rss
09/20/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#337

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Релігія і політика \ Навіщо нам незалежна церква?

Йдеться не лише про єдність українських православних, а й про духовне здоров'я нації, пропагування нашої культури та традицій.

Title  
 Церква Всіх Святих. Тарас Шевченко, 1846 р. 

Щонеділі моє рідне місто на Західній Україні будять дзвони десятка церков - люди йдуть на службу Божу. Всі швидко розбігаються по «своїх» церквах: хтось ходить до греко-католицької, інші - до Київського патріархату або Московського.

Із самого дитинства мене вчили основ християнства, навчали молитов, і ми з батьками щонеділі ходили до церкви. Так є і досі. А у свідомому віці я почала звертати увагу на назви церков: автокефальна, греко-католицька, московська тощо. У своєму рідному місті я ходжу до Української автокефальної церкви, в Києві я є парафіянкою Київського патріархату, а у бабці в селі на Великдень мушу іти лиш до храму Московського патріархату, бо там тільки одна церква. Загалом, великої різниці немає: всюди одні й ті ж молитви, обряди, канони і священики у проповідях поширюють Христове вчення. Однак у церкві Московського патріархату я завжди чула службу старослов'янською, а під час відвідин Почаївської лаври відчула відверту дискримінацію парафіян за тим, яку церкву вони відвідують. Якщо ходиш до «неканонічної», тобто Київського патріархату, пожертвувати за здоров'я мусиш більше.

Тому постає проблема: чому українці не можуть ходити до однієї церкви? Щоб не було боротьби за парафію, полеміки щодо того, яка церква більш правильна чи неправильна. Згуртованість релігійної громади є великим рушієм суспільно-політичного процесу, поширення державотворчих ідей. Запит на це є, бо після Революції Гідності розпочався процес усвідомлення того, що в єдності ідей та поглядів лежить велика сила. Представники різних конфесій зараз активно реагують на всі значимі суспільні події. Згадаймо бодай дзвони Михайлівського собору під час розгону студентів на Майдані або ж коли цей монастир став прихистком та шпиталем для поранених. Велика кількість священнослужителів різних конфесій стали капеланами в зоні АТО, багато з них дали прихисток переселенцям зі сходу.

Прикладом одностайності в конфесійному питанні є сусідня Польща, де 90% населення є католиками. Поляки випереджають нас в економічному та політичному розвитку, і завзяттю в їхній національній приналежності та єдності їм не бракує.

Однак українська соціологія теж втішає. За результатами дослідження Центру Разумкова, до православних себе зараховують 64,7% українців. Найбільша кількість православних ідентифікують себе з УПЦ Київського патріархату, а 23,3% вважають себе віруючими УПЦ Московського патріархату.

Різноманіття церков не є пагубним для суспільства. Свобода конфесійного вибору повинна бути. Проте йдеться про церкву, яку б підтримувала більшість суспільства і яка давала би фундаментальні моральні цінності для побудови громадянського суспільства. Якби вона була, то багато наявних українських проблем можна було б уникнути.

Сьогодні Україна вже зробила важливий крок до конфесійної незалежності. До річниці Хрещення Русі Україна може отримати Томос від Константинопольського патріархату щодо створення автокефальної помісної церкви. 19 квітня Верховна Рада підтримала ініціативу Президента Порошенка про звернення щодо цього питання до Вселенського патріарха.

Однак великою проблемою є присутність в Україні російської церкви, або, як вони себе називають, Української православної церкви Московського патріархату. Ця конфесія не визнає Київського патріархату, називає його неканонічним, а на його главу, патріарха Філарета, накладена анафема. Тим паче, патріарх Російської православної церкви Кирило в листопаді 2016 року заявив, що РПЦ ніколи не погодиться на незалежність Української церкви.

Теза про те, що немає різниці, до якої церкви ходити, адже Бог один, - у нашому випадку має один нюанс. Хіба можна ходити до храму, де під час молитви згадують Кирила, чи кидати пожертви, які поїдуть до Москви і стануть «гуманітарною» допомогою на Донбасі, чи можна довіряти священику, який не поважає мою країну та її героїв, прикриваючись миром між братськими народами. Та всі ми хотіли б миру, але справедливого.

Для Росії ми завжди залишимось у пріоритеті, і тут її вплив відчутно найбільше. Наприклад, Грузинську православну церкву Москва визнала 1943 року, а лиш через 45 років - Константинополь. Також свої митрополії мають такі країни, як Болгарія, Сербія, Молдова, Румунія, а держава в самому центрі Європи досі залежна від свого ж агресора. Бо для Росії не тільки українська церква неканонічна, а й наша незалежність є винятком із правил, який вони активно уже чотири роки намагаються виправити.

Для розбудови міцної держави нам потрібна своя церква. Ідеться не лише про єдність українських православних, а й про духовне здоров'я нації, пропагування нашої культури і традицій.

«Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народі, від напруженості виховної праці духовенства з молоддю та в проповіданні Євангелія і пояснюванні християнських чеснот великою мірою залежить могутність Батьківщини», - писав Андрей Шептицький. І ця церква має бути єдиною у своєму вченні, у поширенні однакових цінностей, які будуть основою розвитку громадянського суспільства та міцної держави. Створення помісної православної церкви - одна з головних духовно-ціннісних реформ для України.

 

Автор: Юлія Довгайчук

Джерело: «День»

 

Міркування в дусі християнської любови і братерства про ініціативні пропозиції Папи Франциска

Андрій Юраш: «Томос призведе до об’єднання церков – і більшість в УПЦ (МП) буде «за»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com