З усіх колишніх європейських сателітів Кремля періоду СРСР у Румунії російська політична модель пустила чи не найглибше коріння.

Від минулої п'ятниці у Румунії сотні тисяч демонстрантів у всій країні вимагають відставки уряду і дострокових парламентських виборів. Власне, це - не початок протестів, а їхнє продовження: у такій формі невдоволення урядом соціал-демократів періодично проступає фактично одразу після їхньої перемоги на виборах у грудні 2016 року.

У п'ятницю демонстранти у Бухаресті зійшлися з поліцією «у рукопашну»: водомети, сльозогінний газ, понад чотири сотні постраждалих, десятки затриманих. Президент Румунії Клаус Йоганніс (не соціал-демократ, а представник опозиційних націонал-лібералів) засудив дії поліції за «жорстоке втручання жандармерії, абсолютно співвимірне з демонстраціями більшості людей на площі Перемоги» і вимагає покарання для її очільників. З неділі у кількох містах, зокрема, - в столиці, з'явилися намети, тобто, з'явилися демонстранти, які мають намір протестувати цілодобово, без перерви на ніч (раніше такого не було).

Масові протести, які супроводжують політичну історію Румунії протягом останніх кількох років, можна розглядати і як вияв політичного змагання між соціал-демократами і націонал-лібералами за приблизної рівноваги сил (за першими - парламент і уряд, за другими - президент), коли опозиція, яка програла вибори, тисне на владу вулицею, і як боротьбу суспільства проти корупції (соціал-демократи досягли через Конституційний суд звільнення головного прокурора Національного антикорупційного директорату (НАД) Лаури Кьовеші та через зміни до кримінального кодексу пом'якшили покарання за посадові злочини). І те, й те - правда, як-то кажуть - одне іншому не заважає.

Але в румунських протестах, і в тому, як на них реагує влада, можна побачити і глибшу мораль, інакше - зробити з них глибші висновки.

Питання: чому в Румунії, яка, здавалося б, уже пройшла той шлях до європейської демократії, яким Україна тільки має намір пройти (членство в НАТО та Євросоюзі, відповідно - європейське виборче законодавство і європейський незалежний суд), антикорупційна боротьба не стихає, а навпаки - розгоряється, причому, саме у формі масових демонстрацій і жорсткій відповіді на них влади?

Відповідь, звісно ж, в історії. У кожній країні, яка на більш-менш тривалий історичний період потрапляла у залежність від Росії (СРСР), у цей період відбувалася зміна політичної моделі управління (інакше - принципи формування і функціонування владної еліти) з національної на російську. Зрозуміло, це була не природна, а насильницька зміна. Нова російська модель панувала тільки доти, доки країна перебувала під політичним контролем Кремля. Контроль слабнув чи зникав зовсім - одразу починався зворотній процес: російську політичну модель витісняла національна. Десь цей процес відбувався майже миттєво за історичними мірками - рік-два-три - і практично без опору колишньої еліти, сформованої за лекалами російської політичної моделі. Приміром, так сталося в балтійських країнах - колишніх республіках СРСР. Десь - значно довше і з драматичними внутрішніми конфліктами. А десь зворотній процес і не починався, там російська модель і досі панує (найяскравіший приклад - Білорусь, однак і, приміром, колишні азійські радянські республіки, при всій нинішній зовнішній несхожості з Російською Федерацією, радянську (російську) політичну модель не змінювали, а лише змінили політичні декорації).

З усіх колишніх європейських сателітів Кремля періоду СРСР у Румунії російська політична модель пустила чи не найглибше коріння. Це завдяки багаторічному диктаторству Чаушеску, котрий спромігся за більшовицькою методологією утримання влади максимально «зачистити» румунське суспільство від будь-яких паростків опозиції в усіх, без винятку, сферах життя суспільства. Грубо кажучи, диктатор фізично винищив усіх, хто міг би бути чи стати в майбутньому частиною опозиційної до нього (і до нової, сформованої вже за російськими політичними лекалами, еліти) організованої сили. І те, що Чаушеску тривалий час сварився у деяких питаннях із Кремлем і вважався таким собі «опортуністом» у «соціалістичному таборі», - нічого тут не змінює: влада румунського диктатора по суті була зліплена з влади диктаторів російських (радянських).

І саме через те, що Чаушеску так жорстоко «зачищав» можливі альтернативи новій еліті, позбавляти його влади довелося з кров'ю. Це - по-перше. По-друге, після Чаушеску країну довгий час очолювали люди зі самої верхівки колишньої комуністичної еліти (як от перший президент Ілієску). По-третє, реальна боротьба з корупцією почалася так пізно - НАД, аналог наших НАБУ та САП, були створені в Румунії ще в 2003 році (вимога для вступу до Євросоюзу), а запрацювали вони більш менш ефективно лише в 2013 році, коли виконавчим прокурором НАД стала Лаура Кьовеші. По-четверте, попри шалену підтримку діяльності Кьовеші суспільством її таки звільнили з цієї посади. По-п'яте, і сьогодні, попри масові протести, підсумок боротьби в Румунії неочевидний, принаймні, - на найближчу перспективу. Соціал-демократи, котрі намагаються, по суті, припинити державну антикорупційну політику, не з неба впали, вони, нагадаємо, перемогли на парламентських виборах. Іншими словами, ота стара (тепер уже) румунська еліта, вирощена Чаушеску, котра тепер, звісно, не «комуністична», а «соціал-демократична», має суттєву соціальну підтримку серед румунського електорату. І це теж - об'єктивна спадщина панування в країні еліти російського зразка.

Не важко побачити у цих особливостях румунської історії та нинішній ситуації в цій країні паралелі з Україною. Якщо коротко - у визначальних моментах ми мусимо повторювати шлях Румунії, бо прагнемо туди, куди й вони. А тому варто вивести з румунського досвіду кілька значущих уроків.

Очевидно, що глибина проникнення російської політичної моделі в Україну - незрівнянно більша, ніж у Румунію. І викорчовувати російську спадщину нам доведеться зі значно більшими зусиллями, ніж румунам. На жаль. Росія відкрито пішла на нас війною, аби не втратити контроль над Україною, тобто, - не дозволити нам позбутися російської політичної моделі. Але зовнішній ворог - це ще не все. Румунія не воює з Росією, там нова Румунія - один на один зі старою Румунією. Плюс - підтримка демократичного Заходу. І все ж, як бачимо, опір старої еліти - дуже впертий, вона, схоже, готова захищатися до останнього, і не тільки сльозогінним газом. Хіба стара українська еліта, викохана тим самими російсько-більшовицьким контролем і впливом, має слабкіший інстинкт до виживання, ніж румунська? Швидше, навпаки.

Тож пік боротьби українського суспільства, української нації за зміну еліти, яка родом з колоніального минулого, на нову - національну, демократичну, «європейську» (що й означатиме безповоротність у процесі здобуття незалежності від Росії) - ще попереду.

Автор: Юрій Сандул, Київ

Джерело: «Укрінформ»