Проблеми у силовому блоці державного управління - як фактор ризику для влади. Або чому грузини вигнали свого прем'єра.

Отже, маємо попередній принциповий підсумок протестної активності, що збурювала вулиці Тбілісі останні два тижні, - у відставку пішов голова уряду Георгій Квірікашвілі. Він оголосив, що вирішив залишити посаду та надати голові парламенту Іраклію Кобахідзе можливість сформувати новий склад уряду в актуальних умовах. Криза влади у закавказькій республіці, що отримала розвиток у вигляді відставки уряду країни, окрім контексту пошуку нового сенсу політичного розвитку, має і ще один: якщо реформи були початі - то вони мають продовжуватися, незалежно від того, хто там при владі.

Причина інша, а виконавці - старі

Здається, відставка Георгія Квірікашвілі, це - такий собі демократичний політичний крок. Проте, його спусковим гачком стали протести, що охопили столицю Грузії після судового рішення у справі про бійку молоді, в якій було вбито двох підлітків. Власне, вирок суду пом'якшив відповідальність винуватців, громадськості також вдалося з'ясувати, що один з підсудних - родич колишнього працівника прокуратури. Ось і отримали ґрунт підозри щодо заангажованості слідства. І пішло-поїхало - спочатку пішов головний прокурор, і от тепер - прем'єр. Ну, що казати - швидко. Навіть дуже показово швидко. І це виводить на світло ті суперечності, що характерні нині для взаємин грузинської влади з власними виборцями.

Справа у тому, що та сама влада в особі коаліції «Грузинська мрія» прийшла до влади ще у 2012 році на чолі з найбільш багатою людиною Грузії Бідзіною Іванішвілі. Тоді блок сформувався на тлі нелюбові керівників дуже різних невеличких партій, що не мали жодного самостійного політичного шансу, до Міхеіла Саакашвілі та щедрого фінансування від Іванішвілі. «Останнім цвяхом» у шанси партії Саакашвілі «Єдиний національний рух» на перемогу тоді стало оприлюднення записів знущання та катувань над засудженими у грузинських в'язницях та підозрюваними у СІЗО. Таким чином, одна з найбільш розрекламованих реформ батоно Міхо - поліції та пенітенціарної системи - була знищена нанівець. Більше того, стало очевидним, що побудова влади Саакашвілі теж не відрізняється прозорістю та дійсно за 8 років набридла суспільству. І Саакашвілі програв, визнавши, до речі, це одразу. Однією з перших реформ вже уряду Іванішвілі став новий «перетрус» поліції та інших силових установ. І характерно, що саме міністр поліції Іраклій Гарібашвілі через півтора року, на зльоті 2013-го, став новим головою уряду замість Іванішвілі, і вже перед Новим, 2016-м роком, він був замінений на Квірікашвілі.

І от - що ж виходить? Знову явні проблеми саме у «силовому» блоці, та головною вадою знову є саме його безкарність та вибудовування замкненої від суспільства системи громадського порядку та безпеки. Тобто, якщо при Саакашвілі реформували поліцію - то вона ставала «непідкупною» одразу, сумніви в її компетентності чи моральних рисах трактувалися не інакше як «зрада». Так і за Іванішвілі-Гарібашвілі-Квірікашвілі право поліцейського чи вплив силових структур не міг бути оскаржений, скажемо так - розбудова реформ мала бути підкріпленою відповідною силою влади, що не має альтернативи.

Але Грузія - демократична країна, хоча всі її лідери з початку 90-х і демонструють значний запит на авторитаризм. Додаємо сюди відповідні ментальні риси етнічного характеру - й очевидно, що зіткнення суспільства і влади за таких умов - майже неминуче. Особливо, коли влада впевнена у власній силі та правильності вибраного шляху реформ. І отут важливо, як ніколи, щоб громадяни не боялися - власне, це грузини й продемонстрували, використавши окремий епізод для того, щоб засвідчити: «Нам набридла ваша впевненість, що тільки ви знаєте, що потрібно для країни». Далі ж - владі вистачило розуму не заводити ситуацію у глухий кут.

Позбутися «сірого кардинала»?

Відставка Георгія Квірікашвілі, хоч і є наслідком вуличних протестів, але не справляє враження, що зроблена під тиском вулиці. Адже прем'єр стримано та загально висловився щодо обставин та перейшов до перелічення досягнень уряду, серед яких - встановлення «плаваючого курсу» національної валюти, її відв'язка від долара, початок сплати величезних державних боргів. Більше того, здавалося, що це - такий собі звіт перед виборцями та елітами про досягнення та підкреслення вимушеності своєї відставки під тиском обставин, що не мають до нього стосунку.

І справді, складно провести прямий зв'язок між несправедливим рішенням суду та питанням роботи всього уряду, тим більше, що вбивство підлітків - хоч й дуже погана справа, але на політичну вона ніяк «не тягне». Тому одразу у грузинських ЗМІ з'явилися інші, власне політичні, пояснення відставки Квірікашвілі.

Не є таємницею: після перемоги «Грузинської мрії» 2012-го президентом чи прем'єром може бути хто завгодно, але найбільш впливовою особою в країні при цьому залишається мільярдер Іванішвілі. Він виконав, як йому здавалося, свою роль у боротьбі зі Саакашвілі (до речі, який також певний час отримував від олігарха фінансову та політичну підтримку), знову провів «санацію» грузинської влади - а далі система має працювати за його сценарієм, а він - спостерігати за нею зі своєї вілли у гірському селищі Чорвіла. Такий собі мільярдер-філософ. Втім, не все йшло гладко, доводилося відверто втручатися у державні процеси. Заміна очільника уряду Гарібашвілі на Квірікашвілі свого часу - була саме проявом волі Іванішвілі. Дуже молодий Гарібашвілі ставав дедалі менш контрольованим і формував власні зв'язки на Заході. Більше того - за ним стояла поліція. А майже 50-річний економіст і дипломат Квірікашвілі тоді здавався «сірому кардиналу» більш передбачуваним і спокійним. Очікувалось, що з ним буде менше проблем.

Здається, проблем було менше, але «Грузинська мрія» почала розпадатися саме зсередини - тому що далеко не всім подобався диктаторський політичний стиль Іванішвілі: «Є моя думка та стратегія, а ви їх лише забезпечуєте». Так, у підсумку першої каденції «відпав» спікер парламенту Давид Усупашвілі та його Республіканська партія. Найбільш показовим став конфлікт із президентом - висуванцем Іванішвілі - Георгієм Маргвелашвілі, який погодився на зміни конституції у вигляді звуження власних повноважень. Однак, коли процес вийшов на новий рівень - повної трансформації Грузії у парламентську республіку, де президент - винятково церемоніальна особа, то й Маргвелашвілі пішов проти. Його висування на другий термін на президентських виборах восени цього року залежить тільки від Іванішвілі. Штучних ж конфліктів, непорозумінь, сварок у парламенті - теж не бракує, вони також розхитують і без того дуже різну за складом «Грузинську мрію». Скажемо так: друга каденція перебування блоку при владі (останні вибори були восени 2016-го) - це час політичної кризи всередині блоку за відсутності серйозних проривів в економіці та покращенні добробуту населення.

А тому є у цієї історії з Квірікашвілі та його відставкою два варіанти політичного підтексту. Або - це знову воля Іванішвілі, що хоче й далі контролювати всю владу, і тоді це - поглиблення кризи такої політичної системи, адже вона буде ставати олігархічною незалежно від формальних прізвищ на чолі уряду. Іванішвілі потрібна стабільність - і він може жонглювати прізвищами голів уряду на свій смак. Хоча це рано чи пізно приведе Грузію до повторення ситуації ще перед «революцією троянд», коли громадян обурило саме те, що влада наглухо замкнена від них. І якщо Іванішвілі не почує голосу вулиці про те, що влада не є більше «поза підозрою» - то це шлях у поганому напрямку.

Або відставка Квірікашвілі - це саме крок проти політики Іванішвілі. Це сигнал усім реальним політичним силам Грузії (а їх, власне, окрім «Грузинської мрії», ще дві - колишні прибічники Саакашвілі з «Європейської Грузії» та вірні йому представники «Єдиного національного руху») до звільнення від впливу олігарха та спроби шляхом виборів змінити механізм утворення влади, коли вирішує не один мільярдер, якого має все влаштувати, а дійсно голос виборців. Участь усіх опозиційних партій у протестах у Грузії саме і є підтвердженням запиту на подібне «перезавантаження». Інша справа - чи готовий Квірікашвілі стати фронтменом цієї перебудови? За його спиною - політична структура «Грузинської мрії», але чи знайдеться у ній достатньо політиків, готових позбутися опіки Іванішвілі? Цілком реально піти на загострення ситуації та оголосити дострокові парламентські вибори одразу з президентськими у жовтні - і зовсім не факт, що Іванішвілі та Квірікашвілі будуть за такого сценарію в «одному човні».

Хоч би як там було, важливо зауважити тенденцію: Грузія отримала та переживає саме європейську політичну кризу, коли конкретна подія стає поштовхом для помітної перебудови всієї влади. Як вийде з неї маленька республіка з окупованими територіями та з не найміцнішим на сьогодні економічним становищем? Головне, щоб без крові та з позитивним результатом. Продовження ж протестів найближчим часом доведе, що справа - не у прізвищах, а у більш серйозних недоліках політичної системи Грузії сьогодні.

Автор: Олександр Севастьянов,
кандидат історичних наук, Київ

Джерело: «Укрінформ»