчого комітету та спонсори Меморіального фонду імені Симона Петлюри