Олег Ляшко на базарі у Миргороді купив труси.
Ні, шановні читачі, я не маю наміру кпинити над вами, зводячи цю новину у розряд актуальних українських тем, гідних статті.

 

Пропоную відштовхнутися від цього буденного побутового акту і, немовби по ланцюжку, пройти сходинками дійсно важливих гострих проблем сьогодення вгору, до того рівня, на якому здійснюється політика, передусім, внутрішня.

Та політика, яку відомий економіст і колишній віце-прем'єр-міністр України доктор економічних наук Володимир Лановий днями назвав «політикою Попандопула».

Труси як піар-акція

Лідер Радикальної партії імені самого себе Олег Ляшко є вмілим піарником.

Він намагається зробити рекламний флешмоб з будь-якої дрібниці свого життя і діяльності. Якщо такої дрібниці не знаходиться, то він і його команда її придумують.

Так було з коровою, яку О. Ляшко привів під Верховну Раду України, заявляючи про захист сільгоспвиробників.

Так було з вилами, з якими лідер Радикальної партії з'явився на публіці, обіцяючи взяти владу на вила, що стали одним з його персональних політичних символів.

І подібних прикладів чимало.

Цього разу Олегові Ляшку не довелося нічого придумувати.

У поїздці по Україні у полтавському місті Миргород Олег Ляшко зайшов на місцевий базар. Зайшов, щоб пролетіти, подібно до комети, по торгових рядах, поспілкуватися з народом і, як цинічно жартують публічні люди, «поторгувати обличчям». Добре знаючи, що цим «рейдом місцевого значення» здійме хвилю реакцій у ЗМІ та розмов серед мешканців Миргорода.

Вибравши майданчик для нової піар-акції у вигляді одного з торгових місць, вибравши «партнерку» для свого нового флешмобу в особі продавчині, Олег Ляшко картинно позував людям, що його супроводжували (чи дружині Росіті), з дешевими трусами наперевіс і видав на своїй сторінці у соцмережах ось таку патетичну філіппіку (особливості мови зберігаю): «Купив у пані Віри на базарі в Миргороді труси. Росіта одобрила.

Продавці бідкаються, що виторг поганий - усі підходять, дивляться, але нічого не купують, бо грошей нема. Тому я вимагаю радикально збільшувати українцям зарплати. Щоб в них були гроші і на труси, і на молоко, і на м'ясо. А у пані Віри - була робота.

Своїм прикладом показую, що купувати треба в українців і платити українцям».

Звичайно, всім відомо, що політики, передусім політикани, є циніками. І чимало їх заяв та акцій побудовано на лицемірстві, обмані, відвертій брехні.

Тож журналісти при можливості не відмовляють собі в задоволенні викрити ще одну піарівську «мильну бульбашку» і показати справжнє співвідношення слова і діла в тому чи іншому випадку.

Ось і зараз, полюбувавшись на миргородські труси «народного заступника», вони назбирали й оприлюднили світлини про цілу колекцію речей, які є в гардеробі, нібито, прихильника українських товарів, а насправді одного з найбільш «упакованих» високоякісним і дороговартісним імпортом Олега Ляшка.

На світлинах, які опублікували журналісти, шанувальник миргородських трусів красується, зокрема, в пуховику Patrick Hellmann за 57 000 грн., у куртці для риболовлі Simms майже за 30 тисяч, шию його огортає кашеміровий шалик від Yves Saint Laurent майже за 10 000 грн., і т. д., і т. п.

Зокрема, на сесію Парламентської асамблеї Ради Європи у Брюссель, де ніхто не оцінить показушну похвальбу дешевими речами, Олег Ляшко одягнув піджак за 90 000 гривень, відповідно одягнувши і супутницю.

	О. Ляшко в Брюсселі одягнений «з голочки»

Дружина Олега Ляшка Росіта, що зненацька виникла у публічному просторі декілька років тому після особливо дошкульних натяків на нетрадиційну орієнтацію політика і з якою він нещодавно взяв шлюб уже офіційно, також одягається явно не з миргородського базару.

Про розкішний маєток О. Ляшка та чи не найкрутіший серед нардепів його автомобіль преміум-класу зі супроводом численної охорони, відпочинок на дорогих курортах також повідомлялось достатньо, щоб скласти остаточний портрет цього «захисника народу».

Тим не менше, в Олега Ляшка, як і у деяких інших претендентів на булаву, є певний рейтинг, є свій електорат.

Правда, він помітно зменшився після подібних сеансів викриття, але якесь ядро залишається. Тим більше, що лідер Радикальної партії вміло використовує радикальну риторику, різко критикує владу, б'є по больових точках сьогодення, а певній частині електорату такий стиль подобається.

А те, що Олег Ляшко нерідко міняв свою позицію і раптом голосував за такі пропозиції влади, котрі ще вчора з порогу відмітав - і, як писали ЗМІ, можливо, не за красиві очі, - так про те більшість його прихильників або не знають, або не думають.

І вже сьогодні можна доволі впевнено прогнозувати, що Олег Ляшко буде наступного року балотуватися на посаду президента України, а його партія - до Верховної Ради України.

Президентом він, принаймні, цього разу, не стане. Але потенціал його зароблених балів популярності внаслідок постійних популістських заяв та маніпуляцій зі суспільною думкою буде, думаю, достатній, щоб мати свою фракцію в парламенті і таким чином помітно впливати на політику, на владу, на громадську думку.

І таких популістів у вітчизняному політикумі є чимало, зокрема, і серед претендентів на булаву. Чи витягнуть політики подібного штибу Україну з тієї болотної трясовини застою і деградації - питання риторичне.

Вони всі напередодні виборів, особливо ж під час виборчої кампанії, будуть позиціонувати себе захисниками народу і купувати, умовно кажучи, «миргородські труси», щоб замилити очі виборцям своєю, нібито, «близькістю до народу».

Що їсть пані Віра і мільйони інших українців?

Пан Ляшко показово зглянувся у соцмережах над миргородською продавчинею пані Вірою, демонстративно купив у неї труси за декілька десятків гривень і пішов собі далі гастролювати по країні.

Такий тижневий бюджет харчування у 1000 грн. може собі дозволити не кожен українець

А пані Віра, як і мільйони інших українців та українок, залишилася зі своїми проблемами.

Зокрема, і з такими: що їсти, за що це купувати і скільки залишиться у сімейному бюджеті після розходів на їжу?

Допомагає нам про це дізнатися, хоча й достатньо приблизно, Державна служба статистики. Вона повідомила: «Споживчі витрати українців на продукти харчування та безалкогольні напої у першому кварталі 2018 року склали 42,1% від кінцевих споживчих витрат».

І це не тому, як колись необдумано (чи цинічно) заявив міністр соцполітики пан А. Рева, що українці забагато їдять. А тому, що заробляють (чи отримують) занадто мало.

А ціни кусаються. На все. Зокрема, і на їжу.

Хоча та ж Держслужба статистики намагається заспокоїти громадськість і повідомляє, що, принаймні, у травні, інфляція не змінилася.

Що це означає? Її не стало?

Ні, вона як була, так і залишилася, причому, у річному вимірі навіть трохи сповільнилася, - запевняє Держстат. Але ж і він змушений назвати цю «сповільнену» цифру інфляції: нібито, 11,7%.

Може, з точки зору статистиків-оптимістів це і небагато, але для українців інфляція зовсім не така беззуба. Бо масове зростання цін (а це і є реальна інфляція) практично на все, посилене масовим зростанням тарифів також практично на все, робить цю нібито черепахово-повільну інфляцію дуже кусючою.

У першому кварталі 2018 року наші співгромадяни, за твердженням Держстату, «наїли і напили» на 211,8 млрд грн. Це якщо не враховувати алкоголь і тютюн.

А якщо враховувати, то до цієї цифри мусимо додати ще майже 40 млрд грн. (37,9 млрд).

То багато чи мало їдять українці?

Якщо тільки алкоголь і тютюн потягли на 7,6% від загальних витрат на продукти харчування, то можемо зробити висновок, що українці мусять економити на їжі. А багато з них, передусім, пенсіонери, багатодітні, інваліди, хронічно хворі та інші соціально незахищені верстви давно забули смак низки продуктів, регулярне вживання яких у цивілізованому світі вважається необхідністю і нормою.

На жаль, в цьому списку і м'ясо, і риба, і фрукти, і кондитерські вироби, й інші смаколики. Про делікатеси і не йдеться.

Хтось може собі дозволити перше, хтось друге чи третє, але, в цілому, раціон пересічного українця є недостатньо повноцінним та збалансованим.

Хоча були і є в Україні ті, що завжди добряче їли і пили, і продовжують це робити, не переймаючись питаннями раціону для народу.

	На апетит не нарікає...

Але купувати потрібно не тільки харчі. Тому так звані кінцеві споживчі витрати українців, інформує Держстат, у першому кварталі цього року склали 503,5 млрд грн. А індекс споживчих цін виріс на 13,2% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Соломинка субсидій тоншає

Останніми роками українців міцно «присадили» на субсидії. Багатьох вони виручали, а декому були тією рятівною соломинкою, за яку бідні люди хапалися в останній надії хоч якось вижити, профінансувати частину своїх споживчих витрат.

Але останнім часом ця соломинка субсидій почала зменшуватися у розмірах.

Держстат повідомив, що середній розмір призначеної субсидії для відшкодування витрат на оплату ЖКП у квітні 2018 року зменшився до 309,8 грн. Середній розмір субсидії у травні зменшився на 59,1%.

Картина по країні, змальована Держстатом, є такою:

«У квітні цього року субсидії отримали 6,8 млн домогосподарств (45% від загальної кількості домогосподарств країни).

Сума субсидій, призначених домогосподарствам, у січні-квітні 2018 року становила 531,4 млн грн. (у міських поселеннях - 355,5 млн грн., у сільській місцевості - 175,9 млн грн.). За відповідний період минулого року - 2,4 млрд грн. (у міських поселеннях - 1,6 млрд грн., у сільській місцевості - 806,7 млн грн.).

У січні-квітні 2018 року за субсидіями звернулось 785,9 тис. домогосподарств, що вдвічі менше, ніж за аналогічний період минулого року.

При цьому на домогосподарства у міських поселеннях припадало 43,9% таких звернень, у сільській місцевості - 56,1%.

У цілому, за чотири місяці поточного року було призначено 764,6 тис. субсидій домогосподарствам, з них у міських поселеннях - 375,4 тис. домогосподарств, у сільській місцевості - 389,2 тис. Порівняно з відповідним періодом 2017 року, кількість таких домогосподарств зменшилась у 2,4 разу».

Відбулися зміни і в нарахуванні субсидій. Запроваджено нові правила нарахування субсидій, і вони позбавляють нарахувань тих, хто має нову машину чи квартиру, площа якої перевищує 120 квадратних метрів.

Віце-прем'єр-міністр України зі соціальних питань Павло Розенко під тиском невдоволених дав обіцянку що буде намагатися скасувати нові правила надання субсидій. Хоча це залежить не лише від нього. Але це може відбутися хіба що перед самими виборами. Щоб набрати додаткові голоси.

Зате перспектива нового подорожчання значно більш реальна.

Що має подорожчати?

Тенденції останніх років позбавили українців будь-яких ілюзій щодо майбутнього полегшення їхнього життя.

Зокрема, ми вже сприймаємо нове подорожчання як фатальну халепу, від якої відкараскатися не вдається, і з якою доводиться миритися. А вже через декілька місяців нове подорожчання примушує сприймати минуле подорожчання як стан, що був кращим. Хоча був він, звичайно, таким же поганим.

Тепер ось Мінекономрозвитку дає новий прогноз щодо перспективи наступного подорожчання. Згідно з ним, ціни, зокрема, на газ у 2018 році зростуть на 18 відсотків. А це потягне за собою нові ланцюжки подорожчання - зокрема - світла й тепла.

Отже, неважко зрозуміти, що посиляться всі стійкі тенденції останнього часу.

По-перше, українці ще більше будуть змушені затягнути паски і економити на своїх споживчих витратах, зокрема, і на їжі.

По-друге, зросте масив заборгованості мешканців квартир і будинків в оплаті за послуги ЖКГ. А він і так уже багатомільярдний, причому, тільки зростає.

По-третє, будуть посилюватися санкції за подібну заборгованість. Зокрема, компанії, що надають послуги ЖКГ - світло, воду, електроенергію, газ, опалення тощо - погрожують неплатникам своїми санкціями. А саме відключенням осель боржників від надання цих послуг.

Також побутують чутки, що у затятих боржників можуть забирати квартири, хоча влада подібне заперечує.

Але і без реквізиції домівок зростання соціальної напруги та протистояння влади і народу видно неозброєним оком.

Зрозуміло, що в усьому світі послуги ЖКГ, тарифи, ціни і податки є дуже значними. Але і зарплати зі всіма соціальними виплатами в розвинених і не дуже розвинених країнах є такими, що дозволяють сплачувати великі платежі, та ще й мати достатньо вагомий залишок «на чорний день».

В Україні світові ціни і тарифи вводяться з одночасним збереженням наднизької оплати праці і соціальних виплат. Це - небезпечний для соціально-політичної стабільності країни дисбаланс. Він призводить до того, що для мільйонів українських сімей ледь не кожен день є «чорним». Чи, принаймні, сірим.

Розумний вихід зі ситуації є. Це - зменшення тарифів до економічно обґрунтованих і укладання угод з боржниками про реструктуризацію заборгованості, щоб споживачі могли розтягнути у часі сплату боргу.

Так ось друге - тобто угоди про реструктуризацію - боржникам уже пропонуються. Але без зменшення тарифів це - малоефективний засіб, адже з кожним місяцем борг все одно зростає, якщо споживач не має можливості заплатити таку суму.

А ось про перше - тобто про зменшення тарифів - поки що не йдеться. Приватні кампанії-монополісти, що належать Рінату Ахметову, іншим олігархам, продовжують щомісяця надсилати споживачам квитанції з величезними цифрами тарифів. А ці тарифи запопадливо підвищує і підвищує відповідна комісія, що перебуває під контролем президента та уряду. Донедавна нею керував молодий колишній менеджер до болю знайомої всім нам фірми «Рошен».

Відповідні висновки ЗМІ та розумні українці давно вже зробили.

Такий стан справ інакше як пограбуванням народу вже давно ніхто не називає.

Але тим, хто грабують, від цього ні холодно, ні жарко.

Хоча, можливо, скоро стане жарко.

Як живеться «слугам народу»?

У радянській ідеології було прийнято іменувати керівників слугами народу. З часом цей вислів набув такої іронічної забарвленості, що, окрім знущального сміху, цей вираз іншої реакції у «панівної верстви» - народу - викликати не міг.

У Конституції України також стверджується, що джерелом влади є народ. І також давно уже маємо ситуацію, коли це бідолашне «джерело влади» без гіркого сміху не може сприймати подібні вислови.

Ось ми вище подивилися з вами, шановні читачі, на деякі цифри, що характеризують так званий «добробут» народу. Того самого українського народу, який, якщо вірити Олегові Ляшку, ні труси, ні щось інше, більш дороге, на ринках своїх містечок і міст придбати в рамках своїх смаків і потреб не завжди може.

А тепер подивимось, що можуть собі дозволити «слуги народу».

Декларовані доходи декотрих очільників

Я не беру багатомільйонні статки олігархів та інших мультимільйонерів з мільярдерами. Хоча цифри там вражають уяву.

Ось деякі дані, зібрані ЗМІ, про задекларовані за 2017 рік статки голів обласних державних адміністрацій та міських голів.

Сайт «Слово і Діло» повідомляє: «Найвищі доходи в 2017 році були в голови Чернігівської ОДА Валерія Куліча - 36,4 млн грн.

Крім того, він задекларував 516,1 тис. грн. на банківському рахунку і готівкою 600 тис. доларів, 800 тис. євро та 1,5 млн грн.

7 млн грн. доходів вказав голова Одеської ОДА Максим Степанов. Він також задекларував 55,8 тис. доларів, 49 тис. євро і 28 млн грн. на рахунках у банках, готівкою в нього 61,3 тис. доларів і 27,4 тис. євро.

Третім особам минулого року Степанов позичив 3,6 млн грн.

Дохід сім'ї міського голови Чернігова Владислава Атрошенка за рік зріс більш, ніж на 42 мільйони гривень.

Далі за рівнем сімейних доходів голова Запорізької ОДА Костянтин Бриль - 6,04 млн грн. Готівкою Бриль зберігає 150 тис. доларів і 3,9 млн грн., а в банках - 1,3 тис. доларів, 18 євро та 85,9 тис. гривень.

До речі,його деклараціями зацікавилось НАБУ: борці з корупцією підозрюють, що чиновник задекларував недостовірну інформацію. Зокрема, детективи встановили, що він не вніс до декларації за 2016 рік інформацію про наявність у нього і членів сім'ї нерухомого та рухомого майна.

Очільник Рівненської ОДА О. Муляренко має готівкових 150 тис. доларів і 42 тис. євро та 1 млн. 295 тис. грн.

У голови Львівської ОДА О. Синютки в банку скромних $1.4 тис. і 661 тис. грн.

У його івано-франківського колеги О. Гончарука - 83 тис. доларів, 226 тис. грн. готівкою і 1,3 млн. грн. на рахунку.

Скромно на тлі багатих колег виглядає тернопільський «губернатор» Степан Барна. Він задекларував готівкових 5,2 тис. доларів, 134,5 тис. грн., готівкових 23 тис. доларів та 15тис. євро, 590 тис. грн.

Лише 543,3 тис. грн. минулого року заробила родина голови Луганської обладміністрації Юрія Гарбуза. При цьому, в чиновника немає ані запасу готівки, ані грошей у банку. Голова Чернівецької ОДА Олександр Фищук також задекларував лише 394,4 тис. грн. доходу.

Менший, ніж у них, дохід лише у Валентина Резніченка - 169,7 тис. грн. Однак, у голови Дніпропетровської ОДА є ще 977,4 тис. грн. на банківських рахунках, а також 614 тис. доларів, 65 тис. євро та 2,2 млн грн. готівкою.

Чи вірять подібним деклараціям українці?

Можна багато писати на цю тему. Врешті-решт, це справа кожного - вірити деклараціям чи ні. І якщо вірити, то наскільки?

	Творці олігархату?

В соцмережах на сторінці Бандерштадт опубліковано такий от «крик душі»:

«Що цікавого можуть повідати декларації наших чиновників?

Особливо нічого. Але якщо копнути глибше...

Наприклад, дуже чесний Ігор Терехов, перший заступник Харківського міського голови. Уявіть, живе на одну зарплату. Вірите? Ось і харків'яни не повірили. І саме за їхніми скаргами Національне агентство зі запобігання корупції анонсувало повну перевірку його електронних декларацій. І виявилось, є «темний бік».

І акції різних підприємств, і мережа кіосків «Кисет», і два «Лексуси», подаровані коханці, і дорожезний відпочинок на курортах.

І все це на зарплату близько 12 тис. гривень?!

Як не соромно обманювати своїх громадян, ганьба таким слугам народу!»

«Слуги народу», звісно, лише посміхнуться наївності цих слів. Вони сповідують зовсім інші принципи. І щодо цього доволі гостру статтю написав Володимир Лановий.

Штани Попандопула, або «Це знову мені!»

Хто забув - нагадаю: в популярній півсторіччя тому кінокомедії «Весілля в Малинівці» одеський шахрай Попандопуло ділив з одним нерозумним чоловіком скриню награбованого майна.

Він миттєво розкидав речі на дві купки, примовляючи: «Це - тобі, це - мені».

Нерозумний чоловік очманіло слідкував за блискавичними рухами Попандопула і ніяк не міг второпати, чому його купка речей така маленька, а купка Попандопула зростає на очах.

П. Порошенко: «Там, на вершині, я вже один»

А метод одеського шахрая був простим. Примовляючи: «Це - тобі, це знову тобі, це весь час тобі!» - він щоразу клав штани, сорочки та інші речі не в його, а у свою купку.

Наостанок Попандопуло з купою речей у руках попрощався і зник, а дурень продовжував витріщати баньки на жалюгідну купку майна, яку «великодушно» виділив йому пройдоха, намагаючись усвідомити - що, власне, сталося і як це все зрозуміти?

Що ж, як кажуть подібні типи: «Спритність рук - і жодного шахрайства».

Згадувати напівзабуту кінокомедію доводиться тому, що відомий економіст, колишній нардеп і екс-віце-прем'єр, а нині президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий днями опублікував текст під назвою «В олігархічній Україні в економіці діють принципи Попандопула».

У статті пан Лановий одразу ж спрямовує вістря критики на головну фігуру: «Український президент Петро Порошенко веде країну шляхом, протилежним тому, яким рухаються сьогодні цивілізовані країни Заходу. Він свідомо форсує економічну кризу і послаблює фінансові позиції України у світі».

Згадуючи, що всі роки Незалежності олігархи намагалися добратися через владу до державних фондів, що Л. Кучма започаткував олігархічну систему, а В. Ющенко вперше запросив так званих «жирних котів» в уряд, В. Лановий резюмує: «І от коли до найвищої державної посади проліз стопроцентний олігархічний ділок, використання ним публічних фінансів на свій власний розсуд перевершило всі допустимі і недопустимі передбачення».

Констатуючи, що президенти України вступали у союз з олігархами, а ті вагомо впливали на вибір наступного президента, економіст наголошує: «Але чинний головний фінансовий верховода, що став главою держави, не просто повторює руйнівні дії президентів-попередників.

На відміну від В. Ющенка і В. Януковича, П. Порошенко демонструє, по-перше, байдужість до стану національного господарства, до повального занепаду підприємств і банків. Він вміє рахувати виключно свої гроші.

Він жодного руху не зробив для виправлення ситуації. Видається, що чинний правитель держави задоволений таким станом речей.

Масове банкрутство і повсюдне зниження вартості об'єктів дозволяють йому та його оточенню прибрати до своїх рук більше чужих активів, а підпорядкування йому правоохоронного та урядового апаратів дозволяє позбуватися конкурентів на ринку поглинання підприємств і корпорацій».

Ось така радикальна заява В. Ланового в стилі глави Радикальної партії.

Проф. В. Лановий не наводить у своїй статті якихось цифр, фактів, розрахунків, статистики. Складається враження, що він тут виступає як політик.

Може, дійсно, задумав балотуватися? Адже у нього вже є досвід балотування на посаду президента України, правда, невдалий.

Однак, економічний аналіз - а саме такий намагається представити в своєму тексті В. Лановий - має іншу методологію, ніж аналіз політичний. І зовсім інший, ніж публіцистичний, з його гостротою звинувачень.

Політик може заявити, що П. Порошенко (чи хтось інший) «підгрібає» під себе ресурси інших суб'єктів. І цього достатньо.

Економіст же зобов'язаний подати цифри і факти на підтвердження своїх тверджень. Так було б і цікавіше, і переконливіше.

Але В. Лановий продовжує свою політичну риторику, закінчуючи її суто журналістським образом: «Чинний президент України знаходить мову з «пацанами» В. Януковича, якщо ті йдуть назустріч.

Отже, для нього не існують свої чи чужі. Йому байдужі проблеми, борги і дефолти інших фінансових монстрів. Але якщо вони йому не підкоряються і не діляться з ним доходами, то він намагається їх розчавити.

Головний фінансовий магнат притискає всіх, намагаючись збільшити за їхній рахунок власну імперію. Це дуже схоже на «культуру» бізнесу 90-х років і свідчить про повну ліквідацію хоч якогось права володіти і господарювати, фактично про ліквідацію приватного права.

Скоріше, діють принципи Попандопула».

Завершення

Труси Ляшка і штани Попандопула є лише образами, певними символами того стану речей, коли політики намагаються знову і знову демагогічно переконати довірливих українців у своєму «народолюбстві», щоб вони їх знову обрали і вкотре дали можливість з новими силами роздягати себе не тільки до штанів, але й до трусів.

Проте, є сподівання (правда, слабке), що українські виборці з кожним виборчим циклом стають більш мудрими і краще можуть орієнтуватися в популістських заявах тих спритників, котрих до виборів хоч до рани прикладай, і котрі вмить готові роздягнути народ до спіднього, тільки-но він їх обере.