Допоки в Росії, країні-загарбниці, триває футбол на крові, її війська продовжують поливати вогнем українські позиції. Травень і червень цього року були рекордними за кількістю загиблих. У боях за Україну загинули 16 військових, з них четверо - 28 червня. Українські бійці гідно тримають оборону. Лави ворога рідіють. Але оборона рідної землі дається дорогою ціною. Це і є справжня ціна волі. Ціна права йти власним шляхом, незалежним від Росії.

Ми продовжуємо публікувати спогади, зібрані волонтерами, про бійців, які загинули, захищаючи кордони України від наступу російських військ.

Микола Метлінський

Микола Володимирович Метлінський (позивний «Байкер») народився 19 квітня 1970 року, в селі Олександрівка, Кіровоградської області. Мешкав у Кропивницькому.

Закінчив Олександрівську загальноосвітню школу, а потім - Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування, строкову службу проходив у військово-морських силах. Згодом навчався у Херсонській школі міліції та працював в органах внутрішніх справ.

Микола Володимирович дуже полюбляв мотоцикли, сам належав до руху байкарів.

Влітку 2014 року прийшов до військкомату, аби стати до лав захисників Батьківщини. 16 серпня 2014-го був призваний Кіровоградським ОМВК. Спочатку воював у складі 41-го дивізіону артилерійської розвідки 55-ї окремої артилерійської бригади, а після демобілізації, коли донька підписала зі ЗСУ контракт, вирушив до армії знову, щоб бути поруч зі своєю дитиною. І він був поруч, захистивши її від смерті у ту фатальну мить.

Старший сержант, командир відділення 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

25 травня о 5 годині ранку в районі селища Невельське, Донецької області, він зазнав вкрай важких уламкових поранень голови під час обстрілу з боку найманців РФ, закривши своїм тілом доньку-санінструктора. Цим врятував їй життя. Санавіацією Микола Володимирович був доправлений до лікарні Мечникова у Дніпрі, переніс кілька операцій. Уночі 1 червня реаніматологи чотири рази запускали його серце, але це не допомогло, і він помер.

Похований 4 червня на Алеї почесних поховань Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У нього залишились дружина та донька.

Микола Вільчинський

Микола Григорович Вільчинський (позивний «Лютий») народився 14 травня 1992 року, в селі Старики, Горохівського району, Волинської області.

Хлопець закінчив ПТУ № 27 у місті Берестечко. Проходив строкову службу на флоті. 5 років працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування 2-го розряду берестечкової ділянки Горохівського відділення ПАТ «Волиньгаз» у бригаді внутрішньо-будинкових систем газопостачання.

У серпні 2014 був призваний під час мобілізації, брав участь у боях за села Кримське та Новотошківське. Демобілізувався, а 9 грудня 2017 року підписав зі ЗСУ контракт.

Солдат, номер обслуги гранатометного відділення 3-го батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 12 червня у районі селища Новгородське, на Горлівському напрямку, від кулі снайпера. Важкопораненого бійця не встигли довезти до шпиталю.

Похований 16 червня у селі Піски, Горохівського району, Волинської області. У нього залишилися батьки, сестра, дружина та донька.

Ігор Французан

Ігор Леонтійович Французан народився 27 серпня 1976 року, в селі Пенькине, Новомиргородського району, Кіровоградської області. Невдовзі переїхав до міста Сміла, Черкаської області.

На Смілянщині закінчив школу у селі Пастирське, пройшов військову строкову службу. Згодом переїхав жити до села Великі Байраки, Кіровоградської області.

12 серпня 2015 року був призваний за мобілізацією Кіровоградським об'єднаним міським військовим комісаріатом. Із квітня 2017 року підписав контракт зі Збройними силами України.

Молодший сержант, командир відділення, навідник зенітного артилерійського взводу 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

6 червня о 18:30 Ігор Леонтійович із групою військовослужбовців виконував бойове завдання на позиції свого підрозділу у складі батальйону у Донецькій області. Тим часом ДРГ найманців РФ спробувала оточити наш взводний опорний пункт, але була помічена нашим спостережником, після чого військовослужбовці передового спостережного посту вступили у бойову сутичку з ворогом. Група наших бійців у складі чотирьох осіб почала переслідування противника. Невдовзі стався вибух. Двоє бійців одразу загинули, а ще один отримав поранення.

Через щільну замінованість місцевості тіла одразу забрати не вдалося, загиблі бійці були передані представникам ЗСУ лише 11 червня.

Похований 14 червня на Алеї почесних поховань Рівнянського кладовища у Кропивницькому. У нього залишились батьки, дружина, дві доньки і син від різних шлюбів.

Степан Литковець

Степан Леонідович Литковець народився 13 березня 1997 року, в селі Гарбузівка, Лебединського району, Сумської області. Потім разом з родиною переїхав жити у село Підопригори. З 2015 року мешкав у Сумах.

Спочатку навчався у Павленківському НВК, а 2017 року закінчив Сумський центр профтехосвіти харчових технологій, торгівлі та ресторанного сервісу. З 2016 до кінця 2017 року Степан Леонідович працював шеф-кухарем та мріяв відкрити власне кафе. Спеціальність кухаря дуже подобалася хлопцю. Це була його стихія, в якій він був справжнім професіоналом.

Хороша та добра людина, він ніколи не прохав про допомогу, а завжди намагався самотужки вирішити всі свої проблеми та досягти поставленої мети. Степан завжди піклувався про батьків та дружину, адже був чоловіком та сповна усвідомлював, що на його плечах лежить відповідальність за своїх близьких.

Взимку 2018 року чоловік підписав зі ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець зенітного артилерійського взводу 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

6 червня о 18:30 Степан Леонідович із групою військовослужбовців виконував бойове завдання на позиції свого підрозділу в складі батальйону в Донецькій області. Тим часом ДРГ найманців РФ спробувала оточити наш взводний опорний пункт, але її помітив наш спостережник. Військовослужбовці передового спостережного посту вступили у боєзіткнення. Група наших бійців у складі чотирьох солдатів почала переслідування противника. Стався вибух. Двоє бійців одразу загинули, а ще один отримав поранення.

Загиблі бійці були передані представникам ЗСУ лише 11 червня.

Похований 13 червня у селі Підопригори. У нього залишилися батьки й дружина.

Ігор Петров

Ігор Юрійович Петров народився 14 лютого 1998 року, в місті Рубіжне, Луганської області.

Восени 2016 року він приєднався до лав свого підрозділу. Ігор Юрійович завжди був позитивним, сміливим. Не давав ані собі, ані іншим впасти у безнадію. Він був молодим та завзятим, нещодавно одружився.

Старший солдат, навідник механізованого батальйону 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 червня ввечері у районі селища Новотошківське, Луганської області, після отримання множинних уламкових поранень, яких зазнав під час багатогодинного обстрілу наших позицій (спочатку мінометного, а згодом - і артилерійського). Помер дорогою до шпиталю.

Похований 18 червня у Рубіжному. У нього залишились батьки та дружина.

Сергій Жук

Сергій Йосипович Жук народився 8 червня 1969 року, в селі Усть-Кулом (республіка Комі, РФ).

1986 року закінчив школу, після чого навчався на водія у районній філії ДТСААФ. Після проходження строкової 1989 року переїхав мешкати до села Демки, Драбівського району, Черкаської області.

До 2002 року Сергій Йосипович працював помічником комбайнера, токарем та ковалем у фермерському господарстві, з 2002 до 2015 - ковалем у гарячому цеху Київського метро. Потім повернувся до села Демки, де влаштувався охоронцем у фермерське господарство «Нива».

У квітні 2017 року чоловік добровільно пішов до військкомату та підписав зі ЗСУ контракт.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 червня о 21:00 у районі шахти Бутівка, Донецької області.

Похований 17 червня у селі Демки. У нього залишились мати, дружина та донька.

Сергій Остапчук

Сергій Васильович Остапчук народився 4 листопада 1970 року. Мешканець міста Хмельницький.

Сержант, механік-водій БМП 72-ї окремої механізованої бригади.

24 червня у районі селища міського типу Луганське (Світлодарська дуга) під час бою зазнав поранень та був евакуйований до лікарні, де від ран помер.

Похований 28 червня у Хмельницькому. У нього залишились батьки та двоє братів.

Руслан Баглик

Руслан Євгенович Баглик народився 29 вересня 1997 року, в місті Тростянець, Сумської області.

Спочатку хлопець навчався у міській школі № 2, а останні роки навчання проминули у школі села Станова, Сумської області.

28 березня 2018 року Руслан прибув до лав свого підрозділу.

Старший солдат, навідник 2-го батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.

19 червня у районі міста Авдіївка Руслан Євгенович зазнав украй важкого поранення голови від кулі ворожого снайпера. Непритомного його було доправлено до лікарні імені Мечникова, в якій 25 червня ввечері він помер, так і не прийшовши до тями.

Похований 27 червня у селі Станова. У нього залишились батьки та наречена.

Автор: Ян Осока

Джерело: «Цензор.НЕТ»