Останніми днями Генеральна прокуратура України (ГПУ) опинилася в центрі уваги ЗМІ та громадськості. Цьому сприяли не тільки її дії щодо видачі Тимура Тумгоєва у відповідь на запит Генеральної прокуратури Російської Федерації, але й подання до Верховної Ради України на зняття депутатської недоторканості з трьох нардепів.

 

На мітингу під Генпрокуратурою звучали гострі звинувачення проти Ю. Луценка, ГПУ в цілому і чинної влади. Один учасник АТО заявив, що «ця сволота зраджує спочатку наших побратимів, а потім і нас почне видавати».

Спроба штурму Генпрокуратури мітингарям не вдалася, але вона знову загострила проблему довіри до правоохоронних органів і до влади в цілому.

Та й учасники акції надто швидко перетворилися з мітингарів у нападників, вдавшись до штурму будівлі ГПУ. Було чітко видно і чути, як їх постійно «розігрівали» закликами, скандуваннями гострого спрямування. Натовп, що називається, «розкачували».

І розкачали.

Причому, настільки, що багато хто перестав володіти собою.

Били не тільки правоохоронців, що стояли кордоном перед ГПУ.

Одну з тележурналісток телеканалу «Ньюс Ван», яка проводила репортаж з місця події, зненацька вдарила просто в обличчя жінка з натовпу протестувальників. Тільки за те, що ця молода дівчина працювала на телеканалі, котрий, за даними українських ЗМІ, належить Вікторові Медведчуку?

Це - нормально? Кулаком в обличчя журналістці, яка просто виконувала свої прямі журналістські обов'язки? А та, хто вдарила, і ті чоловіки навколо, які, голосно сміючись, радо це вітали, щось чули про те, що в усіх, без винятку, цивілізованих країнах журналістів прийнято захищати під час виконання ними своїх службових обов'язків, а не по-дикунському бити в обличчя,  які б ЗМІ вони не представляли? Тим більше, що політику каналу визначають не прості репортери, а керівництво і власники. Тож, чи уявляють собі ці радісні особи, як позначаться на міжнародному іміджі України такі кадри, що, безумовно, облетять півсвіту?

Генпрокурор України Ю. Луценко в своєму кабінеті дав інтерв'ю з приводу цих сутичок. Виглядав він дуже напруженим, з міцно стиснутими губами.

Висловлювався обережно. Видачу Т. Тумгоєва росіянам виправдовував. Нападників не засуджував. Ще б пак!

Іронія долі полягала в тому, що нападники на Генпрокуратуру діяли точнісінько так, як колись, роки тому, діяли групи протестувальників під проводом тодішнього опозиціонера Юрія Луценка в акціях «Кучму геть!» та інших подібних випадках. Луценкові цього дня довелося зіштовхнутися з тим самим «джином», якого він активно випускав із «пляшки» два десятиріччя тому, закликаючи штурмувати і трощити будівлі влади. Тільки тепер цей натовп прагнув покарати вже його самого під скандування «Луценка - за ґрати! Луценко Юра - продажна шкура!» і «Смерть ворогам!». Бумеранг, колись запущений молодим Луценком, нині повернувся і боляче вдарив його самого.

Усі телеглядачі України в новинах могли бачити, як за декілька метрів від центрального входу до Генеральної прокуратури України мітингуючі запалили шину, сміття, вогонь на очах правоохоронців поливали бензином. Ті стояли непорушно. Неозброєним оком було видно - влада паралізована.

З верхніх поверхів ГПУ на весь цей безлад лилася вода.

І це в центрі столиці європейської держави, котра прагне до ЄС, де правопорядок і цивілізовані засоби здійснення протестів є обов'язковими умовами нормального життя!

Хтось може сказати: «А що робити, якщо вони не відкривали двері і не пускали нас всередину?». На це можна по-одеському відповісти питанням на питання: «А що б ви робили всередині?». Витягли б заступника генпрокурора С. Єніна і викинули його на вулицю, запхнувши до сміттєвого баку, як це неодноразово вже практикувалося в низці українських міст? Чи прокричали особисто в обличчя Ю. Луценкові свої кричалки щодо нього?

Влада, зокрема, і ГПУ, зокрема, й особисто Юрій Луценко дають серйозні підстави для критики внаслідок своїх дій чи бездіяльності. Ось тільки вуличними протестами, та ще й у виклично агресивному хуліганському стилі, проблеми не вирішити.

Для того людство придумало вибори. А якщо справа дійде до революції, то її треба робити не в стилі погромів, а через корінну заміну системи влади і управління в державі, системи законодавства, заміни олігархічного механізму здійснення політики на демократичний, рішуче покращення добробуту народу, інтенсивне, психологічно продумане та обґрунтоване формування української Нації, яке б не збурювало міжнаціональний мир в країні, а зміцнювало його.

А що ж Юрій Луценко? А Генпрокурор України вніс до Верховної Ради України подання на зняття депутатської недоторканості з трьох нардепів - двох, практично невідомих громадськості, і третього - Олександра Вілкула.

З огляду на те, що О. Вілкул очолює «ахметовське» крило в Опозиційному блоці, виглядає так, що пан Луценко цим надсилає сигнал - запрошення Рінату Ахметову зустрітися і дещо обговорити. Досвід конфіденційних перемовин з Р. Ахметовим Ю. Луценко має достатній - почав ще за часів президента В. Ющенка, і подейкували, що предметом таких перемовин були, зокрема, і фінансові питання.

Що ж цього разу може бути предметом зацікавленості з боку Юрія Луценка і його політичного боса - Петра Порошенка? Які питання можуть цікавити перед зустріччю з Ахметовим?

Справа в тому, що Олександр Вілкул може бути висунутим Р. Ахметовим претендентом на булаву під час майбутніх президентських виборів. А такий поворот не влаштовує, зокрема, команду Петра Порошенка, до якої належить і Ю. Луценко.

Не влаштовує тому, що Вілкул налаштований значно більш непримиренно щодо Петра Порошенка і у випадку його (Вілкула) участі у президентській кампанії буде боротися проти чинного президента значно гостріше, ніж цього хотілося б команді президента.

А інше крило фракції Опоблоку очолює ставленик Фірташа Юрій Бойко. І ось саме його, нібито, хоче протягнути до другого туру команда Петра Порошенка.

Розрахунок, нібито, такий: Ю. Бойко є більш одіозним політиком, а стиль проведення політичної боротьби у нього більш флегматичний, спокійний, та й харизми у нього значно менше.

Нинішній рейтинг Ю. Бойка - це не стільки його особиста популярність, скільки сумарний рейтинг підтримки з боку колишніх виборців, які підтримували Партію регіонів.

Та й досвід політичних домовленостей з Фірташем у Петра Порошенка є - згадаймо лише їх зустріч у Відні напередодні виборів президента у 2014 році, коли вони, нібито, досягли домовленостей, що не В. Кличко, а П. Порошенко буде основним претендентом на булаву.

І це тоді спрацювало - Фірташ навесні 2014 року «прибрав» В. Кличка з дороги П. Порошенка, чим полегшив тому перемогу.

Так само Фірташ може зорієнтувати Юрія Бойка на достатньо мляву виборчу кампанію, щоб знову полегшити балотування Петра Порошенка.

Якщо вірити конспірологічним чуткам, домовленість між усіма зацікавленими сторонами може мати орієнтовно такий характер.

З одного боку, буде робитися все, щоб у другий тур вийшли П. Порошенко і Ю. Бойко. І щоб потім чинний президент у другому турі виграв у Ю. Бойка і на ще один термін залишився на посаді.

Але для цього потрібно, щоб Р. Ахметов не надумав висувати свого О. Вілкула на посаду президента і тим не розколював би опоблоківський електорат, який, за задумом, має, не відволікаючись на Вілкула, дружно проголосувати за Ю. Бойка і тим фактично посприяти Петрові Порошенку.

Ось тому і нібито посилає сигнал Р. Ахметову Юрій Луценко - адже після зняття депутатської недоторканості з О. Вілкула може статися його затримання та арешт, потім - суд і неможливість для Олександра Вілкула балотуватися на посаду президента у 2019 році.

Співчуваючи Юрієві Луценку, Інтернет-дописувачка Наталя Іваничук бідкається: «Ви робите добру справу.., але ж... наражаєте себе на лементи 80% кликуш - свідомо. Де берете сили, чи у вас забрало психіки викуте з криці?».

Відомо, що забрало - це елемент шолома, який опускається на обличчя, щоб захистити його від ударів. Бажано було б, щоб «забрало психіки», про яке пише пані Наталя, і у Луценка, і у влади в цілому було викуте не з криці, яка наглухо відгороджує особу в шоломі від інших, а з чутливого матеріалу, який дозволяє бачити, чути, сприймати і розуміти все те, що народові болить.

 

P. S. Важливо: треба вчасно розрізняти, де чується «лемент кликуш», а де - голос обуреного народу, щоб не розділити долю того, хто обіцяв «почути кожного», а тепер сидить у вигнанні.

P. P. S. І ще одне: та журналістка шолому не мала і забрало опустити не могла. Тому з розбитим обличчям під радісне улюлюкання покинула місце проведення свого репортажу, не закінчивши його...