Те, що український президент Петро Порошенко доручив уряду створити комісію для підготовки майнового позову до Росії, - вже не новина (тим більше, що такий крок логічно випливає із закону про реінтеграцію Донбасу, ухваленого ще на початку року). Однак, пізніше цю тему конкретизував заступник міністра юстиції України Сергій Пєтухов.

 

За його словами, виходить, що такий орган не тільки буде створено у найближчий час, але він почне щільно контролювати процес висування грошових претензій до РФ.

«Цим займаються наші колеги з Міністерства з питань тимчасово окупованих територій. Я знаю, що їхній проект перебуває на останній стадії. Він зараз прийшов до нас, ми є останнім міністерством, яке випускає всі проекти актів», - цитують ЗМІ слова Пєтухова.

Інакше кажучи, йдеться вже не про порожні розмови, а про конкретні дії з боку офіційного Києва. Цього вимагають і логіка, і справедливість: справді, хто розорив Донбас, той і повинен оплатити його відновлення. Недарма слово «репарація» походить від латинського дієслова reparare - «відновлювати». Для самої України такий фінансовий тягар, мабуть, став би непідйомним.

Не треба бути провидцем, щоб передбачити громовий регіт з боку кремлівських пропагандистів щодо цієї новини. І на перший погляд може здатися, що вони мають рацію. Дійсно, Україна може висунути позов на будь-яку суму, але як стягнути ці кошти на практиці?

Однак, із часів шекспірівського короля Ліра відомо: «Насмішники - хороші пророки». І питання «Як стягнути ці гроші?» насправді - зовсім не риторичне, а практичне. Дійсно - як? Адже очевидно, що з доброї волі Росія навіть не віддасть Крим і не піде з Донбасу і Луганщини, не кажучи вже про оплату відновлення цих територій.

Поки що тут бачаться два варіанти. Перший - воєнної поразки Росії, причому, настільки серйозної, що після цього вона буде згодна на будь-які умови. Приблизно так само, як Німеччина після обох світових воєн не була схильна торгуватися.

Немає потреби питати, чи можливий цей шлях розвитку подій - зрозуміло, можливий. Незамінні, можливо, і є, але непереможних достовірно відомо, що немає. Росія - не виняток, тим більше, що з військової точки зору вона - зовсім не найсильніша держава світу. Однак, для такої перемоги потрібні злагоджені зусилля декількох розвинених країн, а головне - жертв буде стільки, що жодні можливі плюси не стануть гідною платою за ці втрати. З рахунків такий варіант скидати не варто, але припустимий він може бути лише у тому випадку, якщо нічого іншого не залишиться.

Отже, залишається інший шлях перемоги над Росією і примусу її до дотримання міжнародних зобов'язань. Це - послаблення російської економіки за допомогою санкцій і гонки озброєнь. У результаті, ми можемо отримати щось на зразок нової версії Перебудови 1985-1991 років, яка призвела до розпаду СРСР. Такий варіант обіцяє не настільки швидкі та вражаючі результати, але людей при ньому загине значно менше.

На перший погляд, у цьому випадку було б дивно сподіватися на виплату якихось репарацій. Що можна отримати з народу, який сам, грубо кажучи, ходить без штанів? Однак, Росія у будь-якому випадку залишиться Росією, яка має величезні запаси енергоносіїв. А, значить, вона могла б виплатити свій борг України безкоштовними постачаннями газу і нафти впродовж низки років. У Києві цілком можуть розрахувати суму, необхідну, щоб привести у належний вигляд не тільки Донбас, але й Крим (у заяві Порошенка йшлося і про нього). Крім іншого, це стало б хорошим уроком для всіх держав світу: не варто вдиратися на чужу територію, інакше потім усі руйнування доведеться відновлювати за власний рахунок.

Звичайно, все сказане вище - справа майбутнього, та й то лише передбачуваного. Поки що Росія - сильна і з військової точки зору, і з економічної, і навіть - дипломатичної. Платити вона ні сьогодні, ні завтра не має наміру, а сили, здатної її до цього примусити, поки що немає.

Однак, тонкість полягає у тому, що цей крок працює не тільки у далекому, але і в ближньому прицілі. Причому, тут він - особливо актуальний. Навіть якщо через рік Українську державу очолюватиме не Петро Порошенко - наслідки такого кроку залишаться і будуть заважати можливій капітуляції країни перед Росією.

Зараз до президентських перевиборів залишилося менше, ніж рік. Прислухаймося ж до висловлювань деяких українських політиків (імен тут, зрозуміло, не буде - стаття пишеться не заради передвиборчої агітації або чиєїсь компрометації): «Ми вважаємо, що сьогодні потрібні прямі переговори між Україною, Російською Федерацією і невизнаними республіками для того, щоб зупинити війну і перейти до політичного процесу врегулювання конфлікту... Адже вся країна прагне миру»; «Ми пропонуємо швейцарський тип. Швейцарію Східної Європи - незалежну, нейтральну, позаблокову державу»; «Мир на Донбасі, відновлення відносин з Російською Федерацією та країнами СНД - ось основні завдання, які стоять перед Україною, перед усіма нами»...

Нерозумно, звичайно, всюди шукати горезвісну «зраду». Але ж із того, що якийсь придуркуватий підпасок заради розваги постійно кричав «Вовки! Вовки!» не витікає, що вовки у природі не існують. Втім, навіть герой притчі зміг встановити істину на власному сумному досвіді.

Факт є фактом: в Україні вистачає політиків, налаштованих на укладення миру з Росією на путінських умовах, і ці політики можуть розраховувати на підтримку електорату, насамперед, на південному сході країни. На найближчих виборах, як президентських, так і парламентських, Москва неодмінно розіграє цю карту, й Україні треба зустріти її атаку у всеозброєнні. Втрутитися в українські вибори - значно простіше, ніж в американські.

Однак, подання позову не робить подібну капітуляцію неможливою, але надзвичайно її ускладнює. Політики - такий народ, що запросто можуть переступити через людську кров (виправдання для цього завжди знайдуться - вони такого вчилися не одне десятиріччя). Переступити через великі гроші значно складніше. Якщо Росія винна Україні десятки і сотні мільярдів гривень, то вкрай важко буде презентувати справу так, ніби вона їх їй не повинна виплачувати. Будь-який президент країни, котрий спробує забути про такий борг, буде негайно роздертий парламентом, як і парламентська більшість в аналогічній ситуації буде розшматована опозицією. Гроші є гроші, особливо якщо борг визнаний на міжнародному рівні.

У деяких випадках доводиться визнавати правоту Віллі Старка: треба робити добро зі зла, бо більше його нема з чого зробити. Майнові претензії до Росії вкрай ускладнюють можливу змову з Росією, яка стала б початком кінця України як незалежної держави.

А в подальшому, як знати, - можливо, ці кошти дійсно вдалося б отримати? Україні для відновлення Донбасу вони б стали у пригоді.

 

Автор: Ілля Федосєєв

Джерело: «День»