Робочий тиждень для генерального прокурора Юрія Луценка почався не зовсім приємно. В понеділок, 17 вересня 2018 року, учасники війни на Донбасі, представники націонал-патріотичних політсил і народні депутати задля отримання пояснень намагалися потрапити до центрального офісу його відомства, а коли їх відігнали водою з пожежного рукава та сльозогінним газом, вони запалили на вході ватру з автомобільних покришок.

 

Сили Нацполіції, зрозуміло, теж не стояли осторонь. Сталися сутички, під час яких правоохоронці схопили трьох учасників заворушень: Миколу Несена, Олександра Башкова, Антона Шума. За кілька годин перших двох відпустили, а Антонові доведеться сидіти в ізоляторі та йти під суд, оскільки у нього знайшли спортивний стартовий пістолет, який розцінено як «вогнепальну зброю».

Подій подібного плану в українській столиці не було вже давно. Востаннє націоналісти шарпалися з поліцією взимку під Верховною Радою, коли розганяли наметове містечко «Руху нових сил» Міхеіла Саакашвілі. І не те, щоби після того не було жодного гідного приводу, приводи такі, слід зауважити, трапляються часто. Але праві, по-перше, кажуть що чинна постреволюційна влада ще не до кінця витратила наданий їй на виборах кредит довіри, а, по-друге, часом не бажають зайвий раз «створювати картинку» для ворожої російської пропаганди, яка так і чекає нагоди, аби показати «безлад» та «розгул нацизму» на київських вулицях після перемоги Євромайдану.

Отож, привід для занепокоєння націонал-демократів та ветеранів мав бути вагомий. І він був.

12 вересня на вимогу материнської для Путіна, Сєчіна, Іванова, Фрадкова, Патрушева, Костіна та інших перших осіб сучасної російської держави Федеральної служби безпеки (ФСБ) співробітники Генеральної прокуратури України забезпечили затримання й примусове витурення до РФ воїна кавказького батальйону ім. Шейха Мансура Української добровольчої армії Тимура Хусеновича Тумгоєва. Попри те, що Тимур перебуває вже по той бік державного кордону, де його, безумовно, катують, а то й бігом забили на смерть, ганебний епізод з його екстрадицією назавжди залишиться великою і дуже помітною плямою на прокурорському мундирі Луценка - «людини президента» Порошенка, як він сам себе називає, і першого керівника всієї прокурорської системи без вищої юридичної освіти.

Формально свої дії в ГПУ пояснили тим, що інгуш Тумгоєв є, все ж таки, російським громадянином. І тим, що 2016 року з Москви надійшли ніби як переконливі свідчення його перебування у лавах міжнародної сунітської терористичної організації «Ісламська держава Іраку та Леванту» («ІДІЛ»). Мовляв, хай собі забирають свого «терориста» - і крапка.

Проте, замість крапки з'явилася кома. Й кома велика. За словами координатора протесту, колишнього мера міста Конотоп, Сумської області, «свободівця» Артема Семенихіна, який також воював добровольцем у складі ЗСУ, генпрокурор та його заступник з міжнародних питань Євген Єнін (до речі, за інформацією мережевого видання ArgumentUA.com, син кадрового співробітника КДБ СРСР), мають понести політичну відповідальність та скласти повноваження. Подібні заклики лунали сьогодні і з трибуни сесійної зали Верховної Ради.

Свою акцію побратими Тимура оголосили «безстроковою» - найближчої суботи, 22 вересня, хлопці вирішили зібратися на Майдані Незалежності й обговорити «що робити далі». Тобто, як все ж таки змусити Юрія Віталійовича піти з посади.

Тому що логіка прокурорів в історії з Тумгоєвим, погодьтеся, дивна. А з політичною точки зору, тим більше, під час війни, категорично неприпустима.

Проти нього у Російській Федерації порушена кримінальна справа? Та у нас проти майже всіх перших осіб там, у країні-агресорі, ворожим Українській державі Слідчим комітетом (СК) справи порушено - за захист нашої суверенної території чи, як стверджують путінці, за «розв'язуваня війни», «за злочини проти мирного населення» тощо. Тоді завтра видачі росіянам слід чекати начальнику Генштабу Вікторові Муженку, міністру оборони Степанові Полтораку, міністру внутрішніх справ Арсенові Авакову, секретарю Ради національної безпеки та оборони Олександрові Турчинову, екс-прем'єру Арсенові Яценюку, який у студентські роки, начебто, встиг повоювати у Чечні проти федералів? Звучить абсурдно? Ваша правда, неймовірно абсурдно. Одначе, таким абсурдом, як виявляється, керується наша Генеральна прокуратура.

Луценко каже, що на фронті з росіянами Тумгоєв не бився, а невідомо чим займався поблизу Маріуполя. Нехай, припустимо. Добровольцям без офіційного статусу учасника бойових дій (УБД) інколи доволі складно довести, ким вони є насправді. Однак, українські прокурори не розслідували діяльність цієї людини у Сирії, не проводили слідство, і, більше того, повірили «доказам» російської сторони. Не американської, не ізраїльської, не турецької, не пропрезидентської сирійської, не іракської чи ще якоїсь там. Зовсім ні. Й згадані країни взагалі не зверталися по допомогу в розслідуванні його справи та і справи як такої ані у них, ані у нас на нього не було. Ні, надійшло суто російське прохання, і його виконали.

«Жодної обставини, яка б унеможливлювала видачу особи, встановлено не було», - наголошується в оприлюдненому Андрієм Лисенком прес-релізі ГПУ.

Чи воюють у Сирії чеченці, інгуші, дагестанці та інші мусульмани з Кавказу? Воюють. Чи опиняються потім деякі з них в Україні? Зокрема, у добровольчих наших підрозділах? Так, подібні випадки не поодинокі.

Разом з тим, слід розуміти деякі засадничі речі:

- до Сирії тікають від диктатури кремлівських маріонеток на кшталт Кадирова;

- в «ІДІЛ» чи не в «ІДІЛ» (а проти шиїтської коаліції Асад-«Хезболла»-Іран-Росія виступає декілька різних повстанських формувань, визначення яких як «терористичних» нерідко є досить умовним) мусульмани з Росії воюють супроти Росії й не в інтересах України зараз налаштовувати проти себе таких бійців, спершу запрошуючи сюди в той чи інший спосіб, а потім жорстко і підло караючи за виказану ними наївність;

- люди з бойовим досвідом нам потрібні;

- «ворог мого ворога - мій друг»;

- загарбаний росіянами Північний Кавказ все одно буде вільним, і надзвичайно важливо підтримувати антиросійські та антипутінські настрої у цьому регіоні.

Найголовніше ж формулюється так: допоки тривають бої, допоки нам не повернули всі, без винятку, загарбані землі (включно з Кримом), допоки до останньої копійки не виплачено репарації та допоки не повернуто заручників і військовополонених, допоки не припинено штучну блокаду Азовського моря, допоки не підписано остаточної мирної угоди, органи української влади не мають жодного морального права та юридичних підстав співпрацювати з ворогами, тим більше, з ФСБ та прокуратурою РФ! Під жодним приводом та за будь-яких обставин!

Російський режим характеризується безмежною ницістю, то ж навіть після переможного для України завершення війни, доки на обширах РФ пануватиме відвертий рашизм як одна з форм тоталітаризму, про видачу їм утікачів, передусім, утікачів ідейних, й мови бути не може.

Тумгоєв вчинив хоч один злочин проти України, проти її військових чи цивільних? Ні, він став одним з нас та пішов на фронт, у той час, коли панове прокурори тішаться у своїх м'яких фотелях.

Тимур - людина доросла і досвідчена. Він передбачав, що за ним «можуть прийти», то ж звертався до ООН та до Європейського суду з прав людини, знайшов адвоката, співпрацював з Харківською правозахисною групою (ХПГ), одночасно з виконанням бойових завдань на фронті судився за статус біженця, а не злочинця.

Не встиг. Не допомогло. Зрадили... Пробач, Тимуре.

Замість післямови

 

Говорить голова ХПГ Євген Захаров (цитата з ефіру «Громадського радіо»): «Безпідставні сфабриковані обвинувачення з боку РФ, жодних доказів не було надано.

(...) Зрадницьки його виманили у Харків і видали країні-агресору нашого бійця. Це - перший такий випадок з початку цієї війни».